АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів Пікуль А.А., Борисової О.В.
при секретарі Ільченко В.В.
розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Національного історико - архітектурного музею «Київська фортеця» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Генеральний директор Національного історико - архітектурного музею «Київська фортеця» Новікова-Вигран О.С. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Генеральний директор Національного історико - архітектурного музею «Київська фортеця» Новікова-Вигран О.С. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в якому, з уточненнями, просила: поновити її на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»; виплатити загальну суму недоплати за останній рік 776,42 грн., яка складається з суми недоплати за 14-денну відпустку за період з 21.12.2015 р. по 04.01.2016 р., суми недоплати в день звільнення - 290,76 грн., 20% за складність напруження - 121,50 грн.; виплатити компенсацію за вимушений прогул за період з 17.05.2016 р. по дату винесення рішення із розрахунку середньоденна заробітна плата 617,42 грн.; виплатити компенсацію витрат на лікування та діагностику у розмірі 2 592,69 грн.; виплатити пеню в порядку ч. 3 ст. 549 ЦК України в розмірі 833,32 грн. за недоплату різниці за відпустки 2015-2016 р.р. в загальному розмірі 654,91 грн., недоплати 20% за складність напруження - 103,96 грн., несплати компенсації за час вимушеного прогулу - 151,21 грн.; виплатити компенсацію моральної шкоди 80 000,00 грн.; виплатити компенсацію витрат на правову допомогу в розмірі на день винесення судового рішення.
Справа № 757/53948/17-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9805/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Наказом від 22.05.2015 р., правомірність винесення якого наразі є предметом судового розгляду, її було звільнено з посади вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України. Наказом від 18.06.2015 р. № 99-К позивача прийняли на попередню посаду знову. 17.05.2016 р. її було звільнено з посади вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відповідно п. 3 ст. 40 КЗпП України. Наказ про звільнення вважає незаконним, з наступних підстав. 29.01.2016. р. роботодавцем призначено проведення службового розслідування щодо виконання Позивачем службових обов'язків вченого секретаря по наступним напрямкам: ведення протоколів методичної наради, ведення протоколів робочих нарад, та звітування Департаменту культури по відвідуванню музею за карткою «Киянина». 03.02.2016 р. позивачу винесено догану за недбале ставлення до виконання своїх посадових обов'язків, підставою якої стали доповідні членів комісії зі службового розслідування, пояснення позивача та пояснення касира ОСОБА_5, з якою позивач не погодився, про що нею зроблено напис на наказі. В подальшому наказом відповідача від 17.03.2016 р. № 27-к догану погашено. Через погане самопочуття 22.04.2016 р., повідомивши про це керівництво, позивач з обіду залишила своє робоче місце. Однак, роботодавцем 25.04.2016 р. складено акт про відсутність 22.04.2016 р. позивача на робочому місці без поважної причин більше трьох годин (з 13.00 год. до 16-45 год.), незважаючи на обізнаність керівництва про погане самопочуття позивача та надання ним своєї мовчазної згоди на залишення робочого місця. Про даний акт позивача в належний спосіб не ознайомлено, будь-яких письмових пояснень не запитано, до нього безпідставно включено час обідньої перерви. Також 25.04.2016 р. позивача повідомлено про наказ про призначення службового розслідування від 22.04.2016 р., на який позивачем підготовлено доповідну. Зазначає, що службове розслідування призначено та проведено у його відсутність на робочому місці, з претензіями створеної комісії її не ознайомлено. 16.05.2016 р. на загальних зборах трудового колективу в присутності позивача керівництвом зачитано зміст доповідних записок керівників структурних підрозділів відповідача, датовані періодом 22.04.2016 р. - 26.04.2016 р. щодо виконання позивачем службових обов'язків вченого секретаря, при цьому, будь-яких пояснень від позивача щодо викладених у доповідних фактів не вимагалося.
Засідання профспілкового комітету 17.05.2016 з питання надання згоди на звільнення позивача відбулося формально, її пояснення не заслуховувалися. В зв'язку з погашенням попередньої винесеної догани самим відповідачем та відсутністю даних у Позивача про застосування щодо неї будь-яких інших заходів дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, позивач вважає неправомірним її звільнення за п. 3 ч. ст. 40 КЗпП України.
Позивач в позовній заяві вказує, що реальною причиною його звільнення є неприязні стосунки між сторонами. В результаті дій відповідача, позивач була вимушена звернутися за медичною допомогою. Крім того, такі дії відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди та призвели до стійкого емоційного стресу, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги, страху за своє здоров'я та подальше життя, появи негативних змін у житті позивача, таких як: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, невпевненість в собі, тривога з приводу майбутнього. Крім того, за захистом своїх порушених прав Позивач була вимушена звернутися за наданням кваліфікованої правової допомоги та нести матеріальні витрати з оплати наданих послуг.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2017 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 17 травня 2016 р; стягнуто з Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 р. по 28.04.2017 р. в розмірі 50103,90 грн.; рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування заявлених вимог апелянт посилається на те, що в рішенні суду першої інстанції існує протиріччя з різними частинами прийнятого рішення, оскільки в одній частині рішення суд приходить до висновку про заподіяння моральної шкоди, а в іншій його частині вказує, що факту причинного зв'язку заподіяння моральної шкоди немає.
За таких обставин апелянт просить сплатити їй компенсацію моральної шкоди в розмірі 80 000 грн., та виплати компенсацію витрат на лікування в розмірі 2 592,69 грн., оскільки за загальним принципом судочинства всі сумніви трактуються на користь апелянта.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає про те, що вона не погоджується з рішення суду першої інстанцій стосовно компенсації витрат на правову допомогу, а саме з твердженнями про відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, також апеляційну скаргу подав представник відповідача, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просили рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування свої вимог, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції незаконно задовольнив частково позов, оскільки позивачем був пропущений строк для звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП. Суд помилково вказав, що позивач в рамках іншої справи 22.05.2015р. подала доповнення в яких хотіла оспорити її звільнення 17.05.2017р. Насправді, вона такі доповнення подала тільки 19.07.2016р., що підтверджується датою на доповненнях, що містяться в матеріалах справи. Вважає, щопозивач пропустили строк на звернення до суду, а суд першої інс танції безпідставно не взяв це до уваги та розглянув справу, упереджено, на користь позивача.
Крім того, апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, надавши оцінку наказу відповідача про накладення дисциплінарного стягнення на позивача, оскільки таких вимог заявлено не було. Суд першої інстанції не врахував, що на даний час існують два чинні накази про оголошення позивачу доган від 21.05.2015 р. та 26.04.2016 р., які не були скасовані та не оскаржувались позивачем.
Представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задоволенити. Проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.
Представник позивача повністю підтримав апеляційну скаргу позивача, та просив її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомила.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності третьої особи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Задовольняючи позовну заяву в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що позивач пропустила строк звернення до суду, встановлений положенням ст. 233 КЗпП України, з поважних причин, а тому її права підлягають судовому захисту.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначеним вимогам закону, рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, не відповідає, оскільки суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, формально розглянув справу у цій частині на користь позивача, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке не відповідає дійсним обставинам справи.
Так, статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачені строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
В даному випадку ОСОБА_1 була звільнена 17.05.2016 р. з посади вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відповідно п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Того ж дня їй надали копію наказу (т.1, а.с. 13).
З даним позовом ОСОБА_1 звернулася тільки 03.11.2016 р., тобто з пропуском строк, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП, майже на пів року.
Суд першої інстанції помилково вказав на те, що позивач з поважних причин пропустила строк.
Так, суд вказав, що правомірність наказу позивач хотіла оскаржити шляхом подання заяви про збільшення розміру позовних вимог 22.05.2016 р. в рамках розгляду цивільної справи № 757/20834/15-ц. Протокольною ухвалою суду від 12.10.2016 р. позивачу відмовлено у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Проте, вказані висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Так, як вбачається з копії вказаної заяви про збільшення позовних вимог у справі №757/20834/15-ц, насправді вона була подана позивачем тільки 19.07.2016р., а не 22.05.2016 р., як на те послався суд (т.1, а.с.186).
Тобто, ОСОБА_1 навіть із вказаною заявою звернулася з пропуском строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП, оскільки мала право звернутися з заявою про вирішення трудового спору в місячний строк з дня вручення копії наказу, тобто до 17.06.2016 р.
Відповіжно до ст. 234 КЗпП України у випадку пропуску з поважних причин строків, встановлених ст. 233 цього Кодексу суж може поновити ці строки.
На практиці такими поважним причинами є хвороба працівника, знаходження його у відрядженні та інші.
З урахуванням викладеного колегії суддів не було надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку для звернення з позовом до суду, а тому відповідно до вимог ст. 234 КЗпП України колегія суддів всеторонне та повно дослідивши матерали справи встановила, що строк для звернення ОСОБА_1 з позовом до суду про поневолення на роботі пропущений за неповажними причинами.
Інші вимоги позовної заяви також підлягають відхиленню, оскільки є похідними від вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні якої колегія суддів відмовляє.
В такому випадку рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а в задоволенні позову належіть відмовити..
Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог, то також підлягає скасуванню і ухвала Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2017 року, якою була виправлена описка у рішенні суду.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційні скарги Національного історико - архітектурного музею «Київська фортеця» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2017 року та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного історико - архітектурного музею «Київська фортеця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді
