печерський районний суд міста києва
Справа № 757/53948/16-ц
Категорія 53
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 квітня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді Гладун Х.А.
при секретарі Чепізі Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Генеральний директор Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» Новікова-Вигран О.С., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який в ході розгляду справи неодноразово уточнювався, і остаточно просив: поновити його на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»; виплатити загальну суму недоплати за останній рік 776,42 грн., яка складається з суми недоплати за 14-денну відпустку за період з 21.12.2015 р. по 04.01.2016 р., суми недоплати в день звільнення - 290,76 грн., 20% за складність напруження - 121,50 грн.; виплатити компенсацію за вимушений прогул за період з 17.05.2016 р. по дату винесення рішення із розрахунку середньоденна заробітна плата 617,42 грн.; виплатити компенсацію витрат на лікування та діагностику у розмірі 2592,69 грн.; виплатити пеню в порядку ч. 3 ст. 549 ЦК України в розмірі 833,32 грн. за недоплату різниці за відпустки 2015-2016 р.р. в загальному розмірі 654,91 грн., недоплати 20% за складність напруження - 103,96 грн., несплати компенсації за час вимушеного прогулу - 151,21 грн.; виплатити компенсацію моральної шкоди 80000,00 грн.; виплатити компенсацію витрат на правову допомогу в розмірі не день винесення судового рішення.
Свої вимоги обґрунтував тим, що перебував з відповідачем у трудових відносинах. Наказом від 22.05.2015 р., правомірність винесення якого наразі є предметом судового розгляду, його було звільнено з посади вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України. Наказом від 18.06.2015 р. № 99-К Позивача прийняли на попередню посаду знову. 17.05.2016 р. його було звільнено з посади вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відповідно п. 3 ст. 40 КЗпП України. Наказ про звільнення вважає незаконним, з наступних підстав. 29.01.2016. р. роботодавцем призначено проведення службового розслідування щодо виконання Позивачем службових обов'язків вченого секретаря по наступним напрямкам: ведення протоколів методичної наради, ведення протоколів робочих нарад, та звітування Департаменту культури по відвідуванню музею за карткою «Киянина». 03.02.2016 р. Позивачу винесено догану за недбале ставлення до виконання своїх посадових обов'язків, підставою якої стали доповідні членів комісії зі службового розслідування, пояснення Позивача та пояснення касира ОСОБА_3, з якою позивач не погодився, про що ним зроблено напис на наказі. В подальшому наказом відповідача від 17.03.2016 р. № 27-к догану погашено. Через погане самопочуття 22.04.2016 р., повідомивши про це керівництво, Позивач з обіду залишила своє робоче місце. Однак, роботодавцем 25.04.2016 р. складено акт про відсутність 22.04.2016 р. Позивача на робочому місці без поважної причин більше трьох годин (з 13.00 год. до 16-45 год.), незважаючи на обізнаність керівництва про погане самопочуття позивача та надання ним своєї мовчазної згоди на залишення робочого місця. Про даний акт Позивача в належний спосіб не ознайомлено, будь-яких письмових пояснень на запитано, до нього безпідставно включено час обідньої перерви. Також 25.04.2016 р. позивача повідомлено про наказ про призначення службового розслідування від 22.04.2016 р., на який позивачем підготовлено доповідну. Зазначає, що службове розслідування призначено та проведено у відсутність Позивача на робочому місці, з претензіями створеної комісії його не ознайомлено. 16.05.2016 р. на загальних зборах трудововго колективу в присутності Позивача керівництвом зачитано зміст доповідних записок керівників структурних підрозділів Відповідача, датовані періодом 22.04.2016 р. - 26.04.2016 р. щодо виконання позивачем службових обов'язків вченого секретаря, при цьому, будь-яких пояснень від Позивача щодо викладених у доповідних фактів не вимагалося. Засідання профспілкового комітету 17.05.2016 з питання надання згоди на звільнення Позивача відбулося формально, його пояснення не заслуховувалися. В зв'язку з погашенням попередньої винесеної догани самим Відповідачем та відсутністю даних у Позивача про застосування щодо нього будь-яких інших заходів дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, Позивач вважає неправомірним його звільнення за п. 3 ч. ст. 40 КЗпП України. Позивач в позовній заяві вказує, що реальною причиною його звільнення є неприязні стосунки між сторонами. Користуючись своїм службовим становищем керівництво систематично здійснювало психологічний тиск на позивача та цькування, що призвело до погіршання стану здоров'я позивача, в зв'язку з чим він вимушений був звернутися за медичною допомогою. Крім того, такі дії Відповідача заподіяли Позивачу моральної шкоди та призвели до стійкого емоційного стресу, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги, страху за своє здоров'я та подальше життя, появи негативних змін у житті Позивача, таких як: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, невпевненість в собі, тривога з приводу майбутнього. Крім того, за захистом своїх порушених прав Позивач був вимушений звернутися за наданням кваліфікованої правової допомоги та нести матеріальні витрати з оплати наданих послуг.
Щодо поважності причин пропуску строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, зазначили наступне. Під час розгляду Печерським районним судом м. Києва цивільної справи № 757/20834/15-ц щодо захисту порушених трудових прав позивача, йому стало відомо про своє звільнення на підставі наказу від 17.05.2016 р. згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України, в зв'язку з чим 22.05.2016 р. позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, до яких також включено вимоги щодо оскарження такого наказу. Протокольною ухвалою від 12.10.2016 р. у прийнятті таких доповнень Позивачу відмовлено, а тому, 03.11.2016 р. він звернувся до суду з даним позовом в окремому провадженні.
В судовому засіданні Позивач та його представник доводи та вимоги позовної заяви підтримали в повному обсязі, просили задовольнити.
Представник відповідача, третя особа заперечили проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, просили відмовити в задоволенні позову. Підтримали письмові заперечення. Зазначили, що звільнення Позивача здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства. Виключно систематичне невиконання без поважних причин Позивачем покладених на нього трудових обов'язків вченого секретаря, порушення трудової дисципліни, ігнорування, а подекуди і негативне та категоричне реагування на критику, виконання Позивачем роботи на низькому рівні, що потребувало постійного контролю з боку роботодавця за якістю роботи Позивача, безініціативність, байдужість до роботи, громадських доручень, суспільного життя Музею, безграмотність зумовило звільнення Позивача з займаної посади. Під час його звільнення з Позивачем проведено повний розрахунок, а тому, його вимоги щодо стягнення недоплат в загальному розмірі 776,42 грн. є безпідставними та надуманими, такими, що ґрунтуються на його припущеннях. Деякі з заявлених в даному позові позовних вимог, зокрема, поновлення на роботі, виплати витрат на лікування у розмірі 2592,69 грн.; виплати компенсації моральної шкоди 80000,00 грн.; виплати витрат на правову допомогу в розмір 7500,00 грн. вже були предметом судового розгляду та вирішені судовим рішенням від 13.12.2016 р. Позивачем пропущено без поважних причини строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Вимоги позивача щодо сплати йому неустойки в порядку ч. 3 ст. 549 ЦК України, витрат на правову допомогу є безпідставними. Розмір та підстави морального відшкодування в належний спосіб не обґрунтовані, не доведені. На виконання рішення Печерського районного суду м. Києві від 14.12.2016 р. у справі № 757/20834/15-ц наказом від 14.12.2016 р. № 206-к позивача поновлено на посаді вченого секретаря.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
За правилами ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Судовим розглядом встановлено наступне.
Позивач перебував із Відповідачем у трудових відносинах.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Наказом відповідача від 22.05.2015 р. Позивача звільнено з посади вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України.
Наказом від 18.06.2015 р. № 99-К Позивача прийнято на попередню посаду вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».
17.05.2016 р. його було звільнено з посади вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відповідно п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудововго розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Доводи представника відповідача, що деякі з позовних вимог, як то: поновлення на роботі, виплати витрат на лікування, виплати компенсації моральної шкоди, виплати витрат на правову допомогу вже були предметом судового контролю та вирішені судовим рішенням від 13.12.2016 р. не заслуговують на увагу, оскільки, попереднім судовим рішенням суд вирішив заявлені вимоги при розгляді питання щодо правомірності підстав звільнення Позивача 22.05.2015 тоді як предметом даного розгляду є події, які відбулися після 22 травня 2015 року, а саме у 2016 році.
Згідно зі ст.139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Отже, для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України необхідні такі умови: 1) належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; 2) невиконання трудових обов'язків повинно мати систематичний характер; 3) до працівника повинні були вже застосовуватись протягом року заходи дисциплінарного стягнення.
У справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
При цьому при застосуванні п. 3 ст. 40 КЗпП України важливе значення має не кількість застосованих до працівника стягнень, а ступінь тяжкості проступку, заподіяна ним шкода та обставини, за яких вчинено правопорушення.
Оскільки звільнення з роботи у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення є заходом дисциплінарного стягнення, і такий захід має застосовуватися роботодавцем у чіткій відповідності до порядку застосування дисциплінарних стягнень, який передбачений ст.ст. 147-149 КЗпП України.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Згідно з положеннями ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч. 3 ст. 149 КЗпП України).
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді судами справ щодо накладення дисциплінарних стягнень судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для накладення стягнення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховувались обставини, за яких вчинено проступок тощо.
Судом встановлено, що згідно наказу відповідача від 03.02.2016 р. № 15-к до Позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за недбале ставлення до виконання своїх обов'язків вченого секретаря.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
17.03.2016 р. № 27-к на підставі результатів службового розслідування (наказ № 5-В від 10.03.2016 р.) з вченого секретаря ОСОБА_1 знято догану, винесену їй 03.02.2016 (наказ від 03.02.2016 р. № 15-к) з 17.03.2016 р.
З урахуванням вищевказаних положень КЗпП України Позивач є таким, до якого 03.02.2016 р. заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не застосовувалися.
Судом також встановлено, що підставою для звільнення 17.05.2016 р. Позивача з роботи стало застосування до нього стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани (наказ від 26.04.2016 р. № 46-К) за недбале ставлення до виконання своїх посадових обов'язків вченого секретаря.
Підґрунтям винесення такого наказу стали: доповідна комісії, доповідні завідуючих відділами, акти, протокол розширеного засідання ПК «НАІМ «Київська фортеця» від 26.04.2016 р.
Із доповідної комісії від 26.04.2016 р. вбачається, що Позивачем як вченим секретарем не здійснюється належний контроль виконання планових завдань згідно «Плану-звіту роботи НАІМ «Київська фортеця» на 2016 р.», що встановлено позаплановою перевіркою. Жодних заходів з цього приводу Позивачем не вжито. Невиконання запланових заходів виконавцями до відома керівництва музею та самим виконавцям не доведено; у встановлений п. 4 розділу І строк Позивачем не складено обґрунтування теми «Міжнародний досвід збереження фортечних споруд та його адаптація до Українських реалій, не написано план-конспект її дослідження, не проведено роботу в бібліотеках та не розпочато опрацювання зібраного матеріалу; не виконуються п. 2.3, 2.6, 2.12-2.15 Посадової інструкції щодо складання перспективних, річних, квартальних планів роботи музею, надання вказівок завідуючим наукових відділів щодо складання ними планів роботи (поточних), здійснення контролю про хід їх виконання; здійснення керівництва роботою з підготовки і проведення конференцій, семінарів; обговорення у наукових відділах музею наукових робіт, історичних матеріалів, довідок, тощо; проведення роботи по розробці критеріїв і методів оцінки діяльності співробітників, проведення їх атестації, підвищення кваліфікації та організації стажування; не ведеться каталог наукових довідок.
Стосовно виконання Позивачем п. 2.7 Посадової інструкції щодо ведення протоколів виробничих засідань, науково-методичних та здійснення контролю виконання прийнятих рішень комісією складена окрема доповідна від 26.01.2016 р., згідно якої протоколи оформлені не належним чином, зокрема, на всіх протоколах відсутній відтиск печатки музею, протоколи не вичитані і мають безліч граматичних, орфографічних та синтаксичних помилок, містять недостовірну інформацію, як офіційні документи у такому вигляді використані бути не можуть.
З доповідних завідуючих відділами від 26.04.2016 р. вбачається, що їм Позивачем не надавалися вказівки щодо складання поточного плану роботи; обговорення наукових робіт, історичних матеріалів, довідок, тощо не проводилося.
Протоколом розширеного засідання ПК «НАІМ «Київська фортеця» від 26.04.2016 р. підтримано висновки комісії за результатами проведеного службового розслідування з виконання Позивачем своїх службових обов'язків та зафіксовано, шо Позивач не виконувала і не виконує своїх функціональних обов'язків згідно посадової інструкції. Річний звіт за 2015 р. не складала, план роботи музею на 2016 р. не складено, вказівок заввідділам щодо складання планів робіт не надавала; обговорення наукових робіт, історичних матеріалів, довідок, тощо у відділах не проводила; будь-яких пропозицій про контакти із музеями та науковими і учбовими закладами, громадськими організаціями не надавала; теми семінарів, конференцій, учасниками яких була Позивач, на методичних нарадах нею не висвітлювала та не обговорювала.
Оскільки, в наказі про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани не зазначено, в чому конкретно полягали порушення трудового законодавства, допущені Позивачем, а ненадання Відповідачем суду матеріалів позапланової перевірки, Посадової інструкції Позивача, належних доказів невиконання Позивачем запланованого складення обґрунтування теми «Міжнародний досвід збереження фортечних споруд та його адаптація до Українських реалій»; належних доказів невиконання Позивачем п. 2.3, 2.6, 2.12-2.15 Посадової інструкції, унеможливлює перевірити правомірність застосування такого дисциплінарного стягнення, дійти однозначного висновку про правомірність дій відповідача не вбачається за можливе.
За приписами ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Як вбачається з матеріалів справи дане положення закону Відповідачам не дотримано.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.
Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
Отже, в даному конкретному випадку, порушення Позивачем трудової дисципліни Відповідачем в належний спосіб не доведено, а тому, невідібрання у Позивача письмових пояснень з приводу допущених ним у роботі порушень та недоліків, не може бути безумовною підставою для визнання наказу про припинення дії трудового договору та звільнення Позивача незаконним.
Суд критично ставиться до складеного представниками Відповідача Акту про те, що станом на 17.05.2016 р. Позивачем не були доведені до відома структурних підрозділів музею плани роботи на 2016 р., затверджені 25.12.2015 р., що унеможливило дотримання термінів виконання планових завдань структурних підрозділів музею, вчасне складання та подання звітності до Департаменту культури ВО КМР «КМДА», оскільки такий акт датований 19.05.2016 р., тобто, складений вже після звільнення позивача 17.05.2016 р.
Згідно ч. 4 ст. 149 КЗпП України стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Як вбачається з копії наказу від 26.04.2016 р. № 46-К представниками роботодавця зафіксовано факт відмови позивача від ознайомлення з наказом.
Суд критично ставиться до даних відміток представників Відповідача, оскільки час їх вчинення судовим розглядом не встановлений, а згідно пояснень позивача та матеріалів справи 26.04.2016 р. ним на ім'я третьої особи подано заяву з проханням відпустити з роботи з 14-00 год. Достовірність копії відповідачем не заперечується.
Відповідно до положень ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Аналогічні положення щодо обґрунтованості письмового подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником містяться і в ч. 1 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України).
Отже письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування законності звільнення працівника.
Аналіз подання в.о. генерального директора НІАМ «Київська фортеця» О. Новікової-Вигран від 17.05.2016 р. свідчить, що такої аргументації та посилань на норми закону воно не містить.
Враховуючи, що підставою для звільнення Позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України був наказ від 26.04.2016 № 46-к щодо притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, правомірність винесення якого за неналежним доведенням Відповідачем перед судом не встановлено, враховуючи, що зазначений наказ про оголошення догани був підставою для звільнення Позивача, зважаючи на формальність дотримання відповідачем процедури отримання згоди профспілкового комітету на надання згоди на звільнення Позивача, суд дійшов висновку про визнання наказу про звільнення Позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України незаконним.
Щодо доводів позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Зважаючи на те, що позивача було звільнено без законної підстави, він підлягає поновленню на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.05.2016 р. по дату винесення рішення - 28.04.2017 р.
Оскільки суд позбавлений процесуальної можливості самостійного витребування доказів, а сторонами таке клопотання не заявлялось, то розмір середньоденної заробітної плати Позивача, визначається судом за рішенням Апеляційного суду м. Києві від 12.04.2017 р. у справі № 757/20834/15-ц, який становить 207,90 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.05.2016 р. по 28.04.2017 р. становить: 207,90 грн. х 241 робочих днів = 50103,90 грн.
Доводи позовної заяви, що такий розрахунок має бути проведений із розрахованої ним середньоденної заробітної плати - 617,42 грн. в належний спосіб не обґрунтовані.
Оскільки, протягом розгляду справи суд дійшов висновку, що звільнення Позивача відбулося з порушенням норм чинного трудового законодавства, то щодо заяви Представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно доводів позовної заяви та як вбачається з матеріалів справи про своє звільнення Позивач дізнався 17.05.2016 р., правомірність якого шляхом подання заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.05.2016 р. намагався оскаржити в рамках розгляду цивільної справи № 757/20834/15-ц. Протокольною ухвалою суду від 12.10.2016 р. позивачу відмовлено у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог.
З даним позовом Позивач звернувся до суду 03.11.2016 р.
Таким чином суд надходить до висновку про пропуск Позивачем встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку з поважних причин, а тому, доводи заперечень представника відповідача про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем спеціальної позовної давності - відхиляються.
При цьому, не підлягають задоволенню позовні вимоги про виплату позивачу пені в порядку ч. 3 ст. 549 ЦК України, проіндексованої недоплати та інфляційних втрат, оскільки такі вимоги не розповсюджуються на спірні трудові правовідносини.
Суд погоджується з доводами заперечень сторони відповідача, що вимоги повивача про стягнення недоплат в загальному розмірі 776,42 грн., що складаються з суми недоплати за 14-денну відпустку за період з 21.12.2015 р. по 04.01.2016 р., суми недоплати в день звільнення - 290,76 грн., 20% за складність напруження - 121,50 грн.; є безпідставними та надуманими, такими, що ґрунтуються на його припущеннях, а тому, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Щодо вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди та понесених ним витрат на лікування та діагностику слід зазначити наступне.
За приписами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи те, що наданими позивачем доказами не підтверджується факт наявності причинного зв'язку між шкодою у визначеному ним розмірі і протиправним діянням відповідача, та належного обґрунтування заподіяної йому шкоди у визначеному ним розмірі, то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної компенсації в розмірі 80000 грн. та виплати йому компенсації витрат на лікування у розмірі 2592,69 грн.
Крім того, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
За приписами статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У пп. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст. 12, 46, 56 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї Постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За перевіркою матеріалів справи суд знаходить не доведеними та документально не підтвердженими витрати позивача на правову допомогу, оскільки стороною позивача не було надано розрахунок таких витрат та доказів сплати таких послуг.
Керуючись ст.ст. 2, 21, 40, 43, 147-149, 233-235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.8, 10, 60, 88, 208, 212, 213, 214, 215, 367 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
позов ОСОБА_1 до Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Генеральний директор Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» Новікова-Вигран О.С., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди- задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 17 травня 2016 р.
Стягнути з Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 р. по 28.04.2017 р. в розмірі 50103,90 грн.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» допустити до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя Х.А. Гладун
