ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" вересня 2017 р. Справа № 914/4238/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Матущака О.І.
суддів Кравчук Н.М.
ОСОБА_1
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства “Комбінат міського господарства” м.Дрогобич
на рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2017 р.
у справі №914/4238/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКО-КМГ” м.Дрогобич Львівської області
до відповідача комунального підприємства “Комбінат міського господарства” м.Дрогобич
за участю третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору на
стороні відповідача: Дрогобицької міської ради м.Дрогобич Львівської області
про стягнення заборгованості в розмірі 239 520,00 грн. та повернення майна
за участю представників сторін від:
позивача : ОСОБА_2 – за довіреністю б/н від 29.07.2015 р.;
відповідача: ОСОБА_3 – керівник; ОСОБА_4 – довіреність №188 від 22.03.2017 р.; ОСОБА_5 - за довіреністю №830 від 26.09.2013 р.;
третьої особи: ОСОБА_6 – за довіреністю №3-28/99 від 06.01.2017 р.;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 25.05.2017 р. (суддя Пазичев В.М.) задоволено позовні вимоги. Зобов’язано комунальне підприємство “Комбінат міського господарства” повернути на користь ТОВ “ЕКО-КМГ” сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 130, р.н. НОМЕР_1, р.в. 1984 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ ММЗ 4505, р.н. НОМЕР_2, р.в. 1989 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 431412, р.н. НОМЕР_3, р.в.1993 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 433362, р.н. НОМЕР_4, р.в. 1999 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 4333, р.н. НОМЕР_5, р.в. 1999р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 431410, р.н. НОМЕР_6, р.в. 1987р.; сміттєвоз mersedes-benz actoros, р.н. НОМЕР_7, р.в. 2002 р.; бульдозер ДЗ 110, р.н. НОМЕР_8. Стягнуто з комунального підприємства “Комбінат міського господарства” на користь ТОВ “ЕКО-КМГ” 479 040, 00 грн. заборгованості та 8403, 60 грн. судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно рішення господарського суду Львівської області від 25.01.2017 р. у справі 914/269/16, яке набрало законної сили зазначено, позивач набув право власності на спірні транспортні засоби 01.10.2013 р., тобто в той самий день, коли було укладено спірні договори оренди, строк дії яких закінчився 01.10.2014 р. А отже, у позивача наявні усі правові підстави до стягнення орендної плати, згідно вищезазначених договорів оренди, а також до стягнення неустойки в зв’язку з неповерненням майна після закінчення дії вищезазначених договорів, у відповідності до умов цих договорів та ст.785 ЦК України.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з відповідача орендну плату за період з жовтня 2014 року по серпень 2015 року, оскільки протягом зазначеного періоду, договори оренди вже не діяли. Крім цього, відповідач стверджує, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19.08.2014 р. у справі №3-70гс14, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст.785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов’язку. Скаржник також зазначає, що при пред'явленні 16.05.2017 р. вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 239 520,00 грн. позивачем було пропущено строк позовної давності, що, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, становить 1 рік. Місцевий господарський суд безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності.
Крім цього, відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи №914/1689/17 за позовом КП «КМГ» до ТОВ «ЕКО-КМГ», Дрогобицької міської ради, ТОВ «Agropelet s.r.o.» про визнання недійсними рішення про створення ТОВ «ЕКО-КМГ», його статуту та скасування державної реєстрації ТОВ «ЕКО-КМГ».
До початку розгляду справи по суті, представник скаржника підтримала подане клопотання про зупинення провадження у справі. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.
Межі перегляду справи в апеляційному порядку визначаються ст.101 ГПК України, яка передбачає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Зазначена норма передбачає повторний розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими доказами, які є на час апеляційного перегляду справи, а не тими, які можуть з’явитись у майбутньому.
Апеляційна інстанція, користуючись правами, наданими суду першої інстанції, як то передбачено статтею 99 ГПК України, перевіряє законність прийнятого судом першої інстанції рішення саме на момент його прийняття.
За таких обставин, при прийнятті постанови суд апеляційної інстанції не вправі приймати до уваги рішення суду, яке прийняте після прийняття оскаржуваного рішення. А отже, навіть у випадку задоволення позову у справі №914/1689/17 за позовом КП «КМГ» до ТОВ «ЕКО-КМГ», Дрогобицької міської ради, ТОВ «Agropelet s.r.o.» про визнання недійсними рішення про створення ТОВ «ЕКО-КМГ», його статуту та скасування державної реєстрації ТОВ «ЕКО-КМГ», таке рішення не зможе братися до уваги у даній справі.
Вивчивши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, між ТОВ «ЕКО-КМГ» (орендодавець) та комунальним підприємством «Комбінат міського господарства» (орендар) укладено договір оренди транспортного засобу № 1/10 від 01.10.2013 р., договір оренди транспортного засобу № 2/10 від 01.10.2013 р., договір оренди транспортного засобу № 3/10 від 01.10.2013 р., договір оренди транспортного засобу № 4/10 від 01.10.2013 р., договір оренди транспортного засобу № 5/10 від 01.10.2013 р., договір оренди транспортного засобу № 6/10 від 01.10.2013 р., договір оренди транспортного засобу № 7/10 від 01.10.2013 р., договір оренди транспортного засобу № 8/10 від 01.10.2013 р., за якими позивач передав відповідачу сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 130, р.н. НОМЕР_1, р.в. 1984 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ ММЗ 4505, р.н. НОМЕР_2, р.в. 1989 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 431412, р.н. НОМЕР_3, р.в. 1993 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 433362, р.н. НОМЕР_4, р.в. 1999 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 4333, р.н. НОМЕР_5., р.в. 1999 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 431410, р.н. НОМЕР_6, р.в. 1987р.; сміттєвоз mersedes-benz actoros, р.н. НОМЕР_7, р.в. 2002 р.; бульдозер ДЗ 110, р.н. НОМЕР_8.
Факт передачі та приймання в користування (оренду) транспортних засобів підтверджується актом № 1 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 1/10 від 01.10.2013 р., актом № 2 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 2/10 від 01.10.2013 р., актом № 3 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 3/10 від 01.10.2013 р., актом № 4 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 4/10 від 01.10.2013 р., актом № 5 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 5/10 від 01.10.2013 р., актом № 6 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 6/10 від 01.10.2013 р., актом № 7 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 7/10 від 01.10.2013 р., актом № 8 приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 8/10 від 01.10.2013 р., у відповідності з п. 2.1.2 договорів, вказаних вище.
Відповідно до п.п. 3.1, 2.3.3, 2.3.4, 4.2, 5.1, 6.1 вказаних договорів від 01.10.2013 р., орендна плата становить відповідну суму, в т.ч. ПДВ в місяць, яку орендар сплачує орендодавцю щомісячно не пізніше 25 числа місяця, що слідує за тим, за яким справляється орендна плата.
Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Орендар зобов’язаний після закінчення строку дії даного договору, або після дострокового його розірвання не пізніше трьох днів повернути об'єкт оренди в технічно-справному стані за актом прийому-передачі, який підписується сторонами даного договору.
За несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору, орендар несе відповідальність згідно чинного законодавства України.
Цей договір вступає в дію з моменту його підписання і є чинним до 01.10.2014 р.
Всі спори, які виникають під час дії цього договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів, у відповідності з п. 6.2 вказаного договору, в інших випадках, які не передбачені цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.
Як встановлено судом першої інстанції, КП «Комбінат міського господарства» впродовж майже 20 (двадцяти) місяців не сплачує орендну плату всупереч умовам, передбаченим вищевказаними договорами оренди.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити йому заборгованість та повернути майно, проте дана вимога до часу звернення до суду залишена без відповіді та реагування, майно позивачу відповідач не повернув. Окрім цього, позивачем також було повідомлено і про розірвання вказаних договорів. При цьому, в процесі розгляду справу позивачем було збільшено позовні вимоги, у зв’язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди у розмірі 239 520,00 грн., повернути орендоване майно, а також стягнути неустойку за користування майном за період з серпня 2015 року по квітень 2017 року.
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч.1 ст.759, ч.1 ст. 762, 782, ст.785, ч.2 ст. 795 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. ст. 610, ст.625 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Як підтверджується матеріалами справи, рішенням господарського суду Львівської області від 25.01.2017 р. у справі 914/269/16, яке набрало законної сили, встановлено факт набуття позивачем права власності на спірні транспортні засоби 01.10.2013 р., тобто в той самий день, коли було укладено спірні договори оренди, строк дії яких закінчився 01.10.2014р.
Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на зазначене, не підлягає повторному доказуванню факт передачі спірних транспортних засобів відповідачу та закінчення строку дії договору.
Як встановлено судом першої інстанції, спірні транспортні засоби відповідачу не повернуті, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, судова колегія погоджується з позицією місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у розмірі 239 520, 00 грн. за період з січня 2014 року по серпень 2015 року, зобов’язання повернення орендованого майна та стягнення неустойки за користування річчю за час прострочення у розмірі 239 520, 00 грн. за період з серпня по квітень 2017 року.
Щодо застосування строків позовної давності, то суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні такої заяви відповідача, з огляду на таке.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним (вказаної позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 20 березня 2012 року у справі № 40/117).
Таким чином, ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Неустойка за користування річчю за час прострочення повернення орендованого майна не є пенею в розумінні ст.232 Господарського кодексу України, а відтак, до неї не можуть застосовуватись положення про застосування строків позовної давності.
Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2017 р. у справі
№ 914/4238/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.
Головуючий -суддя Матущак О.І.
Судді Кравчук Н.М.
ОСОБА_1
