П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 липня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого
Коротких О.А.,
суддів:
Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання перерахувати і виплачувати основну і додаткову пенсії учаснику ліквідації наслідків аварії Чорнобильській АЕС
2-ї категорії,
в с т а н о в и л а:
У липні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому в перерахунку пенсії та нарахування і виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 30 % від мінімальної пенсії; виплатити недоотриману різницю з 29 лютого 2014 року; зобов'язати відповідача нарахувати і виплачувати основну пенсію відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) з урахуванням заробітку на територіях радіоактивного забруднення, виплачувати йому доплату до пенсії за понаднормовий стаж в розмірі 7 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж, встановлений частиною другою статті 56 Закону № 796-XII, та виплатити недоотриману різницю з 22 червня 2014 року.
На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії. З 24 червня 2009 року позивачу була призначена пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 1 статті 55 Закону № 796-XII. Пенсія була нарахована за загальною формулою і станом на дату подання заяви про перерахунок пенсії склала 1133 грн 25 коп. (у тому числі додаткова пенсія в розмірі 15 % мінімальної пенсії). 11 червня 2014 року позивач звернувся до управління ПФУ про перерахунок пенсії, проте відповідач йому відмовив. Вважав, що дії управління ПФУ є неправомірними і такими, що порушують норми чинного законодавства.
Деснянський районний суд міста Києва постановою від 8 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року, позов задовольнив частково виходячи із того, що позивач має право на одержання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 березня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС)
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статей 56, 57 Закону № 796-XII та частини другої статті 27 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування заяви позивач додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2013 року, 13 лютого, 13 березня та 2 грудня 2014 року (№№ К/9991/45421/11, К/9991/11389/12, К/9991/57666/12, К/800/51040/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_10 підлягає задоволенню з таких підстав.
В ухвалах від 20 листопада 2013 року, 13 лютого та 2 грудня 2014 року, які додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позовів виходив із того, що оскільки позивачі є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і є учасниками ліквідації аварії 2-ї категорії, відповідно до статті 56 Закону № 796-XII передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи як особам, які підпадають під його дію за умови стажу роботи не менше ніж 20 років та є чоловіками, зі збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад установлений стаж, але не вище 75 % заробітку.
В ухвалі від 13 березня 2014 року Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову виходив із того, що згідно з положеннями статті 27 Закону № 1058-IV та частини другої статті 57 Закону № 796-XII позивач має право на перерахунок пенсії з урахуванням фактичного заробітку на території радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився із судами попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині нарахування і виплати основної пенсії відповідно до Закону № 796-XII з урахуванням заробітку за період роботи на Чорнобильській АЕС відповідно до статті 57 Закону № 796-XII, а також пільгового обчислення стажу роботи відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII.
Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суди попередніх інстанцій неоднаково застосували статті 56, 57 Закону № 796-XII та частину другу статті 27 Закону № 1058-IV.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами попередніх інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду виходить із такого.
Законом № 796-XII визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, умов проживання і трудової діяльності, соціального захисту потерпілого населення.
Як убачається з матеріалів справи, що ОСОБА_10 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії. З 24 червня 2009 року перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
У липні 2014 року ОСОБА_10 звернувся до суду, з позовною заявою в якій просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому в перерахунку пенсії та нарахування і виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до пункту 2 статті 27 Закону
№ 1058-IV та статей 56, 57 Закону № 796-XII.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині нарахування і виплати основної пенсії відповідно до статті 57 Закону № 796-XII з урахуванням заробітку на територіях радіоактивного забруднення, а також пільгового обчислення стажу роботи відповідно до частини 2 статті 56 Закону
№ 796-XII, суди виходили з того, що пенсія ОСОБА_10 обчислена з дотриманням вимог статей 25, 27, 40 Закону № 1058-IV, а заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Тобто, цією нормою надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058-IV або спеціальним Законом № 796-ХІІ.
Відповідно до статті 57 Закону № 796-ХІІ в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, обчислення середньомісячного заробітку провадиться згідно з Законом № 1058-IV. У разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Таким чином, позивач має право на перерахунок пенсії з урахуванням середньомісячного фактичного заробітку на території радіоактивного забруднення.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 % заробітку.
У зв'язку з цим для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок обчислення стажу роботи має пільговий характер та визначений в частині другій статті 56 Закону № 796-ХІІ.
Із наведеного випливає, що суди неправильно витлумачили положення законів № 796-ХІІ і № 1058-ІV, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно зі статтею 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 227 КАС порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
Як убачається із судових рішень у зазначеній справі, відмовляючи в задоволенні позову в частині нарахування і виплати основної пенсії позивачу відповідно до статей 56, 57 Закону № 796-XII, суди виходили з того, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, пославшись на суперечність при обрахуванні загального страхового стажу позивачем та управлінням ПФУ. При цьому суд першої інстанції всупереч вимогам статті 11 КАС не вжив заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі під час вирішення спору, тобто позовні вимоги ОСОБА_10 в цій частині залишилися нерозглянутими.
Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_10 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року та постанову Деснянського районного суду міста Києва від 8 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
О.А. Коротких
Судді:
О.Ф. Волков
М.І. Гриців
О.В. Кривенда
В.В. Кривенко
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький
