ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"18" червня 2015 р. м. Київ К/800/1372/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (судді-доповідача),
Головчук С.В.,
Ліпського Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, треті особи: орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради, ОСОБА_6, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року,
встановив:
У квітні 2013 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у власних інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_7 звернулися з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі -УДМС України в Чернігівській області) про визнання дій протиправними, зобов'язання внести необхідні зміни до реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1.
Зазначали, що на підставі договору купівлі-продажу вони набули право власності на вказану квартиру та зареєстрували в ній своє місце проживання. Договір купівлі-продажу є дійсним і немає жодного судового рішення про позбавлення їх права власності на квартиру або визнання такими, що втратили право користування житлом, які відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є підставою для зняття з реєстраційного обліку. У зв'язку з цим відповідач незаконно зняв їх разом з неповнолітньою дитиною з реєстраційного обліку, чим порушив їх житлові права, гарантовані статтями 41, 47, 48 Конституції України, Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р. та статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства".
У зв'язку зі смертю ОСОБА_6 проведено в порядку процесуального правонаступництва його заміну на ОСОБА_9
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.03.2010р. та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2010р., згідно з якими власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6, свідчать про припинення у позивачів права користування житловим приміщенням.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено. Визнано дії УДМС України в Чернігівській області про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх неповнолітньої дитини ОСОБА_7 протиправними. Зобов'язано УДМС України в Чернігівській області вчинити необхідні дії щодо реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх неповнолітньої дитини ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено повноважень Управління Державної міграційної служби щодо зняття з реєстрації місця проживання на підставі рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно за іншою особою.
У касаційній скарзі УДМС України в Чернігівській області, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.10.2014р. Зазначає, що зняття з реєстрації місця проживання позивачів здійснено на підставі документів, що свідчать про припинення ними права користування житловим приміщенням.
В запереченнях на касаційну скаргу позивачі просять залишити постанову Київського апеляційного адміністративного суду без змін, навівши аргументи, які, на їх думку, підтверджують законність і обґрунтованість цього судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що за договором купівлі-продажу від 30.10.2007р., зареєстрованим в Чернігівському МБТІ 03.12.2007 р., ОСОБА_4 і ОСОБА_5 стали власниками квартири АДРЕСА_1.
Згідно з довідкою Чернігівського КП «ЖЕК-6» від 12.12.2007 р. позивачі разом з їх малолітньою дочкою - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані у зазначеній квартирі з 11 грудня 2007 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.03.2010р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 09.07.2010р. у справі за позовом ОСОБА_6 до Першої державної нотаріальної контори, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, позов задоволено: визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру за вказаною адресою, зобов'язано ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звільнити та передати квартиру ОСОБА_6
22 січня 2013 року Деснянський районний відділ у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області на підставі заяви ОСОБА_6 та доданих до неї документів (рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.03.2010 р., витягу КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на нерухоме майно від 10.08.2010 р.) зняв позивачів та їх неповнолітню дитину з реєстрації місця проживання у зв'язку з втратою права користування житловим приміщенням, про що зроблено відмітку на заяві та в талонах зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, врегульовані, зокрема, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" і Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 р. № 1077 (далі - Порядок).
Відповідно до статті 7 Закону і пункту 3.1 Порядку зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).
Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (постанова Верховного Суду України від 16.01.2012р. у справі № 6-57цс11).
Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У зв'язку з цим колегія суддів касаційної інстанції вважає, що набуття ОСОБА_6 за рішенням суду права власності на квартиру і зобов'язання ОСОБА_4, ОСОБА_5 звільнити та передати квартиру новому власнику є за своєю суттю одночасним позбавленням позивачів права власності на цю річ та їх виселенням, що тягне як кожне окремо, так і в сукупності припинення права користування житловим приміщенням.
Виходячи з наведеного, правомірними є дії відповідача щодо зняття ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з реєстрації місця проживання у зв'язку з втратою ними права користування житловим приміщенням, а рішення суду першої інстанції в цій частині є законним і обґрунтованим.
Щодо питання про законність зняття з реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_7 колегія суддів приймає до уваги наступне.
Норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зокрема стаття 6, яка регулює питання реєстрації місця проживання (в редакції, чинній на момент реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_7 у спірній квартирі), не містила приписів щодо реєстрації місця проживання малолітніх дітей.
Відповідно до статті 270 Цивільного кодексу України право на вибір вільного місця проживання та на свободу пересування є особистим немайновим правом фізичної особи. Статтею 272 ЦК України передбачено, що фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (в редакції, чинній на грудень 2007 року) вільний вибір місця проживання обмежується, зокрема, щодо осіб, які не досягли 16-річного віку.
Частиною 2 статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Таким чином, реєстрація в грудні 2007 року в квартирі АДРЕСА_1 малолітньої ОСОБА_7 відбулася за спільною згодою самої дитини та її батьків у зв'язку з набуттям останніми права власності на це житлове приміщення за договором купівлі-продажу від 30.10.2010р., оскільки така реєстрація є похідною від набуття права власності і права користування житлом.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
В силу статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 05.11.2014р. у справі № 6-158цс14.
Отже, позбавлення ОСОБА_4, ОСОБА_5 судовим рішенням права власності на квартиру і як наслідок - права користування житловим приміщенням призвело до припинення права користування ним також їх неповнолітньою дитиною. З урахуванням цього, правовою підставою для зняття ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання також є рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.03.2010р. у справі за позовом ОСОБА_6 про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Положення статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", якими встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування та що зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників, не поширюються на спірні правовідносини, оскільки зняття неповнолітньої ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання не потребувало згоди ні органу опіки і піклування, ні її батьків.
Таким чином, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повно і всебічно встановлених обставинах справи та їх правильній юридичній кваліфікації згідно з нормами матеріального права. Не допущено цим судом порушень норм процесуального права.
Статтею 226 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року, залишивши в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:
Черпак Ю.К.
Головчук С.В.
Ліпський Д.В.
