ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 376/602/20
провадження № 61-7639св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачки: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Зоря»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Супрун Ігор Ігорович , на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Зоря» (далі - ТОВ СП «Зоря») про розірвання договору надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачок - ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть, видане Відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 12 березня 2016 року, серія НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_5 до державного нотаріуса Сквирської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися онуки, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
08 лютого 2017 року державним нотаріусом Сквирської районної державної нотаріальної контори Савченко М. А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом (бланк серії НВІ 394891) від 08 лютого 2017 року за спадковою справою № 212/2016, що зареєстровано в реєстрі за № 160, на ім`я онуки ОСОБА_2 та онуки ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтво про право на спадщину за законом (бланк серії НВІ 394891) від 08 лютого 2017 року зазначається така інформація: спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з: права власності на земельну ділянку розміром 3,7220 га у межах згідно з планом, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у кадастровому плані, кадастровий номер 3224088600:03:012:0011, яка розташована на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ № 078605, виданого Сквирським районним відділом земельних ресурсів 15 жовтня 1999 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 113. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.
На підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом (бланк серії НВІ 394891) від 08 лютого 2017 року, зареєстрованого за № 160, та за заявами позивачок державним нотаріусом Сквирської районної державної нотаріальної контори Савченко М. А. внесені записи про право власності на земельну ділянку за позивачками, а саме:
рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33764134 від 08 лютого 2017 року, внесено запис про право власності на 1/2 частки за ОСОБА_1 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 79874994 від 08 лютого 2017 року);
рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33764134 від 08 лютого 2017 року, внесено запис про право власності на 1/2 частки за ОСОБА_2 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу: 79874465 від 08 лютого 2017 року).
Після оформлення права власності на зазначену земельну ділянку позивачки вирішили цю земельну ділянку за кадастровим номером 3224088600:03:012:0011 використовувати самостійно для власних потреб. 15 березня 2017 року позивачкам стало відомо, що земельна ділянка за кадастровим номером 3224088600:03:012:0011 вже передана у користування на 50 років за договором надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиз) 22 лютого 2015 року, який укладений між ТОВ СП «Зоря» та ОСОБА_5 (померлою бабою).
15 березня 2017 року позивачки звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Невесенко Л. П. для підготовки заяви про припинення договору надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиз) від 22 лютого 2015 року в двосторонньому порядку.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Невесенко Л. П. оформлена заява від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та завірені їх підписи на заяві до ТОВ СП «Зоря», в якій позивачки просили припинити договір в двосторонньому порядку. Заява направлена за супровідним листом від 15 березня 2017 року за № 5/01-16 на ім`я директора ТОВ СП «Зоря» Непоти М. В .
За підписом директора ТОВ СП «Зоря» Непоти М. В. на зазначену заяву отримано лист-відповідь, в якій зазначено, що припинити дію договору емфітевзису з підстав зміни власника неможливо, а може бути припинено за рішенням суду.
У липні 2019 року на адвокатський запит надійшла відповідь від 01 липня 2019 року за вих. № 11 від ТОВ СП «Зоря» за підписом директора Непоти М. В., в якій зазначається, що відповідно до пункту 3.1 договору товариством в повному обсязі сплачено кошти за користування земельною ділянкою ОСОБА_5 на картковий рахунок за платіжними дорученнями.
Але позивачки стверджували, що у померлої баби будь-яких карткових рахунків не було, а позивачки від відповідача не отримували оплати за користування земельною ділянкою за договором.
Таким чином, відповідач користується земельною ділянкою всупереч закону і не виконує умови договору емфітевзису від 22 лютого 2015 року більше п`яти років.
Окрім того, позивачки вирішили, щоб між ними у майбутньому не виникало будь-яких конфліктних ситуацій стосовно земельної ділянки площею 3,722 га з кадастровим номером 3224088600:03:012:0011, цю земельну ділянку поділити між собою по 1/2 частині кожній із встановленням меж в натурі та присвоєнням нових кадастрових номерів.
На підставі викладеного представник позивачок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4. просив суд: розірвати договір надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 22 лютого 2015 року, який укладений між ТОВ СП «Зоря» та ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ СП «Зоря» сплачувало за користування земельною ділянкою за договоромемфітевзису, кошти отримувала ОСОБА_7 , уповноважена ОСОБА_5 довіреністю від 05 серпня 2014 року, нотаріально посвідченою секретарем Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області Іванець С. О.; сплата відповідачем коштів підтверджується відповідними платіжними дорученнями; у поведінці ТОВ СП «Зоря» відсутні ознаки недобросовісності виконання договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного 22 лютого 2015 року, вказаний договір не оспорювався ОСОБА_5 і належно виконувався відповідачем; у справі немає жодних доказів на підтвердження відсутності волевиявлення у ОСОБА_5 на укладення довіреності від 05 серпня 2014 року, у свою чергу позивачки та їх представник не спростували належність підпису у вказаному договорі чи в довіреності, чи наявність інших обставин, що виключають вільне волевиявлення ОСОБА_5 на укладення спірної угоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що умови договору ТОВ СП «Зоря» не порушувалися, умови частини дев`ятої статті 1021 Земельного кодексу України не настали, тому підстав для задоволення позову немає.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Супрун І. І. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 березня 2023 року подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.
Апеляційний суд при постановленні оскаржуваної ували керувався частиною другою статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вказавши, що в матеріалах справи відсутні дані, які свідчать про те, що адвокат ОСОБА_4. чи його довірителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду вживали заходів щодо намагання отримати або оскаржити рішення суду першої інстанції, відсутні і докази щодо отримання інформації про стан або рух справи. Рішення Сквирського районного суду Київської області у цій справі ухвалено 09 лютого 2022 року, апеляційна скарга подана 08 березня 2023 року, тобто після спливу одного року з моменту проголошення оскаржуваного судового рішення. Доказів, які б перешкоджали подати апеляційну скаргу своєчасно, заявниці не надали.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
21 травня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Супрун І. І. , подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просять оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, не з`ясувавши дату складення повного тексту рішення суду першої інстанції.
Заявниці у касаційній скарзі також вказують, що конструкція частини другої статті 358 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд має з`ясувати дату складення повного тексту рішення, адже саме з цієї дати обчислюється присічний строк в один рік. Апеляційний суд не мав повноважень відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки мало місце несвоєчасне складання судом першої інстанції повного тексту рішення (складено 24 січня 2023 року) і присічний строк в один рік, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, розпочався після 24 січня 2023 року, а не після 09 лютого 2022 року, коли підписано вступну та резолютивну частини рішення. Тому в цій ситуації підстави для застосування частини другої статті 358 ЦПК України не виникли, і пропущений строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню на підставі пункту 1 частини другої статті 354 ЦПК України, оскільки повний текст рішення представник Супрун І. І. отримав Укрпоштою 06 лютого 2023 року, і подав апеляційну скаргу 08 березня 2023 року (своєчасно протягом 30 днів). Апеляційний суд помилково ототожнив дату 09 лютого 2022 року, коли підписано вступну та резолютивну частини рішення, з датою 24 січня 2023 року, коли фактично складено повний текст рішення від 09 лютого 2022 року і яку суд першої інстанції з невстановлених причин не зазначив у резолютивній частині рішення, як того вимагає пункт 6 частини сьомої статті 265 ЦПК України. 09 лютого 2022 року засідання не проводилося, і цього дня повний текст рішення не складений, не проголошений, не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСД) та не направлений сторонам. Тому апеляційний суд припустився помилки при обчисленні присічного строку в один рік згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України. В апеляційній скарзі представник позивачок заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилався на те, що повний текст рішення від 09 лютого 2022 року у визначений законом строк (частина шоста статті 259 ЦПК України) складений не був і фактично складений лише у січні 2023 року, коли направлений адвокату Супруну І. І. поштою, до січня 2023 року його не існувало. 31 травня 2022 року він подав заяву про видачу повного тексту рішення, проте позивачкам та адвокату ОСОБА_4. повний текст рішення не надходив. Крім того, з 25 лютого 2022 року адвокат ОСОБА_4. спочатку у складі добровольчого батальйону, а згодом у складі Збройних Сил України боронив Україну. Лише через сім місяців суд направив адвокату Супруну І. І. повний текст рішення. Штемпель на конверті № 0900101798691 підтверджує відправку йому повного тексту рішення 27 січня 2023 року, але супровідний лист датований 14 червня 2022 року, конверт № 0900101798691 вручений адвокату лише 06 лютого 2023 року.
Також заявниці звертають увагу, що адвокат ОСОБА_4. був мобілізований до Збройних Сил України, що підтверджує довідка з військової частини від 09 квітня 2022 року № 735, і до кінця лютого 2023 року він перебував на військовій службі, поки не був звільнений зі служби. До кінця травня 2022 року позивачки телефонували до суду з приводу повного тексту рішення, але щоразу отримували відповідь, що суддя ще його не написав. 31 травня 2022 року, після завершення бойових дій у Київській області та через відсутність адвоката ОСОБА_4, новий представник - адвокат Супрун І. І. вступив у справу, що підтверджують ордери від 31 травня 2022 року, видані Адвокатським об`єднанням «Приймак та Партнери».
У червні 2023 року ТОВ СП «Зоря» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим просило залишити її без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 376/602/20 зі Сквирського районного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року матеріали справи № 376/602/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13).
Матеріалами цієї справи підтверджується, що останнє судове засідання у справі в суді першої інстанції було проведено 08 лютого 2022 року (протокол судового засідання від 08 лютого 2022 року: а. с. 115-117), на якому були присутні представник позивачок ОСОБА_4. та представник відповідача ОСОБА_8 .
Згідно з протоколом судового засідання від 08 лютого 2022 року суд ухвалив закінчити судові дебати, суддя видалився до нарадчої кімнати.
Вступну та резолютивну частини рішення Сквирського районного суду Київської області, яким у позові відмовлено, датовано 09 лютого 2022 року (а. с. 118), де зазначено, що для складання повного тексту рішення потрібен значний час, тому суд вважав за необхідне проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення. Також вказано, що «на підставі ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua. Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України. Повний текст рішення буде виготовлено згідно ч. 6 ст. 259 ЦПК України».
Те ж саме вказано у резолютивній частині повного тексту рішення Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2022 року (а. с. 119-124).
Вступну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції оприлюднено в ЄДРСР 10 лютого 2022 року(https://reyestr.court.gov.ua/Review/103066547).
Згідно із супровідним листом Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2022 року копія рішення на 6 аркушах направлена на адреси сторін (а. с. 125), проте матеріали справи не містять підтвердження отримання цього листа із копією рішення жодною зі сторін.
14 лютого 2022 року на електронну адресу суду надійшло клопотання від адвоката ОСОБА_4 про долучення документів щодо витрат на правову допомогу (а. с. 126-133), а згідно з розпискою від 15 лютого 2022 року (а. с. 134) ОСОБА_4. ознайомився з матеріалами справи.
У відповідь на заяву адвоката Супруна І. І. від 31 травня 2022 року (а. с. 135) копія рішення у справі на 6 аркушах направлена супровідним листомСквирського районного суду Київської області від 14 червня 2022 року № 376/602/20 (а. с. 140), що згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 27 січня 2023 року (а. с. 141, 142) вручені Супрун І. І. 06 лютого 2023 року та ОСОБА_1 05 лютого 2023 року.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 08 березня 2023 року адвокат Супрун І. І. в інтересах позивачок подав апеляційну скаргу на нього разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (копія: а. с. 147-158, оригінал апеляційної скарги, що повернув апеляційний суд, додано до касаційної скарги). Представник посилався на те, що 31 травня 2022 року направив до суду заяву про видачу повного тексту рішення, оскільки з 09 лютого 2022 року повний текст так і не надійшов на адресу позивачок. Повний текст рішення вручений представнику позивачок 06 лютого 2023 року, що підтверджує копія конверта та витяг із сайту Укрпошти про трекінг відправлення № 0900101798691. Дата складання повного тексту у рішенні не вказана. Супровідний лист про надсилання рішення датований 14 червня 2022 року, а згідно з поштовим штемпелем на конверті відправка здійснена лише 27 січня 2023 року. Посилаючись на частину другу статті 354 ЦПК України, заявник вважав, що апеляційна скарга може бути подана у строк до 08 березня 2023 року (30 днів з дати вручення 06 лютого 2023 року).
Апеляційний суд мотивував своє рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з моменту проголошення оскаржуваного судового рішення, в матеріалах справи відсутні дані, які свідчать про те, що адвокат ОСОБА_4. чи його довірителі протягом встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду вживали заходів щодо намагання отримати або оскаржити рішення суду першої інстанції, відсутні і докази щодо отримання інформації про стан або рух справи. У свою чергу інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в суді першої інстанції представляв адвокат ОСОБА_4., що підтверджується договорами про надання правової допомоги від 14 травня 2019 року та ордерами на надання правової допомоги; у судові засіданні в суді першої інстанції представник позивачок з`являвся, що підтверджується протоколами судового засідання, про розгляд та рух справи був повідомлений належним чином; про судове засідання на 08 лютого 2022 року адвокат ОСОБА_4., що діяв в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повідомлений, що підтверджується розпискою та згідно з протоколом судового засідання від 08 лютого 2022 року брав участь у цьому судовому засіданні; 14 лютого 2022 року представник позивачок подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів щодо витрат на правову допомогу, а 15 лютого 2022 року ознайомився із матеріалами справи; позивачки та їх представник поза розумним сумнівом були обізнані про постановлення остаточного рішення у справі та мали достатньо часу для оскарження рішення суду в апеляційному порядку у визначений законодавством строк, проте скористались своїми процесуальними правами на власний розсуд.
Верховний Суд не погоджується із цим висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Частиною шостою статті 259 ЦПК України передбачено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
За змістом статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Згідно з частинами першою-сьомою статті 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Результат аналізу вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
День належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні або розписки про отримання копії судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, провадження № 61-17037св19).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Частиною другою статті 2 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3262-IV суд загальної юрисдикції вносить до ЄДРСР всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Обставини щодо встановлення дати складення повного судового рішення мають визначальне значення для правильного вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження.
У тексті рішення Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2022 року не зазначено дату складення повного судового рішення (пункт 6 частини сьомої статті 265 ЦПК України), матеріали справи не містять відомостей, коли воно було складено.
Як випливає з відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108547050), рішення Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2022 року, в якому не зазначено дати складання його повного тексту, було надіслано судом лише 24 січня 2023 року та оприлюднене в цьому реєстрі 25 січня 2023 року, а як свідчать матеріали справи, копія повного судового рішення була направлена позивачці ОСОБА_1 та адвокату Супруну І. І. 27 січня 2023 року. При цьому представник Супрун І. І. подав апеляційну скаргу 08 березня 2023 року, тобто до спливу одного року з дня внесення місцевим судом рішення до ЄДРСР та направлення його копії учасникам справи.
Аналіз вищенаведених обставин в їх сукупності свідчить про те, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування положень частини другої статті 358 ЦПК України.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 757/31634/15-ц (провадження № 61-6471св22).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Отже, суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження за відсутності правових підстав та всупереч послідовності процесуальних дій, визначених статтею 357 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи викладене, при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі апеляційний суд мав встановити дату складення судом першої інстанції повного судового рішення, перевірити дотримання цим судом визначеного процесуальним законодавством порядку надсилання учасникам справи копії оскаржуваного рішення та з огляду на це встановити наявність чи відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження є обґрунтованими.
За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.
Апеляційний суд не врахував зазначеного та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також порушив право заявниць на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Розподіл судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, не вирішується.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Супрун Ігор Ігорович , задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
