ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року Справа № 918/391/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Мельников О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року по справі №918/391/23 (суддя - Торчинюк В.Г.)
час та місце ухвалення рішення: 26 вересня 2023 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; повний текст рішення складено 6 жовтня 2023 року
за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ"
про розірвання договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок
за участю представників:
від Прокурора - Гарбарук В.А.;
від Позивача - Гвоздецька О.В.;
від Відповідача - не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
Керівник Сарненської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОКОМ ОІЛ" (надалі Відповідач) про:
·розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5625055500:04:003:0001, площею 1,5 га від 9 грудня 2008 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем, зареєстрованого 9 грудня 2008 року за №040859700003;
·розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5625055500:04:002:0001, площею 2,62 га від 9 грудня 2008 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем, зареєстрованого 9 грудня 2008 року за №040859700004;
·розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5625055500:04:002:0002, площею 8,744 га від 26 липня 2010 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем, зареєстрованого 26 липня 2010 року за №041059700001;
· повернення Відповідачем Позивачу земельних ділянок з кадастровими номерами: 5625055500:04:003:0001 площею 1,5 га; 562555500:04:002:0001 площею 2,62 га; 5625055500:04:002:0002 площею 8,744 га, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому товариство одержало їх в оренду.
Звертаючись з позовом у даній справі в порядку представництва інтересів держави Прокурор вказав, що звернення з даним позовом щодо захисту інтересів держави в порушення вимог статті 21 Закону України "Про оренду землі", вимог Податкового кодексу України, пунктів 9. 11 Договорів оренди землі від 9 грудня 2008 року та 26 липня 2010 року, зумовило те, що протягом 2018-2022 років Відповідач не виконував обов`язки, передбачені зазначеними договорами, а саме Відповідач не сплачував орендну плату в повному обсязі.
При цьому у підтвердження дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано лист від 3 березня 2023 року № 53/2-356вих-23 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, про розірвання договору оренди земельної ділянки. Окрім того, в матеріалах, як зазначає Прокурор, лист від 8 березня 2023 року № 455/03-18/23 в котрому Позивач проінформовав окружну Прокуратуру, що Позивач не заперечує щодо пред`явлення до суду позовної заяви про розірвання договорів оренди.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 у справі №918/391/23 в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи містять додаткові пояснення Відповідача з яких вбачається, що на момент розгляду справи, орендна плата за користування земельними ділянками в сумі 913 217 грн 15 коп. сплачена, як і рентна плата за користування надрами для видобування інших корисних копалин - 9529 грн 23 коп., земельний сервітут - 2366 грн 84 коп., оплата буровибухових робіт - 1487000 грн та інших платежів на суму 29437 грн 48 коп..
Крім того, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що Відповідачем у серпні 2023 року погашено податковий борг з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 3155 гривень 28 коп.. Суд при цьому вказав, що копії документів, що підтверджують факт здійснення вказаних платежів містяться в матеріалах даної справи. Окрім того, представник Позивача в судовому засіданні 26 вересня 2023 року не підтримував позовні вимоги та заперечував проти розірвання договорів.
Відтак, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
Крім того, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що Прокуратура не довела суду на рахунок позовних вимог від заінтересованого органу, та й взагалі не довела в позовній заяві порушення інтересів держави, враховуючи, що позов подано про розірвання договорів оренди, а не стягнення заборгованості за цими договорами. Також, суд і наголосив що в оспорюваних правовідносинах даної справи, лише право сторони договору ініціювати розірвання договору та звертатись з позовом до суду посилаючись на вищевказані докази та обставини.
В той же час суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що Прокурором не доведено, яким чином, розірвання договору усуне негативні наслідки для держави в особі ради та які негативні наслідки взагалі є, позаяк, з наведеного вище вбачається, що розірвання договорів, призведе до більших негативних наслідків (недоотримання орендних платежів), що як вказав суд підтвердив Позивач у судових засіданнях, коли заперечував проти позову.
Не погоджуючись із винесеним рішенням Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій з підстав вказаних у ній просив апеляційний суд рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року в справі №918/391/23 скасувати та прийняти нове рішення яким позов задоволити (том 2, а.с. 37-41).
Прокурор щодо наявності інтересів держави та підстав для здійснення їх представництва в суді зазначив, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому орган стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, іцо перешкоджали такому зверненню тощо. Прокурор наголосив, що достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Також за твердженнями Прокурора, якщо Прокурору відомі причини такого незвернення він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позов. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення Прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необгрунтованим. Прокурор вказує, що звертаючись з даним позовом Прокуратура мала на меті захистити інтереси держави у даних правовідносинах, враховуючи, що Відповідач майже 4 роки неналежним чином виконував умови договорів оренди щодо своєчасності та повноти сплати орендних платежів. Інтереси держави України та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого «інтересів держави», про які зазначено в частині 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Прокурор зазначає, що листом від 17 жовтня 2022 року № 2137/03-18/22 Позивач повідомив Прокуратуру про намір прийняти спірні земельні ділянки в комунальну власність та в подальшому, після їх реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі наявності боргу з орендної плати, звернутись до суду щодо розірвання договорів оренди землі.
Також, в апеляційній скарзі зазначено, що в даному випадку, як вже зазначалось, Відповідач протягом 4 років належним чином не виконував умов договорів щодо своєчасності і повноти сплати орендної плати, що призвело до ненадходження до бюджету коштів та вплинуло на обсяг фінансових ресурсів з метою виконання функцій та повноважень органу місцевого самоврядування, необхідності звернення до суду з позовом про розірвання договорів оренди. Прокурор вказує, що наявні істотні порушення умов договорів, оскільки Позивач тривалий час (значною мірою) був позбавлений того, на що він розраховував при укладанні договорів, а саме на своєчасність та повноту сплати орендних платежів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 листопада 2023 року в справі №918/391/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року в справі №918/391/23, запропоновано Позивачу та Відповідачу надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу та прокурору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 листопада 2023 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 20 грудня 2023 року об 14:40 год..
В судове засідання 20 грудня 2023 року представник Відповідача не з`явився.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 30 листопада 2023 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами, тим більше з огляду на закінчення стоку розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні від 20 грудня 2023 року, Прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року в справі №918/391/23 і ухвалити нове рішення яким позов задоволити. Прокурор вказав, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому орган стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Прокурор вказав, що Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. На переконання Прокурора, якщо Прокурору відомі причини такого незвернення він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позов. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим. Прокурор наголосив, що звертаючись з даним позовом Прокуратура мала на меті захистити інтереси держави у даних правовідносинах, враховуючи, що Відповідач майже 4 роки неналежним чином виконував умови договорів оренди щодо своєчасності та повноти сплати орендних платежів. Інтереси держави України та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого «інтересів держави», про які зазначено в частині 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Прокурор зазначає, що листом від 17 жовтня 2022 року № 2137/03-18/22 Позивач повідомив Прокуратуру про намір прийняти спірні земельні ділянки в комунальну власність та в подальшому, після їх реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі наявності боргу з орендної плати, звернутись до суду щодо розірвання договорів оренди землі. Прокурор вказав, що Відповідач протягом 4 років належним чином не виконував умов договорів щодо своєчасності і повноти сплати орендної плати, що призвело до ненадходження до бюджету коштів та вплинуло на обсяг фінансових ресурсів з метою виконання функцій та повноважень органу місцевого самоврядування, необхідності звернення до суду з позовом про розірвання договорів оренди. Прокурор зазначив, що наявні істотні порушення умов договорів, оскільки Позивач тривалий час був позбавлений того, на що він розраховував при укладанні договорів, а саме на своєчасність та повноту сплати орендних платежів.
В судовому засіданні від 20 грудня 2023 року, представник Позивача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Прокурора, та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року без змін при цьому вказавши, що не підтримує позов. Представник Позивача вказав, що на даний час не вбачає доцільності та необхідності розривати спірні Договори, оскільки місцевий бюджет отримує податки та своєчасне здійснення усіх платежів від оренди земельних ділянок за спірними Договорами, а щодо однієї земельної ділянки із кар`єрними шахами, то саме у Відповідача є відповідний дозвіл на здійснення спеціальних робіт щодо даної земельної ділянки, і розірвання таких договорів спричинить навпаки збитки для Позивача з огляду на вкладання коштів в даному земельну ділянку щодо приведення її у стан, необхідний для виставлення права оренди на неї на земельні торги, а також це займе тривалий час, що призведе до недоотримання місцевим бюджетом коштів від оренди таких земельних ділянок.
Заслухавши пояснення Прокурора та представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Прокурора слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
Розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 16 жовтня 2008 року №437 "Про передачу земельних ділянок в оренду на аукціонах" затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду на аукціонах для розміщення об`єктів промисловості площею 1,5 га та 2,62 та строком па 49 років за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (забудовані землі промисловості) на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району.
9 грудня 2008 року між Рокитнівською районною державною адміністрацією (надалі - Орендодавець) та Відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,5 га, що розташована за межами населених пунктів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівською району (увійшла до складу Рокитнівської селищної ради Сарненського району) (надалі - Договір, том 1, а.с.23-28).
9 грудня 2008 року Договір зареєстрований у Рокитнівському районному відділі Рівненській регіональній філії "Центр ДЗК при Держкомземі України" за № 040859700003.
Згідно пункту 1 Договору, Орендодавець на підставі протоколу земельних торгів (аукціону) від 24 листопада 2008 року надав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення об`єктів промисловості з кадастровим номером 5625055500:04:003:0001, яка знаходиться за межами населених пунктів па території Томашгородської селищної ради Рокитнівською району Рівненської області.
Пунктом 2 Договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,5 га, у тому числі 1,5 га забудовані землі, з них 1,5 га землі промисловості.
Пунктом 5 Договору Сторони погодили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка перелається в оренду, становить 254 328 гривень.
Як визначено пунктом 8 Договору, Договір укладено на 49 років.
Відповідно до пункту 9 Договору, річна орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5.5% від нормативної грошової оцінки та становить 13 988 грн на рік.
В пункті 11 Договору вказано, що орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 1165 грн 67 коп. шляхом безготівкового перерахунку не пізніше 30 числа наступного за звітним періодом місяця на розрахунковий рахунок Томашгородської селищної ради.
Пунктом 38 Договору визначено, що його дія припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.
Договір підписаний та скріплений печатками обох сторін.
В подальшому 9 грудня 2008 року між Рокитнівською районною державною адміністрацією (надалі - Орендодавець) та Відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,62 га (надалі - Договір 2, том 1, а.с. 23-27), що розташована за межами населених пунктів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району (увійшла до складу Рокитнівської селищної ради Сарненського району).
9 грудня 2008 року Договір 2 зареєстрований у Рокитнівському районному відділі Рівненській регіональній філії "Центр ДЗК при Держкомземі України" за № 040859700004.
Згідно пункту 1 Договору 2, Орендодавець па підставі протоколу земельних торгів (аукціону) від 24 листопада 2008 року надав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення об`єктів промисловості з кадастровим номером 5625055500:04:002:0001, яка знаходиться за межами населених пунктів па території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області.
Пунктом 2 Договору 2 визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,62 га, у тому числі 2,62 га забудовані землі, з них 2.62 га землі промисловості.
В пункті 5 Договору 2 визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, становить 444 227 гривень.
У відповідності до пункту 8 Договору 2, Договір 2 укладено на 49 років.
Відповідно до пункту 9 Договору 2, річна орендна плата вноситься орендарем у та розмірі 6.0% від нормативної грошової оцінки та становить 26653 грн на рік.
В пункті 11 Договору 2, вказано, що орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 2221 грн 08 коп. шляхом безготівкового перерахунку не пізніше 30 числа наступного за звітним періодом місяця на розрахунковий рахунок Томашгородської селищної ради.
Пунктом 38 Договору 2 визначено, що його дія припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.
Договір 2 підписаний та скріплений печатками обох сторін.
Також встановлено, що розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 8 липня 2010 року № 296 "Про надання земельних ділянок у користування", зокрема затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,7440 та Відповідачу в оренду на термін дії спеціального дозволу на користування надрами (до 10 грудня 2014 року) для видобування корисних копалин (Клесівське родовище гранітів, ділянка "Завіріччя") за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (забудовані землі під відкритими розробками, кар`єрами, шах тами та відповідними спорудами) на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району.
26 липня 2010 року між Рівненською обласною державною адміністрацією (надалі - Орендодавець) та Відповідачем укладено договір оренди землі, згідно якого Відповідачу в строкове платне користування на 10 років передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5625055500:04:002:0002, площею 8.7440 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області (увійшла до складу Рокитнівської селищної ради Сарненського району) (надалі - Договір 3, том 1, а.с. 39-42).
26 липня 2010 року Договір 3 зареєстрований у Рокитнівському районному відділі Рівненської регіональної філії "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041059700001.
Згідно пункту 1 Договору 3 Орендодавець надав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для несільськогосподарського призначення кадастровий номер 5625055500:04:002:0002, яка знаходиться за межами населених пунктів Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області.
Пунктом 2 Договору 3 визначено, що в оренду передається земельна ділянка, що виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку, загальною площею 8,744 га, у тому числі землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з них забудовані землі, в тому числі землі під відкритими розробками, кар`єрами, шахтами та відповідними спорудами, з них відкриті розробки та кар`єри, шахти, які експлуатують.
Пунктом 5 Договору 3 визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1347308 гривень.
Відповідно до пункту 9 Договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3% від нормативної грошової оцінки та становить 40425 грн 24 коп., в рік та сплачується Відповідачем у відповідності до вимог статті 17 Закону України Про плату за землю рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на рахунок Томашгородської селищної ради.
Згідно з пунктом 11 Договору 3 орендна плата вноситься шляхом безготівкового перерахунку не пізніше 30 числа наступного за звітним періодом.
Пунктом 36 Договору 3 визначено, що його дія припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.
Договір підписаний та скріплений печатками обох сторін.
На підставі розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 21 червня 2016 року № 349 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки", 18 липня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду про поновлення терміну дії Договору № 3 та внесення змін до нього, якою поновлено термін дії Договору № 3 на 20 років до 31 грудня 2034 на термін дії спеціального дозволу на користування надрами від 9 липня 2015 року № 3667 та внесено зміни до Договору, щодо строку дії та ціни.
Враховуючи вищевказане апеляційним господарським судом встановлено, між сторонами склалися орендні правовідносини, на підставі Договорів 1, 2 та 3, які укладені в Законом передбачений спосіб та порядок, скріплені відтисками печаток сторін підписані уповноваженими представниками, та зареєстровані.
Відповідно до листа Головного управління ДПС України у Рівненській області № 3371 /5/17-00-13-05-03 від 05 квітня 2023 року, починаючи з 30 листопада 2019 року за Відповідачем постійно обліковується податкова заборгованість з орендної плати, яка виникла в результаті несплати самостійно задекларованих товариством поточних податкових зобов`язань. За доводами позовонї заяви за період з часу виникнення заборгованості Відповідачу нараховано 950357 грн 04 коп. орендної плати, у той час, як сплачено до бюджету Томашгородської сільської ради (на даний час Рокитнівська селищна рада) 83 612 грн 38 коп. орендної плати за землю.
Зокрема, за даними інтегрованих карток платника з орендної плати: у 2019 році (за період з 30 листопада 2019 року по 31 грудня 2019 року) Відповідачу нараховано 54487 грн 42 коп, сплата відсутня; у 2020 році - нараховано 339006 грн 59 коп, сплачено 18810 грн 42 коп.; у 2021 році - нараховано 267294 грн 25 коп., сплачено 62301 грн 96 коп.; у 2022 ропі - нараховано 267294 грн 25 коп., сплата відсутня; у 2023 році - нараховано 22274 грн 53 коп., сплачено 2500 грн.
Таким чином, як вказує Прокурор з 30 листопада 2019 року по даний час Відповідачем не сплачувалася в повному обсязі орендна плата за землю, хоча, як визначено пунктом 11 Договорів оренди землі, орендна плата вноситься шляхом безготівкового перерахунку не пізніше 30 числа наступного за звітним періодом.
Згідно листа Позивача № 209/03-18/23 від 9 лютого 2023 року Позивачем на адресу Відповідача скеровувався лист від 31 серпня 2022 року № 2137/03-18/22 з проханням сплатити заборгованість орендної плати в загальному розмірі 757 872 грн у термін до 15 вересня 2022 року.
Відповідно до листа Позивача № 455/03-188/23 від 8 березня 2023 року, станом на 7 березня 2023 року загальна сума боргу зі сплати opeндної плати становить 911 000 грн.
Що ж стосується захисту інтересів держави та підставність звернення Прокурора з даним позовом в особі Позивача, то Прокурор в позовній заяві вказав, що підставою звернення з даним позовом щодо захисту інтересів держави слугувало порушення вимог статті 21 Закону України "Про оренду землі", вимог Податкового кодексу України, пунктів 9, 11 Договорів 1, 2 та 3 оренди землі від 9 грудня 2008 року та 26 липня 2010 року, оскільки протягом 2018-2022 років Відповідач не виконував обов`язки, передбачені зазначеними Договорами 1, 2 та 3, а саме Відповідач не сплачував орендну плату в повному обсязі.
За доводами даного позову у підтвердження дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано лист від 3 березня 2023 року № 53/2-356вих-23 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Також вказано, що листом від 8 березня 2023 року № 455/03-18/23 Позивачем проінформовано окружну прокуратуру, що Позивач не заперечує щодо пред`явлення до суду позовної заяви про розірвання договорів оренди.
З огляду на зазначене, враховуючи неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно умов Договору 1, 2 та 3 Прокурор в інтересах держави в особі Позивача, звернувся з позовом, з метою, захисту порушених, на його думку, прав держави до Відповідача з позовом про розірвання Договорів 1, 2 та 3, а також щодо зобов`язання повернути земельні ділянки.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, надаючи правову оцінку правовідносинам враховуючи положення діючого законодавства України, колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України: право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.
В той же час, положеннями статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
В силу дії статті 206 Земельного кодексу України: використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.
Вказане кореспондується з положеннями частини першої статті 96 Земельного кодексу України та розділом 13 Податкового кодексу України, відповідно до яких, землекористувач зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату за користування земельними ділянками, у розмірі, визначеному законодавцем.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час подання позову), орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
В силу дії частин 3 та 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Разом з тим, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до Податкового Кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платник орендної плати орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
При цьому, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 Податкового кодексу України).
За змістом статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
З вищезазначених норм права вбачається, що саме договором оренди сторони визначають розмір та умови внесення орендної плати, а Податковий кодекс встановлює лише строки внесення та порядок визначення орендної плати.
Зважаючи на заперечення апеляційної скарги Прокурора щодо наявності підстави для розірвання Договору з огляду на сплату заборгованості з орендної плати, колегія суддів зауважує таке.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (чинного на моменту укладення Договору), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної.ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.
В силу дії частин 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі": договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Аналогічна правова позиція сформована, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі №912/1385/17, постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі №911/2259/19.
Статтею 783 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Отже, виходячи із системного аналізу наведених норм господарського та цивільного законодавства, розірвання господарського договору, а в даному випадку договору оренди (найму), допускається лише за згодою сторін у випадках передбачених договором або в судовому порядку за наявності підстав, передбачених законодавством (стаття 291 Господарського кодексу України, стаття 783 Цивільного кодексу України), а також в порядку передбаченому статтею 651 Цивільного кодексу України, але у разі істотного порушення договору однією із сторін.
Колегією суддів враховано, що відповідно до інформації з листа Головного управління ДПС України у Рівненській області № 3371/5/17-00-13-05-03 від 5 квітня 2023 року, починаючи з 30 листопада 2019 року за Відповідачем постійно обліковується податкова заборгованість з орендної плати, яка виникла в результаті несплати самостійно задекларованих товариством поточних податкових зобов`язань. За період з часу виникнення заборгованості Відповідачу нараховано 950357 грн 04 коп. орендної плати, у той час, як сплачено до бюджету Томашгородської сільської ради (на даний час Рокитнівська селищна рада) 83 612 грн 38 коп. орендної плати за землю. Зокрема, за даними інтегрованих карток платника з орендної плати: у 2019 році (за період з 30 листопада 2019 року по 31 грудня 2019 року) Відповідачу нараховано 54487 грн 42 коп, сплата відсутня; у 2020 році - нараховано 339006 грн 59 коп, сплачено 18810 грн 42 коп.; у 2021 році - нараховано 267294 грн 25 коп., сплачено 62301 грн 96 коп.; у 2022 ропі - нараховано 267294 грн 25 коп., сплата відсутня; у 2023 році - нараховано 22274 грн 53 коп., сплачено 2500 грн.
При цьому колегія суду зауважує, що саме на Відповідача покладається податкове зобов`язання з подання податкової декларації шляхом самостійного заповнення у ній графи щодо розміру орендної плати та земельного податку. Відтак, дані котрі отримані Прокурором з податкового органу є саме податковими зобов`язаннями товариства, невиконання котрих є підставою для звернення до суду адміністративної юрисдикції з позовом щодо стягнення податкового боргу.
При цьому, посилання Прокурора як на підставу своїх позовних вимог щодо встановлення обставин з несплати орендної плати на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року в справі №460/7040/20 та справу №460/4897/22 не заслуговує на увагу, оскільки даним рішенням стягувався податковий борг, який виник на підставі самостійно задекларованих Відповідачем але не спалених сум, а також стягувалися штрафні санкції за несвоєчасну сплату податків. При цьому, в даному судовому рішення будь-яких обставин щодо несплати Відповідачем саме орендної плати за спірними Договорами 1, 2 та 3, її період та суми не встановлювалося, а рішення таких обставин не містить (том 1, а.с. 107-113). Відповідно дані судові рішення помилково визначені Прокурором, як докази в справі про розірвання Договорів 1, 2 та 3.
В той же час матеріали справи містять додаткові пояснення Відповідача з яких вбачається, що на момент розгляду справи, орендна плата за користування земельними ділянками в сумі 913 217 грн 15 коп. сплачена, рентна плата за користування надрами для видобування інших корисних копалин - 9529 грн 23 коп., земельний сервітут - 2366 грн 84 коп., оплата буровибухових робіт - 1487000 грн 00 коп. та інших платежів на суму 29437 грн 48 коп. також сплачено (том 2, а.с. 4-29). Суд апеляційної інстанції констатує, що дані обставини не заперечуються Прокурором в апеляційній скарзі.
Окрім того, Відповідачем у серпні 2023 року погашено податковий борг з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 3155 грн 28 коп.
Водночас апеляційний господарський суд наголошує на тому, що представник Позивача в місцевому господарському суді в судовому засіданні від 26 вересня 2023 року не підтримував позовні вимоги та заперечував проти розірвання договорів (том 2, а.с. 37).
Зокрема, в господарському апеляційному суді в судовому засіданні від 20 грудня 2023 року представник Позивача заперечила проти скасування рішення місцевого господарського суду, просила залишити його без змін та вказала, що на даний час не вбачає доцільності та необхідності розривати спірні Договори 1, 2 та 3, оскільки місцевий бюджет отримує податки та своєчасне здійснення усіх платежів від оренди земельних ділянок за спірними Договорами 1, 2 та 3, а щодо однієї земельної ділянки із кар`єрними шахтами, то представник наголосив, що саме у Відповідача є відповідний дозвіл на здійснення спеціальних робіт щодо даної земельної ділянки, і розірвання таких договорів спричинить навпаки збитки для Позивача з огляду на вкладання коштів в дану земельну ділянку щодо приведення її у стан, необхідний для виставлення права оренди на неї на земельні торги, а також вказав, що це займе тривалий час, що призведе до недоотримання місцевим бюджетом коштів від оренди таких земельних ділянок.
При цьому оцінивши такі твердження Позивача апеляційний господарський суд погоджується, що в даному випадку, з огляду на повну сплату платежів до бюджету в призмі існування ризиків щодо понесення Позивачем збитків при приведенні земель кар`єру до належного для торгів стану та можливістю затрати значного часу та коштів для її приведення до необхідного стану для здійснення по ній земельних торгів (тим більше під час воєнного стану в Україні), - задоволення такого позову Прокурора може призвести до понесення Позивачем значних збитків, а отже (з огляду на відсутність заборгованості станом на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення, та інші обставини щодо земельних ділянок, що встановлені вище) дане дійсно ставить під сумнів, що задоволення такого позову є в інтересах Держави та Позивача (як те обгрунтовує Прокурор у своїй позовній заяві).
Водночас, зважаючи на позицію Позивача, зайняту як в місцевому господарському суді так і апеляційному господарському суді, щодо не підтримання позовних вимог Прокурора, та заперечення щодо розірвання спірних Договорів, з огляду на доцільність в оренді таких земельних ділянок і чинності спірних Договорів 1, 2 та 3, колегія суду зазначає таке.
Досліджуючи наявність порушеного права саме Позивача в площинні доведення Прокурором і підтвердження матеріалами справи порушеного права чи інтересу Позивача на момент звернення до господарського суду та на момент винесення судом першої інстанції оспорюваного рішення, колегія суддів зауважує наступне.
Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною 1 статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 Цивільного кодексу України.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2022 року по справі №924/250/19.
При цьому, враховуючи все вищеописане в даній постанові, колегія суддів зазначає, що діючи саме в правовому полі статті 21 Закону України "Про оренду землі", зауважує, що саме Позивачу (а не будь якому іншому органу) в силу імперативних норм наведеного закону надана можливість ініціювати розірвання договору з причин неналежного виконання договірних зобов`язань так як і надано можливість організувати продаж речового права оренди на спірні земельні ділянки та розпоряджатися ними, а відтак і подальша зацікавленість щодо використання таких земельних ділянок з метою наповнення бюджету та отримання прибутку від оренди таких земельних ділянок.
При цьому, з`ясуванням обставин та матеріалів справи встановлено, що спір між сторонами виник саме у зв`язку із неповною щомісячною сплатою Відповідачем за період 2018-2022 року орендної плати.
Проте, аналізуючи наведені обставини справи в сукупності та з огляду на приписи статей 188, 291 Господарського кодексу України та статтю 783 Цивільного кодексу України судова колегія вважає, що у даному випадку відсутні передбачені як господарським, так і цивільним законодавством підстави для розірвання договору оренди внаслідок неістотності і неумисності таких допущених Відповідачем порушень.
Більше того, сторони в Договорах 1, 2 та 3 узгодили випадки припинення Договорів шляхом його розірвання.
Пунктом 38 Договорів передбачено, що дія Договору 1, 2 та 3 припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок не виконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її виконанню, а також з інших підстав, зазначених законом.
Водночас, для застосування норми статті 651 Цивільного кодексу України з метою дострокового розірвання договору суд повинен встановити таке порушення умов договору, яке має істотний характер з огляду на завдану шкоду, що позбавляє іншу сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, в сукупності з усіма обставинами спірних правовідносин.
Як зазначено вище та не заперечується Позивачем, Відповідач після звернення до суду Прокурора з даним позовом сплатив всю заборгованість по орендній платі, при цьому Позивач заперечує проти розірвання спірних Договорів 1, 2 та 3 зазначаючи про їх доцільність та чинність станом на даний час, зокрема, й щодо наповненням місцевого бюджету податками та отримання відповідних доходів від оренди Відповідачем земельних ділянок по спірних Договорах 1,2 та 3.
Наведеним, спростовуються доводи Прокурора щодо необхідності захисту інтересів держави саме з огляду на неотримання доходів від оренди земельних ділянок за спірними Договорами.
При цьому, колегія суду зазначає, що зважаючи на всі вищеописані обставини вбачається не встановлення обставин в діях Відповідача таких обставин як: завдання шкоди та збитків діями Відповідача; недосягнення цілі і мети договорів; того, на що Позивач розраховував або що не отримав при укладенні Договорів оренди землі, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати і інші критерії, які необхідно враховувати при оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання.
Зокрема суд констатує, що істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» - позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 19 Цивільного кодексу України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 Цивільного кодексу України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.
Оскільки частина друга статті 651 Цивільного кодексу України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов. При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: значущість шкоди від порушення; фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; значущість порушення як такого; втрату кредитором інтересу у виконанні договору; втрату довіри до боржника; фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; принциповість суворого дотримання умов договору; інтерес боржника у збереженні договору; ступінь виконання договору до моменту його розірвання; відсутність інтересу боржника у збереженні договору; не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом строку; звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; недобросовісність боржника; врахування вини кредитора і його добросовісності; неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); публічний характер порушеного договору; неусунення боржником порушення в додатковий термін; ненадання боржникові можливості усунути порушення; готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; об`єктивну неможливість усунення порушення; можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.
Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору.
Як свідчать докази, долучені до матеріалів справи Відповідач сплатив всю заборгованість, при цьому Позивач заперечує проти розірвання спірних Договорів та просить не припиняти орендні відносини з огляду на їх доцільність та необхідність для територіальної громади та бюджету міста. Вказані дії з боку Відповідача, як подальша сплата орендної плати свідчать про добросовісний намір Відповідача виконувати належним чином зобов`язання по договору, а також його заінтересованість у існуванні правовідносин в рамках Договорів оренди.
Відсутність шкоди полягає у відсутності заборгованості Відповідача перед Позивачем по Договорам 1,2 та 3. Разом з тим, як встановлено вище в даній постанові та на що звертає увагу Позивач, саме зодоволення позову Прокурора в призмі встановленого судом вище може привести до понесення значних збитків Позивачу саме за наслідком задоволення позову Прокурора, а не з дій Відповідача.
Водночас, у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Отже, підстави вважати, що з боку Відповідача нанесена шкода - відсутня, оскільки, здійснивши погашення заборгованості по орендній платі, Позивач не позбавлений на даний час того, на що він розраховував при укладені Договорів 1, 2 та 3, в той же час як за твердженнями Позивача саме розірвання цих Договорів 1,2 та 3 не несе Позивачу значні збитки.
Все вищевказане призводить до висновку, що з огляду на позицію Позивача та факт відсутності будь-яких заборгованостей у Відповідача перед Позивачем такий позов заявлено не в інтересах Позивача, а відтак не підлягає до задоволення.
При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що Прокурором не спростовано належними та допустимими доказами та доводами апеляційної скарги твердження Позивача, що задоволення позову Прокурора за наявних обставин (що описано вище у постанові) понесе значних збитків.
Що ж до доводів Прокурора про те, що в даному випадку він з огляду на позицію Позивача вправі самостійно користуючись правами Позивача вимагати розірвання Договорів 1, 2 та 3, то суд апеляційної інстанції з огляду на усе вищевстановлене не лише вважає таку позицію диспродуктивною в котексті завдання господарського судочинства справедливого вирішення судом спорів (котре в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), але й критично оцінює таку позицію Прокурора та бажання Прокурора (з огляду на позицію Позивача не спростовану Прокурором) не нести шкоду територіальній громаді Позивача (в інтересах якого ніби-то Прокурором подав даний позов).
В той же час, надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Метою Позивача при укладені договорів оренди землі було отримання оплати за те, що Відповідач користується відповідними земельними ділянками.
Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Проте Прокурор лише з`ясував у Позивача відсутність заперечень, щодо звернення Прокуратури з позовом до суду в інтересах Позивача і не надає суду доказів та підтверджень, що захист інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування, в інтересах якого прокурор звертається із позовом.
Підставою для задоволення позову про розірвання договорів оренди земельних ділянок Прокурор зазначає лише заборгованість по орендній платі за вказані земельні ділянки на момент подачі позову.
Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
При цьому, колегією суду враховується позиція Позивача щодо відсутність суспільного інтересу, оскільки в разі задоволення такого позову Прокурора, наслідки задоволення не зможуть призвести до позитивних наслідків, зокрема даний позов спрямовано виключно на позбавлення територіальної громади надходжень до місцевого бюджету з оренди спірних земельних ділянок, що може призвести до більш негативних наслідків для місцевої громади (що вже описано вище в даній постанові). Позивач буде змушений займатися пошуком нового орендаря та оформленням правовідносин з ним, що призведе до суттєвих втрат (відсутність коштів за оренди земельних ділянок).
З огляду на вищезазначене, колегія суду констатує, що Прокурор не довів в позовній заяві порушення інтересів держави, враховуючи, що позов подано про розірвання договорів оренди, а не стягнення заборгованості за цими договорами.
Також, слід наголосити що в оспорюваних правовідносинах даної справи, лише право сторони договору ініціювати розірвання договору та звертатись з позовом до суду посилаючись на вищевказані докази та обставини (тобто при зверненні Прокрурора, який позов має підтримувати Позивач).
Отже, підсумовуючи усе вищеописане вбачається, що Прокурором не доведено, яким чином, розірвання Договорів 1, 2 та 3 усуне негативні наслідки для держави в особі Позивача та які негативні наслідки взагалі є, позаяк, з наведеного вище вбачається, що розірвання Договорів 1, 2 та 3, призведе до більших негативних наслідків (недоотримання орендних платежів), що підтвердив Позивач у судових засіданнях, коли заперечував проти позову.
Приймаючи дане рішення апеляційним господарським судом враховується презумпція добросовісності та розумності поведінки особи та принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, що практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, а також завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спорів.
Зважаючи на відсутність підстав для розірвання спірних Договорів 1, 2, 3 відсутні підстави для повернення таких земельних ділянок за спірними договорами оренди.
Відповідно колегія суду приймає рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо розірвання Договорів 1, 2 і 3 та повернення земельних ділянок.
Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Прокурора, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, суперечливими та відхиляє їх з підстав, вказаних вище в даній постанові.
При цьому апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Прокурора, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Прокурором.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року в справі №918/391/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року в справі №918/391/23 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №918/391/23 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 25 грудня 2023 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Маціщук А.В.
