ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 2-7985/2003 Головуючий суддя І інстанції Хачатуров Н. Н.
Провадження № 22-ц/818/1704/23 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року, постановлене суддею Хачатуровим Н.Н., у справі № 2-7985/2003 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання, такою що втратила право користування жилим приміщенням,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , покликались на те, що вона з 1993 року у спірній квартирі не мешкає, комунальними послугами не користується, квартирою не цікавиться, добровільно кинула приміщення, її майна у квартирі немає.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року було визнано ОСОБА_4 та її неповнолітнього сина ОСОБА_7 , 1993 року народження, такими, які втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачка ОСОБА_8 у квітні 2021 року звернулася до Харківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року.
Ухвалою від 13 квітня 2021 року Харківський апеляційний суд витребував матеріали справи № 2-7985/2003, в межах якої подано апеляційну скаргу, з Комінтернівського районного суду м. Харкова.
Комінтернівський районний суд м. Харкова 20 травня 2021 року повідомив про знищення матеріалів справи № 2-7985/2003.
Ухвалою від 11 травня 2021 року Харківський апеляційний суд направив матеріали провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року до Комінтернівського районного суду м. Харкова як суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою від 19 травня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова відкрив спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) учасників справи з відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою від 05 липня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова відновив втрачене судове провадження у справі № 2-7985/2003 у частині лише судового рішення від 11 вересня 2003 року, яким закінчено розгляд справи.
Ухвалою від 14 липня 2021 року Харківський апеляційний суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року, поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження у справі.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року
№ 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
Ухвалою від 23 серпня 2022 року Полтавського апеляційного суду було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_9 задоволено. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
При цьому у мотивах свого рішення касаційний суд вказав наступне.
Матеріали цивільної справи № 2-7985/2003 знищені за спливом строку зберігання, в архіві суду зберігся лише оригінал остаточного рішення суду у справі.
Відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Інших підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою процесуальним законом не передбачено.Тобто підстави для закриття апеляційного провадження визначені чітко та вичерпно.Відтак цей перелік підстав закриття апеляційного провадження не може бути розтлумачений розширено і так, щоб формулювати нові, не передбачені процесуальним законом підстави закриття апеляційного провадження.
У статті 374 ЦПК України вичерпно визначено перелік повноважень суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якого суд апеляційної інстанціїмає право:1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 17 частини першої цієї статті.
ЦПК України надає суду апеляційної інстанції повноваження, зокрема, приймати та досліджувати докази, перевіряти законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, переглянути справу по суті заявлених вимог тощо. Так, суд апеляційної інстанції вправі скасовувати судове рішенняповністю або частково та ухвалювати нове рішення у відповідній частині або змінювати судове рішення, якщо суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи;обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи; суд першої інстанції порушив норми процесуального права або неправильно застосував норми матеріального права тощо.
Тож апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам.
Принцип інстанційності, покладений в основу побудови судової системи в Україні, та очевидна відмінність у призначенні суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції впливають на те, що суд апеляційної інстанції не має повноважень для закриття апеляційного провадження у справі з наведених підстав.Тобто потрібно враховувати, що право на закриття провадження у зв`язку з тим, що матеріалів судової справи не вистачає для перегляду судових рішень попередніх інстанцій, надано процесуальним законом (частина четверта статті 494 ЦПК України) виключно суду касаційної інстанції з урахуванням притаманних йому специфіки розгляду справ та меж перегляду судових рішень в касаційному порядку.
Отже, незазначення у ЦПК України повноважень для суду апеляційної інстанції на закриття апеляційного провадженняу разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню.
«Мовчання законодавця» щодо ненадання певних повноважень суду апеляційної інстанції, не можна розцінювати як прогалину у праві, що виключає можливість формулювання судом правила поведінки, яке розширює повноваження апеляційного суду у неправовий спосіб.
З наведених підставВерховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов переконання, щозастосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України як правової підстави закриття апеляційного провадження є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене не є прогалиною у законодавчому регулюванні, враховуючи відмінність у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції.
У розумінні приписів статті 494 ЦПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, у переліку яких закриття апеляційного провадження не передбачено.
У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 753/6745/17 (провадження № 61-10424св20) зроблено висновок про те, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Отже, на переконанняОб`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,закриття апеляційним судом апеляційного провадження у зв`язку з тим, що втрачене судове провадження відновлено лише частково, суперечить нормам процесуального права та позбавляє заявницю права на перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що свідчить про порушення правана доступ до суду,гарантованого статтею 6 Конвенції.
Верховний Суд у складіОб`єднаної палати Касаційного цивільного судуна підставі вищевказаного встановив, що висновок апеляційного суду про застосування за аналогією закону приписів частини четвертої статті 494 ЦПК України та закриття апеляційного провадження у зв`язку з неповним відновленням втраченого судового провадження не ґрунтується на положеннях цивільного процесуального законодавства та призвів до обмеженняправазаявниціна доступ до правосуддя.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Комінтернівський районний суд м. Харкова від 11 вересня 2003 року та у позові відмовити.
Посилається на те, що у позивачів не було права звертатись з позовом про визнання її та сина особою, що втратила право користування житлом, оскільки спірна квартиру була у власності територіальної громади (неприватизована), і власником була Харківська міська рада.
Зазначає, що вона не отримувала судові повістки про виклик, позивачі навмисно не повідомляли її про надходження пошти.
Зауважує, що позов було подано лише до неї, без вказівки неповнолітнього сина ОСОБА_7 і без залучення до справи органу опіки та піклування.
Вказує, що рішенням порушені її права та права малолітньої дитини на житло на користування житлом та на приватизацію в майбутньому.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно дост. 372 ЦПК Українине перешкоджає її розгляду. Суд апеляційної інстанції врахував, неодноразове повернення судових повісток для вручення апелянту з відмітками у поштовому відправленні з судовою повісткою про відсутність апелянта за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (а.с. 240, 241 т.1, а.с. 2 т.2). Таку недобросовісну процесуальну поведінку апелянта колегія суддів вважає неприпустимою і такою, що свідчить про зловживання процесуальним правом, а тому з огляду на необхідність забезпечення виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у ст. 2 ЦПК України, розглянула скаргу на відсутності апелянта.
Відповідно до ст.ст.367,368 ЦПК Україниколегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Устатті 375 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Устатті 263 ЦПК Українивизначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно вищевказаних правових висновків та вказівок, які були висловлені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року у даній справі, суд апеляційної інстанції має розглянути апеляційну скаргу лише на підставі тих доказів, які наразі є у справі, а суд касаційної інстанції після цього перевіряє правильне застосування судами норм права.
Судом встановлено, що відповідачка до суду першої інстанції для участі у судовому засіданні не з`явилась. Згідно відмітки начальника КЖЕП № 125, судова повістка відповідачці не була вручена, у зв`язку з її не проживанням за місцем прописки (реєстрації). Позов підтверджений матеріалами справи.
Відповідно дост.12,81ЦПК УкраїниЦивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Всупереч вимог вказаних норм цивільного процесуального права відповідачка на підтвердження доводів апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду належних і допустимих доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України на їх спростування (а.с. 21-24).
Відповідно доч.8ст.128ЦПК Україниднем врученнясудової повісткиє: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Тому, з урахуванням неспростованої відмітки начальника КДЄП № 125 за місцем реєстрації відповідачки скарги про її неналежне повідомлення доводи скарги про неналежне повідомлення відповідачки не знайшло свого підтвердження. При цьому апелянт не надала до суду відповідних доказів про те, що вказане рішення суду є підробленим, або його зміст спотворений.
Згідно ухвали Комінтернівський районний суд м. Харкова від 05 липня 2021 року було відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-7985/2003 лише у частині судового рішення від 11 вересня 2003 року, яким закінчено розгляд справи.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, щоу 2003 році у провадженні судді Хачатурова Н. Н. перебувала справа № 2-7985/2003 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Справу розглянуто у 2003 році. Надано оригінал рішення суду. Інші матеріали цивільної справи під час вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження не надані.
Відповідно дост.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 71 ЖК України, на яку правильно покликався суд першої інстанції у своєму рішенні: при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках:
1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;
2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків;
5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;
6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;
7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.
Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.
У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
Відповідачка не надала належних і допустимих у розумінні ст. 76 ЦПК України доказів про те, що на день ухвалення рішення суду першої інстанції 11 серпня 2003 року: вона з 1993 року мешкала за місцем своєї постійної реєстрації (за адресою спірної квартири АДРЕСА_1 ), або з 1993 року вона була відсутня за вказаною адресою та не мешкала понад шість місяців з поважних причин, які зазначені у згадані нормі ст. 71 ЖК України.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції при оцінці наявних у справі доказів та застосуванні норм права також враховує авторитетну у доктрині права думку про те, що для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність (лат. - quale principium est proprium iuris privati a priori).
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Аналізуючи наявні у справі докази, кожен окремо та у їх взаємозв`язку, за відсутності доказів на підтвердження доводів скарги, колегія суддів відповідно до загальних засад цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, визначених у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України вважає, що з точки зору стороннього спостерігача відповідачка не довела доводи скарги та не спростувала висновків суду першої інстанції, які відповідають нормам матеріального і процесуального права.
При цьому колегія суддів відхиляє наведені у доводах скарги правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 459/1238/16-ц про те, що наймачі кімнат у гуртожитку не вправі позиватися про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в ньому, як нерелевантні до обставин цієї справи.
Колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні вказаних норм ст.ст. 71, 72 ЖК України до спірних правовідносин враховує висновки щодо їх застосування, викладені у аналогічній за обставинами справі № 200/17337/17 у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року (провадження № 61-865сво21): із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України . суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати апелянта не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 24 листопада 2023 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В. Бурлака.
Ю.М.Мальований
