Ухвала
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 2-7985/2003
провадження № 61-9312св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
особа, яка подала, апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Вступ
Заявник оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у справі. Підставою закриття апеляційного провадження у справі цей суд визначив те, що втрачене (через сплив строку зберігання) судове провадження було відновлено судом першої інстанції неповністю - виключно в частині відновлення тексту рішення суду цієї інстанції. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд застосував до таких процесуальних відносин правила про повноваження суду касаційної інстанції на закриття касаційного провадження за аналогією закону.
Колегія суддів Першої судової палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішивши передати цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, дійшла переконання, що не існує прогалини у правовому регулюванні процесуальних відносин щодо підстав та умов закриття апеляційним судом апеляційного провадження у справі. Ці відносини врегульовані процесуальним законом повно та вичерпно, тож прогалини у законодавстві немає, що виключає можливість застосування до таких відносин іншої норми процесуального, не розрахованої для них законодавцем.
Враховуючи, що висновок про можливість закриття апеляційного провадження з такої непередбаченої процесуальним законом підстави сформульований колегією суддів Другої судової палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, він підлягає перегляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Короткий зміст вимог заяви про відновлення втраченого судового провадження і рішень судів попередніх інстанцій
У квітні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Харківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року матеріали справи № 2-7985/2003, в межах якої подана апеляційна скарга, витребувано з Комінтернівського районного суду м. Харкова.
На запит Комінтернівський районний суд м. Харкова повідомив про знищення матеріалів справи № 2-7985/2003.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 травня 2021 року матеріали провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року направлено до Комінтернівського районного суду м. Харкова як суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) учасників справи з відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 липня 2021 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-7985/2003 у частині судового рішення від 11 вересня 2003 року, яким закінчено розгляд справи.
Ухвала суду мотивована тим, що у 2003 році у провадженні судді Хачатурова Н. Н. перебувала справа № 2-7985/2003 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Справу розглянуто у 2003 році. Надано оригінал рішення суду. Інші матеріали цивільної справи під час вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження не надані.
Так, рішенням від 11 вересня 2003 року Комінтернівський районний суд м. Харкова визнав ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , 1993 року народження, такими, які втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 липня 2021 року клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року задоволено, поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, закрито.
Закриваючи апеляційне провадження, суд виходив із того, що наявність лише оригіналу рішення суду у справі унеможливлює його перегляд в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги.
За аналогією частини четвертої статті 494 ЦПК України існують підстави для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року. Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010 (провадження № 61-13540св21).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2022 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
У результаті незаконного закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не тільки порушив вимоги ЦПК України та унеможливив реалізацію відповідачем права на апеляційне оскарження судового рішення, але й створив прецедент, після якого будь-який апеляційний суд без вивчення матеріалів справи, без дослідження доказів, тобто без розгляду справи по суті, може закрити апеляційне провадження.
Правилами цивільного процесуального законодавства не надано повноважень суду апеляційної інстанції закривати апеляційне провадження з підстав неповного відновлення втраченого провадження.
Суд апеляційної інстанції діяв за межами своїх повноважень, незаконно делегував собі процесуальні права суду касаційної інстанції та перекрутив зміст імперативної норми частини четвертої статті 494 ЦПК України, яку застосував у випадку, не передбаченому процесуальним законом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, а ухвалою від 14 лютого 2023 року справу призначено до розгляду.
Обставини, встановлені судами
Матеріали цивільної справи № 2-7985/2003 знищені за спливом строку зберігання, в архіві суду зберігся лише оригінал остаточного рішення суду у справі.
У квітні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Харківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 липня 2021 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-7985/2003 лише у частині судового рішення від 11 вересня 2003 року.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження у справі, виходив із того, що матеріали цивільної справи № 2-7985/2003 знищені у зв`язку зі спливом строку зберігання, в архіві суду зберігся лише оригінал остаточного рішення суду у справі, що унеможливлює його перегляд в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, ухвалюючи рішення про закриття апеляційного провадження, посилався на постанову Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010 (провадження № 61-13540св21), у якій сформульовано висновок про те, що у справі провадження втрачене повністю, проте відновлено лише частково - в частині відновлення змісту рішення суду першої інстанції, а тому апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість розгляду справи в апеляційному порядку в зв`язку з неповним відновленням провадження, у зв`язку з чим обґрунтовано закрив апеляційне провадження в справі.
Вирішуючи цю справу, обговоривши доводи заявника, висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року
у справі № 435/4160/13-ц, від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010, від 20 липня 2022 року у справі № 423/725/13, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 2-1659/07, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок про встановлення підстав для передачі цієї справи на розгляд Об`єднаної судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з метою відступу від сформульованих висновків у зазначених постановах з огляду на таке.
Обґрунтування підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегій суддів Другої та Першої судових палат Касаційного цивільного суду
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року
у справі № 435/4160/13-ц встановлено, що провадження втрачене повністю, проте відновлено судом лише частково, а оскільки не допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо воно втрачено повністю, то апеляційний суд із дотриманням норм процесуального права, виконавши вказівки Верховного Суду, зазначені в постанові від 07 листопада 2018 року, зробив правильний висновок про неможливість розгляду справи в апеляційному порядку в зв`язку з неповним відновленням провадження та обґрунтовано закрив апеляційне провадження в справі.
У постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що тлумачення частини першої статті 494 ЦПК України дає підстави для висновку, що допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо провадження втраченого у відповідній частині. При цьому, не допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо воно втрачене повністю (ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року
у справі № 111/2150/13-ц, провадження № 61-24083сво18). Згідно з частиною третьою статті 494 ЦПК України у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Верховний Суд врахував, що у цій справі провадження було втрачене повністю, проте відновлено лише частково - в частині змісту рішення суду першої інстанції, а тому апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість розгляду справи в апеляційному порядку в зв`язку з неповним відновленням провадження, тому закрив апеляційне провадження в справі.
У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 2-1659/07 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження, який, установивши, що судове провадження у справі втрачене і ухвалою суду першої інстанції відмовлено у його відновленні, вважав, що існують обставини, які унеможливлюють розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції. Верховний Суд також зазначив, що такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з висновком, викладеним в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 111/2150/13-ц (провадження № 61-24083сво18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 423/725/13 сформульовано висновки про те, що апеляційний суд помилково переглянув рішення суду першої інстанції по суті та зробив висновок, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_7 як особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржуваними рішеннями суду не вирішувалися, тому апеляційне провадження за його скаргою підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Втім, Верховний Суд дійшов переконання, що апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження, проте помилився щодо мотивів такого висновку, оскільки апеляційне провадження підлягало закриттю у зв`язку з тим, що апеляційний перегляд судових рішень за відсутності матеріалів відповідної справи або її неповного відновлення ЦПК України не передбачений.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі Podbielski and PPU Polpure v. Poland від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98).
ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
У статті 494 ЦПК України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити (частина перша).
В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження (частина друга).
У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (частина третя).
Після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено (частина четверта згаданої статті).
Тож законодавець у статті 494 ЦПК України чітко окреслив послідовність розгляду питання відновлення втраченого судового провадження та процесуальних рішень, що ухвалюють за результатами розгляду такої заяви.
Так, зокрема, у частині третій зазначеної статті визначено, що у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. І вже потім, після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції (за наявності для цього відповідних підстав) закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.
У частині дев`ятій статті 10 ЦПК України зазначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Аналогія закону та аналогія права розглядаються в загальній теорії права як засоби заповнення прогалин у законодавстві шляхом їх усунення чи подолання. Прогалини у законодавстві ускладнюють регулювання відповідних суспільних відносин через відсутність у законодавчому акті нормативного припису (норми права), що безпосередньо спрямований на їх врегулювання.
Аналогія закону - це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини подібні тим, що потребують урегулювання в рамках даної галузі права за найсуттєвішими ознаками.
Аналогія права - це застосування до конкретних відносин загальних засад і сенсу законодавства у разі відсутності норм, що регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридично справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність тощо, що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції України або загальних положеннях законодавчих актів.
Якщо суд виявив прогалину у законодавстві в процесі правозастосування, він зобов`язаний використовувати такі оперативні засоби її подолання, як аналогія закону чи аналогія права з метою вирішення конкретної юридичної справи.
Зазначений обов`язок суду випливає з приписів частини десятої статті 10 ЦПК України, якими визначено, що забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року
у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) наголошено, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Отже застосування судом аналогії закону можливе лише у разі, якщо є прогалина у законодавстві, тобто є суспільні відносини, які відносяться, зокрема до сфери процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодним чином нормами процесуального права.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що якщо певні цивільні процесуальні відносини не врегульовані ЦПК України, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом процесуальні відносини.
Потрібно наголосити на тому, що ці правила мають універсальний характер, тому що вони розраховані на врегулювання усіх цивільних процесуальних відносин у разі наявності прогалин у цивільному процесуальному законодавстві. Але при цьому треба мати на увазі наступне.
При застосуванні правил про аналогію закону варто, перш за все, з`ясувати характер спірних суспільних відносин. Якщо спірні відносини є цивільними процесуальними відносинами, прогалина в законодавстві буде мати місце тоді, коли у ЦПК України немає норми права, спрямованої на врегулювання таких спірних відносин.
Для застосування аналогії закону потрібно віднайти в актах цивільного процесуального законодавства правову норму, яка регулює подібні за змістом цивільні процесуальні відносини.
Питання про закриття апеляційного провадження врегульоване ЦПК України, який визначає підстави та порядок закриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Інших підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою процесуальним законом не передбачено. Тобто підстави для закриття апеляційного провадження визначені чітко та вичерпно. Відтак цей перелік підстав закриття апеляційного провадження не може бути розтлумачений розширено і так, щоб формулювати нові, непередбачені процесуальним законом, підстави закриття апеляційного провадження.
Верховний Суд виходить з того, що повноваження суду апеляційної інстанції вичерпним способом визначені та врегульовані в ЦПК України. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, непередбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов`язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності норм Конституції та законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ненадання суду апеляційної інстанції повноважень закривати апеляційне провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено лише частково, є очевидним, що відповідає змісту та призначенню стадії апеляційного перегляду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом.
У статті 374 ЦПК України закріплено перелік повноважень суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якого суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
ЦПК України надає суду апеляційної інстанції повноваження, зокрема, приймати та досліджувати докази, перевіряти законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, переглянути справу по суті заявлених вимог тощо. Так, суд апеляційної інстанції вправі скасовувати судове рішення повністю або частково та ухвалювати нове рішення у відповідній частині або змінювати судове рішення, якщо суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи; суд першої інстанції порушив норми процесуального права або неправильно застосував норми матеріального права тощо.
Тож апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам.
На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відтак Верховний Суд не має можливості приймати та оцінювати докази, а тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено не повністю.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалах від 06 лютого 2019 року у справі № 111/2150/13-ц
(провадження № 61-24083сво18) та від 18 вересня 2019 року
у справі № 522/10541/12 (провадження № 61-23630св18), який, аналізуючи частину четверту статті 494 ЦПК України, дійшов переконання, що у разі невідновлення судового провадження повністю, суд касаційної інстанції вправі закрити касаційне провадження, якщо відновлених матеріалів справи не вистачає для перегляду судових рішень попередніх інстанцій.
Принцип інстанційності побудови судової системи в Україні та очевидна відмінність у призначенні суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції впливають на те, що суд апеляційної інстанції не має повноважень для закриття апеляційного провадження з наведених підстав. Тобто потрібно враховувати, що право на закриття провадження у зв`язку з тим, що матеріалів справи не вистачає для перегляду судових рішень попередніх інстанцій, надано процесуальним законом (частина четверта статті 494 ЦПК України) виключно суду касаційної інстанції з урахуванням притаманних йому специфіки розгляду справ та меж перегляду судових рішень.
Отже, незазначення у ЦПК України повноважень для суду апеляційної інстанції на закриття апеляційного провадження у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню. «Мовчання законодавця» у тому, що певні повноваження ним не надані суду апеляційної інстанції, виключає можливість формулювання судом правила поведінки, яке розширює повноваження апеляційного суду у неправовий спосіб.
На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження як неповне відновлення судового провадження, й зазначене не є прогалиною, враховуючи відмінність у призначенні та повноваженнях судів апеляційної та касаційної інстанцій.
У розумінні приписів статті 494 ЦПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження, або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний прийняти відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, якими не передбачено закриття апеляційного провадження.
У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 753/6745/17 (провадження № 61-10424св20) зроблено висновок про те, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Отже закриття апеляційним судом апеляційного провадження у зв`язку з тим, що втрачене судове провадження відновлено лише частково, суперечить нормам процесуального права та позбавляє заявника права на перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що свідчить про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
У зв`язку з наведеним колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 435/4160/13-ц, від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010, від 20 липня 2022 року у справі № 423/725/13 щодо можливості застосування за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України під час вирішення питання про закриття апеляційного провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено не повністю.
З огляду на окупацію значної частини території України, і втрату з цього приводу великої кількості судових справ, вирішення питання, чи має суд апеляційної інстанції повноваження для закриття апеляційного провадження у зв`язку з тим, що втрачене судове провадження відновлено лише частково, є вкрай важливим для становлення практики справедливого судочинства в Україні.
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 2-7985/2003 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 , поданою представником ОСОБА_5 , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. А. Воробйова
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
