ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м Київ

справа № 616/459/21

провадження № 61-9864 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальний заклад «Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вільхуватська сільська рада,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вільхуватська сільська рада, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та визнання контракту продовженим,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 , на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року у складі судді Подмаркової Ю. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати протиправним та скасувати наказ керівника комунального закладу «Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради» (далі - КЗ «Приколотнянський ліцей») від 11 червня 2021 року № 09-к про звільнення з 30 червня 2021 року ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору з виплатою компенсації за 49 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, поновити її на роботі на посаді вчителя російської мови та літератури, визнати продовженим на строк три роки контракт з працівником закладу, укладений 12 червня 2020 року між комунальним закладом «Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Великобурлуцької районної ради Харківської області» та ОСОБА_1 .

2. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 вказувала на те, що з 1981 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді вчителя на підставі безстрокового трудового договору. 12 червня 2020 року між ОСОБА_1 та КЗ «Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Великобурлуцької районної ради Харківської області» був укладений контракт строком до 31 червня 2021 року. Наказом керівника КЗ «Приколотнянський ліцей» від 11 червня 2021 року № 09-к ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору з виплатою компенсації за 49 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

3. ОСОБА_1 зазначала, що даний наказ прийнятий з порушенням трудового законодавства та без дотримання вимог Галузевої угоди, укладеної 26 травня 2021 року між Міністерством освіти і науки України, Профспілками працівників освіти і науки України та Всеукраїнським об`єднанням організацій роботодавців у галузі вищої освіти на 2021-2025 роки (далі - Галузева угода). Окрім того, вона не була попереджена за два місяці до закінчення строку дії контракту про його припинення. На її звернення до директора ліцею із заявою про продовження строку дії контракту, отримала лист від 04 червня 2021 року про відмову у зв`язку із відсутністю педагогічного навантаження за фахом та наявності педагогічних працівників, які будуть викладати предмет, а 25 червня 2021 року отримала лист від Вільхуватської сільської ради про існування аналізу ключових факторів та наявності надлишкових 36 одиниць педагогічного персоналу (тобто фактично мова йшла про скорочення штату працівників у ліцеї).

4. Крім цього позивач вважає, що відповідачем, в порушення частини другої статті 3 Закону України «Про відпустки», частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» та пункту 8.3.1 Галузевої угоди, відмовлено у наданні відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення, а виплачено компенсацію за невикористану відпустку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

6. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства.

7. Обґрунтовуючи таке рішення суд першої інстанції зазначив, що 12 червня 2020 року з позивачем було укладено строковий трудовий договір (контракт) і вона займала посаду вчителя російської мови та літератури з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року (пункт 7.1 контракту). Волевиявлення на укладення трудового договору підтверджується її підписом у трудовому договорі, в якому зазначений строк його дії, протягом дії договору позивач його умови не оскаржувала та не ініціювала унесення змін і доповнень до нього, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що цей договір вона не підписувала чи підписувала під тиском посадових осіб відповідача, або її волевиявлення на момент укладення не відповідало внутрішній волі, або що вона не усвідомлювала значення договору чи перебувала у хворобливому стані та адекватно не оцінювала свої дії, позивач не надала, тому, звільнення позивача відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору.

8. Доводи позивача про те, що її не було повідомлено про припинення строку дії контракту за два місяці є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 за власним волевиявленням уклала з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його, чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту, а умови контракту не передбачають повідомлення працівника саме у письмовій формі. Окрім того, про відсутність наміру у роботодавця продовжити дію контракту позивачу було достеменно відомо, про що свідчить відповідь директора від 04 червня 2021 року на її звернення від 20 травня 2021 року.

9. Посилання позивача на те, що на даний час уроки російської мови та літератури викладає вчитель, який, у порівнянні з нею, має більш низьку кваліфікацію, суд відхиляє, оскільки, згідно статті 42 КЗпПУкраїни, переважне право на залишення на роботі надається працівникам лише при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, тоді як, позивача було звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП Україниза закінченням строку дії трудового договору.

10. Щодо доводів ОСОБА_1 в частині неправомірності виплати компенсації за невикористану відпустку та відмови надати відпустку за її заявами, суд першої інстанції зазначив, що за статтею 10 Закону України «Про відпустки» керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

11. Як зазначила у судовому засіданні представник відповідача, та не заперечувалося позивачем, відповідачем було видано наказ про надання відпустки з початку червня 2021 року, проте, ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватися із зазначеним наказом, було складено відповідний акт, надалі наказ було скасовано. 11 червня 2021 року відповідачем було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з 30 червня 2021 року у зв`язку з припиненням трудового договору.

12. Посилання позивача на те, що наказ про звільнення було видано без дотримання вимог Галузевої угоди, судом першої інстанції не приймалися, оскільки положення такої галузевої угоди мають рекомендаційний характер для врегулювання спірних правових відносин, не були обов`язковими для ліцею під час укладення досліджуваного строкового контракту.

13. Суд апеляційної інстанції погоджуючись із вказаним висновком суду першої інстанції, додатково вказав на те, що відповідач діяв неправомірно не надавши ОСОБА_1 невикористану відпустку перед звільненням та не виплативши їй матеріальну допомогу на оздоровлення, проте суд не має можливості відновити порушені права позивача на відпустку перед звільненням та отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки ОСОБА_1 такі позовні вимоги не заявляла.

14. Щодо посилання в апеляційній скарзі на дискримінацію ОСОБА_1 за віком суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не підтверджено будь-якими доказами, а зі змісту позовних та апеляційних вимог не вбачається, що її обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами та свободами в будь-якій формі, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» можна вважати дискримінацією, а також не надано суду належних та допустимих доказів про те, що з боку відповідача вчинено стосовно неї дії, які мають ознаки дискримінації чи утиску.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. ОСОБА_1 , через свого представника, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

16. Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

17. У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування норм права, які регулюють питання укладення строкових трудових договорів із педагогами-пенсіонерами з урахуванням питання про обов`язковість застосування положень Галузевої угоди та недопущення порушення мінімальних соціальних гарантій, а також щодо застосування статті 24 Закону України «Про відпустки» в частині виплати працівнику грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки замість надання такої відпустки без згоди на це працівника.

19. Також скаржник зазначає про те, що відповідачем були порушені умови контракту, укладеного з нею, в частині неповідомлення її керівником навчального закладу про закінчення строку дії контракту за два місяці до закінчення такого строку, що є порушенням процедури її звільнення.

20. Крім цього обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник також вказує на те, що вона, як педагог-пенсіонер, у правовідносинах із закладом освіти поставлена в дискримінаційні умови через обов`язок укладення строкового трудового договору. Зазначає, що Конституційним Судом України відповідне положення Закону України «Про повну загальну середню освіту» визнано неконституційними.

21. Крім того вказує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються доказами.

Доводи інших учасників справи

22. Інші учасники справи своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Фактичні обставини справи

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 1981 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді вчителя російської мови та літератури на підставі безстрокового трудового договору.

24. 12 червня 2020 року між комунальним закладом «Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Великобурлуцької районної ради Харківської області» в особі директора Сологуб Г. М. та ОСОБА_1 , як працівником закладу освіти, було укладено контракт строком на один рік, з терміном дії з 01 липня 2020 року по 31 червня 2021 року.

25. ОСОБА_1 зверталася із заявами 02 червня 2021 року та 25 червня 2021 року про надання основної щорічної відпустки, тривалістю 56 календарних днів, з 22 червня 2021 року по 17 серпня 2021 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

26. На заяву ОСОБА_1 від 20 травня 2021 року про продовження дії строкового трудового договору, директором КЗ «Приколотнянський ліцей» Сологуб Г. М. було надано відповідь про відмову у продовженні строку дії контракту у зв`язку з відсутністю педагогічного навантаження за фахом та наявності педагогічних працівників, які будуть викладати предмет.

27. Наказом від 11 червня 2021 року № 09-к КЗ «Приколотнянський ліцей» ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2021 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору, відповідно пункту 2 статті 36 КЗпП Українита пункту 7 контракту з працівником закладу загальної середньої освіти від 12 червня 2020 року з виплатою компенсації за 49 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Позиція Верховного Суду

28. Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

29. Статтею 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

30. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми права й ухвалено законні та обґрунтовані рішення про задоволення позову.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

31. За загальним визначенням закон це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов`язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим органом влади), або безпосередньо народом.

32. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України встановлено, що до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

33. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

34. Отже, однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його Верховною Радою України як вищим представницьким органом державної влади.

35. Також статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки.

36. Тобто вища юридична сила закону полягає у тому, що він прийнятий вищим представницьким органом державної влади, врегульовує найважливіші аспекти суспільних відносин, а всі інші правові акти приймаються на основі законів та не повинні суперечити їм, тобто є підзаконними нормативно-правовими актами.

37. Законом України «Про соціальний діалог в Україні» встановлено, що цей Закон визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві.

38. Соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин (стаття 1 Закону України «Про соціальний діалог в Україні»).

39. Частинами першою, п`ятою статті 8 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» встановлено, що соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах: обміну інформацією; консультацій; узгоджувальних процедур; колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод. За результатами колективних переговорів на галузевому рівні укладаються галузеві (міжгалузеві) угоди.

40. Пропозиції та рекомендації, схвалені рішенням галузевої (міжгалузевої) ради, є обов`язковими для розгляду органами державної влади, органами місцевого самоврядування, професійними спілками та організаціями роботодавців, що діють у галузі (частина друга статті 16 Закону України «Про соціальний діалог в Україні»).

41. Статтею 1 Закону України «Про колективні договори і угоди», який визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців встановлено, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

42. Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі: на національному рівні - генеральна угода; на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні - територіальні угоди (частина третя статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

43. Статтею 1 КЗпП України встановлено, що цей кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

44. Також статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

45. Згідно статті 13 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

46. Статтею 157 КЗпП України встановлено, що державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов`язкових для виконання.

47. Також частиною другою статті 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо: нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості; трудових відносин; умов і охорони праці; житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку; умов зростання фондів оплати праці; встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заходів, спрямованих на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходів щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав; заборона дискримінації.

48. Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами (стаття 5 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

49. Також, відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» галузеві (міжгалузеві) і територіальні (обласні та республіканська) угоди підлягають повідомній реєстрації в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин, а колективні договори і територіальні угоди іншого рівня - місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Порядок повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів затверджується Кабінетом Міністрів України.

50. Так відповідно до Порядку повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2013 року № 115, галузеві (міжгалузеві) і територіальні (обласні та республіканська) угоди підлягають повідомній реєстрації Мінекономіки. Повідомна реєстрація проводиться з метою оприлюднення інформації про укладення угод (договорів), внесення до них змін і доповнень.

51. В той же час пунктами 1 та 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які є суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», цього Положення та інших актів законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

52. Таким чином галузева угода це нормативний договір (акт соціального партнерства), що укладається на галузевому рівні між уповноваженими організаціями (об`єднаннями) працівників і роботодавців, органом (органами) виконавчої влади на основі положень чинного законодавства з метою регулювання трудових та соціально-економічних відносин або інших питань, що потребують узгодження та координації, а також узгодження інтересів як працівників такі й роботодавців, з урахуванням особливостей функціонування певної галузі і є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

53. Тобто галузева угода укладається з метою адаптації та конкретизації положень трудового законодавства до потреб та інтересів конкретної галузі з метою ефективного правового регулювання трудових та соціально-економічних відносин, проте галузева угода не може підміняти собою норми законів, зокрема, КЗпП України, або створювати нові, а також мати пріоритетність при вирішені спору.

54. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

55. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

56. Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути як безстроковим, що укладається на невизначений строк, так і таким, що укладається на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

57. Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (стаття 21 КЗпП України).

58. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

59. Відповідно до статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

60. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

61. Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

62. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

63. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 369/7704/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 760/408/19, від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18.

64. Таким чином суди попередніх інстанцій дослідивши обставини справи та надані сторонами докази та встановивши, що ОСОБА_1 обіймала посаду вчителя російської мови та літератури в КЗ «Приколотнянський ліцей» на підставі укладеного між ними контракту, строк дії якого був узгоджений та встановлений пунктом 7.1 контракту (з 01 липня 2020 року по 31 червня 2021 року), підписаного ОСОБА_1 , яка протягом строку дії цього контракту його умови не оскаржувала та не ініціювала унесення змін і доповнень до нього, а також те, що ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона контракт підписувала під тиском посадових осіб відповідача, або її волевиявлення на момент укладення контракту не відповідало внутрішній волі, або що вона перебувала у хворобливому стані та адекватно не могла оцінювати свої дії, не надала, дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту відповідає вимогам закону.

65. Стосовно доводів касаційної скарги щодо застосування статті 24 Закону України «Про відпустки» в частині виплати працівнику грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки замість надання такої відпустки без згоди на це працівника, а також доводів про те, що ОСОБА_1 як педагог-пенсіонер, у правовідносинах із закладом освіти поставлена в дискримінаційні умови через обов`язок укладення строкового трудового договору Верховний Суд зазначає таке.

66. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

67. Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

68. Частиною третьою статті 2 ЦПК України встановлено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є верховенство права, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

69. Також частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

70. Принцип диспозитивності передбачає, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача, і саме позивач визначає межі його позову та бажані ним правові наслідки розгляду його звернення до суду. Суд позбавлений можливості ініціювати судове провадження про захист прав, щодо яких позивачем вимоги не заявлялися.

71. Предметом доказування у справі № 616/459/21 є неправомірність звільнення позивача з роботи, та, як наслідок, припинення дії контракту укладеного з нею, а не неправомірність виплати їй грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки замість надання такої відпустки без її згоди чи визнання положень контракту дискримінаційними по відношенню до неї як педагога-пенсіонера.

72. У зв`язку з цим, доводи касаційної скарги про неправомірну виплату грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки замість надання такої відпустки та допущену щодо позивача дискримінацію виходять за межі предмета цього спору та не впливають на правильність вирішення заявлених позовних вимог, а підлягають з`ясуванню в межах окремого позову.

73. Також Верховний Суд зазначає, що оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені 02 листопада 2021 року та 06 вересня 2022 року визнання рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» неконституційними може бути підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами в порядку визначеному Главою 3 Розділу V ЦПК України, якщо суд, який ухвалив судове рішення, встановить для цього підстави, та не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в цьому провадженні.

74. У своїй позовній заяві позивачка не посилалася на неконституційність жодних приписів Закону України «Про повну загальну середню освіту», які мали б бути застосовані судами у цій справі, у суди відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України не доходили висновку, що закон чи інший правовий акт, який підлягає застосуванню у цій справі, суперечить Конституції України.

75. При цьому підпункт 2 пункту 3 розділу Розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», на підстав якого з позивачу був укладений строковий трудовий договір, неконституційним не визнаний.

76. Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, фактично полягають у незгоді скаржника з оцінкою судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів та встановлених обставин та зводяться до їх переоцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

1. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

2. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

3. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 .

2. Залишити без змін рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: /підпис/ В. В. Пророк

/підпис/ А. І. Грушицький

/підпис/ Є. В. Петров