ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 616/459/21 Номер провадження 22-ц/814/1911/22Головуючий у 1-й інстанції Подмарков Ю.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Гальонкіна С.А.,Карпушина Г.Л.
секретар: Гречка Є.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференціїапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Авілової Олени Михайлівни
на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року у складі судді Подмаркової Ю.М.
по справіза позовом ОСОБА_1 до комунального закладу "Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради", третя особа Вільхуватська сільська рада, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та визнання контракту продовженим,-
В С Т А Н О В И В :
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та остаточно визначившись з позовними вимогами просила визнати протиправним та скасувати наказ керівника комунального закладу "Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради" № 09-к від 11.06.2021 про звільнення з 30.06.2021 ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору з виплатою компенсації за 49 календарних днів невикористаної щорічної відпустки; поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді вчителя російської мови та літератури; визнати продовженим на строк три роки контракт з працівником закладу, укладений 12.06.2020 між Комунальним закладом "Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради" та ОСОБА_1 ; стягнути з Комунального закладу "Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради" на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 1981 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді вчителя на підставі безстрокового трудового договору.
12.06.2020 між ОСОБА_1 та КЗ "Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради" було укладено контракт строком до 31.06.2021.
Наказом керівника Комунального закладу "Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради" № 09-к від 11.06.2021 ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору з виплатою компенсації за 49 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.
Вказала, що даний наказ прийнятий з порушенням трудового законодавства та без дотримання вимог Галузевої угоди, укладеної 26.05.2021 між Міністерством освіти і науки України, Профспілками працівників освіти і науки України та Всеукраїнським об`єднанням організацій роботодавців у галузі вищої освіти на 2021-2025 роки. Окрім того, її не було попереджено за два місяці до закінчення строку дії контракту про його припинення.
На звернення до директора ліцею із заявою про продовження строку дії контракту, отримала лист від 04.06.2021 про відмову у зв`язку із відсутністю педагогічного навантаження за фахом та наявності педагогічних працівників, які будуть викладати предмет, а 25.06.2021 отримала лист від Вільхуватської сільської ради про існування аналізу ключових факторів та наявності надлишкових 36 одиниць педагогічного персоналу (тобто фактично мова йшла про скорочення штату працівників у ліцеї).
Вважає, що відповідачем, в порушення частини 2 статті3ЗаконуУкраїни «Про відпуски", частини першої статті57 Закону України "Про освіту"та пункту 8.3.1 Галузевої угоди на 2020-2021 роки, відмовлено у наданні відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення, а виплачено компенсацію за невикористану відпустку.
Рішенням Великобурлуцького районногосуду Харківськоїобласті від02 листопада2021року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунального закладу "Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та визнання контракту продовженим відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване тим, що звільнення позивача з роботи за пунктом 2 частини 1статті 36 КЗпП Україниздійснено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Авілова Олена Михайлівна, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем були порушені норми трудового законодавства, зокрема не було дотримано процедуру звільнення та порушено вимоги Закону України «Про відпустки», зокрема не враховано особистих інтересів працівника щодо надання відпустки.
Окрім того зазначила, що дана справа має суспільний інтерес з підстав застосування дискримінаційних умов праці до вчителів-пенсіонерів.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченомуст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.
Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 17 червня 2022 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, з 1981 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді вчителя російської мови та літератури.
12.06.2020 між комунальним закладом "Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Великобурлуцької районної ради Харківської області" в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як працівником закладу освіти, було укладено контракт строком на один рік, з терміном дії з 01.07.2020 по 31.06.2021 (а. с. 14-18).
Наказом № 09-к від 11.06.2021 комунального закладу "Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського Великобурлуцької районної ради Харківської області" ОСОБА_1 звільнено 30.06.2021 у зв`язку з закінченням строку трудового договору, відповідно пункту 2статті 36 КЗпП Українита пункту 7 контракту з працівником закладу загальної середньої освіти від 12.06.2020 з виплатою компенсації за 49 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (а.с. 13). Вказана обставина підтверджується відповідним записом про звільнення внесеним до трудової книжки ОСОБА_1 (а. с. 12).
На заяву ОСОБА_1 від 20.05.2021 про продовження дії строкового трудового договору, директором КЗ "Приколотнянський ліцей" Сологуб Г. 04.06.2021 вих. № 01-17/105 було надано відповідь про відмову у продовженні строку дії контракту у зв`язку з відсутністю педагогічного навантаження за фахом та наявності педагогічних працівників, які будуть викладати предмет (а. с. 26).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України здійснено з дотриманням норм трудового законодавства, тому позовні вимоги є необгрунтованими.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до частини 1статті 4 ЦПК України, частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Відповідно достатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Законодавство про працю складається зКодексу законів про працю України(далі Кодексу) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 Кодексу).
Відповідно до ч. 2ст. 2 Кодексу законів про працю Українипрацівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідност. 21 Кодексузаконів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно достатті 23Кодексу законів про працю України,трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до ч. 2ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ (далі Закон № 463-ІХ) - педагогічні працівники мають права, визначеніЗаконом України "Про освіту", цим Законом, законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти. Педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цьогоЗаконута законодавства про працю. Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.
Підпунктом 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 36 Кодексу законів про працю України.
До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другоїстатті 22 цього Закону.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.
Згода педагогічного працівника на подальшу роботу за строковим трудовим договором - обов`язкова. Її педагог висловлює одним із трьох способів: подає відповідну заяву; ознайомлюється з наказом про укладання строкового трудового договору; пише, що згоден на примірнику повідомлення, яке залишилося у директора.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів зазначає, що на підставі вимог Закону № 463-ІХ, відповідача було зобов`язано припинити безстроковий трудовий договір з позивачем із одночасним укладенням трудового договору строком на один рік, оскільки вона являється пенсіонером за віком, отримує пенсію, а отже підпадає під діюЗакону № 463-ІХ , а тому відповідач мав до 01 липня 2020 року, видати наказ про припинення із позивачем безстрокового трудового договору та укладення з нею трудового договору строком на один рік, і підставою для цього є імперативна норма п. 2 ч. 3розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту».
Згідно п. 2 ч. 1 cт. 36КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Таким чином, про укладення строкового трудового договору і його дію, а також припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням дії (п. 2ст. 36 КЗпП України) позивачка була обізнана завчасно, подаючи згоду на строковість трудового договору шляхом написання контракту.
Закінчення терміну дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 рокуу справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19), постанові Верховного Суду від 03 лютого 2022 рокуу справі № 711/7714/19 (провадження № 61-11774св21).
З урахуванням вищевикладеного, можна зробити висновок, що позивачка усвідомлювала наслідки закінчення строкового трудовою договору, і крім того, такий строковий договір був укладений за її згодою, що підтверджується її підписом на контракті.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд правильно виходив із того, що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту та виплативши компенсацію за невикористану відпустку, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час її звільнення.
Щодо доводів ОСОБА_1 в частині неправомірності відмови надати відпустку за її заявами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажаннямпрацівника уразі йогозвільнення (крімзвільнення запорушення трудовоїдисципліни)йому маєбути наданоневикористану відпусткуз наступнимзвільненням.Датою звільненняв цьомуразі єостанній деньвідпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Згідно зі ст. 57 ч. 1 Закону України «Про освіту» позивачка мала право на виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.
Суд першоїінстанції вірновстановив,що ОСОБА_1 зверталася із заявами 02.06.2021 та 25.06.2021 про надання основної щорічної відпустки, тривалістю 56 календарних днів, з 22.06.2021 по 17.08.2021 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та 14.06.2021 із заявою про надання відповіді на її заяву від 02.06.2021. (а. с. 23, 24, 25).
В суді першої інстанції представник відповідача вказав, що нею було видано наказ про надання відпустки з початку червня 2021 року, проте, ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватися із зазначеним наказом, було складено відповідний акт, в подальшому наказ було скасовано.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проте, в матеріалах справи відсутні відповідні накази про надання відпустки ОСОБА_1 з початку червня 2021 року та про скасування цього наказу. Відсутній і акт про відмову від ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про відпустку.
Отже, відповідач діяв неправомірно не надавши ОСОБА_1 невикористану відпустку перед звільненням та не виплативши їй матеріальну допомогу на оздоровлення.
У частині першій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Згідно частин першої, другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, вищевказані вимоги закону, суд не має можливості відновити порушені права позивача на відпустку перед звільненням та отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки ОСОБА_1 такі позовні вимоги не заявляла.
Окрім того, є неприйнятними посилання в апеляційній скарзі на дискримінацію ОСОБА_1 за віком, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
За ст. 5 вказаного Закону формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
Суд обґрунтовано виходив з того, що держава, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, в рамках проведення освітньої реформи поступово вводить законодавчі зміни, які є обов`язковими до виконання всіма суб`єктами освітнього процесу, а тому положення пункту 2 ч. 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» мають правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Приймаючи до уваги, що позивачкою не підтверджено будь-якими доказами, а зі змісту позовних та апеляційних вимог не вбачається, що її обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» можна вважати дискримінацією, а також не надано суду належних та допустимих доказів про те, що з боку відповідача вчинено стосовно неї дії, які мають ознаки дискримінації чи утиску, доводи апеляційної скарги у цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду апеляційна скарга не містить.
Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ізстаттею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.
Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішеннябез змін.
Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.1, ст.375, ст.382, 383, 384 ЦПК України,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката Авілової Олени Михайлівни залишити без задоволення.
Рішення Великобурлуцького районногосуду Харківськоїобласті від02 листопада2021року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.Ю. Кузнєцова
Судді: С.А. Гальонкін
Г.Л. Карпушин
