Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 27.07.2023 Справа № 331/3598/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №331/3598/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/1015/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2023 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 09 червня 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який працює на посаді начальника конструкторського бюро ПрАТ «Мотор Січ», одружений, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції EASYCON,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 09 червня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на два місяці, без права внесення застави, а саме до 08 серпня 2023 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання та змінити щодо останнього запобіжний захід на домашній арешт.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що суд не вказав в ухвалі жодних підстав вважати, що ОСОБА_6 буде впливати якимось чином на свідків, а сторона обвинувачення не надала жодних доказів наміру обвинуваченого ОСОБА_6 вчиняти такі дії у своєму клопотанні.
Вказаний ризик є абстрактним і не підтверджується жодними доказами.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що суд не проаналізував належним чином підстави для зміни запобіжного заходу.
Сторона захисту зазначає, що ОСОБА_6 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має сім`ю, дитину - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні.
Не врахував суд і надані докази, які характеризують ОСОБА_6 .
Суд не розглянув можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, здатен цілком забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків.
Разом з тим, суд необґрунтовано не визначив розмір застави.
Крім того, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, всупереч вимогам КПК України, не містить жодного додатку (доказів наявності обґрунтованого обвинувачення та доказів наявності ризиків), тобто суд фактично продовжив виключний запобіжний захід автоматично.
Згідно з ухвалою суду, у провадженні Жовтневого районного суду м.Запоріжжя надійшло кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023101110000416 від 17 травня 2023 року з обвинувальним актом щодо ОСОБА_6 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, клопотання обґрунтоване тим, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії особливо тяжких, усвідомлюючи невідворотність покарання, останній може переховуватись від суду. Крім того, вказаний ризик підтверджується тим фактом, що після вчинення злочину обвинувачений виконав всі необхідні дії, направлені на приховування слідів кримінального правопорушення. Також існує ризик можливого впливу на свідків, у зв`язку з чим останній може незаконно впливати на вказаних осіб з метою зміни показань на свою користь. Крім того, прокурор заявив клопотання про етапування обвинуваченого ОСОБА_6 до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» м.Запоріжжя.
Захисник заперечував проти задоволення клопотання прокурора, звернувся до суду з письмовим клопотанням про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який, посилаючись на те, що ризики, на які посилається прокурор, не доведені та не підтверджені жодними доказами. Просив суд у задоволенні клопотання прокурора відмовити та обрати щодо обвинуваченого більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання або особистої поруки або домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання свого захисника, в задоволенні клопотання прокурора просив відмовити.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством, а доводи сторони захисту про протилежне є непереконливими.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке є особливо тяжким злочином.
Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого та у сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження.
Так, обвинуваченому ОСОБА_6 інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, вчиненому в умовах воєнного стану за що, передбачено суворе покарання - у виді позбавленням волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна.
Вказане підтверджує наявність ризик переховування останнього від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та можливого покарання.
Більше того, розгляд кримінального провадження по суті ще не розпочато, докази судом першої інстанції не досліджені, в тому числі не допитані свідки.
Отже, з урахуванням викладеного та фактичних обставин провадження, ризик незаконного впливу з боку обвинуваченого на свідків у провадженні існує до цього часу та цей ризик також не зменшився.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_10 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника-адвоката ОСОБА_8 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту та обвинуваченим ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи захисника про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що суд першої інстанції не розглянув можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 , є необґрунтованими та суперечать фактичним обставинам справи.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.
В тому числі, суд, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , обґрунтовано не визначив розмір застави, що узгоджується з положеннями ч.6 ст.176 КПК України, на яку посилається і сам апелянт, та не суперечить вимогам ч.4 ст.183 цього Кодексу.
З вищевказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується, оскільки наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , а також те, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановлених ризиків.
Відповідно, подані апеляційному суду клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки чи домашнього арешту задоволенню не підлягають з підстав, наведених вище.
На думку колегії суддів, обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінуються, встановленим ризикам.
Стосовно доводів захисника-адвоката ОСОБА_8 про те, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу не містить жодного додатку (доказів наявності обґрунтованого обвинувачення та доказів наявності ризиків), колегія суддів звертає увагу на таке.
Вимоги до клопотання про порядок продовження строку тримання під вартою визначені у ст.ст.184, 199 КПК України.
Колегією суддів встановлено, що клопотання прокурора вищевказаним вимогам в цілому відповідає, має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
В свою чергу, докази сторони обвинувачення будуть оцінюватися судом за наслідками розгляду провадження по суті у сукупності з іншими доказами.
Відповідно, те, що до клопотання прокурора не додано доказів висунутого обвинувачення, не вказує на необґрунтованість вказаного клопотання і само по собі не є підставою для відмови в його задоволенні, з огляду на те, що останнє подане на стадії судового провадження.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має родину, на його утриманні перебуває малолітня дитина - ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшує встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать матеріалам провадження і змісту цієї ухвали.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Разом з тим, щодо визначеного судом першої інстанції строку дії оскаржуваної ухвали, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив строк дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого до 08 серпня 2023 року включно, що перевищує шістдесят днів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вказану ухвалу на підставі ст.ст.407-408 КПК України, встановивши і визначити, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , продовжений до 07 серпня 2023 року включно.
В подальшому питання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого має вирішуватися в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 09 червня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на два місяці, без права внесення застави, а саме до 08 серпня 2023 року включно,змінити в частині строку дії зазначеної ухвали, встановивши цей строк до 07 серпня 2023 року включно.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3
