Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
20 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 926/3347/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Сивик А. П.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" - Чорна М. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.01.2023 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія"
про відшкодування збитків в сумі 3 518 307,60 грн,
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (далі - ТОВ "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія") про відшкодування збитків в сумі 3 518 307,60 грн.
Правовою підставою позову позивач зазначив статті 22, 108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20, 193, 217, 224- 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України), абзац 3 пункту 198.6 статті 198, абзац 2 пункту 201.10 статті 210 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Зазначав, що відповідач порушив граничні терміни реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що призвело до заподіяння позивачу збитків на суму неотриманого податкового кредиту в розмірі 3 518 307,60 грн у зв?язку із неможливістю включити до податкового кредиту суму податку на додану вартість, зазначену в спірних податкових накладних.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, вказав, що спірні податкові накладні були зареєстровані за фактом надання послуг з моменту отримання від позивача підписаних та належним чином оформлених актів приймання-передачі наданих послуг.
Господарський суд Чернівецької області рішенням від 17.01.2023 відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав суду доказів про використання всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту, а тому не довів наявність причинного зв?язку між неотриманою ним сумою податкового кредиту та діями відповідача.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 03.05.2023 залишив без змін зазначене рішення суду.
Зазначив, що вважає правильними висновки місцевого господарського суду про те, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем та державою, а об`єкт дослідження зводиться до з`ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит. Тобто об`єкт дослідження не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.
29.05.2023 ПрАТ "НЕК "Укренерго" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.01.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 (повний текст складений 12.05.2023), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження зазначило неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 526 ЦК України, статей 224-226 ГК України. При цьому скаржник мотивує необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.03.2018 у справі № 918/216/17, щодо застосування положень ПК України (пункт 201.10 статті 201), який застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Обґрунтовує необхідність відступу тим, що Верховний Суд у постанові від 12.03.2018 № 918/216/17 помилково застосував до спірних господарських відносин 2016 року положення ПК України, що діяли до 01 січня 2015 року. Отже і позиція Західного апеляційного господарського суду ґрунтується на хибному застосуванні положень податкового законодавства.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій у справі № 926/3347/22, на відміну від Верховного Суду у постанові від 12.03.2018 № 918/216/17, застосували чинну на момент виникнення спірних правовідносин редакцію ПК України, у якій також відсутня фраза, про наявність якої зазначає позивач, а саме "яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту", що в свою чергу свідчить про спростування хибності на думку позивача позицій судів попередніх інстанцій.
Заслухавши представників сторін, що з`явилися у судове засідання, проаналізувавши матеріали касаційної скарги, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, та надавши оцінку доводам, наведеним скаржником у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.
Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду Касаційного господарського суду розглянув справу № 916/334/22 за позовом Державного підприємства до Товариства про стягнення збитків. Позовні вимоги у справі № 916/334/22 обґрунтовані вчиненням відповідачем податкового правопорушення в частині складання та реєстрації податкової накладної, а також внесення коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, що потягнуло за собою понесення позивачем збитків, оскільки останній втратив право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання.
Отже, правовідносини у справах № 916/334/22 та № 926/3347/22 є подібними.
Під час розгляду касаційної скарги у справі № 926/3347/22 у колегії суддів постали питання щодо застосування положень статей 11, 76, 77 та 86 ГПК України, які полягають у такому:
1) чи може обставина (факт) реєстрації податкових накладних, її реквізитів, розрахунків коригування до таких податкових накладних тощо доводитись виключно матеріалами перевірки контролюючим органом, чи такі обставини (факти) можуть доводитись іншими доказами;
2) чи наділений господарський суд повноваженнями самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема стосовно порушення податкового законодавства України, застосовуючи норми податкового законодавства.
Зі змісту постанови від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 (зокрема, пункти 5.15, 5.17, 5.18) вбачається, що залишаючи в силі рішення судів про відмову у позові, Верховний Суд дійшов висновку про те, що факт вчинення податкового правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків, зокрема за обставин, коли цей платник податків (відповідач, продавець товарів) вніс коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/20686/20.
Висновував, що суд господарської юрисдикції у спорі між двома суб`єктами господарювання не може встановлювати факт порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, тобто у відносинах, що виникли між платником податку та державою.
Вказане, за висновком Верховного Суду, спростовує доводи скаржника стосовно того, що господарський суд наділений повноваженнями самостійно встановити наявність чи відсутність у діях відповідача ознак їх протиправного характеру стосовно порушення податкового законодавства України, зокрема, щодо складання та реєстрації податкової накладної, а також внесення коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.
Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 цього Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені І нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів І послуг; дата отримання платником податку товарів І послуг.
За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів І послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними І розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів / послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів / послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні І розрахунки коригування до таких податкових накладних в ЄРПН, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів / послуг платник податку - продавець товарів І послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже з огляду на положення статті 201 ПК України саме на відповідача покладено обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та І або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, предметом позову у якій було стягнення з Державного бюджету України збитків, завданих протиправною поведінкою ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої Продавцем Податкової накладної, що спричинило необхідність сплати ним на користь Покупця штрафних санкцій.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові висновувала таке:
"10.1. Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 22, 1166, 1173 ЦК України, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, підпункту 114.3.2. пункту 114.2 статті 114 та пункту 201.10 статті 201 ПК України, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем у публічно-правових відносинах з державою обов`язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.
10.2. Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов`язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.
10.3. Оскільки саме від продавця, який має законом визначений обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій".
Отже, за висновком, наведеним у пункті 10.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, права покупця у випадку порушення продавцем свого обов`язку щодо належної реєстрації податкових накладних зводяться лише до можливості подання скарги, проте ініціювати проведення податкової перевірки контролюючим органом покупець не може.
За таких обставин, на думку колегії суддів, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти продавця від відповідальності за завдані покупцю майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності продавця, у тому числі щодо порушення ним податкового законодавства.
Колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Крім того, право позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи не проведення ним відповідної перевірки.
Колегія суддів також звертає увагу, що висновок щодо порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, чи висновок про відсутність такого порушення є саме правовим висновком, а не фактом порушення (як його охарактеризував Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22). Фактично Верховний Суд у зазначеній постанові зробив висновок про те, що як обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних, так і правова оцінка щодо правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності платника податків, мають здійснюватися не судом, а податковим органом за наслідками податкової перевірки.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 9.8).
Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, навіть правова оцінка, надана рішенням суду в іншій справі, зокрема щодо того, чи є певна поведінка правомірною або неправомірною, не є обов`язковою для суду. Тим більше не може бути обов`язковою така оцінка, надана контролюючим органом.
З цих причин колегія погоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 про те, що рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах в іншій справі в частині висновку про вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання не є обов`язковим для суду.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 в інших аспектах, вказавши, що 1) обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних, можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо; 2) господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема стосовно порушення податкового законодавства України, якщо це необхідно для вирішення спору. На думку колегії, це є підставою для відступу від висновку щодо застосування положень частини першої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України у контексті доказування такої складової цивільного правопорушення як протиправна поведінка заподіювача збитків, а саме вчинення ним податкового порушення в частині складання та реєстрації податкової накладної та / або неправомірного коригування до податкових накладних, яке позбавило позивача права на податковий кредит.
Колегія також враховує, що Велика Палата Верховного Суду (в межах справ господарської юрисдикції) неодноразово у своїх постановах аналізувала правовідносини сторін та їх дії на предмет відповідності положенням податкового законодавства, зокрема у постановах від 15.12.2020 у справі №904/1693/19, від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, справа № 926/3347/22 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно із частиною другою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22.
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Справу № 926/3347/22 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" про відшкодування збитків в сумі 3 518 307,60 грн за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.01.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський
