Постанова
Іменем України
13 березня 2023 року
м. Київ
справа № 398/1796/20
провадження № 61-432сво22
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року у складі судді Бугайченко Т. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Письменного О. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
На обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно та майнові права, які належали йому за життя.
Спадкоємцями майна ОСОБА_5 є його двоюрідні сестри: вона ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 , які звернулись до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини за місцем її відкриття у строк, який визначений законодавством. Таким чином вона та ОСОБА_4 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5
17 жовтня 2019 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого успадкувала 1/2 частину належних ОСОБА_5 грошових вкладів.
Їй відомо про те, що ОСОБА_5 на праві власності також належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , тому мала намір отримати у спадщину і право власності на її частку.
Разом із цим дізналась про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (після смерті ОСОБА_5 ) вказане нерухоме майно було придбане ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного від імені померлого ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим № 6156/570/4-347н.
Вважає, що оспорюваний правочин від імені ОСОБА_5 був укладений на підставі довіреності, яка є недійсною, у зв`язку з припиненням представництва, на підставі пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України.
Таким чином, вважала, що оспорюваний договір суперечить частині першій статті 203 ЦК України, оскільки спрямований на порушення її та ОСОБА_4 прав, охоронюваних законом інтересів як спадкоємців ОСОБА_5 . Це, на її (позивачки) думку, є підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 29 січня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим № 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 29 січня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим № 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції вважав, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 помер, тобто його цивільна правоздатність припинилася, та, відповідно, припинилось представництво за довіреністю. Таким чином ОСОБА_3 набув у власність майно особи, яка померла, у спосіб, який суперечить нормам законодавства.
Оскільки на час посвідчення приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С. С. договору купівлі-продажу від 29 січня 2019 року власник спірного нерухомого майна ОСОБА_5 помер, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вказав, що відповідно до статті 48 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка набула чинності для України 14 липня 1995 року, провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно. Апеляційний суд, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц, вважав, що для оформлення спадкових прав після померлого достатньо звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер на території російської федерації і останнім зареєстрованим місцем проживання його було: АДРЕСА_2 , тому місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 є місто москва російської федерації. ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори за місцем смерті та останнього місця проживання і реєстрації спадкодавця у російській федерації із заявою про прийняття спадщини. Норми чинного законодавства України, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією договору про правову допомогу, не покладають на спадкоємця обов`язку одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації. За таких обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що, оскільки ОСОБА_1 не звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Україні, то вона не є спадкоємцем після ОСОБА_5 і не має права на спадщину.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 його цивільні права та обов`язки припинено, а тому також припинилась дія довіреності, яка була видана ним на ім`я ОСОБА_2 . Таким чином, суд обґрунтовано визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений на підставі припиненої довіреності.
Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_3 про обраний позивачем неефективний спосіб захисту її прав апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відповідає характеру порушеного права спадкоємця ОСОБА_1 на спірне спадкове майно і його застосування призводить до настання реальних юридичних наслідків - можливості отримати це майно у власність у порядку спадкування шляхом звернення з заявою про одержання свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори.
Аргументи учасників справи
У січні 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ульянова Ю. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга аргументована тим, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 є рідними сестрами спадкодавця ОСОБА_5 , які домовились між собою, що кошти на рахунках в банку у російській федерації будуть належати позивачу, а спірна квартира - ОСОБА_4 . Саме тому позивач не приймала спадщину на території України, але прийняла спадщину в російській федерації, отримавши кошти, які знаходились на банківських рахунках брата, а ОСОБА_4 розпоряджалась спірною квартирою. Водночас ОСОБА_4 знала, що ОСОБА_5 видав на ім`я свого друга ОСОБА_2 довіреність, тому вона не вчиняла дій щодо прийняття спадщини, оформлення права власності на квартиру, а згодом - щодо її продажу. ОСОБА_4 одразу продала квартиру через представника ОСОБА_2 та отримала за спірну квартиру грошові кошти.
Після того, як у спірній квартирі було проведено ремонт, а її вартість збільшилась в декілька разів, позивач вирішила отримати її у власність, відібравши спірне нерухоме майно у добросовісного набувача у судовому порядку, оминувши процедуру оформлення прав у нотаріальній конторі та сплати податків.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання договору купівлі-продажу недійсним відповідає характеру порушеного права спадкоємця ОСОБА_1 на спірне спадкове майно та призводить до настання реальних юридичних наслідків - можливості отримати це майно у власність у порядку спадкування шляхом звернення з заявою про одержання свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори. Такий висновок є помилковим, оскільки для звернення ОСОБА_1 до нотаріальної контори з відповідною заявою пропущено шестимісячний строк; вона не є спадкоємицею нерухомого майна, адже не подала заяву про прийняття спадщини (спірної квартири); зазначаючи, що ОСОБА_1 може отримати майно у власність шляхом звернення до нотаріальної контори, апеляційний суд протирічить своєму ж висновку про те, що повторного звернення до органів нотаріату від позивача не вимагається, адже вона вже звернулась до нотаріуса в російській федерації.
У цій справі суддя апеляційного суду виклав окрему думку, в якій погодився з доводами про відсутність у ОСОБА_1 права на оспорювання договору купівлі-продажу квартири, оскільки вона не була його стороною та не звернулась до нотаріальної контори на території України з відповідною заявою про прийняття спадщини. Тому, на переконання судді апеляційного суду, підстав вважати, що ОСОБА_1 успадкувала спірну квартиру, немає. Також позивач обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, в зв`язку з чим суд повинен був відмовити в задоволенні позову.
Для прийняття у спадщину нерухомого майна, що належало спадкодавцю, який помер на території російської федерації, спадкоємцю необхідно подати відповідну заяву за місцем знаходження нерухомого майна та за законодавством місцезнаходження цього майна, тобто в Україні. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття у спадщину спірного нерухомого майна у передбачений законом строк, а також відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Оскільки докази прийняття спадщини відсутні, спадкоємець вважається таким, що не прийняв її. Таким чином, суди повинні були відмовити у задоволенні позову внаслідок того, що позивач не довела факт порушення її прав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 398/1796/20 та витребувано справу із суду першої інстанції.
08 лютого 2022 року справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу щодо вирішення питання щодо спадкування з іноземним елементом, зокрема про прийняття спадщини, до складу якої включено об`єкт нерухомого майна, розташованого на території України, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20) зазначено, що «для оформлення спадкових прав після померлого необхідно звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Враховуючи, що ОСОБА_6 помер на території Російської Федерації (м. Єкатеринбург) і останнім зареєстрованим місцем проживання його було: АДРЕСА_5, тому місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 є м. Єкатеринбург Російської Федерації. ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори за місцем смерті та останнього місця проживання і реєстрації спадкодавця у Російській Федерації із заявою про прийняття спадщини. Чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та Російською Федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території Російської Федерації. За таких обставин не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не є законним спадкоємцем після померлого ОСОБА_6 , що він не має жодних прав на спадщину, та про те що ОСОБА_1 не дотримався строків, визначених статтею 1270 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 320/2866/17 (провадження № 61-12788св18), посилання на яку спростовував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), зазначено, що «суди встановили, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у м. Єкатеринбурзі Російської Федерації. ОСОБА_6 належали на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1, а також квартира АДРЕСА_2, які є спадковим майном. Крім вищевказаного майна до складу спадщини входять грошові кошти на рахунках у банківських установах Російської Федерації. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є його сини: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 . 14 жовтня 2011 року позивач подав заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору Російської Федерації. ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк у нотаріальну контору Російської Федерації у м. Єкатеринбурзі. Крім того, ОСОБА_2 16 вересня 2011 року звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини шляхом подання відповідної заяви про відмову під спадщини, заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Україні не подавав. У березні 2015 року позивач через свого представника подав заяву про прийняття спадщини за заповітом до Бердянської нотаріальної контори Запорізької області. На заяву представника позивача про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом на спадкове майно державний нотаріус Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Сальник О. Ю. відмовив у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності оригіналів правовстановлюючих документів та пропуску шестимісячного строку, про що виніс постанову від 17 серпня 2016 року». У вказаній справі позивач ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк у два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_6. Касаційний суд зробив висновок, що «суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, посилався на юридичну необізнаність позивача та його проживання поза межами України, не врахувавши, що вказані обставини не можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. За таких обставин помилковими є висновки судів про задоволення позову».
Отже, у справі № 320/2866/17 касаційний суд фактично зробив висновок, що позивач, який подав заяву про прийняття у спадщину нерухомого майна, яке знаходиться в Україні, до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, у російській федерації спадщину не прийняв, а підстав для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини немає. Таким чином, суд касаційної інстанції у вказаній справі вважав, що для прийняття спадщини спадкоємець за вказаних обставин повинен був подати заяву про прийняття спадщини в Україні.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), та вказівки, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року справу № 398/1796/20 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини
У справі, яка переглядається, суди встановили, що громадянин російської федерації ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті москва російської федерації.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , яка є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_5 , звернулась до нотаріальних органів міста москви російської федерації за належністю із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5
17 жовтня 2019 року нотаріус міста москви російської федерації ОСОБА_6 видала свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого спадкоємицею частини належних померлому ОСОБА_5 грошових вкладів із належними до них відсотками та компенсаціями є його двоюрідна сестра ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі продажу від 29 січня 2019 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим № 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 січня 2019 року № 154274051 цього ж дня до Реєстру було внесено запис, відповідно до якого одноособовим власником спірної квартири є ОСОБА_3 , а підставою вчинення запису зазначено договір купівлі продажу від 29 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С. С.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Щодо відступу від висновку Верховного Суду
Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України. Втім за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується норми Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (частина перша, друга статті 1221 ЦК України).
У статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою, другою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).
За наявності хоча б однієї із вказаних ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.
Таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Конвенція), що була чинна на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому ж об`ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.
Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.
У пункті 2 статті 45 Конвенції визначено, що право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.
У статті 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті. Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.
Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України, тобто спадкування нерухомого майна здійснюється за матеріальним правом держави, на території якого це майно знаходиться (стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
спадкування права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто, в Україні;
подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем знаходження нерухомого майна, як це передбачено статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та статтею 1269 ЦК України;
якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Спадкування права на нерухоме майно, розташованого за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для успадкування іншої частини права не нерухоме майно, розташованого на території України, оскільки як міжнародним, так і національним законодавством задекларована незалежність та самостійність відповідних спадкових процесів. Обставини прийняття спадщини за кордоном можуть лише підтверджувати обізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця.
Тому Об`єднана палата відступає від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), згідно якого чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації.
Щодо вирішення справи по суті
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний договір був підписаний ОСОБА_2 від імені власника майна ОСОБА_5 після його смерті, тобто особою, яка не мала відповідних повноважень на день укладення правочину. ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваним правочином від 29 січня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_2 , спірну трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зачіпаються її права як спадкоємиці після смерті ОСОБА_5 ;
при задоволенні частково позову суди вважали, що позивач прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в російській федерації, подавши відповідну заяву 28 березня 2019 року до нотаріальних органів м. москви. Суди зазначили, що оскільки ОСОБА_5 помер на території російської федерації й останнім зареєстрованим місцем проживання його була квартира АДРЕСА_3 , тому місцем відкриття спадщини після його смерті є м. москва російської федерації. При цьому, суди попередніх інстанцій вважали, що подання заяви про прийняття спадщини в російській федерації автоматично розповсюджується і на нерухоме майно, яке знаходиться на території України. Апеляційний суд, зокрема зазначив, що чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації;
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. москві. 28 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальних органів м. москви з відповідною заявою про прийняття спадщини, але лише в частині грошових вкладів. Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 отримала у нотаріальній конторі рф. Будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 зверталась до нотаріуса за місцезнаходженням спірного нерухомого майна із заявою про прийняття спадщину відносно нього в передбачений законом строк, матеріали справи не містять;
суди не врахували, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину;
Об`єднана палата звертає увагу, що, оскільки заяву про прийняття спадщини на нерухоме майно ОСОБА_1 в Україні не подавала, тому відсутні підстави вважати, що вона успадкувала належну за життя ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 не вважається такою, що прийняла у спадщину спірне нерухоме майно, яке перебуває на території України, й не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 21 січня 2019 року, то оспорюваним правочином права та інтереси позивачки не порушені;
відсутність порушеного права ОСОБА_1 є самостійною підставою для відмови в позові.
За таких обставин, Об`єднана палата вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Крім того Об`єднана палата звертає увагу на те, що 01 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Вказаний Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).
Висновки щодо застосування норми права
Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 , скасування оскаржених судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, то з позивачки на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню сплачений ним за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору недійсним відмовити.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,20 гривень та за подання касаційної скарги - 1 680,00 гривень.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська
