Ухвала
12 січня 2023 року
м. Київ
справа № 398/1796/20
провадження № 61-432св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року в складі судді Бугайченко Т. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в складі колегії суддів:
Голованя А. М., Карпенка О. Л., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
На обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на майно та майнові права, які належали йому за життя.
Спадкоємцями майна ОСОБА_5 є його двоюрідні сестри: ОСОБА_1
та ОСОБА_4 , які звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини за місцем її відкриття у строк, який визначений законодавством. Таким чином, позивач та її двоюрідна сестра ОСОБА_4 прийняли спадщину після ОСОБА_5
17 жовтня 2019 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого вона успадкувала 1/2 частину належних
ОСОБА_5 грошових вкладів.
Їй відомо про те, що ОСОБА_5 на праві власності також належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Позивач мала намір отримати у спадщину і право власності на 1/2 частку зазначеної квартири.
Разом з цим, позивач дізналась про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (після смерті ОСОБА_5 ) вказане нерухоме майно було придбане ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного від імені померлого ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим № 6156/570/4-347н.
На переконання позивача, оспорюваний правочин від імені ОСОБА_5 було укладено на підставі довіреності, яка є недійсною у зв`язку з припиненням представництва на підставі пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України.
Таким чином, позивач вважала, що оспорюваний договір суперечить частині першій статті 203 ЦК України, оскільки спрямований на порушення її та
ОСОБА_4 прав, охоронюваних законом інтересів як спадкоємців
ОСОБА_5 . Це, на думку позивача, є підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 29 січня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбав
у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській
Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим
№ 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від
07 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 29 січня
2019 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим № 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 помер, тобто його цивільна правоздатність припинилася, та, відповідно, припинилось представництво за довіреністю. Таким чином, ОСОБА_3 набув у власність майно померлої особи у спосіб, який суперечить нормам законодавства.
Оскільки на час посвідчення приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С. С. договору купівлі-продажу від 29 січня 2019 року власник спірного нерухомого майна ОСОБА_5 помер, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання зазначеного договору недійсним.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що відповідно до статті 48 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка набула чинності для України 14 липня 1995 року, провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно. Апеляційний суд, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц, вважав, що для оформлення спадкових прав після померлого достатньо звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер на території Російської Федерації
і останнім зареєстрованим місцем проживання його було:
АДРЕСА_2 , тому місцем відкриття спадщини після смерті
ОСОБА_5 є місто Москва Російської Федерації. ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори за місцем смерті та останнього місця проживання і реєстрації спадкодавця у Російській Федерації із заявою про прийняття спадщини. Норми чинного законодавства України, з урахуванням наявності між Україною та Російською Федерацією договору про правову допомогу, не покладають на спадкоємця обов`язку одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території Російської Федерації. За таких обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що, оскільки ОСОБА_1 не звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Україні, то вона не є спадкоємцем після ОСОБА_5 і не має права на спадщину.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 його цивільні права та обов`язки припинено, а тому також припинилась дія довіреності, яка була видана ним на ім`я ОСОБА_2 . Таким чином, суд обґрунтовано визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений на підставі припиненої довіреності.
Аргумент апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що обраний позивачем спосіб захисту її прав є неефективним, на переконання апеляційного суду, не можна вважати обґрунтованими, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відповідає характеру порушеного права спадкоємця ОСОБА_1 на спірне спадкове майно і його застосування призводить до настання реальних юридичних наслідків - можливості отримати це майно у власність в порядку спадкування шляхом звернення з заявою про одержання свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори.
Аргументи учасників справи
У січні 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ульянова Ю. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_4 і ОСОБА_1 є рідними сестрами спадкодавця
ОСОБА_5 , які домовились між собою, що кошти на рахунках в банку
у Російській Федерації будуть належати позивачу, а спірна квартира -
ОСОБА_4 . Саме тому позивач не приймала спадщину на території України, але прийняла спадщину в Російській Федерації, отримавши кошти, які знаходились на банківських рахунках брата, а ОСОБА_4 розпоряджалась спірною квартирою. Водночас ОСОБА_4 знала, що ОСОБА_5 видав на ім`я свого друга ОСОБА_2 довіреність, тому вона не вчиняла дій щодо прийняття спадщини, оформлення права власності на квартиру, а згодом - щодо її продажу. ОСОБА_4 одразу продала квартиру через представника ОСОБА_2 та отримала за спірну квартиру грошові кошти;
після того, як у спірній квартирі було проведено ремонт, а її вартість збільшилась в декілька разів, позивач вирішила отримати її у власність, відібравши спірне нерухоме майно в добросовісного набувача у судовому порядку, оминувши процедуру оформлення прав у нотаріальній конторі та сплати податків;
суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання договору купівлі-продажу недійсним відповідає характеру порушеного права спадкоємця ОСОБА_1 на спірне спадкове майно та призводить до настання реальних юридичних наслідків - можливості отримати це майно у власність в порядку спадкування шляхом звернення з заявою про одержання свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори. Такий висновок є помилковим, оскільки: для звернення ОСОБА_1 до нотаріальної контори з відповідною заявою пропущено шестимісячний строк; вона не є спадкоємицею нерухомого майна, адже не подала заяву про прийняття спадщини (спірної квартири); зазначаючи, що ОСОБА_1 може отримати майно у власність шляхом звернення до нотаріальної контри, апеляційний суд протирічить своєму ж висновку про те, що повторного звернення до нотаріату від позивача не вимагається, адже вона вже звернулась до нотаріуса в Російській Федерації;
в цій справі суддя апеляційного суду виклав окрему думку, в якій погодився з доводами про відсутність у ОСОБА_1 права на оспорювання договору купівлі-продажу квартири, оскільки вона не була його стороною та не звернулась до нотаріальної контори на території України з відповідною заявою про прийняття спадщини. Тому, на переконання судді апеляційного суду, підстав вважати, що
ОСОБА_1 успадкувала спірну квартиру, немає. Також позивач обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, в зв`язку з чим суд повинен був відмовити в задоволенні позову;
для прийняття у спадщину нерухомого майна, що належало спадкодавцю, який помер на території Російської Федерації, спадкоємцю необхідно подати відповідну заяву за місцем знаходження нерухомого майна та за законодавством місцезнаходження цього майна, тобто, в Україні. В матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_1 зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття у спадщину спірного нерухомого майна у передбачений законом строк, а також відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Оскільки докази прийняття спадщини відсутні, спадкоємець вважається таким, що не прийняв її. Таким чином, суди повинні були відмовити у задоволенні позову внаслідок того, що позивач не довела факт порушення її прав.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року
у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16 та постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17, від 04 липня
2018 року у справі № 520/10060/16-ц.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Москва Російської Федерації.
28 березня 2019 року ОСОБА_1 , яка є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_5 , звернулась до нотаріальних органів міста Москви Російської Федерації за належністю із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5
17 жовтня 2019 року нотаріус міста Москви Російської Федерації Заграй І. Л. видала свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого спадкоємицею
1/2 частини належних померлому ОСОБА_5 грошових вкладів з належними до них відсотками та компенсаціями є його двоюрідна сестра ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі продажу від 29 січня 2019 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим
№ 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 січня 2019 року № 154274051 цього ж дня до Реєстру було внесено запис, відповідно до якого одноособовим власником спірної квартири є ОСОБА_3 , а підставою вчинення запису зазначено договір купівлі продажу від 29 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С. С.
Позиція Верховного Суду
Процедуру спадкування в Україні визначає й регулює ЦК України, але за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується норми Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (частина перша, друга статті 1221 ЦК України).
У статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою, другою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Частиною першою статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави;
3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).
За наявності хоча б однієї із перелічених вище ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.
22 січня 1993 року у Мінську (Республіка Білорусь) у рамках країн СНД, з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях, була підписана Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі - Конвенція).
10 листопада 1994 року Верховною Радою України ратифіковано цю Конвенцію та 14 липня 1995 року вона набула чинності для України.
Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.
Громадяни кожної із держав-учасниць цієї Конвенції (далі - Договірні Сторони),
а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на території всіх інших Договірних Сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.
Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому ж об`ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.
Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.
У пункті 2 статті 45 Конвенції визначено, що право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.
Статтею 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті. Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.
Тлумачення вказаних норм ЦК України, Закону України «Про міжнародне приватне право» та Конвенції дає підстави для висновку, що спадкування нерухомого майна, яке знаходиться на території України регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України на території іншої з Договірних Сторін, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто, в Україні.
Разом з цим у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існує інший підхід щодо вирішення питання про прийняття спадщини, до складу якої включено об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20) зазначено, що «для оформлення спадкових прав після померлого необхідно звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Враховуючи, що ОСОБА_6 померна території Російської Федерації (м. Єкатеринбург) і останнім зареєстрованим місцем проживання його було: АДРЕСА_5, тому місцем відкриття спадщини після смерті НОМЕР_1 є
м. Єкатеринбург Російської Федерації. ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори за місцем смерті та останнього місця проживання і реєстрації спадкодавця у Російській Федерації із заявою про прийняття спадщини. Чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та Російською Федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території Російської Федерації. За таких обставин не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не є законним спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , що він не має жодних прав на спадщину, та про те що ОСОБА_1 не дотримався строків, визначених статтею 1270 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 320/2866/17 (провадження № 61-12788св18), посилання на яку спростовував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від
10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), зазначено, що «суди встановили, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті батька НОМЕР_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у м. Єкатеринбурзі Російської Федерації.ОСОБА_6 належали на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1, а також квартира АДРЕСА_2, які є спадковим майном. Крім вищевказаного майна до складу спадщини входять грошові кошти на рахунках у банківських установах Російської Федерації. Спадкоємцями першої черги після смерті НОМЕР_1 є його сини: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , НОМЕР_2 . 14 жовтня 2011 року позивач подав заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору Російської Федерації. ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк у нотаріальну контору Російської Федерації у м. Єкатеринбурзі. Крім того, ОСОБА_2 16 вересня 2011 року звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини шляхом подання відповідної заяви про відмову під спадщини, заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Україні не подавав. У березні 2015 року позивач через свого представника подав заяву про прийняття спадщини за заповітом до Бердянської нотаріальної контори Запорізької області. На заяву представника позивача про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом на спадкове майно державний нотаріус Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Сальник О. Ю. відмовив у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності оригіналів правовстановлюючих документів та пропуску шестимісячного строку, про що виніс постанову від 17 серпня 2016 року». У вказаній справі позивач ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк у два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_6. Касаційний суд зробив висновок, що «суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, посилався на юридичну необізнаність позивача та його проживання поза межами України, не врахувавши, що вказані обставини не можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. За таких обставин помилковими є висновки судів про задоволення позову».
Отже, у справі № 320/2866/17 касаційний суд фактично зробив висновок, що позивач, який подав заяву про прийняття у спадщину нерухомого майна, яке знаходиться в Україні, до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, у Російській Федерації спадщину не прийняв, а підстав для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини немає. Таким чином, суд касаційної інстанції у вказаній справі вважав, що для прийняття спадщини спадкоємець за вказаних обставин повинен був подати заяву про прийняття спадщини в Україні.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду
у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20),та вказівки, що увипадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати справу № 398/1796/20 на розгляд Об`єднаної судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук