ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1457/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Аленіна О.Ю.
суддів Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників провадження:
від Агентства Публічної Власності Республіки Молдова - адвокат Цимбал С.Ю.
від ТОВ "Макстгруп" - адвокат Данілов А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Агентства Публічної Власності Республіки Молдова
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019, прийняте суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 28.12.2019
у справі №916/1457/19
за позовом Агентства Публічної Власності Республіки Молдова
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Підприємства з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL
про визнання права власності та витребування майна
ВСТАНОВИВ
У травні 2019 Державна канцелярія Республіки Молдова звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп" (далі ТОВ "Макстгруп"), в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила суд визнати право власності на об`єкти нерухомого майна за Республікою Молдова в особі Державної канцелярії Республіки Молдова та витребувати у ТОВ "Макстгруп" об`єкти нерухомого майна на користь Республіки Молдова в особі Державної канцелярії Республіки Молдова.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що право власності на спірне майно належить Республіці Молдова, натомість, спірні об`єкти нерухомого майна вибули з володіння позивача поза його волею.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції посилаючись на приписи ст. 388 ЦК України зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем, що отримав спірне майно за відплатним правочином, який у силу приписів статті 330 ЦК України набув право власності на набуте майно.
Щодо обставин вибуття нерухомого майна Санаторію Молдова з власності Республіки Молдова поза його волею, суд першої інстанції зазначив, що позивачем належним чином не доведено, що спірне майно було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Як відзначено судом першої інстанції, позивач, відповідно до статті 388 ЦК України, не вправі витребувати спірне майно від відповідача, яке, як добросовісний набувач, набуло на нього права власника, у зв`язку з чим у задоволенні віндикаційної вимоги про витребування майна судом відмовлено.
Не погодившись із даним рішення до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася Державна канцелярія Республіки Молдова з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 по справі №916/1457/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованими та таким, що прийнято з порушенням норма матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Так, за твердженням апелянта у відповідності до умов укладеного між Республікою Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві економіки та торгівлі та Підприємством з іноземним капіталом «SDY-INVEST GRUP» SRL договору купівлі-продажу від 07.08.2008, продажу підлягав саме цілісний майновий комплекс ДП «Санаторій Молдова», а не окремі об`єкти нерухомого майна.
Апелянт посилаючись на приписи ст. 822 Цивільного Кодексу Республіки Молдова зазначає, що факт невиконання позивачем прийнятих на себе зобов`язань за договором від 07.08.2008 в частині проведення розрахунків підтверджується ухвалою Вищої Судової Палати Республіки Молдова від 26.10.2011, якою цей договір розірвано із зазначених підстав з приведенням сторін у первісний стан. Таким чином, як вважає апелянт, висновки суду першої інстанції щодо переходу права власності на цілісний майновий комплекс є такими, що зроблені без урахування норм приватизаційного законодавства Республіки Молдова.
Наведене, на переконання апелянта, спричинило й помилковість висновків суду щодо наявності порушень з боку покупця виключно післяприватизаційних обмежень, оскільки такі обмеження є додатковим засобом адміністративного моніторингу виконання покупцем договорів, укладених у відповідності до процедури, передбаченої Законом Республіки Молдова «Про управління публічною власністю та її роздержавлення».
Щодо наявності волі Республіки Молдови, внаслідок чого вибуло майно, скаржник вважає, що суд першої інстанції, належно встановивши обставини справи дійшов невірних висновків, оцінивши, що майно Республіки Молдови вибуло за його волею. Так, як стверджує апелянт, судом першої інстанції необґрунтовано залишено поза увагою доводи позивача, що в результаті відчуження санаторію «Молдова» Республіка Молдова не досягла мети, на яку розраховувала при укладенні договору, а саме не отримала повний розрахунок за продане майно. Воля продавця на відчуження майнового комплексу була опосередкована досягненням певного результату у спосіб та в порядку, що визначений імперативними приписами Закону Республіки Молдова «Про управління публічною власністю та її роздержавлення». Тому волевиявлення продавця виражалось саме в укладанні договору купівлі-продажу об`єкту приватизації як цілісного майнового комплексу, а не договору дарування майна, чи іншого правочину, спрямованого на відчуження окремих об`єктів нерухомого майна, що входять до складу такого комплексу.
Також, як вважає апелянт, для з`ясування волі Республіки Молдова щодо відчуження нерухомого майна, необхідно встановити причинно-наслідковий зв`язок обставин, які призвели до вибуття майна з власності позивача. Як вважає апелянт, факт укладання договору купівлі-продажу від 07.08.2008, з врахуванням його подальшого розірвання, не призвів до наслідку вибуття майна з власності Республіки Молдови, та не став підставою для надання права на відчуження майна Підприємству з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL, і подальших перепродажів майна, в результаті яких власником став відповідач.
Скаржник наголошує, що право власності на об`єкти нерухомого майна було набуто Підприємством з іноземним капіталом «SDY-INVEST GRUP» SRL на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2010, відтак, саме таке рішення, а не договір купівлі-продажу від 07.08.2008 надало право підприємству відчужити спірне майно. Отже, як вважає апелянт, вказане рішення суду є підтвердженням відсутності волі Республіки Молдови вибуття майна з володіння власника.
Крім того, на переконання апелянта, судом першої інстанції не було взято до уваги, що укладаючи договір купівлі-продажу від 07.08.2008, продавець бажав відчужити саме цілісний майновий комплекс та передати свої права засновника Санаторію «Молдова», а не окремі об`єкти нерухомого майна.
Не є обґрунтованими, як вважає апелянт, й твердження місцевого господарського суду про те, що факт прийняття Верховним судом Республіки Молдова рішення про розірвання договору купівлі-продажу від 07.08.2008 не свідчить про вибуття майна поза волею, оскільки, наслідки розірвання договору різняться між українським та молдавським законодавством, та відповідно в останньому наслідки розірвання договору співпадають з наслідками визнання недійсним договору стосовно вимоги повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, або відшкодувати вартість того що одержано. А тому, як вважає апелянт, рішення Верховного суду Республіки Молдова є доказом відсутності волі Республіки Молдови на вибуття майна з її власності.
За таких обставин, скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 388 ЦК України та положенням цивільного законодавства Республіки Молдови щодо наслідків розірвання договору встановленими ст. 735, 738, 740 Цивільного кодексу Республіки Молдови.
Щодо вимоги про визнання права власності та посилання суду першої інстанції на те, що така вимоги є неефективним способом захисту права, скаржник наголошує, що застосування ст. 392 ЦК України не суперечить та не взаємовиключає ст. 388 ЦК України у спірних правовідносинах. На теперішній час, як стверджує апелянт, об`єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачем, який не визнає та порушує право власності Республіки Молдова на спірні об`єкти, а тому, судом першої інстанції не обґрунтовано не застосовано ст. 392 ЦК України у спірних правовідносинах.
Скаржник також зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності. Позивач зазначає, що власниками спірного майна, в особі уповноважених органів вчинялися дії, спрямовані на повернення майна та захист своїх прав щодо спірного майна.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Бєляновського В.В., суддів Богатиря К.В., Мишкіної М.А. від 23.01.2020 вказану апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги: 10 днів з дня вручення копії зазначеної ухвали.
11.02.2020 головуючим суддею Бєляновським В.В. було подано заяву про самовідвід від розгляду справи №916/1457/19, яку ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 задоволено, у зв`язку з чим проведено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/1457/19 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Поліщук Л.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.
Між тим 14.02.2020 головуючим суддею Поліщук Л.В. подано заяву про самовідвід від розгляду справи №916/1457/19, яку задоволено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020, що зумовило необхідність проведення повторного автоматизованого розподілу вказаної судової справи.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/1457/19 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Будішевської Л.О., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у визначеному складі суддів справу №916/1457/19 прийнято до свого провадження.
В подальшому 19.02.2020 головуючим суддею Будішевською Л.О. та суддею-учасником колегії Мишкіною М.А. подано заяви про самовідвід від розгляду справи №916/1457/19.
Вказані заяви було задоволено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020, у зв`язку з чим справу №916/1457/19 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення нового складу колегії суддів.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/1457/19 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Лавриненко Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2020 у визначеному складі суддів справу №916/1457/19 прийнято до свого провадження.
21.02.2020 головуючим суддею Таран С.В. в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про самовідвід, яка задоволена ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2020.
У відповідності до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2020 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/1457/19 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів: Богатиря К.В., Лавриненко Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 призначено справу №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 до розгляду на 15 квітня 2020.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ТОВ "Макстгруп" в якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що судом має бути відхилено посилання апелянта на положення Закону Республіки Молдова «Про управління публічною власністю та її роздержавлення», оскільки в даному випадку сторонами договору купівлі-продажу відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу Республіки Молдова було по іншому врегульовано момент переходу права власності на нерухоме майно.
Відповідач також зазначає, що TOB «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» було добросовісним набувачем нерухомого майна Санаторію «Молдова», оскільки на дату набуття права власності на нерухомість Санаторію «Молдова» будь-яких перешкод для вчинення цього правочину не існувало. Відтак, ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА», маючи належним чином зареєстроване право власності, будучи добросовісним набувачем нерухомого майна, мало всі повноваження власника щодо розпорядження цим майном без будь-яких обмежень та реалізуючи право власника, внесло нерухомість Санаторію «Молдова» до статутного капіталу ТОВ "Макстгруп". З огляду на що, відповідач вважає, що він є добросовісним власником нерухомого майна Санаторію «Молдова».
Щодо доводів апелянта про вибуття з його власності нерухомого майна санаторію «Молдова» поза його волею, відповідач вказує, що сукупність дій, вчинених безпосередньо апелянтом, беззаперечно свідчить про те, що спірне майно вибуло з його власності за його волею та за його прямого волевиявлення, а його доводи про зворонє ґрунтуються лише на припущеннях.
З приводу посилання апелянта на Рішення Вищої судової палати Республіки Молдови 26.10.2011 відповідач вважає, що дане судове рішення не встановлює будь-яких обставин, які мають обов`язкове значення при розгляді даної справи та є такими, що на території України не визнано.
З приводу посилання апелянта щодо застосування позовної давності, відповідач відзначає, що 06.01.2009 апелянт довідався про порушення своїх прав власності на Санаторій «Молдова», а відтак, перебіг строку позовної давності почався з наступного дня, а саме з 07.01.2009. Факти неодноразових звернень апелянта спочатку до судових інстанцій Республіки Молдова, а згодом і до судових інстанцій України беззаперечно свідчать про те, що протягом тривалого періоду з 2009 по 2019 апелянту було достеменно відомо про вибуття з його власності Санаторію «Молдова». З моменту продажу у 2008 апелянтом не здійснюється будь-яких дій по утриманню та управлінню Санаторієм «Молдова». В даному випадку, як вважає відповідач, встановлений законом трирічний строк позовної давності щодо вимог апелянта закінчився 07.01.2012, у той час як позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом лише 24.05.2019, тобто майже через сім років після закінчення строку позовної давності. При цьому, як вважає відповідач, позивачем не наведено будь-якого обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи №916/1457/19 не відбудеться 15.04.2020 у зв`язку запровадженням в Україні карантину через спалах у світі короновірусу COVID-19 та зазначено, що про дату та час розгляду справи учасники будуть сповіщені додатково відповідною ухвалою.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 розгляд справи призначено на 30.09.2020.
У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-учасника колегії Богатиря К.В. та відпусткою головуючого судді Аленіна О.Ю. та судді-учасника колегії Лавриненко Л.В., з 30.09.2020 по 02.10.2020 судове засідання по справі №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 не відбулось.
Суддя Богатир К.В. з 05.09.2020 по 02.10.2020 був тимчасово непрацездатним. Головуючи суддя Аленін О.Ю. з 05.10.2020 по 28.10.2020 був тимчасово непрацездатним. Суддя Лавриненко Л.В. з 26.10.2020 по 30.10.2020 та з 03.11.2020 по 06.11.2020 перебувала у відпустці.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 розгляд справи призначено на 16.12.2020.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 розгляд справи призначено на 03.02.2021.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 у справі №916/1457/19 було оголошено перерву до 10.03.2021.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №916/1457/19 було оголошено перерву до 29.03.2021.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 зупинено провадження у справі №916/1457/19 до перегляду у касаційному порядку ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 та повернення матеріалів справи №916/1457/19 до Південно-західного апеляційного господарського суду, матеріали справи №916/1457/19 направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 поновлено апеляційне провадження у справі №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 та призначено справу до розгляду на 19.07.2021.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 зупинено провадження у справі №916/1457/19 до перегляду у касаційному порядку ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду по справі №916/1457/19 та повернення матеріалів справи до Південно-західного апеляційного господарського суду та матеріали справи №916/1457/19 направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 поновлено апеляційне провадження у справі №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 та призначено справу до розгляду на 16.02.2022.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 розгляд справи №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 на 23.03.2022.
Судове засідання по справі №916/1457/19, призначене на 23.03.2022 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відпустці.
Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 468 від 18.05.2022, у зв`язку з перебування судді Лавриненко Л.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/1457/19.
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2022 справу № 916/1457/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя - Аленін О.Ю., судді Богатир К.В., Філінюк І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 прийнято справу №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Філінюка І.Г. та призначено до розгляду на 23.06.2022.
До суду апеляційної 28.04.2022 від Державної канцелярії Республіки Молдова надійшло клопотання за підписом генерального секретаря Уряду Думитру Удря, згідно якого заявник, з посиланням на норми ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, просив суд замінити позивача Державну канцелярію Республіки Молдова у справі № 916/1457/19 на правонаступника Агентство публічної власності Республіки Молдова.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2022 заяву Державної канцелярії Республіки Молдова про заміну позивача по справі на його правонаступника задоволено, заміненоДержавну канцелярію Республіки Молдова у справі №916/1457/19 її правонаступником Агентством Публічної Власності Республіки Молдова та відкладено розгляд справи №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 на 03.08.2022.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 відкладено розгляд справи №916/1457/19 за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 на 04.10.2022.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 відкладено розгляд справи №916/1457/19 за апеляційною скаргою Агентства Публічної Власності Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 на 10.11.2022.
Проведення вищенаведеного судового засідання 09.11.2022 було унеможливлене з огляду на направлення головуючого судді Аленіна О.Ю. та судді члена-колегії Філінюка І.Г., відповідно до наказу Голови Південно-західного апеляційного господарського суду №233-к від 26.10.2022, для участі у підготовці суддів апеляційних господарських суддів, яка проходитиме у період з 07.11.2022 по 11.11.2022.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2022 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/1457/19 відбудеться 07.12.2022.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 розгляд справи №916/1457/19 за апеляційною скаргою Агентства Публічної Власності Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 на 08.02.2023.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 розгляд справи №916/1457/19 за апеляційною скаргою Агентства Публічної Власності Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 на 15.03.2023.
Під час судового засідання від 15.03.2023 представник скаржника підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Також, під час судового засідання від 15.03.2023 представником скаржника було надано пояснення до яких додано додаткові докази, які останній просить залучити до матеріалів справи та поновити строк на їх подання, приєднати їх до матеріалів справи та взяти до уваги при вирішенні справи. В обґрунтування неможливості подання таких доказів разом із позовною заявою, скаржник зазначає, що про їх існування йому не було відомо, а їх було віднайдено адвокатом позивача тільки у лютому-березні 2023 коли до нього звернувся апелянт за наданням правової допомоги.
Колегіє суддів відмовлено у залученні таких документів до матеріалів справи, з огляду на таке.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.
Згідно з частиною другою статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Частинами четвертою і п`ятою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (аналогічна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19).
Однак відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 28.07.2020 у справі №904/2104/19).
Так, колегія суддів зазначає, що додані скаржником до власних пояснень Інформаційні довідки та Витяги з реєстру сформовані станом на лютий-березень 2023 року, що свідчить про те, що такі докази були відсутні станом на час прийняття оскаржуваного рішення від 19.12.2019, що відповідно взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.
До того ж, колегія суддів відзначає, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно був відкритим для осіб, у тому числі їх представників, як станом на час звернення позивача із позовом до суду, так й під час подання апеляційної скарги.
Отже, скаржник не був позбавлений можливості надати такі докази своєчасно, тобто під час звернення із позовом до суду першої інстанції, однак такий дій не вчинив та такі докази не були предметом розгляду у суді першої інстанції, та відповідно, не оцінювались під час прийняття оскаржуваного рішення.
Колегія суддів також зазначає, що заміна представника не є безумовною підставою для поновлення строку на подання доказів у суді апеляційної інстанції.
Слід також наголосити, що дана справа перебувала на розгляді суду апеляційної інстанції з березня 2020. Підставами для перенесення розгляду справи була неявка у судові засідання представника скаржника та клопотання останнього про перенесення розгляду справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що несвоєчасне подання скаржником доказів носить суб`єктивний, а не об`єктивний характер, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку на їх подання.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, на підставі Закону Республіки Молдова №121 від 04.05.2007 „Про управління публічною власністю та її роздержавлення, постанови Уряду Республіки Молдова №998 від 29.09.2000 „Про затвердження положення про комерційні та інвестиційні конкурси і прямі переговори щодо приватизації публічного майна, постанови №945 від 20.08.2007 „Про заходи щодо виконання Закону №121 від 04.05.2007 про управління публічною власністю та її роздержавлення Агентством Публічної Власності Республіки Молдова було проведено комерційний конкурс з приватизації цілісного майнового комплексу підприємства „Санаторій „Молдова, переможцем якого стало Підприємство з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL.
За результатами зазначеного комерційного конкурсу, 07.08.2008 між Республікою Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві Економіки та Торгівлі („Продавець) та Підприємством з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL („Покупець) укладено договір купівлі-продажу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „МЕДИСАН Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій Молдова (т.2 а.с.1-8).
Відповідно до преамбули договору від 07.08.2008 поняття „Цілісний майновий комплекс за змістом даного договору включає в себе: нерухоме майно, вказане у додатку №1 до даного договору, рухоме майно, належне "Санаторію Молдова", корпоративні права на підприємство "Санаторій Молдова".
Відповідно до пункту 2.1 договору Продавець продає „Цілісний майновий комплекс у власність Покупця та передає останньому свої права засновника на "Санаторій Молдова", а Покупець сплачує його вартість на умовах, встановлених цим договором.
Покупець повідомляє про те, що він проінформований щодо існування кредитів, отриманих у банках "Zahidincombanc" та "Ucreschimbanc" (пункт 2.2 договору від 07.08.2008).
За умовами пункту 2.5 договору від 07.08.2008 право власності на „Цілісний майновий комплекс переходить до Покупця з моменту підписання акту приймання-передачі. Право власності на нерухоме майно підлягає реєстрації Покупцем у компетентних органах України.
У відповідності до пунктів 3.1, 3.3, 3.4 договору від 07.08.2008 за рішенням Конкурсної Комісії вартість предмета даного договору встановлена у розмірі 73 300 000 лей, а Покупець зобов`язується сплатити за предмет даного договору з розстрочкою платежу на наступних умовах. Покупець виконав положення діючого законодавства Республіки Молдова і Рішення Конкурсної Комісії та сплатив до укладення даного договору більше 50% від вартості предмета договору, а саме: суму в розмірі 36 850 000 лей. Покупець зобов`язується сплатити залишок суми у розмірі 36 450 000 лей, що складає менше 50% від вартості даного договору, впродовж двох років з моменту підписання даного договору щоквартально рівними частинами з індексацією цих сум залежно від рівня інфляції, розрахованого на день укладення договору до здійснення платежу.
Згідно з п.3.5 договору його виконання забезпечено банківською гарантією АКБ „Фінбанк від 7.08.2008р., яка може бути використана продавцем в разі прострочення строку повної оплати вартості предмету договору більш ніж на 10 банківських днів.
Передача майна Покупцю здійснюється на підставі акту приймання-передачі (пункт 4.3 договору від 07.08.2008).
Відповідно до пункту 4.4 договору від 07.08.2008 Покупець декларує, що зобов`язується виконувати положення статей 55, 56, 57 Закону Республіки Молдова №121 від 04.05.2007 про управління публічною власністю та її роздержавлення.
Право продавця на розірвання договору передбачено п.4.7. договору від 7.08.2008.
У додатку №1 до договору від 07.08.2008 сторони погодили перелік нерухомого майна, яка входить до складу цілісного майнового комплексу санаторію "Молдова", а саме: газову котельню (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Г, літ. Ж-Ж1, загальною площею 1037,9 кв.м); пансіонат №4 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-К, літ. В, загальною площею 191,6 кв.м); пансіонат №5 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Б, літ. Г, загальною площею 253,4 кв.м); будівлю басейну (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Е, літ. А1, загальною площею 2338,3 кв.м); клуб-столову (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Ж, літ. А2, А3, загальною площею 2301,7 кв.м); адміністративний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Д, літ. И, загальною площею 731,7 кв.м); корпус №3 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-В, літ. Д, загальною площею 4433,8 кв.м); головний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-А, літ. А, загальною площею 3977,2 кв.м); будівлі (м. Одеса, вул. Посмітного, 2, літ. А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, загальною площею 2920,9 кв.м).
На виконання пункту 4.3 договору від 07.08.2008 Республіка Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві Економіки та Торгівлі та Підприємство з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL підписали акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „МЕДИСАН Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій Молдова б/н від 07.08.2008, відповідно до якого Продавець передав, а Покупець прийняв цілісний майновий комплекс, який складається з рухомого майна, що належить Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "МЕДИСАН" Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова", корпоративних прав на підприємство "Санаторій Молдова" та нерухомого майна, визначеного у додатку №1 до договору від 07.08.2008.
За твердженням позивача, покупцем не було виконано прийнятих на себе зобов`язань за договором в частині проведення розрахунків у повному обсязі, що підтверджується ухвалою Верховного Суду Республіки Молдова по справі №2re-284/11, якою цей договір розірвано та зобов`язано повернути майно.
Позивач вважає, що його право власності на спірні об`єкти нерухомого майна підтверджені Свідоцтвами серії ЯЯЯ №569060-№569068 від 24.10.2006 відповідно до яких об`єкти нерухомості розташовані за адресою м. Одеса, вул. Посмітного 2-Г, 2-К, 2-Б, 2- Е, 2-Ж, 2-Д, 2-В, 2-А, 2 (літ. Ж-Ж1, В, Г, Al, А2, АЗ, И, Д, А, А4, E-El, Е-2, З, К, Л, М), дійсно належать Республіці Молдова.
Водночас, рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 р. у справі №26-30/109-09-3307 було задоволено позов Підприємства з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства МЕДИСАН Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова Санаторій Молдова та визнано за Підприємством з іноземним капіталом SDY-INVEST GRUP SRL право власності на спірне нерухоме майно.
22.02.2011 спірне майно, внаслідок внесення до статутного капіталу, було зареєстровано за ТОВ Санаторій-профілакторій Молдова, а 26.12.2016р. Загальними зборами учасників ТОВ Санаторій-профілакторій Молдова спірне майно було внесено до статутного капіталу ТОВ МАКСТГРУП та 30.12.2016р. передано за актом приймання-передачі, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Натомість, 20.03.2019 року постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №26-30/109-09-3307 було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Підприємства з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL.
Враховуючи, що спірне майно, придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), вибуло з володіння власника поза його волею, позивач, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК, просить витребувати спірне майно у ТОВ Макстгруп, а також визнати право власності, оскільки користування з боку відповідача спірним майном та відсутність відповіді на вимогу про виселення, на думку позивача, свідчить про невизнання права власності та його оспорювання.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Так, ст. 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача, а саме визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто наявність у власника права на витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09.
Слід вказати на те, що волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.
Чинне законодавство України не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння (постанова Верховного Суду України від 25.01.2017 № 916/2131/15).
Так, колегія суддів зазначає, що наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем було включено Санаторій «Молдова» до переліку об`єктів, які підлягають приватизації відповідно до Постанови Уряду Республіки Молдова № 671 від 06.06.2008.
На підставі Закону Республіки Молдова №121 від 04.05.2007 „Про управління публічною власністю та її роздержавлення, постанови Уряду Республіки Молдова №998 від 29.09.2000 „Про затвердження положення про комерційні та інвестиційні конкурси і прямі переговори щодо приватизації публічного майна, постанови №945 від 20.08.2007 „Про заходи щодо виконання Закону №121 від 04.05.2007 про управління публічною власністю та її роздержавлення Агентством Публічної Власності Республіки Молдова було проведено комерційний конкурс з приватизації цілісного майнового комплексу підприємства „Санаторій „Молдова, переможцем якого стало Підприємство з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL.
На підставі результатів зазначеного комерційного конкурсу, 07.08.2008 між Республікою Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві Економіки та Торгівлі („Продавець) та Підприємством з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL („Покупець) укладено договір купівлі-продажу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „МЕДИСАН Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій Молдова (т.2 а.с.1-8).
У додатку №1 до договору від 07.08.2008 сторони погодили перелік нерухомого майна, яка входить до складу цілісного майнового комплексу санаторію "Молдова", а саме: газову котельню (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Г, літ. Ж-Ж1, загальною площею 1037,9 кв.м); пансіонат №4 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-К, літ. В, загальною площею 191,6 кв.м); пансіонат №5 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Б, літ. Г, загальною площею 253,4 кв.м); будівлю басейну (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Е, літ. А1, загальною площею 2338,3 кв.м); клуб-столову (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Ж, літ. А2, А3, загальною площею 2301,7 кв.м); адміністративний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Д, літ. И, загальною площею 731,7 кв.м); корпус №3 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-В, літ. Д, загальною площею 4433,8 кв.м); головний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-А, літ. А, загальною площею 3977,2 кв.м); будівлі (м. Одеса, вул. Посмітного, 2, літ. А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, загальною площею 2920,9 кв.м).
На виконання пункту 4.3 договору від 07.08.2008 Республіка Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві Економіки та Торгівлі та Підприємство з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL підписали акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „МЕДИСАН Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій Молдова б/н від 07.08.2008, відповідно до якого Продавець передав, а Покупець прийняв цілісний майновий комплекс, який складається з рухомого майна, що належить Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "МЕДИСАН" Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова", корпоративних прав на підприємство "Санаторій Молдова" та нерухомого майна, визначеного у додатку №1 до договору від 07.08.2008.
Колегія суддів наголошує, що наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження того, що комерційний конкурс з приватизації цілісного майнового комплексу підприємства „Санаторій „Молдова або договір укладений за результатами проведення такого конкурсу між Республікою Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві Економіки та Торгівлі („Продавець) та Підприємством з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL („Покупець) було визнано недійсними.
Не надано учасниками справи й доказів на підтвердження того, що такий конкурс та договір, який було укладено за результатами його проведення, було вчинено поза волею позивача, без його згоди, в результаті введення в оману, фіктивності, тощо.
Наведене, на переконання колегії суддів свідчить про те, що позивач усвідомлював свої дії, як під час проведення конкурсу, так й під час укладення договору та підписання акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу.
Отже, у діях позивача, як власника нерухомого майна, мала місце воля на передачу такого майна іншій особі.
Відтак, спірне майно - Санаторій «Молдова» вибуло з власності позивача за його волею, оскільки ним було самостійно вчинено всі дії, спрямовані на передання права власності на майно третій особі - ПІК «SDY-INVEST GROUP».
Як вже було вказано вище, доказів зворотного позивачем не надано, а наявні матеріли справи не містять.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що право власності на об`єкти приватизації переходять до покупця після повної його оплати, та оскільки Підприємством з іноземним капіталом „SDY-INVEST GRUP SRL не було здійснено повної оплати за договором, останнє не набуло права власності на спірне майно, з огляду на таке.
Так, договірні відносини між сторонами на території Республіки Молдова врегульовані Цивільним кодексом Республіки Молдова.
Зокрема, відповідно до ст. 666 ЦК Республіки Молдова договором визнається домовленість між двома та більше осіб про встановлення, зміну або припинення правовідносин.
Статтею 667 ЦК Республіки Молдова визначено, що за винятком випадків, коли під загрозою недійсності прямо передбачено іншу, сторони, що домовляються можуть у договорі відступати від передбачених цією книгою положень, що стосуються прав, обов`язків та інших створюваних договором наслідків, включаючи розподіл ризиків.
Аналогічні положення відносно свободи визначення договірних умов передбачено у ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Так, у даному випадку між Республікою Молдова та ПІК «SDY-INVEST GROUP» було укладено договір купівлі-продажу, яким було визначено всі істотні умови правочину, включаючи момент переходу прав власності на об`єкти нерухомого майна, під яким сторони визначили дату підписання акту приймання-передачі майна у власність покупця.
Отже, сторонами на власний розсуд у договорі купівлі-продажу було по іншому врегульовано момент переходу права власності на нерухоме майно.
Слід також відзначити, що у відповідності до приписів ст. 219 ЦК Республіки Молдова оспорювана угода є дійсною до визнання її недійсності судовою інстанцією, та після її скасування вважається такою, що не має юридичної сили з моменту її вчинення. Речові права, набуті на підставі недійсної угоди визнаються не набутими на цій підставі.
Однак, колегія суддів зауважує, що ані вказаний договір, ані його положення щодо моменту переходу права власності на спірне нерухоме майно до покупця, недійсними не визнавались.
Також, колегія суддів зазначає, що у червні 2009 Підприємство з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "МЕДИСАН" Лікувально-санаторної восстановчої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова" (далі-ДП Санаторій Молдова) про визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.07.2009 у справі №26-30/109-09-3307 позовні вимоги задоволено повністю; визнано за Підприємством з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL право власності на нерухоме майно згідно переліку, а саме: газову котельню (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Г, літ. Ж-Ж1, загальною площею 1037,9 кв.м); пансіонат №4 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-К, літ. В, загальною площею 191,6 кв.м); пансіонат №5 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Б, літ. Г, загальною площею 253,4 кв.м); будівлю басейну (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Е, літ. А1, загальною площею 2338,3 кв.м); клуб-столову (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Ж, літ. А2, А3, загальною площею 2301,7 кв.м); адміністративний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Д, літ. И, загальною площею 731,7 кв.м); корпус № 3 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-В, літ. Д, загальною площею 4438,8 кв.м); головний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-А, літ. А, загальною площею 3977,2 кв.м); будівлі (м. Одеса, вул. Посмітного, 2 літ. А4, Б, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, загальною площею 2920,9 кв.м); стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті держмита у сумі 25500 грн та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 312,5 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2010 року рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2009 у справі №30/109-09-3307 скасовано, справу №30/109-09-3307 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 у справі №26-30/109-09-3307 позов задоволено повністю; визнано за Підприємством з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL право власності на нерухоме майно: газову котельню (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Г, літ.Ж-Ж1, загальною площею 1037,9 кв.м); пансіонат №4 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-К, літ. В, загальною площею 191,6 кв.м); пансіонат №5 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Б, літ. Г, загальною площею 253,4 кв.м); будівлю басейну (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Е, літ.А1, загальною площею 2338,3 кв.м); клуб-столову (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Ж, літ.А2, А3, загальною площею 2301,7 кв.м); адміністративний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Д, літ. И, загальною площею 731,7 кв.м); корпус №3 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-В, літ. Д, загальною площею 4438,8 кв.м); головний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-А, літ. А, загальною площею 3977,2 кв.м.); будівлі (м. Одеса, вул. Посмітного, 2, літ. А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, загальною площею 2421,9 кв.м); стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті держмита у сумі 25500 грн та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 312,5 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.10.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2010 у справі №26-30/109-09-3307 рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 у справі № 26-30/109-09-3307 залишено без змін.
29.10.2018 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державної канцелярії Республіки Молдова надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 у справі № 26-30/109-09-3307, в якій скаржник просив рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 у справі №26-30/109-09-3307 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 апеляційну скаргу Державної канцелярії Республіки Молдова задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 у справі №26-30/109-09-3307 скасовано; у задоволенні позовних вимог Підприємства з іноземним капіталом SDY-INVEST GRUP SRL до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „МЕДИСАН Лікувально-санаторної восстановчої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2019 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у справі №26-30/109-09-3307 скасовано; справу №26-30/109-09-3307 направлено на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 26-30/109-09-3307 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної канцелярії Республіки Молдова на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2010.
Вищенаведене свідчить про те, що станом на 22.02.2011, тобто дату коли нерухоме майно Санаторію «Молдова» було внесене ПІК «SDY-INVEST GROUP» до статутного капіталу ТОВ «САНАТОРІЙ- ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА», останнє було добросовісним набувачем нерухомого майна.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що ухвалою Верховного Суду Республіки Молдова по справі №2re-284/11, договір від 07.08.2008 розірвано та зобов`язано повернути майно, з огляду на таке.
Слід відзначити, що на момент внесення майна Санаторію «Молдова» ПІК «SDY-INVEST GROUP» до статутного капіталу ТОВ «САНАТОРІЙ- ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» названої ухвали про розірвання договору від 16.10.2011 це не існувало.
Також, статтею 623-3 ЦК Республіки Молдова визначено, що при розірванні договору погашаються непогашені зобов`язання, що витікають з договору або відповідна частина таких зобов`язань.
Згідно з ст. 623-4 ЦК Республіки Молдова при розірванні договору сторона, яка отримала виконання у зв`язку з виконанням зобов`язань іншою стороною, зобов`язана повернути отримане. В тій мірі, в якій виконання (не будучи грошовим) є передаваємим, воно має бути повернуто шляхом передачі. В тій мірі, в якій виконання непередаваємо, воно має бути повернуто шляхом сплати його вартості відповідно до ст. 623-8 ЦК Республіки Молдова.
У відповідності до приписів ст. 623-8 ЦК Республіки Молдова боржник за зобов`язанням повернення зобов`язаний сплатити вартість виконання, яке є непередаваємим.
За приписами ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
З огляду на вищенаведені законодавчі приписи, як ЦК Республіки Молдова, так й ЦК України, правовими наслідками розірвання договору є відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору, а не повернення того, що було виконане сторонами за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА», будучи добросовісним набувачем нерухомого майна, не було позбавлено можливості, як власник майна, щодо розпорядження цим таким майном.
Так, реалізуючи своє право, ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» 26.12.2016 внесло нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "Макстгруп".
В свою чергу позивачем не доведено того, що ТОВ "Макстгруп" є недобросовісним набувачем такого нерухомого майна або того, що ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» станом на 26.12.2016 не мало права на передачу такого майна до статутного капіталу відповідача.
Колегія суддів також зазначає, що У відповідності до ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
Згідно з положеннями ч. 8 ст. 19 ЦПК України до компетенції суду загальної юрисдикції віднесено розгляд справ про надання дозволу на виконання рішень іноземного суду.
Відповідно до ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Розгляд судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами-учасницями відповідних міжнародних договорів (постанова Пленуму ВСУ від 24.12.1999 р. №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»).
У відповідності до приписів ст.ст.81, 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
Згідно з п. 5.1. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародним договором України або за принципом взаємності у відносинах з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Так, у відносинах між Україною та Республікою Молдови діє Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 року, ст. 48 якого передбачено, що за умов, передбачених цим Договором, Договірні Сторони визнають і виконують на своїй території рішення, винесені на території іншої Договірної Сторони, а саме: рішення судів з цивільних справ.
Згідно з ст. 51 вказаного Договору визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. Для визнання і виконання рішення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
Пунктом 5.5. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень визначено, що розгляд іноземного клопотання здійснюється згідно з Цивільним процесуальним кодексом України. У разі якщо міжнародний договір містить інші норми, застосовуються положення міжнародного договору.
За приписами ст. 464 ЦПК України визначено, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Так, рішенням Верховного суду Республіки Молдова від 26.10.2011р. по справі №2re-284/11 задоволено касаційні скарги Генеральної прокуратури Республіки Молдови та Агентства публічної власності при Міністерстві економіки Республіки Молдови. Задоволено позов Генерального прокурора Республіки Молдови;
- надано Розпорядження про розірвання договору №17 купівлі-продажу IACS Санаторій Молдова, м. Одеса, Україна, як єдиного майнового комплексу, укладеного 07.08.2008 року між Агентством публічної власності при Міністерстві економіки Республіки Молдова та ПІК SDY-Invest Grup ТОВ, м. Кишинів, з приведенням сторін у первісний стан;
- зобов`язано ПІК SDY-Invest Grup ТОВ м. Кишинів, повернути Республіці Молдова, яка представлена Урядом Республіки Молдова, IACS Санаторій Молдова, м. Одеса, Україна, який є придбаним на підставі договору купівлі-продажу №17 від 07.08.2008 року як єдиний майновий комплекс, відповідно додатку №1 до договору та акту прийому-передачі 07.08.2008 р.;
- зобов`язано Уряд Республіки Молдова відшкодувати ПІК SDY-Invest Grup ТОВ суму 36 850 000 лей, переведену ПІК SDY-Invest Grup ТОВ на користь держави за рахунок оплати за майно, яке було придбане за договором №17 від 07.08.2008 року.
У червні 2015 року Уряд Республіки Молдови звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Вищої судової палати Республіки Молдови від 26 жовтня 2011 року.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 28.04.2016 р. по справі № 522/11502/15-ц від 28.04.2016 р. (т.3 а.с.15-20) відмовлено у задоволенні клопотання Уряду Республіки Молдова про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Вищої судової палати Республіки Молдова від 26.10.2011р.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18.10.2017р. по справі №522/11502/15-ц апеляційну скаргу представника Уряду Республіки Молдова Еуженіу Бузган відхилено, ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 28.04.2016 р. по справі № 522/11502/15-ц залишено без змін (т.3 а.с.21-26).
Ухвалою Верховного суду від 06.05.2019р. по справі № 522/11502/15-ц касаційну скаргу Уряду Республіки Молдова на ухвалу приморського районного суду м. Одеси від 28.04.2016р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18.10.2017 р. у справі за клопотанням Уряду Республіки Молдова про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Вищої судової палати республіки Молдова від 26.10.2011р. повернуто заявнику як неподану у зв`язку з невиконанням ним вимог, зазначених в ухвалі Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху.
Наведене свідчить про те, що рішення Вищої судової палати республіки Молдова по справі №2re-284/11 від 26.10.2011 на території України не визнано, а тому, обставини встановлені у даному рішення не мають обов`язкового значення для господарського суду України під час розгляду даної справи.
Колегія суддів зазначає , що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №915/1283/17 та від 20.11.2018 у справі №910/23415/17.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд вважає, що задоволення позовної заяви становило б непропорційне втручання у мирне володіння та користування майном.
Так, в даному випадку виправлення минулої помилки органу влади не повинно відбуватися шляхом непропорційного втручання в нове право, набуте відповідачем, який покладався на легітимність добросовісних дій державного органу.
Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Так, колегія суддів зазначає, що право продавця на розірвання договору передбачено п.4.7. договору від 07.08.2008, який визначено, що у випадку якщо покупець порушить термін кінцевої оплати предмету цього договору, більш ніж на 60 календарних днів, продавець вправі розірвати цей договір.
ПІК «SDY-INVEST GROUP» не виконало зобов`язань з оплати вартості предмету купівлі-продажу, передбачених п. 3.4. Договору купівлі-продажу, що не заперечується сторонами по справі.
Відтак, право на розірвання договору купівлі-продажу виникло у позивача зі спливом 60 днів з дати закінчення строку оплати першого щоквартального платежу за договором, а саме з 06.01.2009.
Слід відзначити, що предметом даного договору є єдиний майновий комплект, який включає в себе нерухоме майно, вказане у додатку №1 до даного договору, рухоме майно, належне "Санаторію Молдова", корпоративні права на підприємство "Санаторій Молдова".
Відповідно до ч. З ст. 191 ЦК України в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
Відповідно до ст. 182 ЦК України, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
За змістом ч. 2 ст. 331 ЦК України, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.
Порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, на момент виникнення спірних правовідносин, визначався відповідно до «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445.
Відповідно до п. 1.5. Тимчасового положення право власності на нерухоме майно іноземних юридичних осіб підлягає обов`язковій державній реєстрації.
Згідно з п.п. 4.1.1., 4.1.2. та 5.1.1. Тимчасового положення власник нерухомого майна має право у бідь-який момент отримати витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який містить інформацію про власна рухомого майна, опис нерухомого майна, підстави та дату набуття, зміни чи припинення прав власності на нерухоме майно.
Наведене, на переконання колегії суддів свідчить про те, що позивач, вважаючи себе власником спірного майна, не був позбавлений можливості своєчасно вживати заходів щодо отримання інформації з приводу державної реєстрації такого майна за іншою особою та вчиняти дії щодо недопущення порушення свої прав, як власника.
Однак, як свідчать наявні матеріали справи, жодних дій щодо захисту своїх права, як власника майна, позивач не вживав.
При цьому, як свідчать наявні матеріли справи позивач був достеменно обізнаний про те, що володіння, користування та розпорядження майном здійснюється третіми особами, зокрема ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА».
Судова колегія зазначає, що дійсно, позивач у листопаді 2009 року звернувся до компетентного суду Республіки Молдова із позовом про розірвання договору купівлі-продажу.
Однак, із заявою про визнання і приведення до виконання рішення Верховного суду Республіки Молдова від 16.10.2011, який розірвано договір купівлі-продажу від 07.20.2008, позивач звернувся до Приморського районного суду міста Одеси лише 05.06.2015, тобто майже через чотири роки після винесення такого рішення.
Доказів на підтвердження того, що позивач в цей проміжок час вживав будь-які інші дії щодо захисту своїх прав, як власника майна, наявні матеріли справи не містять.
Згідно частини третьої статті 13 Конституції України власність зобов`язує.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
Здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), особа має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо нього, бути обізнаною з його станом тощо.
Однак, колегія суддів зазначає, що у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, позивач з моменту вибуття майна з його власності, вважаючи на теперішній час себе власником такого майна, не здійснює жодний дій щодо його утримання, управління, тощо.
Натомість, як вбачається з наявних матеріалів справи безпосереднє управління нерухомим майно, включаючи сплату всіх без винятку витрат на його експлуатацію, здійснювалося виключно ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА», що підтверджується договором на постачання природного газу № 06/11-Г від 27.04.2011 р., укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та ТОВ «Енергосинтез»; договором на технічне обслуговування газового обладнання № 63 від 27.04.2011 р., укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та СМП ТОВ «КОММУНПРОМГАЗ»; договором на технічне обслуговування ліфтів № 18 від 29.04.2011 р., укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та Приватним підприємством «Орбіта»; договором на транспортування природного газу № 150/ХКТ від 01.05.2011 укладеного між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»; договором на вивезення твердих побутових відходів № 630-0 від 01.06.2011 укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та «ТОВ «ТВ-СЕРРУС»; договором на послуги водопостачання та водовідведення № 5450/3 від 03.06.2011 укладеним ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та ТОВ «Інфокс»; договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 150-ХКТ від 21.11.2011 р., укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»; договором на постачання природного газу №6Г від 25.11.2011 укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та ТОВ «Енергосинтез»; договором на облік та транспортування природного газу для потреб промисловості та госпрозрахункових установ та організацій №008791-К-Т від 05.01.2012 укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та ПАТ «ОДЕСАГАЗ»; договором на постачання електричної енергії № 187 від 15.03.2012 укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго»; договором добровільного страхування майна № 027022/0211/0000231 від 31.08.2012 укладеним між ТОВ «САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАКТОРІЙ «МОЛДОВА» та ПАТ «Страхова компанія «Уніка».
Наведене, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що позивач який до теперішнього часу вважає себе власником майна, яке ще у 2008 році вибуло із його власності, протягом усього часу не опікувався таким майно, не здійснював його утримання та не вживав жодних заходів щодо повернення такого майна у свою власність.
Про такі обставини свідчить, зокрема, дата звернення із позовом про визнання права власності та витребування майна у відповідача, яка була подана позивачем до Господарського суду Одеської області лише у травні 2019 року, тобто через десять років після того, як позивач, як він сам стверджує дізнався про невиконання покупцем своїх зобов`язань із повної оплати за придбане майно.
З огляду на таке, колегія суддів вважає, що проявлена органом державної влади недбалість щодо своєчасного вжиття заходів з захисту порушеного права, зокрема повернення майна, наразі не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка є добросовісним набувачем спірного майна.
Відтак, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
З огляду на наведене, прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у колегії суддів відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 по справі №916/1457/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.03.2023.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Філінюк І.Г.
