УХВАЛА
02 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 910/12559/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
Акціонерного товариства
«Нікопольський завод феросплавів» - Сімонової Є.О.,
Акціонерного товариства
Комерційного банку «ПриватБанк» - Кулинича В.П., Самсоновича О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
у справі № 910/12559/20
за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»
до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
про визнання зобов`язань припиненими,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2020 року Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - АТ «Нікопольський завод феросплавів»; Завод) звернулося до суду з позовами до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТКБ «ПриватБанк»; Банк) про визнання припиненими всіх зобов`язань позивача перед Банком за укладеними між ними кредитними договорами від 02.08.2010 № 4Н10149Д, від 01.07.2010 № 4Н10121Д, від 01.07.2010 № 4Н10130Д, від 01.10.2010 № 4Н10261Д у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.
На обґрунтування своїх позовних вимог АТ «Нікопольський завод феросплавів» послалося на те, що АТКБ «ПриватБанк» не визнає належного виконання позивачем своїх обов`язків перед Банком за кредитними договорами від 02.08.2010 № 4Н10149Д, від 01.07.2010 № 4Н10121Д, від 01.07.2010 № 4Н10130Д, від 01.10.2010 № 4Н10261Д, що вбачається з інформації, наведеної АТКБ «ПриватБанк» у позові, поданому до суду штату Делавер (США).
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04.09.2020 за наведеними позовами відкрито провадження в справах № 910/12559/20, № 910/12560/20, № 910/12562/20, № 910/12564/20, а ухвалою цього ж суду від 04.09.2020 задоволено клопотання АТ «Нікопольський завод феросплавів», об`єднано зазначені справи в одне провадження та присвоєно об`єднаній справі № 910/12559/20.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021, позовні вимоги задоволено, визнано припиненими всі зобов`язання Заводу перед Банком у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, за укладеними між сторонами кредитними договорами від 02.08.2010 № 4Н10149Д, від 01.07.2010 № 4Н10121Д, від 01.07.2010 № 4Н10130Д, від 01.10.2010 № 4Н10261Д.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, АТКБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1- 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2021 відкрито касаційне провадження в справі № 910/12559/20 за касаційною скаргою АТКБ «ПриватБанк» на зазначені судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1- 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2021 зупинено касаційне провадження в справі № 910/12559/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 910/14224/20.
19.10.2022 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову в справі № 910/14224/20, якою касаційну скаргу АТКБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2022 поновлено касаційне провадження в справі № 910/12559/20 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.02.2023, в якому оголошено перерву до 02.02.2023.
АТКБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду письмове клопотання, яке представники відповідача підтримали у судовому засіданні, про передачу справи № 910/12559/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновків щодо застосування, зокрема, статей 4, 5 ГПК, статей 15, 16, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20.
АТКБ «ПриватБанк» вважає, що ця справа має бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, з огляду на неясність, необґрунтованість та помилковість такої постанови.
Представник АТ «Нікопольський завод феросплавів» вважає клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду безпідставним; вирішення питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду покладає на розсуд Суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наведені у клопотанні доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), рішення ЄСПЛ від 28.11.1999). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи ( справа «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania) рішення ЄСПЛ від 29.11.2016).
Згідно з частиною 4 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19, задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17(пункт 41), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11. 2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40).
Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду зазначала, зокрема, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно (постанова від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
З огляду на зміст судових рішень у справі № 910/12559/20, що розглядається, та у справі № 910/14224/20, яка вже була розглянута Великою Палатою Верховного Суду, правовідносини у цих справах є подібними, зокрема тотожними є суб`єктний склад: позивач АТ «Нікопольський завод феросплавів», а відповідач АТКБ «ПриватБанк»; предмет і підстави заявленого позову: предметом спору в обох зазначених справах є визнання припиненими всіх зобов`язань Заводу перед Банком за відповідними кредитними договорами у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; у обох зазначених справах підставою виникнення спору визначено невизнання Банком права Заводу на припинення зобов`язань за кредитними договорами, обґрунтовану виключно обставинами звернення Банку до суду штату Делавер (США) з одним і тим самим позовом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, зокрема вказала, що позивач у зазначеній справі (№ 910/14224/20) обрав такий спосіб захисту, як визнання судом припиненими всіх зобов`язань АТ «Нікопольський завод феросплавів» перед АТКБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 02.02.2009 № 4Н09129Д внаслідок їх повного виконання позивачем, проведеним належним чином, що заперечує Банк в позові, поданому до суду штату Делавер (США), але не ініціює судового спору за цим кредитним договором за участю позивача.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивачу недоступні інші способи захисту, тому позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований, виходячи з конкретних обставин цієї справи, та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача у правовій визначеності стосовно належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором; дії Банку створили для позивача правову невизначеність щодо його прав і обов`язків у відносинах із відповідачем, а тому інтерес позивача у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитним договором є порушеним і за його захистом він звернувся до суду з відповідним позовом.
Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду відхилила аргумент відповідача (Банку) про те, що подання позивачем позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах.
Верховний Суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування статей 4, 5 ГПК, статей 15, 16, 599 ЦК, статті 20 ГК у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, з таких підстав.
У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).
За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
З огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 27).
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28).
Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
За змістом положень статей 14, 269, 300 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про визнання припиненими всіх зобов`язань АТ «Нікопольський завод феросплавів» перед АТКБ «ПриватБанк» за укладеними між ними кредитними договорами, Завод як у справі № 910/14224/20, так і у справі № 910/12559/20, зазначав про порушення його права на визнання припиненими відповідних зобов`язань з огляду на такі обставини:
- позивач із засобів масової інформації дізнався, що відповідач подав у США позов до суду штату Делавер до деяких фізичних та юридичних осіб;
- АТКБ «ПриватБанк» у позові до суду штату Делавер вказав на серію грубих шахрайських схем за участі зазначених в позові фізичних та юридичних осіб для придбання там активів через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які Банк видав як корпоративні позики;
- інформація щодо АТ «Нікопольський завод феросплавів», яка викладена АТКБ «ПриватБанк» у позові до суду штату Делавер, свідчить про те, що Банк не визнає факту припинення зобов`язань за кредитними договорами;
- у відповідних пунктах тексту позову АТКБ «ПриватБанк» до суду штату Делавер вказано, що чотири українські компанії, які перебувають у власності або контролюються та/або є афілійованими з кінцевими бенефіціарними власниками, отримали разом 187 мільйонів доларів США від Приватбанку України. У відповідності до документації по кожному кредиту, кошти мали бути використані позичальниками на «фінансування поточної діяльності». Однак кредитні кошти не були використані на фінансування поточної діяльності жодної з чотирьох юридичних осіб, а були присвоєні (відмиті) через транзакції включно з рахунків для відмивання;
- у цій справі, що перебуває на розгляді у суді штату Делавер, АТ «Нікопольський завод феросплавів» не є стороною справи.
У свою чергу АТКБ «ПриватБанк» як у справі № 910/14224/20, так і у справі № 910/12559/20, заперечив проти таких аргументів позивача та зауважив, зокрема, що у боржника за зобов`язанням зазначеного права не існує як такого, а навіть якщо припустити його існування, то подання позову до суду штату Делавер не призвело до його порушення/невизнання.
На зазначені в позові, поданому до суду штату Делавер, дії фізичних і юридичних осіб, що забезпечили проведення фінансових операцій на території України та за її межами, поширюються положення Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (у редакції, чинній на час виконання кредитних договорів), і в разі встановлення порушень, передбачених зазначеним Законом, настає відповідальність відповідно до статей 17, 23 цього Закону.
Таким чином, текст позову АТКБ «ПриватБанк», поданого до суду штату Делавер, виключно яким АТ «Нікопольський завод феросплавів» обґрунтовує заявлені позовні вимоги, не свідчить про невизнання Банком належного виконання позивачем своїх обов`язків перед відповідачем за укладеними між ними кредитними договорами.
За вчинення дій, про які йдеться в позові АТКБ «ПриватБанк», поданому до суду штату Делавер, Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» передбачена певна відповідальність.
Правовідносини, що підпадають під регулювання Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», не впливають на правовідносини Банку і Заводу за кредитними договорами.
При цьому, будь-яких обставин того, що позивач в Україні мав захищений законом інтерес, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, судами попередніх інстанцій установлено не було, як і не обґрунтовано, як ця інформація впливає на правову визначеність у відносинах Банку та Заводу, на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК).
Спір, який розглянули національні суди, мав штучний характер. Відповідач не заперечував, що позивач повернув кошти за кредитними договорами, проте зазначав, що ці кошти позивач відмив, використавши на користь третіх осіб за межами України. Відповідач не порушував, не оспорював ні право, ні будь-який інтерес позивача, тому не було підстав стверджувати, що у сторін (Банк і Завод) справи в Україні є конфлікт щодо визнання припиненими зобов`язань позивача перед відповідачем за кредитними договорами, що свідчить про відсутність спору.
Крім того, необхідно зазначити, що вимога про встановлення певних фактів не може бути предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право (законний інтерес), що виникає з матеріальних правовідносин.
Отже, висновки судів у справі не могли захистити законний інтерес позивача в юридичній визначеності у договірних відносинах із відповідачем.
На такі висновки у справі № 910/12559/20 (так і у справі № 910/14224/20) за позовом АТ «Нікопольський завод феросплавів» до АТКБ «ПриватБанк» не впливає і посилання Заводу в позові у справі № 910/12559/20 на два позови США, що було подано до Окружного суду США Південного округу Флориди, оскільки в зазначених позовах ані Банк, ані Завод стороною не є, а Заводом позовні вимоги про визнання припиненими всіх зобов`язань позивача перед Банком за укладеними між ними кредитними договорами пред`явлено саме до Банку.
У сукупності наведені обставини свідчать про відсутність у позивача у справі № 910/12559/20 як порушеного права, так і законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитними договорами.
Водночас, як зазначалося вище, відсутність порушеного (оспорюваного) права або охоронюваного законом інтересу позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Зважаючи на викладене, з урахуванням положень статей 2, 14, 269, 300 ГПК щодо меж розгляду справи судом та положень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», на думку Верховного Суду, є підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 4, 5 ГПК, статей 15, 16, 599 ЦК, статті 20 ГК у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, що стосується порушення законного інтересу позивача в правовій визначеності та способу його захисту, у тому числі для відступу від висновку про те, що від висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту залежить висновок про наявність порушення законного інтересу позивача.
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
2. Справу № 910/12559/20 разом з касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
В.Г. Суховий
