ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2021 р. Справа№ 910/12559/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.05.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.02.2021 (повний текст складено 18.02.2021)

у справі №910/12559/20 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про визнання зобов`язань припиненими,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання зобов`язання припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням всіх зобов`язань за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 позовні вимоги Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Акціонерного товариства комерційний банку "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими задоволено повністю.

Визнано припиненими усі зобов`язання Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" перед Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, за укладеними між Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" та Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" кредитними договорами: № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010.

Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 8408 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у позивача наявне суб`єктивне право на припинення зобов`язань за кредитним договором, яке нібито передбачено ст. 599 ЦК України та підлягає захисту судом.

Зокрема, скаржник зазначає, що права на припинення зобов`язань у зв`язку з належним виконанням не існує як такого; таке право (його виникнення) не передбачено, зокрема, 599 ЦК України, на яку послався суд першої інстанції.

Також скаржник вказав, що використаний спосіб захисту не міг бути застосований з огляду на обставини цієї справи та те, що такий спосіб захист є неналежним для спірних правовідносин.

За твердженням скаржника, подання відповідачем позовної заяви до суду штату Делавер не несе жодного негативного впливу на будь-яке право позивача.

Водночас скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач при обґрунтуванні фактичних обставин справи у позовній заяві, поданій до суду штату Делавер, фактично не визнає припинення позивачем зобов`язань за кредитним договором, не відповідають обставинам справи.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, роблячи висновок про повну сплату процентів, винагород та інших виплат, не встановив змісту відповідних зобов`язань, тоді як висновки суду щодо джерел надходження коштів, які нібито були використані для здійснення перерахувань на користь відповідача за кредитним договором, не відповідають встановленим обставинам справи та не мають значення для її розгляду.

На переконання скаржника, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив низку обставин, які не належить до предмета доказування у даній справі та вийшов за межі позовних вимог. Встановлюючи обставини щодо цільового перерахування коштів за кредитом (використання кредиту та джерела повернення), суд першої інстанції вдався до перевірки та оцінки обґрунтованості окремих доводів американського позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 15.02.2021 у справі №910/12559/20. Призначено справу до розгляду на 25.05.2021.

14.04.2021 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи № 910/12559/20 у закритому судовому засіданні.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що в рамках даної справи предметом розгляду є ряд документів, які містять банківську таємницю (зокрема, відомості про джерела походження коштів, за рахунок яких погашався кредит, відомості про платіжні документи, банківські виписки, реквізити банківських рахунків, відомості про фінансові та господарські операції, тощо), комерційну таємницю та іншу інформацію з обмеженим доступом, а тому наявні обґрунтовані підстави стверджувати про необхідність здійснювати розгляд даної справи у закритому судовому засіданні.

14.04.2021 від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просив обмежити доступ осіб, які не є учасниками судового процесу до зали, де проходять судові засідання у даній справі у зв`язку із поширенням на території України респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

15.04.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 залишити без змін.

19.05.2021 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли додаткові письмові пояснення.

19.05.2021 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких останній заперечив проти прийняття доказів, які були додані до відзиву на апеляційну скаргу.

Оскільки у судове засідання 25.05.2021 з`явились лише представники сторін, вільні слухачі або представники засобів масової інформації присутні при розгляді справи не були, представник позивача заявив усне клопотання про залишення без розгляду клопотань про розгляд справи № 910/12559/20 у закритому судовому засіданні та щодо обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу до зали.

В судовому засіданні 25.05.2021 представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні 25.05.2021 представники позивача заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 залишити без змін.

В судовому засіданні 25.05.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 02.08.2010 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (позичальник) був укладений кредитний договір № 4Н10149Д, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (п. А1 договору).

Відновлювальна кредитна лінія - кредит, який надається позичальнику частинами або повністю до дати, вказаної у кредитному договорі, в межах ліміту вказаного договору, у тому числі після часткового чи повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору було встановлено у розмір 14000000 (чотирнадцять) мільйонів доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (п. А2 договору).

Строк повернення кредиту: 01.08.2011 (п. А3 договору).

Відповідно до п. 1.1 договору банк, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно п. А1, з лімітом і на цілі, вказані у п. А2, не пізніше 5 днів з моменту, вказаному третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди у визначені даним договором строки. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Банк зобов`язується здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту у порядку, передбаченому даним договором (п. 2.1.4 договору)

Пунктами 2.2.1-2.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язується: використовувати кредит на цілі, вказані у п. 1.1 даного договору; сплачувати відсотки за користування кредитом згідно з п. 4.1, 4.2, 4.3 даного договору; повернути кредит у строки, встановлені у п. 1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Даний договір в частині п. 4.4 вступає в силу з моменту підписання даного договору, а в інших частинах з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум і діє у обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторін за даним договором. Договір може бути змінений чи розірваний за ініціативою однією із сторін у визначеному законом і даним договором порядку (6.1, 6.2 договору).

Як про це вказує позивач, на виконання умов кредитного договору, з урахуванням всіх змін та доповнень, які були внесені за взаємною згодою і є невід`ємною частиною кредитного договору, Банком було надано кредитні кошти, а саме:

- 03.08.2010 - 5000000,00 доларів США

- 09.09.2010 - 6000000,00 доларів США

- 01.10.2010 - 9800000,00 доларів США

- 19.10.2010 - 3000000,00 доларів США

- 25.11.2010 - 12500000,00 доларів США

- 02.12.2010 - 1200000,00 доларів США

- 14.03.2011 - 13800000,00 доларів США

- 18.04.2011 - 9832786,70 доларів США

- 26.04.2011 - 3000000,00 доларів США

- 10.05.2011 - 575000,00 доларів США

- 27.05.2011 - 564792,60 доларів США.

Всього було отримано за кредитним договором 65272579,30 доларів США.

Позивач відзначає, що після отримання кредитних коштів АТ "Нікопольський завод феросплавів" на виконання положень кредитного договору та з метою належного виконання договірних зобов`язань здійснювало їх повернення (погашення кредиту) з наступною черговістю:

- 07.09.2010 - 9000000,00 доларів США

- 07.09.2010 - 1500000,00 доларів США

- 02.11.2010 - 13300000,00 доларів США

- 17.01.2011 - 13700000,00 доларів США

- 31.03.2011 - 13800000,00 доларів США

- 30.05.2011 - 2690004,81 доларів США

- 31.05.2011 - 6385,00 доларів США

- 31.05.2011 - 83137,93 доларів США

- 01.06.2011 - 282452,00 доларів США

- 03.06.2011 - 10910599,56 доларів США

Всього повернуто за кредитом коштів у сумі 65272579,30 доларів США

Позивач вказує, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" 03.06.2011 в повному обсязі та своєчасно було погашено заборгованість за кредитним договором № 4Н10149Д від 02.08.2010. Крім того, позивач стверджує, що ним було в повному обсязі та належним чином сплачено АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші оплати, що передбачалися умовами означеного кредитного договору.

01.07.2010 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (позичальник) був укладений кредитний договір №4Н10121Д, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (п. А1 договору).

Відновлювальна кредитна лінія - кредит, який надається позичальнику частинами або повністю до дати, вказаної у кредитному договорі, в межах ліміту вказаного договору, у тому числі після часткового чи повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору було встановлено у розмір 14000000 (чотирнадцять) мільйонів доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (п. А2 договору).

Строк повернення кредиту: 27.06.2011 (п. А3 договору).

Відповідно до п. 1.1 договору банк, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно п. А1, з лімітом і на цілі, вказані у п. А2, не пізніше 5 днів з моменту, вказаному третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди у визначені даним договором строки. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Банк зобов`язується здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту у порядку, передбаченому даним договором (п. 2.1.4 договору)

Пунктами 2.2.1-2.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язується: використовувати кредит на цілі, вказані у п. 1.1 даного договору; сплачувати відсотки за користування кредитом згідно з п. 4.1, 4.2, 4.3 даного договору; повернути кредит у строки, встановлені у п. 1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Даний договір в частині п. 4.4 вступає в силу з моменту підписання даного договору, а в інших частинах з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум і діє у обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторін за даним договором. Договір може бути змінений чи розірваний за ініціативою однією із сторін у визначеному законом і даним договором порядку (6.1, 6.2 договору).

Як про це вказує позивач, на виконання умов кредитного договору, з урахуванням всіх змін та доповнень, які були внесені за взаємною згодою і є невід`ємною частиною кредитного договору, Банком було надано кредитні кошти, а саме:

- 02.07.2010 - 13000000,00 доларів США

- 05.08.2010 - 1000000,00 доларів США

- 06.09.2010 - 10589600,00 доларів США

- 01.10.2010 - 13400000,00 доларів США

- 15.10.2010 - 9000000,00 доларів США

- 02.11.2010 - 12000000,00 доларів США

- 23.12.2010 - 10000000,00 доларів США

- 14.03.2011 - 10400000,00 доларів США

- 06.04.2011 - 4300000,00 доларів США

- 07.04.2011 - 2950000,00 доларів США.

Всього було отримано за кредитним договором 86639600,00 доларів США.

Позивач відзначає, що після отримання кредитних коштів АТ "Нікопольський завод феросплавів" на виконання положень кредитного договору та з метою належного виконання договірних зобов`язань здійснювало їх повернення (погашення кредиту) з наступною черговістю:

- 02.09.2010 - 14000000,00 доларів США

- 20.09.2010 - 2900000,00 доларів США

- 20.09.2010 - 1852752,69 доларів США

- 24.09.2010 - 4700000,00 доларів США

- 24.09.2010 - 1136847,31 доларів США

- 11.10.2010 - 2992351,19 доларів США

- 12.10.2010 - 3128394,39 доларів США

- 13.10.2010 - 2160000,00 доларів США

- 14.10.2010 - 3500000,00 доларів США

- 26.10.2010 - 9300000,00 доларів США

- 26.11.2010 - 7900000,00 доларів США

- 13.12.2010 - 1600000,00 доларів США

- 28.12.2010 - 4826437,18 доларів США

- 10.01.2011 - 1040800,00 доларів США

- 17.01.2011 - 2160583,22 доларів США

- 20.01.2011 - 66654,00 доларів США

- 20.01.2011 - 33744,32 доларів США

- 12.03.2011 - 2230301,75 доларів США

- 15.03.2011 - 71186,46 доларів США

- 16.03.2011 - 45000,00 доларів США

- 18.03.2011 - 72661,99 доларів США

- 31.03.2011 - 13671885,50 доларів США

- 13.04.2011 - 417637,74 доларів США

- 14.04.2011 - 6832362,26 доларів США

Всього повернуто за кредитом коштів у сумі 86639600,00 доларів США

Позивач вказує, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" 14.04.2011 в повному обсязі та своєчасно було погашено заборгованість за кредитним договором № 4Н10121Д від 01.07.2010. Крім того, позивач стверджує, що ним було в повному обсязі та належним чином сплачено АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші оплати, що передбачалися умовами означеного кредитного договору.

01.07.2010 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (позичальник) був укладений кредитний договір № 4Н10130Д, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (п. А1 договору).

Відновлювальна кредитна лінія - кредит, який надається позичальнику частинами або повністю до дати, вказаної у кредитному договорі, в межах ліміту вказаного договору, у тому числі після часткового чи повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору було встановлено у розмір 14000000 (чотирнадцять) мільйонів доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (п. А2 договору).

Строк повернення кредиту: 27.07.2011 (п. А3 договору).

Відповідно до п. 1.1 договору банк, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно п. А1, з лімітом і на цілі, вказані у п. А2, не пізніше 5 днів з моменту, вказаному третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди у визначені даним договором строки. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Банк зобов`язується здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту у порядку, передбаченому даним договором (п. 2.1.4 договору)

Пунктами 2.2.1-2.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язується: використовувати кредит на цілі, вказані у п. 1.1 даного договору; сплачувати відсотки за користування кредитом згідно з п. 4.1, 4.2, 4.3 даного договору; повернути кредит у строки, встановлені у п. 1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Даний договір в частині п. 4.4 вступає в силу з моменту підписання даного договору, а в інших частинах з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум і діє у обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторін за даним договором. Договір може бути змінений чи розірваний за ініціативою однією із сторін у визначеному законом і даним договором порядку (6.1, 6.2 договору).

Як про це вказує позивач, на виконання умов кредитного договору, з урахуванням всіх змін та доповнень, які були внесені за взаємною згодою і є невід`ємною частиною кредитного договору, Банком було надано кредитні кошти, а саме:

- 09.07.2010 - 11000000,00 доларів США

- 20.09.2010 - 10000000,00 доларів США

- 14.10.2010 - 2062653,65 доларів США

- 25.11.2010 - 12500000,00 доларів США

- 17.12.2010 - 13700000,00 доларів США

- 14.03.2011 - 13800000,00 доларів США

Всього було отримано за кредитним договором 63062653,65 доларів США.

Позивач відзначає, що після отримання кредитних коштів АТ "Нікопольський завод феросплавів" на виконання положень кредитного договору та з метою належного виконання договірних зобов`язань здійснювало їх повернення (погашення кредиту) з наступною черговістю:

- 07.09.2010 - 11000000,00 доларів США

- 02.11.2010 - 12062653,65 доларів США

- 07.12.2010 - 12244855,97 доларів США

- 17.01.2011 - 13955144,03 доларів США

- 31.03.2011 - 13800000,00 доларів США

Всього повернуто за кредитом коштів у сумі 63062653,65 доларів США

Позивач вказує, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" 31.03.2011 в повному обсязі та своєчасно було погашено заборгованість за кредитним договором № 4Н10130Д від 01.07.2010. Крім того, позивач стверджує, що ним було в повному обсязі та належним чином сплачено АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші оплати, що передбачалися умовами означеного кредитного договору.

01.10.2010 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (позичальник) був укладений кредитний договір № 4Н10261Д, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії (п. А1 договору).

Відновлювальна кредитна лінія - кредит, який надається позичальнику частинами або повністю до дати, вказаної у кредитному договорі, в межах ліміту вказаного договору, у тому числі після часткового чи повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору було встановлено у розмір 14000000 (чотирнадцять) мільйонів доларів США, з цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності" (п. А2 договору).

Строк повернення кредиту: 29.09.2011 (п. А3 договору).

Відповідно до п. 1.1 договору банк, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно п. А1, з лімітом і на цілі, вказані у п. А2, не пізніше 5 днів з моменту, вказаному третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди у визначені даним договором строки. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Банк зобов`язується здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту у порядку, передбаченому даним договором (п. 2.1.4 договору)

Пунктами 2.2.1-2.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язується: використовувати кредит на цілі, вказані у п. 1.1 даного договору; сплачувати відсотки за користування кредитом згідно з п. 4.1, 4.2, 4.3 даного договору; повернути кредит у строки, встановлені у п. 1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Даний договір в частині п. 4.4 вступає в силу з моменту підписання даного договору, а в інших частинах з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум і діє у обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторін за даним договором. Договір може бути змінений чи розірваний за ініціативою однією із сторін у визначеному законом і даним договором порядку (6.1, 6.2 договору).

Як про це вказує позивач, на виконання умов кредитного договору, з урахуванням всіх змін та доповнень, які були внесені за взаємною згодою і є невід`ємною частиною кредитного договору, Банком було надано кредитні кошти, а саме:

- 19.10.2010 - 13500000,00 доларів США

- 14.03.2011 - 8497570,00 доларів США

- 23.08.2011 - 6451667,85 доларів США

Всього було отримано за кредитним договором 28449237,85 доларів США.

Позивач відзначає, що після отримання кредитних коштів АТ "Нікопольський завод феросплавів" на виконання положень кредитного договору та з метою належного виконання договірних зобов`язань здійснювало їх повернення (погашення кредиту) з наступною черговістю:

- 30.12.2010 - 9000000,00 доларів США

- 08.08.2011 - 5800000,00 доларів США

- 09.09.2011 - 1159924,67 доларів США

- 12.09.2011 - 1000000,00 доларів США

- 12.09.2011 - 705299,00 доларів США

- 13.09.2011 - 1000000,00 доларів США

- 14.09.2011 - 524000,00 доларів США

- 15.09.2011 - 3000000,00 доларів США

- 21.09.2011 - 3000000,00 доларів США

- 21.09.2011 - 90393,87 доларів США

- 23.09.2011 - 156600,00 доларів США

- 28.09.2011 - 637356,81 доларів США

Всього повернуто за кредитом коштів у сумі 28449237,85 доларів США

Позивач вказує, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" 28.09.2011 в повному обсязі та своєчасно було погашено заборгованість за кредитним договором № 4Н10261Д від 01.10.2010. Крім того, позивач стверджує, що ним було в повному обсязі та належним чином сплачено АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші оплати, що передбачалися умовами означеного кредитного договору.

Як стало відомо позивачу з оприлюднених у засобах масової інформації відомостей, АТ КБ "Приватбанк" подано позовну заяву (VERIFIED COMPLAINT) (далі за текстом "позов, поданий до Суду Штату Делавер", "позов Банку", "позов, який розглядається за законодавством США") до Суду Штату Делавер (THE DELAWARE COURT OF CHANCERY) (далі за текстом "Суд Штату Делавер").

В якості підстави для звернення до Суду Штату Делавер Банком було, зокрема, вказано, що судова справа виникла (case arises out) з нібито серії грубих (нахабних) шахрайських схем (series оf brazen fraudulent schemes), які начебто були організовані українськими олігархами Ігорем Валерійовичем Коломойським та Геннадієм Борисовичем Боголюбовим та їхніми агентами у Сполучених Штатах Америки та закордоном для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які видавались Приватбанком у якості корпоративних позик.

Зокрема у п. 124-125 поданого до Суду Штату Делавер позову АТ Приватбанк АТ "Нікопольский завод феросплавів" (по тексту позову скорочена назва ВАТ "НЗФ") 14 березня 2011 року отримали вказує, що 4 українські компанії, серед яких і разом 187 мільйонів доларів США від Приватбанку України. З суті позову вбачається, що кредитні кошти не були повернуті

Фактично, у поданому до Суду Штату Делавер позові Приватбанк, здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", не виконало свої договірні зобов`язання за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010 (далі кредитні договори), оскільки не погасило заборгованість за вказаним кредитними договорами перед Приватбанком та використовувало кредитні кошти, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитних договорів № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010, на цілі, що суперечили умовам кредитних договорів, тобто не використовувало їх для фінансування поточної діяльності підприємства, а також те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" причетне до відмивання коштів та протиправної рециркуляції кредитів, що передбачало, зокрема, погашення заборгованості за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010 за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за іншими кредитними договорами.

Відтак, позивач, звертаючись до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання припиненими усіх зобов`язань АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів", у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, в обґрунтування позовних вимов вказує, що, оскільки будь-які зобов`язання між ним та відповідачем, виникнення та існування яких було обумовлено кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; №4Н10121Д від 01.07.2010, були припинені шляхом виконання, проведеним належним чином, та яке, у свою чергу, було прийняте АТ КБ "Приватбанк", що є управленою стороною у розумінні положень ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України, то за таких обставин у відповідача відсутні будь-які підстави для невизнання права позивача на припинення зобов`язання.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, вказує наступне:

- про відсутність невизнаного права, що підлягало б захисту у судовому порядку;

- що звернення АТ КБ "Приватбанк" до Суду Штату Делавер (США) із Американським позовом не призвело до невизнання (а тим більше до порушення або оспорювання) жодних прав АТ "Нікопольський завод феросплавів" та відповідно, в останнього відсутні будь-які передумови та підстави звертатися із позовною заявою до АТ КБ "Приватбанк" про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010;

- про відсутність у позивача суб`єктивного права на припинення зобов`язання, яке підлягає захисту у судовому порядку, і як наслідок між сторонами відсутній спір про право.

- що подання АТ КБ "Приватбанк" Американського позову жодним чином не несе негативного впливу (порушення, невизнання або оспорення) на будь-які права та обов`язки АТ "Нікопольський завод феросплавів" за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010 та не свідчить про те, що АТ КБ "Приватбанк" не визнає будь-якого права АТ "Нікопольський завод феросплавів" за зазначеними кредитними договорами;

- що АТ КБ "Приватбанк" не заперечує факту перерахування АТ "Нікопольський завод феросплавів" сум заборгованості за тілом кредиту відповідно до кредитних договорів № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010. Разом з тим, відповідач посилається на те, що у Американському позові згадується про те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" мало б "використати кредитні кошти на "фінансування поточної підприємницької діяльності юридичної особи". Кредитними договорами встановлено обов`язок АТ "Нікопольський завод феросплавів" використовувати кредит на цілі, передбачені у п. 1.1 цього договору (п. А.2., 1.1., 2.2.1. кредитного договору). Однак, виходячи з вищезазначеного, питання фактичного цільового використання коштів за конкретними кредитними договорами не підлягають встановленню при ухваленні рішення у цій справі, оскільки, не належать до предмета доказування. Крім того, не є предметом доказування у цій справі обставини використання ПриватБанк певної інформації, що захищається банківською таємницею, під час звернення із Американським позовом до Суду Штату Делавер, оскільки, ці обставини не підтверджують позовні вимоги позивача про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами, та не можуть мати значення для вирішення цієї справи (навіть сам позивач не надає пояснень з цього питання, тільки стверджує про начебто існування порушень з боку ПриватБанку, без прив`язки до предмета та підстав позову). Використання ПриватБанком певної інформації, що захищається банківською таємницею, під час подання Американського позову відбувалося із дотриманням вимог законодавства та з метою реалізації гарантованого Конституцією України права на звернення до суду для захисту прав, свобод та законних інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що грошові кошти, які отримувалися позивачем за кредитними договорами, були своєчасно та в повному обсязі повернуті у строки та в порядку, передбаченим кредитними договорами, на користь Банку з урахуванням сплати всіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитних договорів № 4Н10149Д від 02.08.2010; № 4Н10261Д від 01.10.2010; № 4Н10130Д від 01.07.2010; № 4Н10121Д від 01.07.2010.

Також суд першої інстанції дійшов до висновку про обрання позивачем належного способу судового захисту на підставі пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільного права або інтересу може бути визнання права.

Судова колегія зазначає, що позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається іншою особою. Тобто, метою звернення до суду з позовом про визнання права є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права і запобігання дій з боку третіх осіб, які можуть перешкоджати його здійсненню. До прав, які підлягають судовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Положеннями ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Нормами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1-2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При тому, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між позивачем та відповідачем були укладені кредитні договори, за умовами яких позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії:

№ 4Н10149Д від 02.08.2010 в загальному розмірі 65272579,30 доларів США із строком повернення кредиту - 01.08.2011 ;

№ 4Н10261Д від 01.10.2010 в загальному розмірі 28449237,85 доларів США із строком повернення - 29.09.2011;

№ 4Н10130Д від 01.07.2010 в загальному розмірі 63062653,65 доларів США із строком повернення кредиту - 27.06.2011

№ 4Н10121Д від 01.07.2010 в загальному розмірі 86639600,00 доларів США із строком повернення кредиту: 27.06.2011.

Крім того, відповідачем не заперечуються обставини щодо повернення тіла кредиту за 4 договорами у повному обсязі.

Зазначеного факту сторонами не заперечувалося ані в суді першої інстанції, ані при розгляді апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Із наданої позивачем до суду документації, вбачається, що погашення кредиту у загальній сумі 65272579,30 доларів США, АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору № 4Н10149Д від 02.08.2010, здійснювалося позивачем:

- сума у розмірі 9000000,00 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5578 від 07.09.2010;

- сума у розмірі 1500000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5579 від 07.09.2010;

- сума у розмірі 13300000,00 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5595 від 02.11.2010;

- сума у розмірі 13700000,00 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6003 від 17.01.2011;

- сума у розмірі 13800000,00 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 28059 від 31.03.2011;

- сума у розмірі 2690004,81 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6319 від 30.05.2011;

- сума у розмірі 6385,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6324 від 31.05.2011;

- сума у розмірі 83137,93 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6323 від 31.05.2011;

- сума у розмірі 282452,00 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6326 від 01.06.2011;

- сума у розмірі 10910599,56 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6333 від 03.06.2011.

В підтвердження погашення відсотків за користування кредитом за договором № 4Н10149Д від 02.08.2010 до матеріалів справи долучено платіжні доручення: № 5525 від 25.08.2010 на суму 80666,67 доларів США; № 5639 від 27.09.2010 на суму 50666,67 доларів США; № 5759 від 25.10.2010 на суму 89399,99 доларів США; № 5869 від 25.11.2010 на суму 35466,67 доларів США; № 5952 від 27.12.2010 на суму 134200,00 доларів США; № 6012 від 19.01.2011 на суму 105033,33 доларів США; № 6140 від 25.03.2011 на суму 50600,00 доларів США; № 6228 від 26.04.2011 на суму 50543,18 доларів США; № 6288 від 25.05.2011 на суму 130202,86 доларів США; № 6391 від 25.06.2011 на суму 37676,71 доларів США.

Із наданої позивачем до суду документації, судовою колегією встановлено, що погашення кредиту у загальній сумі 86639600,00 доларів США, АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору № 4Н10121Д від 01.07.2010, здійснювалося позивачем наступним чином: - сума у розмірі 14000000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5564 від 02.09.2010;

- сума у розмірі 2900000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5610 від 20.09.2010;

- сума у розмірі 1852752,69 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5613 від 20.09.2010;

- сума у розмірі 4700000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5621 від 24.09.2010;

- сума у розмірі 1136847,31 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5622 від 24.09.2010;

- сума у розмірі 2992351,19 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5689 від 11.10.2010;

- сума у розмірі 3128394,39 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5694 від 12.10.2010;

- сума у розмірі 2160000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5696 від 13.10.2010;

- сума у розмірі 3500000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5697 від 14.10.2010;

- сума у розмірі 9300000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5769 від 26.10.2010;

- сума у розмірі 7900000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5889 від 26.11.2010;

- сума у розмірі 1600000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5921 від 13.12.2010;

- сума у розмірі 4826437,18 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5978 від 28.12.2010;

- сума у розмірі 1404800,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5995 від 10.01.2011;

- сума у розмірі 2160583,22 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6005 від 17.01.2011;

- сума у розмірі 66654,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням №6030 від 20.01.2011;

- сума у розмірі 33744,32 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням №6031 від 20.01.2011;

- сума у розмірі 2230301,750 доларів США, перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6123 від 12.03.2011;

- сума у розмірі 71186,46 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням №27820 від 15.03.2011;

- сума у розмірі 45000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням №6116 від 16.03.2011;

- сума у розмірі 72661,99 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням №6120 від 18.03.2011;

- сума у розмірі 13671885,50 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 28056 від 31.03.2011;

- сума у розмірі 13800000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 28059 від 31.03.2011;

- сума у розмірі 417637,74 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6176 від 13.04.2011;

- сума у розмірі 6832362,26 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6184 від 14.04.2011.

В підтвердження погашення відсотків за користування кредитом за договором № 4Н10121Д від 01.07.2010 до матеріалів справи долучено платіжні доручення: № 1В8К від 07.07.2010 на суму 3611,11 доларів США; № 5445 від 26.07.2010 на суму 99666,67 доларів США; № 5524 від 25.08.2010 на суму 141000,00 доларів США; № 5638 від 27.09.2010 на суму 94533,93 доларів США; № 5758 від 25.10.2010 на суму 88205,98 доларів США; № 5863 від 25.11.2010 на суму 108732,30 доларів США; № 5946 від 27.12.2010 на суму 57092,54 доларів США; № 6042 від 25.01.2011 на суму 86619,33 доларів США; № 6108 від 25.02.2011 на суму 58807,37 доларів США; № 6134 від 25.03.2011 на суму 81043,19 доларів США; № 6222 від 26.04.2011 на суму 45554,56 доларів США.

Із наданої позивачем до суду документації, судовою колегією встановлено, що погашення кредиту у загальній сумі 63062653,65 доларів США, АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору № 4Н10130Д від 01.07.2010, здійснювалося позивачем наступним чином: - сума у розмірі 11000000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5577 від 07.09.2010;

- сума у розмірі 12062653,65 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5793 від 02.11.2010;

- сума у розмірі 12244855,97 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5910 від 07.12.2010;

- сума у розмірі 13955144,03 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6001 від 17.01.2011;

- сума у розмірі 13800000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 28058 від 31.03.2011;

В підтвердження погашення відсотків за користування кредитом за договором № 4Н10130Д від 01.07.2010 до матеріалів справи долучено платіжні доручення: № 5440 від 26.07.2010 на суму 58666,66 доларів США; № 5519 від 25.08.2010 на суму 113666,67 доларів США; № 5633 від 27.09.2010 на суму 64333,33 доларів США; № 5753 від 25.10.2010 на суму 107563,07 доларів США; № 5868 від 25.11.2010 на суму 32167,08 доларів США; № 5951 від 27.12.2010 на суму 88064,19 доларів США; № 6011 від 19.01.2011 на суму 106989,44 доларів США; № 6139 від 25.03.2011 на суму 50600,00 доларів США; № 6227 від 26.04.2011 на суму 27600,00 доларів США.

Із наданої позивачем до суду документації, судовою колегією встановлено, що погашення кредиту у загальній сумі 28449237,85 доларів США, АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору № 4Н10261Д від 01.10.2010, здійснювалося позивачем наступним чином: - сума у розмірі 9000000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 5988 від 30.12.2010;

- сума у розмірі 5800000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6497 від 08.08.2011;

- сума у розмірі 1159924,67 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6562 від 09.09.2011;

- сума у розмірі 1 000 000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6564 від 12.09.2011;

- сума у розмірі 705299,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6565 від 12.09.2011;

- сума у розмірі 1 000 000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6567 від 13.09.2011;

- сума у розмірі 524000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6571 від 14.09.2011;

- сума у розмірі 2 375 663,50 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6570 від 14.09.2011;

- сума у розмірі 3 000 000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6575 від 15.09.2011;

- сума у розмірі 3 000 000,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6591 від 21.09.2011;

- сума у розмірі 90393,87 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6592 від 21.09.2011;

- сума у розмірі 156600,00 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6599 від 23.09.2011;

- сума у розмірі 637 356,81 доларів США перерахована в погашення кредиту платіжним дорученням № 6616 від 28.09.2011.

В підтвердження погашення відсотків за користування кредитом за договором № 4Н10261Д від 01.10.2010 до матеріалів справи долучено платіжні доручення: № 5748 від 25.10.2010 на суму 27000,00 доларів США; №5883 від 25.11.2010 на суму 139500,00 доларів США; № 5966 від 27.12.2010 на суму 135000,00 доларів США; № 6021 від 19.01.2011 на суму 52500,00 доларів США; № 6062 від 25.01.2011 на суму 9000,00 доларів США; № 6125 від 25.02.2011 на суму 46500,00 доларів США; № 6154 від 25.03.2011 на суму 73157,76 доларів США; № 6241 від 26.04.2011 на суму 134308,22 доларів США; № 6301 від 25.05.2011 на суму 129975,70 доларів США; № 6405 від 25.06.2011 на суму 134308,22 доларів США; № 6462 від 25.07.2011 на суму 129975,70 доларів США; № 6523 від 25.08.2011 на суму 105742,67 доларів США; № 6604 від 26.09.2011 на суму 98609,21 доларів США.

Скаржник при розгляді справи в суді першої інстанції, а також у своїй апеляційній скарзі заперечував проти прийняття доказів сплати відсотків за користування кредитом та інших виплат, оскільки, позивачем платіжні доручення були долучені до позову, проте про обставини, які вони підтверджують у позові не було зазначено.

Колегія суддів відхиляє дані твердження скаржника, оскільки, позивач у позові вказував про виконання ним зобов`язань за кредитними договорами, що в тому числі передбачає сплату відсотків за користування кредитом, в підтвердження чого ним були у встановлені законодавством строки подано відповідні докази.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що в умовах кредитних договорів №4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010 АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів" не визначали види джерел походження грошових коштів, за рахунок яких позивачем проводитиметься погашення кредиту або сплата на користь Банку усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювалися умовами кредитного договору.

Вищезазначеного факту скаржником у своїй апеляційній скарзі не спростовано, доказів протилежного судовій колегії не надано.

Натомість, дослідивши надані позивачем докази та пояснення, суд приходить до висновку, що погашення кредиту та сплата усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитних договорів № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, №4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010, відбулися як за рахунок коштів, отриманих Товариством від господарської діяльності, так і за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися Товариством за іншими кредитними договорами. При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що кредити, які отримувалися позивачем за іншими кредитними договорами та за рахунок яких Товариством погашалися кредити та сплачувалися проценти, винагороди та інші оплати за означеними 4 кредитними договорами, також були повністю погашені в кінцевому рахунку коштами Товариства, отриманими позивачем від господарської діяльності.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що факту погашення АТ "Нікопольський завод феросплавів" кредиту (тіла), в рамках кредитних договорів № 4Н10149Д від 02.08.2010 , № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010 скаржником не заперечується.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, із наявних в матеріалах справи довідок про стан позикової заборгованості, виданої позивачу АТ КБ "Приватбанк", вбачається, що станом на 30.07.2020 в АТ "Нікопольський завод феросплавів" відсутня заборгованість по кредитах та процентах перед АТ КБ "Приватбанк".

Так, із наданих позивачем доказів, зокрема, банківських виписок та інших офіційних документів, які підтверджують факти надходження і списання грошових коштів на та з банківських рахунків позивача у відповідні календарні дати, вбачається, що грошові кошти, які отримувалися позивачем за кредитними договорами, були своєчасно та в повному обсязі повернуті у строки та в порядку, передбаченим кредитним договором, на користь Банку з урахуванням сплати всіх передбачених кредитним договором процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитних договорів № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010.

Колегія суддів зазначає, що в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги, з метою встановлення об`єктивної істини у справі, судовою колегією виносилися на обговорення питання представникам скаржника щодо виконання позивачем всіх зобов`язань за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010, зокрема, наявності/відсутності заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагород, виплат Банку.

Втім, представниками скаржника вказувалося, що встановлення таких обставин не входить до предмету доказування у даній справі.

У свою чергу, судовою колегією було роз`яснено представникам скаржника, що встановлення саме цих обставин входять до предмету доказування у даній справі.

Однак, представники скаржника відповіді на поставлені судом апеляційної інстанції питання не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тотожні за змістом положення містяться і у Господарському кодексі України. Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1-2 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 203 ГК України встановлено, що господарське зобов`язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відтак, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується погашення позивачем заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагород та виплат Банку, які проводилися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності та залучених кредитних коштів, при тому, зважаючи на відсутність будь-яких доказів, що б вказували на протилежне, колегія суддів прийшла до висновку про те, що зобов`язання за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010 є виконаними.

Водночас, як про це вказує позивач та що, у свою чергу, встановлено судами та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, АТ КБ "Приватбанк" звернулось з позовною заявою до Суду Штату Делавер (Сполучені Штати Америки).

До матеріалів справи позивачем було додано переклади поданих АТ КБ "Приватбанк" до Суду Штату Делавер позовних заяв, вірність яких з англійської мови на українську мову посвідчено нотаріально.

Як встановлено із наданих позивачем нотаріально засвідчених перекладів, АТ КБ "Приватбанк" в якості відповідачів у вказаному позові вказало ряд фізичних та юридичних осіб, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Чемстар Продактс ЛЛСі (CHEMSTAR PRODUCTS LLC), Джорджіан Амерікан Алойс Інк. (GEORGIAN AMERICAN ALLOYS INC.), Оптіма Асквізішинз ЛЛСі (OPTIMA ACQUISITIONS, LLC), Стіл Роллінг Холдінгз Інк. (STEEL ROLLING HOLDINGS, INC.), Оптіма Груп ЛЛСі (OPTIMA GROUP LLC), Оптіма Венчурез ЛЛСі (OPTIMA VENTURES LLC), Оптіма 55 Паблік Сквеар ЛЛСі (OPTIMA 55 PUBLIC SQUARE, LLC), Оптіма Ван Клівленд Центр ЛЛСі (OPTIMA ONE CLEVELAND CENTER, LLC), Оптіма 1375 ЛЛСі (OPTIMA 1375, LLC), Оптіма 1375 ІІ ЛЛСі (OPTIMA 1375 II, LLC), Опітма 1300 ЛЛСі (OPTIMA 1300, LLC), Оптіма 777 ЛЛСі (OPTIMA 777, LLC), Оптіма Стеммонз ЛЛСі (OPTIMA STEMMONS, LLC), Оптіма 7171 ЛЛСі (OPTIMA 7171, LLC), Оптіма 500 ЛЛСі (OPTIMA 500, LLC), Оптіма 925 ЛЛС (OPTIMA 925, LLC), Варрен Стіл Холдінгз ЛЛСі (WARREN STEEL HOLDINGS, LLC), Оптіма Інтернешнал оф Маямі Інк. (OPTIMA INTERNATIONAL OF MIAMI, INC.), Фелман Трейдінг Інк. (FELMAN TRADING, INC.) та Вероні Алойс ЛЛСі (VERONI ALLOYS, LLC).

Підставами звернення до Суду Штату Делавер Банком було вказано, що судова справа виникла з шахрайських схем для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США, через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які видавались АТ КБ "Приватбанк".

У примітках вказаного позову, який був поданий АТ КБ "Приватбанк" до Суду Штату Делавер, міститься посилання на те, що у разі використання у тексті позову скорочення "NZF VAT" мається на увазі АТ "Нікопольський завод феросплавів" ("Joint Stock Company Nikopol Ferroalloy Plant").

Позивачем в якості підстави для звернення до суду з позовом було визначено окремі пункти поданого відповідачем до Суду Штату Делавер позову, зокрема, пункти 124-125 позову, в яких зазначається наступне:

"14.03.2011 ВАТ "Марганецький ГЗК", ВАТ НЗФ, ВАТ СЗФ, та ВАТ ЗФЗ, чотири українські компанії, що належать або контрольовані та/або афілійовані з Кінцевими Бенефіціарними Власниками, залучили разом 187 мільйонів доларів США від Приватбанку України. У відповідності до документації по кожному кредиту, виручені кошти мали бути використані позичальниками на "фінансування поточної діяльності". Однак, кредитні кошти не були використані на фінансування поточної діяльності жодної з чотирьох організацій." (пункт 124 Первинного позову)".

"Навпаки, протягом приблизно 5 годин, незаконно привласнені доходи були відмиті в ході 24 операцій, пов`язаних з 7 рахунками для відмивання грошей, включаючи відповідача, Боголюбова, Чемстар Продактс (Лімітед Ліабіліті Компані Делаверу) Відповідача Коломойського Дівот Енрепрайзіс і Паванті Ентерпрайзіс. Потім на підставі отриманої інформації, яка представляється вірною, Кінцеві Бенефіціарні Власники та їхні спільники використали Паванті Ентерпрайзіс для незаконного привласнення і переказу до Сполучених Штатів Америки 187 мільйонів доларів США кредитних надходжень разом з додатковим 1.1 мільйона доларів США (загалом не менше 188.1 мільйонів доларів) на рахунок Оптіма Груп ЛЛСі, дочірньої компанії Оптіма Асквізішинз. Кошти були використані для придбання СіСі Металз та Алойз ЛЛСі (СіСі Металз) та його підприємства у Калверт Сіті, Кентукі від імені Оптіма Асквізішинз, а Відповідач Корф був призначений Президентом та головним Виконавчим директором СіСі Металз. СіСі Металз є найбільшим виробником та постачальником високоякісного феросиліцію у північноамериканську сталеливарну промисловість." (пункт 125 позову).

Також, в пункті 3 позову зазначено: "За допомогою схем Optima КБВ скористалось своєю владою і довірою в Приватбанку, щоб змусити Приватбанк видати незаконні, недостатньо забезпечені кредити на сотні мільйонів доларів корпоративним організаціям, які також належать і/або контролюються КБВ і/або їх афілійованими особами ( кредити за схемами Optima)"

У п. 189, 190, 191 американського позову зазначено: "04.03.2011 на рахунок ПриватБанку Україна з ВАТ"НЗФ" надійшло 71,3 млн гривень кредитних надходжень від нового кредиту ПриватБанку. Виручені кошти від цієї нової позики мали піти на "загальне корпоративне фінансування" ВАТ "НЗФ". Однак, виручені кошти не пішли на ці цілі. Замість цього 9 млн доларів США з нових надходжень були негайно переведені на другий рахунок ВАТ "НЗФ" в ПриватБанку, а потім в той же день переведені назад в ПриватБанк для погашення більш раннього кредиту взятого ВАТ "НЗФ". Цей попередній кредит був взятий за рахунок ВАТ "НЗФ", а виручені кошти були переведені через кілька підставних рахунків ПриватБанк Кіпру, і в кінцевому рахунку були переведені відповідачем Коломойським Паванті Ентерпрайзіс на американський рахунок Оптіма Венчерс 24.02.2011. Таким чином хоча здавалось, що початкові кредити ПриватБанку Україна ВАТ "НЗФ" були погашені за рахунок коштів цієї організації, насправді кошти надійшли від знову виданих кредитів. Кожна з перерахованих вище схем рециркуляції була покликана створити видимість того, що початкові кредити ПриватБанку були погашені організаціями-боржниками, в той час як насправді КБВ і їх спільники використовували доходи від нових кредитів ПриватБанку для фінансування цих виплат".

У результаті дослідження наданих позивачем доказів вбачається, що в позові АТ КБ "Приватбанк", поданому до Суду Штату Делавер, зокрема, зазначено про кредитні договори укладені між позивачем та відповідачем і про легалізацію отриманих кредитних коштів як незаконних.

На переконання колегії суддів обґрунтованим є висновок позивача, що обставини, зазначені ПриватБанком у американському позові стосуються в тому числі обставин щодо руху коштів за кредитними договорами: № 4Н10149Д від 02.08.2010 , № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що заперечення скаржника про безпідставність та надуманість позову є необґрунтованими, оскільки, представники скаржника у виступах вказували, що вони не заперечують обставин щодо погашення позичальником тіла кредиту за 4 кредитними договорами, проте заперечували проти обставин сплати відсотків та інших виплат. Отже з вищезазначеного вбачається позиція скаржника щодо не визнання виконання з боку позивача його зобов`язань за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010, оскільки, вказані договори передбачають зобов`язання позичальника не тільки повернути суму отриманого кредиту, але й сплати відсотки за користування кредитом, тощо.

Щодо питання про предмет доказування у даній справі в ракурсі цільового використання отриманих кредитних коштів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно п. 2.3.2 кредитних договорів при настанні будь-якої із наступних подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами даного договору, в тому числі при порушенні цільового використання кредиту, банк на свій розсуд має право: а) змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним, виконання інших зобов`язань за договором у повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України, за зобов`язаннями строк виконання яких не настав, строки вважаються такими, що настали з дати, вказаної у повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний строк його використання, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором; або б) розірвати договір у судовому порядку. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний строк його використання, повністю виконати інші зобов`язання за договором; або в) згідно ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України в односторонньому порядку розірвати договір направивши позичальнику повідомлення. У вказану у повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний строк використання, повністю виконати інші зобов`язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань.

Банк має право достроково стягнути кредит, відсотки і винагороду в порядку, передбаченому п. 2.2.6, 2.3.5, а також шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.2. Відмовитись від надання кредиту повністю чи частково при порушенні позичальником зобов`язань, передбачених даним договором, з направленням позичальнику повідомлення про це (п. 2.3.8, 2.3.10 кредитних договорів).

Також розділом 5 кредитних договорів передбачено відповідальність позичальника у вигляді пені за прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення, а п. 5.2 договору передбачає, що позичальник сплачує банку штраф у розмірі 25 % від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням.

Отже, кредитними договорами передбачено, що банк зобов`язаний контролювати цільове використання кредитних коштів, крім того, за порушення вимог договорів щодо цільового використання кредитних коштів може бути стягнуто штраф; розірвано чи змінено договір. Отже обставини щодо цільового використання кредитних коштів входять до предмету доказування у даній справі, оскільки, прямо впливають на обсяг зобов`язань позичальника і можуть мати для нього негативні наслідки.

Позивачем до матеріалів справи долучено Зведену інформацію АТ НЗФ по отриманню та погашенню кредиту по кожному з 4 кредитних договорів.

Скаржник не заперечував по суті щодо обставин, зазначених у таблиці, проте заперечував проти того, що обставини вказані у ній входять до предмету доказування у даній справі.

Зі зведеної інформації вбачається, що отримані за кредитними договорами кошти були використані для розрахунку з контрагентами позичальника, тобто використані для здійснення господарської діяльності, а повернуті кошти за кредитними договорами були за рахунок коштів, отриманих від контрагентів позивача та в тому числі за рахунок кредитних коштів за іншими кредитними договорами.

Як уже було зазначено вище, питання щодо цільового використання отриманих кредитних коштів, входить до предмету доказування у даній справі, а за поданої позивачем інформації, яка не заперечена та не спростована скаржником у своїй апеляційній скарзі, вказані кошти були використані за цільовим призначенням.

Колегія суддів звертає увагу, що належним виконанням зобов`язань за кредитними договорами є також повернення коштів за відсутності порушення чинного законодавства України, тобто законність господарської операції тощо, в протилежному випадку кредитор може не визнати відповідне зобов`язання виконаним і як наслідок припиненим. Припиненим є зобов`язання, виконання якого здійснено без порушень законодавства України. Отже цільове використання коштів, яке в тому числі передбачає з`ясування обставин щодо використання коштів та джерел погашення кредитних зобов`язань і відповідно підлягає фінансовому моніторингу на предмет легалізації коштів отриманих злочинним шляхом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) 4) фінансова операція - будь-які дії щодо активів, здійснені за допомогою суб`єкта первинного фінансового моніторингу; 5) фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу; 6) об`єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов`язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників; 9) обов`язковий фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб`єктами первинного фінансового моніторингу, з виявлення фінансових операцій, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 цього Закону, ідентифікації учасників таких операцій та вивчення їх діяльності, ведення обліку цих операцій та відомостей про їх учасників, обов`язкового звітування про них Спеціально уповноваженому органу, а також подання додаткової інформації про фінансові операції та їх учасників, що стали об`єктом фінансового моніторингу з боку Спеціально уповноваженого органу; 10) внутрішній фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб`єктами первинного фінансового моніторингу, з виявлення фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу відповідно до статті 16 цього Закону, із застосуванням підходу, що ґрунтується на проведенні оцінки ризиків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму; ведення обліку таких операцій та відомостей про їх учасників; подання інформації Спеціально уповноваженому органу про операції, що мають високий ступінь ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також додаткової інформації про фінансові операції та їх учасників, що стали об`єктом фінансового моніторингу з боку Спеціально уповноваженого органу; 13) умисне подання суб`єктом первинного фінансового моніторингу завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, Спеціально уповноваженому органу - умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, яка не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, а також на юридичних осіб, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, що забезпечують проведення фінансових операцій на території України та за її межами відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 4 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, належать будь-які дії, пов`язані з коштами (власністю), одержаними (здобутими) внаслідок вчинення злочину, спрямовані на приховування джерел походження зазначених коштів (власності) чи сприяння особі, яка є співучасником у вчиненні злочину, що є джерелом походження зазначених коштів (власності).

Відповідно до ч.1, п.1) ч. 2, ч.3 ст. 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб`єктами первинного фінансового моніторингу є: 1) банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи. Суб`єктами державного фінансового моніторингу є: Національний банк України, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції, України, Міністерство транспорту та зв`язку України, Міністерство економіки України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; Спеціально уповноважений орган.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний: 9) надавати на запит Спеціально уповноваженого органу додаткову інформацію з приводу фінансових операцій, які стали об`єктом фінансового моніторингу, копії первинних документів, на підставі яких були проведені такі операції та пов`язані з ними фінансові операції, відомості про їх учасників, а також іншу інформацію, зокрема ту, що становить банківську або комерційну таємницю, таємницю страхування, копії документів, необхідні для виконання покладених на Спеціально уповноважений орган завдань, протягом п`яти робочих днів з дати надходження запиту.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення ділових відносин або проведення фінансової операції у разі, якщо здійснення ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства є неможливим, за винятком операцій щодо зарахування коштів, які надходять на рахунок такого клієнта. У такому разі суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови повідомити Спеціально уповноважений орган про проведення таких операцій та осіб, які мають або мали намір їх провести. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, та повідомити про це Спеціально уповноважений орган протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови.

Згідно ст. 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з урахуванням результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта. Оцінювання ризиків суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням країни реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів та послуг. Для зменшення виявлених ризиків суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен вживати заходів, що зокрема включають: здійснення поглибленої ідентифікації клієнта та перевірку особи клієнта протягом певного періоду, включаючи його власників; додаткові вимоги до клієнта при відкритті рахунка чи встановленні відносин з ним; збільшення частоти проведення перевірок особи клієнта, включаючи його власників; збір інформації з метою формування уявлення про діяльність клієнта, природу та рівень операцій, що проводяться ним; посилений моніторинг операцій, що проводяться клієнтом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються щодо: 1) банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами, - Національним банком України;

Згідно ст. 16 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона має одну або більше ознак, визначених цією статтею, або містить інші ризики: 1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції чи сукупності пов`язаних між собою фінансових операцій, що не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; 2) невідповідність фінансової операції характеру та змісту діяльності клієнта; 3) виявлення фактів неодноразового проведення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов`язкового фінансового моніторингу або ідентифікації, передбачених цим Законом (зокрема дві чи більше фінансові операції, що проводяться клієнтом протягом одного робочого дня з однією особою та можуть бути пов`язані між собою, за умови, що їх загальна сума дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону). У разі якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція пов`язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, внутрішній фінансовий моніторинг проводиться також щодо інших фінансових операцій, в уточненні яких виникла необхідність. Внутрішньому фінансовому моніторингу підлягають операції відповідно до типологій міжнародних організацій, що здійснюють діяльність у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити проведення фінансової операції у разі, якщо така операція містить ознаки, передбачені статтями 15 і 16 цього Закону, та зобов`язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, і в той самий день повідомити про це Спеціально уповноважений орган. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення такої фінансової операції відповідно до частини першої цієї статті на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінально-процесуального законодавства. У разі неприйняття Спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом строку, передбаченого частиною першою цієї статті, суб`єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про зупинення видаткових операцій за рахунками клієнтів (осіб) у разі, якщо такі операції містять ознаки, передбачені статтями 15, 16 цього Закону на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінально-процесуального законодавства. У разі такого зупинення видаткових фінансових операцій прибуткові фінансові операції не зупиняються. При цьому суб`єкт первинного фінансового моніторингу в той самий день зобов`язаний повідомити про проведення таких операцій Спеціально уповноважений орган. У разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті Спеціально уповноважений орган проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє та аналізує її. У разі підтвердження мотивованої підозри Спеціально уповноважений орган готує і подає відповідні узагальнені матеріали протягом строку зупинення такої операції до правоохоронних органів, уповноважених приймати рішення відповідно до кримінально-процесуального законодавства. У такому разі строк зупинення фінансової операції продовжується на сім робочих днів з дня подання відповідних узагальнених матеріалів, за умови що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 14 робочих днів. Спеціально уповноважений орган інформує в день подання узагальнених матеріалів відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про день закінчення строку зупинення фінансової операції. У разі якщо за результатами перевірки ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму не підтверджуються, Спеціально уповноважений орган зобов`язаний невідкладно скасувати своє рішення про зупинення видаткових операцій та повідомити про це суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Порядок зупинення та поновлення проведення фінансових операцій визначається суб`єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють регулювання і нагляд за діяльністю суб`єктів первинного фінансового моніторингу в межах їх повноважень. Строки зупинення фінансових операцій суб`єктами первинного фінансового моніторингу та Спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій - четвертій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають. Порядок формування переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, визначається Кабінетом Міністрів України. Підставою для внесення юридичної чи фізичної особи до зазначеного переліку є: 1) вирок суду, що набрав законної сили, про визнання фізичної особи винною у вчиненні злочинів, передбачених статтями 258, 258 1, 258 2, 258 3, 258 4 та 258 5 Кримінального кодексу України; 2) відомості, що формуються міжнародними організаціями або уповноваженими ними органами про організації, юридичних та фізичних осіб, які пов`язані з терористичними організаціями або терористами, а також про осіб, стосовно яких застосовано міжнародні санкції; 3) вироки (рішення) судів, рішення інших компетентних органів іноземних держав стосовно організацій, юридичних або фізичних осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності, які визнаються Україною відповідно до міжнародних договорів України. Перелік осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, доводиться до відома суб`єктів первинного фінансового моніторингу Спеціально уповноваженим органом у порядку, погодженому з іншими суб`єктами державного фінансового моніторингу. Порядок доступу до активів, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради безпеки ООН, встановлюється законом. Такий доступ здійснюється для покриття основних або надзвичайних витрат. Зупинення фінансових операцій відповідно до частини першої цієї статті та частини п`ятої статті 22 цього Закону не є підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності суб`єкта первинного фінансового моніторингу та його посадових осіб за порушення умов відповідних правочинів. Порядок виключення з переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом. Такі особи також можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законом. Юридичні особи, які здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду.

З вищезазначених норм вбачається, що саме на банк, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу та НБУ як суб`єкта державного моніторингу покладається обов`язок здійснювати моніторинг сумнівних операцій, які мають ознаки таких, що мають на меті "відмивання коштів" отриманих злочинним шляхом.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що по операціях, вчинених з використанням та поверненням коштів за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010 відповідачем були виявлені та зупинені операції, що підлягають фінансовому моніторингу. Не надано також доказів того, що будь-які особи, які зобов`язані були здійснювати фінансовий моніторинг операцій у АТ "ПриватБанк" були притягнуті до відповідальності за порушення законодавства про протидію та запобіганню легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

Крім того, для суб`єктів, які здійснюють операції по легалізації коштів, передбачено відповідальність, а тому зазначення у американському позові про відповідні дії АТ "Нікопольський завод феросплавів" по відмиванню коштів порушують права даної особи, оскільки, можуть мати наслідком притягнення позивача у даній справі до відповідальності.

Таким чином, як уже зазначалось колегією суддів вище, в разі визнання операцій з використання кредитних коштів та по поверненню кредитних коштів такими, що легалізують кошти, отримані злочинним шляхом, тобто є незаконними, відповідач по даному позову фактично не визнає зобов`язання за договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010 виконаними належним чином і відповідно такими, що припинились. Оскільки, належне виконання передбачає законність джерел надходження коштів.

Все зазначене вище спростовує доводи скаржника про надуманість та безпідставність позовних вимог та їх необґрунтованість.

Отже, з огляду на викладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що кредитні кошти, які отримувались позивачем в рамках кредитних договорів № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010, використовувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" в порядку та умовах, передбачених кредитними договорами, і на ціль, передбачену умовами кредитних договорів, якою є фінансування поточної діяльності АТ "Нікопольський завод феросплавів", а також АТ "Нікопольський завод феросплавів" повернуто на користь АТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти та сплачено на користь АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші виплати, які встановлювались умовами кредитних договорів, у строки та в порядку, передбачені кредитними договорами, та за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності, та залучених кредитних коштів.

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, у своїй апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що у позивача відсутнє невизнане право, що підлягало б захисту у судовому порядку.

Також, скаржник вказує на те, що звернення АТ КБ "Приватбанк" до Суду Штату Делавер (США) із Американським позовом не призвело до невизнання (а тим більше до порушення або оспорювання) жодних прав позивача і, відповідно, в останнього відсутні будь-які передумови та підстави звертатись із позовною заявою до Банку про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором.

Зокрема, скаржник у своїй апеляційній скарзі стверджує про те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" помилково вважає, що на підставі ст. 599 ЦК України у нього наявне суб`єктивне право на припинення зобов`язань, які виникли з кредитних договорів, та стверджує про помилковість тверджень позивача про те, що таке його право не визнається/заперечується АТ КБ "Приватбанк" шляхом звернення з Американським позовом до Суду Штату Делавер. Зазначає про те, що ані самими кредитними договорами, ані законами України не встановлюється окреме/самостійне право на припинення зобов`язань, які виникають з кредитного договору.

Скаржник вказує на те, що ст. 599 ЦК України та ст. 203 ГК України передбачають, що припинення виконаного зобов`язання відбувається автоматично в силу закону України і для того, щоб виконане зобов`язання припинилось, не потребується жодної вольової дії з боку зобов`язаної сторони.

Водночас, скаржником не заперечується факту, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" перерахувало АТ КБ "Приватбанк" грошові кошти за кредитними договорами і позивач викривлює зміст перекладу цитат та окремих пунктів Американського позову, оскільки в жодному з них АТ КБ "Приватбанк" не стверджує про те, що Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" не було здійснено перерахування кредитних коштів за кредитними договорами. Скаржник вказує на те, що внаслідок подання ним Американського позову права Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" не зазнають будь-якого негативного впливу і просить відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010 , № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010, укладеними між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з поданої позивачем позовної заяви та наявних у матеріалах справи доказів, вбачається, що підставою для звернення до суду став не сам по собі факт виконання АТ "Нікопольський завод феросплавів" своїх зобов`язань за кредитним договором шляхом повного погашення кредитів та сплати всіх передбачених кредитними договорами процентів, винагород та інших платежів, а факт невизнання АТ КБ "Приватбанк" належного припинення таких зобов`язань.

Тобто, виникнення свого права на припинення зобов`язань за кредитними договорами позивач обґрунтовує не самим фактом укладення такого кредитного договору чи фактом належного виконання своїх обов`язків за таким кредитними договорами, а саме фактом невизнання припинення таких договірних зобов`язань зі сторони відповідача, який мав місце при зверненні останнім з позовом до Суду Штату Делавер.

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ГПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається.

Відтак, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" при обґрунтуванні фактичних обставин поданого до Суду Штату Делавер позову фактично не визнає факту припинення зобов`язань, які існували між Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника про те, що законодавство України не передбачає існування права на припинення зобов`язання.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що до прав, які підлягають судовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права. Загальні засади цивільного законодавства і засади здійснення судочинства закріплюють право особи на захист у суді будь-яких порушених або невизнаних прав.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Припинення договірного зобов`язання шляхом його виконання, проведеного належним чином, є юридичним фактом, наслідком якого є втрата сторонами такого зобов`язання статусу кредитора і боржника у зобов`язанні і, відповідно, права будь-яких взаємних вимог один щодо одного.

Позивачем доведено суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами наявність обставин та ознак того, що Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" не визнається право Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на припинення зобов`язань за Кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010, що свідчать про обґрунтованість та правомірність заявленої позивачем позовної вимоги.

Щодо посилання скаржника на висновки, викладені в пункті 32,41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та в пункті 62 постанови від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, як на такі, що зроблені в подібних правовідносинах за кредитними та позиковими зобов`язаннями та які повинні бути враховані при розгляді даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14144/17 зроблено висновки, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за такими договорами.

Отже, вимоги позивача та обраний спосіб захисту по даній справі не є тотожнім до вимог та способу захисту у справі № 910/14144/17.

Також, в пунктах 61-63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц встановлено:

" 61. Як зазначено вище, у цій справі позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв`язку з виконанням зобов`язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання існування основного зобов`язання, за яким, за твердженням позивача, було передбачене забезпечувальне зобов`язання, може бути вирішене з використанням належних засобів доказування у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства.

62. Тому позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим договором у повному обсязі не підлягає задоволенню, оскільки позовна вимога не відповідає належному способу захисту прав позивача.

63. Задоволення такої вимоги, з одного боку, саме по собі не призведе до захисту прав позивача, оскільки не вирішить питання про повернення частки у статутному капіталі позивачу, а з іншого боку - спричинить штучне передрішення спору про застосування належного способу захисту, який має розглядатися за правилами іншого судочинства. Отже, у позові в цій частині слід відмовити."

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини та обставини даної господарської справи та справи № 522/14890/16-ц не є подібними, оскільки, у справі №522/14890/16-ц позивач вважав порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв`язку з виконанням зобов`язання за цим договором шляхом визнання припиненим договору позики.

А в даному випадку, АТ "Нікопольський завод Феросплавів" посилається на невизнання АТ КБ "Приватбанк" виконання позивачем зобов`язань по договорам № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010, та просить визнати такі зобов`язання припиненими виконанням, проведеним належним чином.

Стосовно посилань скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки.

В той же час, у даній ж справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погодилась з такими висновками і вказала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 916/1415/19 вказала, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Колегією суддів також відхиляються посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, оскільки у даній справі Велика Палата Верховного Суду констатувала, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

У справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Отже, правовідносини та обставини даної господарської справи та справи № 522/1528/15-ц не є подібними, оскільки, у справі № 522/1528/15-ц було встановлено наявність судового рішення щодо стягнення кредитної заборгованості, що не уможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою.

В той же час, у даному випадку між сторонами був відсутній судовий спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, як зазначалось вище, в правовідносинах у даній справі відповідач подав позов до Суду Штату Делавер, в якому останній не визнає належного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, що призводить до порушення інтересу позивача та може призвести до реального порушення права шляхом встановлення факту виконання зобов`язання за кредитним договором злочинним шляхом.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов`язків сторін, слід дійти висновку про те, що у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Висновок суду про можливість захисту прав особи у такий спосіб як визнання права боржника на припинення зобов`язання за договором підтверджується висновками суду, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі 911/169/16, від 19.06.2018 у справі №916/993/17, від 03.04.2019 у справі 913/317/18.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, а також враховуючи те, що кредитні договори № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, №4Н10121Д від 01.07.2010 є припиненими виконанням та відповідно усі зобов`язання АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед АТ КБ "Приватбанк", які були передбачені, обумовлені та пов`язані з кредитними договорами, припинились виконанням, проведеним належним чином, яке було прийняте АТ КБ "Приватбанк" як управненою стороною таких зобов`язань, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що в АТ КБ "Приватбанк" відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов`язань АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед Банком за кредитними договорами № 4Н10149Д від 02.08.2010, № 4Н10261Д від 01.10.2010, № 4Н10130Д від 01.07.2010, № 4Н10121Д від 01.07.2010 або про їх неналежне виконання зі сторони АТ "Нікопольський завод феросплавів", а права АТ "Нікопольський завод феросплавів" підлягають захисту шляхом визнання припиненими усіх зобов`язань позивача перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитними договорами виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 у справі №910/12559/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/12559/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.05.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала