УХВАЛА
01 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/12559/20
провадження № 12-7гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А.,
перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду
справи № 910/12559/20
за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»
до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
про визнання зобов`язань припиненими
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року (головуючий суддя Куксов В. В., судді Яковлєв М. Л., Шаптала Є. Ю.) та
рішення Господарського суду міста Києва від 15 лютого 2021 року (суддя Усатенко І. В.),
УСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2020 року Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - Позивач, Завод) звернулося до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Відповідач, Банк) з позовами про визнання припиненими всіх зобов`язань Заводу перед Банком за укладеними сторонами договорами № 4Н10149Д від 02 серпня 2010 року, № 4Н10121Д від 01 липня 2010 року, № 4Н10130Д від 01 липня 2010 року, № 4Н10261Д від 01 жовтня 2010 року (далі - Кредитні договори) у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги невизнанням Відповідачем припинення зобов`язань Позивача за цими договорами.
2. Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2020 року за вказаними позовами відкрито провадження у справах № 910/122559/20, № 910/12560/20, № 910/12562/20, № 910/12564/20, а ухвалою цього ж суду від 04 вересня 2020 року об`єднано зазначені справи в одне провадження.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року, позовні вимоги задоволено; визнано припиненими всі зобов`язання Заводу перед Банком у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, за укладеними між сторонами Кредитними договорами.
4. Указані судові рішення мотивовані тим, що з поданого позову та наявних у матеріалах справи доказів убачається, що підставою для звернення до суду став не сам по собі факт виконання Позивачем зобов`язань за Кредитними договорами шляхом повного погашення кредиту та інших платежів, а факт невизнання Відповідачем належного припинення цих зобов`язань. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що Банк при обґрунтуванні обставин поданого до суду штату Делавер (США) позову фактично не визнає факту припинення зобов`язань, які існували між сторонами у справі за Кредитними договорами.
5. Суди попередніх інстанцій зазначили, що положеннями Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (в редакції, чинній на момент укладення Кредитних договорів) саме на банк як суб`єкта первинного фінансового моніторингу та Національний банк України як суб`єкта державного моніторингу покладається обов`язок здійснювати моніторинг операцій, що мають ознаки таких, метою яких є «відмивання коштів», отриманих злочинним шляхом. Однак Відповідач не надав судам жодних доказів того, що за операціями, вчиненими з використанням та поверненням коштів за Кредитними договорами, ним були виявлені та зупинені операції, які підлягають фінансовому моніторингу. Крім того, для суб`єктів, які здійснюють операції з легалізації коштів, законом передбачено відповідальність, тому зазначення в поданому до суду штату Делавер (США) позові про відповідні дії Позивача з відмивання коштів є порушенням його прав, оскільки це може мати наслідком притягнення останнього до відповідальності
6. Оскільки належне виконання зобов`язань за Кредитними договорами передбачає законність джерел надходження коштів, визнання операцій з використання та повернення кредитних коштів такими, що легалізують кошти, отримані злочинним шляхом, тобто є незаконними, свідчить про те, що Відповідач фактично не визнає виконаними зобов`язання за Кредитними договорами.
7. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено погашення Позивачем заборгованості за тілом кредиту, заборгованості з процентів, інших винагород та виплат Банку, зважаючи на відсутність будь-яких доказів, які б указували на протилежне, тому права Заводу підлягають захисту шляхом визнання припиненими всіх його зобов`язань перед Банком за Кредитними договорами у зв`язку з виконанням, проведеним належним чином.
8. У червні 2021 року Банк (далі також Скаржник) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
9. Підстави касаційного оскарження обґрунтовані положеннями пунктів 1-3 частини другої статті 287 та пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
10. Зокрема, Скаржник посилається на неправильне застосування судами статті 15, пунктів 1, 7 частини другої статті 16, частини першої статті 509, статей 598, 599, частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України та частини першої статті 202, частини першої статті 203 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, внаслідок чого суди попередніх інстанцій, на його думку, дійшли помилкового висновку про наявність у Заводу права на припинення зобов`язань за Кредитними договорами, яке підлягає захисту судом.
11. Ухвалою від 13 липня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою, а ухвалою від 27 жовтня 2021 року касаційне провадження у справі зупинив до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 910/14224/20.
12. Ухвалою від 05 грудня 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поновив провадження у справі та ухвалою від 02 лютого 2023 року частково задовольнив клопотання Банку і передав справу з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22), щодо застосування статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16, 599 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, що стосується порушення законного інтересу позивача в правовій визначеності та способу його захисту, у тому числі для відступу від висновку про те, що висновок про наявність порушення законного інтересу позивача залежить від висновку про ефективність обраного ним способу захисту.
13. Мотивуючи ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що ця справа та справа № 910/14224/20, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, є подібними, зокрема тотожним є суб`єктний склад, подібні - предмет і підстави заявленого позову, а саме визнання припиненими всіх зобов`язань Заводу перед Банком за відповідними кредитними договорами у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, з підстав невизнання Банком права Заводу на припинення цих зобов`язань за договорами, що ґрунтується на обставинах звернення Банку до суду штату Делавер (США) з одним і тим самим позовом.
14. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що Позивачу недоступні інші способи захисту, тому він правильно визначився із цим способом захисту, який може бути застосований виходячи з конкретних обставин справи та який є ефективним для захисту порушеного інтересу Позивача у правовій визначеності стосовно належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором; дії Банку створили для Позивача правову невизначеність щодо його прав і обов`язків у відносинах з Відповідачем, а тому інтерес Позивача у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з Відповідачем за кредитним договором є порушеним і за його захистом він звернувся до суду з відповідним позовом.
15. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на те, що у цій справі Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про визнання припиненими всіх його зобов`язань перед Відповідачем за Кредитними договорами наявністю поданого Банком до суду штату Делавер (США) позову до деяких фізичних та юридичних осіб, у якому він указав на серію грубих шахрайських схем за участі вказаних у позові осіб для придбання активів через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які Банк видав як корпоративні позики; у цьому позові також указав чотири українські юридичні особи, які отримали позики від Банку, однак кредитні кошти не були використані для фінансування поточної діяльності жодної із цих чотирьох юридичних осіб, а були присвоєні (відмиті) через трансакції виключно для рахунків для відмивання; Позивач не є стороною у справі за позовом, поданим до суду штату Делавер (США).
16. Банк і в цій справі, і в справі № 910/14224/20, яка вже розглядалася Великою Палатою Верховного Суду, заперечив проти таких аргументів Заводу, стверджуючи, що в боржника за зобов`язаннями такого права не існує, а навіть якщо припустити його існування, то подання позову до суду штату Делавер (США) не призвело до його порушення / невизнання. На зазначені у вказаному позові дії фізичних та юридичних осіб, що забезпечили проведення фінансових операцій на території України та за її межами, поширюються положення Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (в редакції, чинній на час виконання Кредитних договорів), і в разі встановлення визначених цим Законом порушень настає передбачена ним відповідальність. Правовідносини, що регулюються цим Законом, не впливають на правовідносини Банку і Заводу за Кредитними договорами.
17. Текст поданого позову Банком до суду штату Делавер (США), виключно яким Завод обґрунтовує заявлені позовні вимоги, не свідчить про невизнання Банком належного виконання Позивачем своїх обов`язків за укладеними між ними Кредитними договорами.
18. При цьому жодних обставин того, що Позивач в Україні мав захищений законом інтерес, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, суди попередніх інстанцій не встановили, як і не обґрунтували, як ця інформація впливає на правову визначеність у відносинах Банку та Заводу, на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює.
19. В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 910/12559/20 також зазначено, що спір, який розглянули національні суди, мав штучний характер. Відповідач не заперечував, що Позивач повернув кошти за Кредитними договорами, проте зазначав, що ці кошти Позивач відмив, використавши на користь третіх осіб за межами України. Відповідач не порушував та не оспорював ні права, ні будь-якого інтересу Позивача, тому не було підстав стверджувати, що у сторін справи (Банку і Заводу) в Україні є конфлікт щодо визнання припиненими зобов`язань Позивача перед Відповідачем за Кредитними договорами, що свідчить про відсутність спору.
20. Крім того, вимога про встановлення певних фактів не може бути предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право (законний інтерес), що виникає з матеріальних правовідносин.
21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що в сукупності наведені обставини свідчать про відсутність у Позивача в цій справі як порушеного права, так і законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з Відповідачем за Кредитними договорами, отже, висновки судів у справі не могли захистити законний інтерес Позивача в юридичній визначеності в договірних відносинах з Відповідачем.
22. В ухвалі від 02 лютого 2023 року у справі № 910/12559/20 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголошує на тому, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20, пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21, пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 28).
23. Так само підставою для відмови в позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.
24. Наведене, за твердженням колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, свідчить про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, щодо застосування статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16, 599 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.
25. Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу вкасаційному порядку ускладі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передаєсправу на розглядВеликої Палати ВерховногоСуду, якщо такаколегія (палата, об'єднана палата) вважаєза необхідне відступити від висновкущодо застосування норми правау подібних правовідносинах, викладеного в ранішеухваленому рішенні ВеликоїПалати.
26. Необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
27. Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18, пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18, пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19, пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20, пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20, пункт 41) і № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19, пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 35), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20, пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(провадження № 14-98цс20, пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21, пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21, пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20, пункт 49), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 62), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 40), від 26 жовтня 2022 року у справі № 210/2257/19 (провадження № 14-69цс22, пункт 41).
28. У постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22), для відступу від висновку в якій щодо застосування статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16, 599 Цивільного кодексуУкраїни, статті 20 Господарського кодексуУкраїни передано цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду вказала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникла необхідність повторного звернення до суду (пункт 87).
29. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що, якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.Звідомостей, наведених відповідачем у позові, поданому до суду штату Делавер (США), вбачається, що Відповідач не визнає належного виконання Позивачем зобов`язання за кредитним договором щодо використання отриманих кредитних коштів за встановленим цільовим призначенням на фінансування поточної діяльності Позивача, а також не визнає наміру Позивача виконати зобов`язання з повернення кредитних коштів у встановлений кредитним договором строк. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про те, що в такий спосіб Відповідач створив правову невизначеність у відносинах з Позивачем за кредитним договором щодо стану взаємних прав та обов`язків за цим договором, чим порушив законний інтерес Позивача у правовій визначеності щодо його обов`язків за кредитним договором (пункти 103, 104 постанови).
30. Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22), з урахуванням конкретних обставин справи вмотивований необхідністю захисту порушеного інтересу Позивача у правовій визначеності стосовно належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором, укладеним з Відповідачем.
31. У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19) Велика Палата Верховного Суду вже наголошувала, що необхідність існування єдиного сталого механізму для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного раніше, безпосередньо випливає з тих завдань, реалізацію яких повинен здійснювати Верховний Суд. Адже статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Верховний Суд покладено обов`язок забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
32. Звідси, колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не наведено ґрунтовних підстав, які б свідчили про необхідність відступу від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22).
33. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в ухвалі від 02 лютого 2023 року у справі № 910/12559/20 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду фактично просить Велику Палату Верховного Суду здійснити нову оцінку доказів, наданих сторонами, та на підставі такої оцінки зробити висновок щодо законності та обґрунтованості судових рішень судів попередніх інстанцій.
34. Так, у вказаній ухвалі колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що жодних обставин наявності у Позивач в Україні захищеного законом інтересу, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, суди попередніх інстанцій не встановили, як і не обґрунтували, як ця інформація впливає на правову визначеність у відносинах Банку та Заводу, на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює.
35. Водночас колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, як уже раніше зазначалося, вважає, що спір, який розглянули національні суди, мав штучний характер. Відповідач не заперечував, що Позивач повернув кошти за Кредитними договорами, проте зазначав, що ці кошти Позивач використав протиправно на користь третіх осіб за межами України. Відповідач не порушував, не оспорював ні права, ні будь-якого інтересу Позивача, тому не було підстав стверджувати, що у сторін справи (Банк і Завод) в Україні є конфлікт щодо визнання припиненими зобов`язань Позивача перед Відповідачем за Кредитними договорами, що свідчить про відсутність спору.
36. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вказані доводи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не можуть бути підставою для перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
37. Поряд із цим Велика Палата Верховного Суд зазначає, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду, в яких викладено правовий висновок щодо того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, не наводить підстав, які б свідчили про необхідність розгляду питання щодо обрання Позивачем належного способу захисту у справі.
38. Відповідно до частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
39. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 910/12559/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку із чим повертає справу відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду в порядку частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 910/12559/20 за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання зобов`язань припиненими за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді: В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков Т. А. Чумаченко Л. Й. Катеринчук
Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України ухвалу оформив суддя Уркевич В. Ю.
