Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 в кримінальному провадженні за апеляційними скаргами представника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 , прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 зі змінами та доповненнями, та захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 зі змінами та доповненнями, на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040000242, за обвинуваченням:
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Макіївки, Донецької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Донецького обласного суду від 26 січня 2000 року за ст. 93 П "Б", "Г", "Е" , "І" , ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 140, ст. 42 КК України 1961 року до 15 років позбавлення волі, 12 червня 2013 року звільненого умовно-достроково з Біленківської ВК Запорізької області №99 на строк 10 місяців 28 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5
__________________________________________________________________________________
Справа №755/8691/15-к Суддя- ОСОБА_15
Апеляційне провадження № 11-кп/824/388/2023 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
року народження, уродженки м. Кам`янець-
Подільський, Хмельницької обл., яка зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_2 , та проживає за
адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимої вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України до 6 років позбавлення волі, звільненої ухвалою апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2014 року від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію" від 15 травня 2014 року,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України,
в с т а н о в и л а:
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15.01.2018 ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, та йому призначено покарання: за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_12 остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_12 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст.ст. 44, 49 КК України, а кримінальне провадження у цій частині закрито, у зв`язку із закінченням строків давності.
Строк відбування покарання ОСОБА_12 ухвалено обчислювати з 04.03.2015.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, ОСОБА_12 зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 04.03.2015 по 20.06.2017 включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Зараховано ОСОБА_12 в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 21.06.2017 по 15.01.2018 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_12 до вступу вироку в законну силу у вигляді тримання під вартою змінено на особисте зобов`язання, та негайно звільнено з-під варти.
Вироком ухвалено вважати ОСОБА_12 таким, що повністю відбув покарання.
Цим же вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, та їй призначено покарання: за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст.ст. 44, 49 КК України, а кримінальне провадження у цій частині закрито, у зв`язку із закінченням строків давності.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу у виді застави залишено без змін.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту взяття її під варту у порядку виконання вироку.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції 26.11.2015), ОСОБА_7 зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 20.03.2015 по 14.04.2015, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_12 та ОСОБА_7 задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_12 та ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 500 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.
Судом у кримінальному провадженні вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_16 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просила вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_12 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, та закрити кримінальне провадження стосовно нього за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України.
До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_16 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 подала зміни та доповнення до апеляційної скарги, в яких просила вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Від захисника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 надійшла апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції, в якій вона, не оспорюючи фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, доведеність винуватості обвинувачених та кваліфікацію їх дій, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України покарання тяжкості кримінального правопорушення унаслідок м`якості, просила скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15.01.2018 стосовно ОСОБА_7 у частині призначеного покарання за ч. 4 ст. 190 КК України, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 остаточно призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. У іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Прокурор Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 подав на вирок суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень та кваліфікацію дій обвинувачених, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_7 та ОСОБА_12 покарання тяжкості кримінальних правопорушень унаслідок м`якості, просив скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15.01.2018 у частині призначеного ОСОБА_7 та ОСОБА_12 покарання, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 остаточно призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. ОСОБА_12 призначити покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_12 остаточно призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. У іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Також, на вирок суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , в якій вона, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просила вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15.01.2018 стосовно ОСОБА_7 скасувати, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18.11.2021 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_16 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15.01.2018 та за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у частині призначення обвинуваченому ОСОБА_12 більш суворого покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України, у зв`язку з відмовою захисника ОСОБА_17 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , та першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_18 від апеляційних скарг.
27.12.2022 від прокурора ОСОБА_5 надійшло клопотання про застосування щодо обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб.
Клопотання прокурора обгрунтоване тим, що в ході апеляційного розгляду обвинувачена ОСОБА_7 тривалий час не з`являлася без поважних причин до суду апеляційної інстанції, місцезнаходження останньої було невідомо, у зв`язку із чим ухвалою Київського апеляційного суду від 25.10.2022 обвинуваченій змінено запобіжний захід із застави на тримання під вартою строком до 23.12.2023. Вказана ухвала не була виконана, оскільки після її оголошення обвинувачена ОСОБА_7 покинула приміщення суду, та у подальшому переховувалась від суду, унаслідок чого ухвалою Київського апеляційного суду від 01.11.2022 обвинувачену оголошено в розшук.
У судовому засіданні під час розгляду прокурор ОСОБА_5 підтримав подане ним клопотання з наведених у ньому підстав.
Обвинувачена ОСОБА_7 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що не переховувалась від суду та не має наміру уникати прибуття в судові засідання.
Захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора, та застосувати щодо обвинуваченої запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, посилаючись на те, що ОСОБА_7 має на утриманні матір похилого віку, неповнолітніх дітей, характеризується позитивно, займається волонтерською діяльністю.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання та судового провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно пунктів 57-59 рішення Європейського суду з прав людини «Корнійчук проти України» від 30.01.2018, суд нагадує, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади. Обов`язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання - на додаток до наявності обґрунтованої підозри - покладається на неї з моменту ухвалення першого рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тобто «негайно» після затримання (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), заява № 23755/07, пункти 87 та 102, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Більше того, вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи влади зобов`язані розглянути альтернативні заходи забезпечення її явки до суду (див. рішення у справі «Ідалов проти Росії» [ВП] (Idalov v. Russia [GC]), заява № 5826/03, пункт 140, від 22 травня 2012 року).
До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Ара Арутюнян проти Вірменії» (Ara Harutyunyan v. Armenia), заява № 629/11, пункт 50, від 20 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).
Презумпція завжди діє на користь звільнення. Національні органи судової влади повинні, з дотриманням принципу презумпції невинуватості, дослідити всі факти, що свідчать на користь чи проти існування згаданої вимоги про громадський порядок або виправдовують відступ від норми статті 5, та мають навести їх у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення. По суті, саме на підставі причин, наведених у цих рішеннях, та встановлених фактів, зазначених заявником у своїх скаргах, суд має дійти висновку про наявність або відсутність порушення пункту 3 статті 5 (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), пункти 89 та 91). Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними» (див. рішення у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 та 48183/99, пункт 63, ЄСПЛ 2003-IX (витяги)). Якщо законодавство передбачає презумпцію щодо факторів, які стосуються підстав продовження тримання під вартою, то існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи, має бути переконливо продемонстровано (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункт 84 in fine, від 26 липня 2001 року).
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за апеляційними скаргами представника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 , прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 зі змінами та доповненнями, та захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 зі змінами та доповненнями на вищевказаний вирок, з 21.02.2018 перебувало на розгляді в Апеляційному суді міста Києва, та з 03.10.2018 - перебуває на розгляді в Київському апеляційному суді.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, після ухвалення вироку Дніпровським районним судом міста Києва від 15.01.2018, обвинувачена ОСОБА_7 , яка була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, не з`являлася в судові засідання, призначені на 29.11.2018, 14.02.2019, 23.05.2019, 22.07.2019, 09.12.2019, 02.03.2020, 11.05.2020, 06.07.2020, 03.08.2020, 19.10.2020, 16.11.2020, 14.12.2020, 12.04.2021, 26.04.2021, 29.06.2021, 07.07.2021, 03.08.2021, 06.09.2021, 21.09.2021, 29.10.2021, 18.11.2021 та 08.12.2021.
При цьому, 29.11.2018, 14.02.2019, 22.05.2019, 22.07.2019, 09.12.2019, 02.03.2020, 11.05.2020, 06.07.2020, 03.08.2020, 19.10.2020, 16.11.2020, 12.04.2021, 26.04.2021, 07.07.2021, 03.08.2021, 21.09.2021 та 08.12.2021 на електронну адресу Київського апеляційного суду надходили листи з клопотаннями ОСОБА_7 про відкладення судових засідань на вищевказані дати з різних підстав, у тому числі за станом здоров`я та у зв`язку із перебуванням на лікуванні.
Разом з тим, зазначені клопотання не містили підпису особи, від імені якої вони адресовані - ОСОБА_7 , не засвідчені електронним цифровим підписом, а долучені до клопотань копії медичних документів не містили відомостей про неможливість обвинуваченої бути присутньою в судовому засіданні в приміщенні суду за станом здоров`я, а відтак, колегія суддів не може вважати вищевказані листи належним підтвердженням поважності причин неприбуття обвинуваченої ОСОБА_7 у вказані судові засідання.
Про причини неприбуття в судові засідання до суду апеляційної інстанції, призначені на 14.12.2020, 29.06.2021, 06.09.2021, 29.10.2021 та 18.11.2021, обвинувачена ОСОБА_7 не повідомляла та клопотань про відкладення зазначених судових засідань не подавала.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08.12.2021 задоволено клопотання прокурора ОСОБА_5 , та ухвалено здійснити привід обвинуваченої ОСОБА_7 у судове засідання на 11.01.2022 на 15 год. 15 хв. до приміщення Київського апеляційного суду.
Однак, вказану ухвалу виконано не було, та в судове засідання на 11.01.2022 обвинувачену ОСОБА_7 не доставлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11.01.2022 ухвалено здійснити повторний привід обвинуваченої ОСОБА_7 у судове засідання на 14.02.2022 на 15 год. 15 хв. до приміщення Київського апеляційного суду.
Вищевказану ухвалу про повторний привід обвинуваченої виконано також не було, обвинувачену до суду не доставлено. Згідно даних рапорту оперуповноваженого ВКП Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_19 , за місцем реєстрації та проживання обвинувачену не встановлено /том 11, а.с. 116/.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14.02.2022 обвинувачену ОСОБА_7 оголошено у розшук та надано дозвіл на її затримання з метою приводу до Київського апеляційного суду, до розшуку ОСОБА_7 апеляційне провадження у кримінальному провадженні № 12015100040000242 зупинено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25.10.2022 клопотання прокурора ОСОБА_5 задоволено, змінено обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід із застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, починаючи з 25.10.2022 по 23.12.2022 включно.
Цією ж ухвалою заставу в розмірі 304 500 гривень, внесену за обвинувачену ОСОБА_7 , на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 20.03.2015 року, звернуто в дохід держави шляхом зарахування її до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвалено взяти обвинувачену ОСОБА_7 під варту в залі суду негайно.
Обвинувачена ОСОБА_7 була ознайомлена зі змістом прийнятого судом рішення про зміну їй запобіжного заходу із застави на тримання під вартою.
Разом з тим, виконати ухвалу Київського апеляційного суду від 25.10.2022 у частині негайного взяття обвинуваченої ОСОБА_7 під варту у залі суду не виявилось можливим, оскільки одразу після проголошення резолютивної частини ухвали та закінчення судового засідання 25.10.2022 о 15 год. 22 хв., ОСОБА_7 самовільно покинула приміщення суду.
Як убачається із долучених прокурором до клопотання матеріалів, зокрема пояснень ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , відібраних у вказаних осіб оперуповноваженими ВКП Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 31.10.2022 з метою виконання ухвали Київського апеляційного суду від 25.10.2022 про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу, остання за наявними у матеріалах справи адресами місця реєстрації та проживання на даний час не перебуває, та місцезнаходження обвинуваченої встановити не виявилось можливим.
У зв`язку із наведеним, ухвалою Київського апеляційного суду від 01.11.2022 клопотання прокурора ОСОБА_5 задоволено, та оголошено у розшук обвинувачену ОСОБА_7
23.12.2022 закінчився строк дії ухвали Київського апеляційного суду від 25.10.2022 про зміну обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу із застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою, якою було ухвалено взяти обвинувачену негайно під варту.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29.12.2022 клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 задоволено, оголошено у розшук обвинувачену ОСОБА_7 , та надано дозвіл на її затримання, з метою приводу до Київського апеляційного суду для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Згідно даних протоколу затримання від 09.01.2023, складеного старшим оперуповноваженим ВКП Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві ОСОБА_23 , 09.01.2023 о 19 год. 10 хв. ОСОБА_7 затримано на підстави ухвали Київського апеляційного суду від 29.12.2022.
Перевіряючи доводи та обставини, на які посилався прокурор у клопотанні, колегія суддів враховує конкретні обставини інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій, її процесуальну поведінку в суді апеляційної інстанції, яка свідчить про наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема можливості подальшого переховування обвинуваченої від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, в якому обвинувачується, дані про особу підозрюваної, яка має постійне місце проживання та реєстрації, згідно наявних у матеріалах провадження свідоцтв про народження, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітню доньку ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того, про існування вищевказаних ризиків у кримінальному провадженні додатково свідчить та обставина, що як убачається із даних листа начальника Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_26 від 06.07.2022 №4598/125/50-2022, обвинуваченій ОСОБА_7 повідомлено про підозру у межах іншого кримінального провадження № 42022100000000186 від 10.05.2022 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК України.
Встановлені під час апеляційного розгляду обставини у їх сукупності, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, які колегія суддів вважає доведеними, та не забезпечить виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов`язків.
Даних, які б унеможливлювали утримання ОСОБА_7 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
Доводи захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_7 має на утриманні матір, яка є інвалідом 2 групи, має на утриманні неповнолітніх дітей, займається волонтерською діяльністю, не свідчать про зменшення існуючих у кримінальному провадженні ризиків, та з урахуванням процесуальної поведінки обвинуваченої, не є достатньою підставою для застосування щодо обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Посилання обвинуваченої ОСОБА_7 у судовому засіданні на те, що вона не переховувалася від суду та увесь час перебувала за місцем свого проживання, спростовуються матеріалами судового провадження. Останні містять докази неприбуття протягом тривалого часу обвинуваченої за викликами до Київського апеляційного суду та переховування від суду, унаслідок чого ОСОБА_7 неодноразово була оголошена в розшук. Крім того, як убачається із матеріалів провадження, обвинувачена ОСОБА_7 після проголошення резолютивної частини ухвали Київського апеляційного суду від 25.10.202 про зміну їй запобіжного заходу самовільно покинула приміщення суду, та уникала виконання вказаної ухвали, у зв`язку із чим повторно була оголошена в розшук.
Вказані обставини свідчать про те, що жоден більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не забезпечить впевненості у належній поведінці обвинуваченої. Лише запобіжний захід у виді тримання під вартою зможе дієво запобігти ризикам, доведеним прокурором.
Враховуючи, що стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 вже було застосовано запобіжний захід у виді застави у даному кримінальному провадженні, який був порушений нею, колегія суддів у відповідності до положень п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України не убачає підстав для визначення обвинуваченій ОСОБА_7 розміру застави.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Як убачається із даних протоколу затримання від 09.01.2023, складеного старшим оперуповноваженим ВКП Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві ОСОБА_23 , ОСОБА_7 затримано 09.01.2023 о 19 год. 10 хв.
З урахуванням наведеного, колегія суддів, дійшовши висновку про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 196, ч. 5 ст. 115 КПК України, вважає за необхідне визначити дату закінчення дії такої ухвали 09.03.2023.
З огляду на викладене, клопотання прокурора ОСОБА_5 про застосування щодо обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів підлягає задоволенню.
Керуючись 176-178, 183, 193, 194, 196, 331, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 задовольнити.
Застосувати щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, який рахувати з моменту затримання обвинуваченої з 19 год. 10 хв. 09.01.2023 по 09.03.2023 включно.
Взяти обвинувачену ОСОБА_7 під варту в залі суду негайно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_5 .
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
