Постанова

Іменем України

07 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 725/7187/19

провадження № 61-11615 сво 20

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Другий відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 квітня 2020 року у складі судді Піхало Н. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Литвинюк І. М., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Другий відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Другий ВДВС міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області), про визнання права власності на Ѕ частку автомобіля та звільнення майна з-під арешту.

Позов мотивовано тим, що з 27 липня 2006 року вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , за час якого, 26 червня 2007 року ними було придбано автомобіль «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

Оскільки вказаний транспортний засіб набутий нею та відповідачем за час шлюбу, то відповідно до положень статей 60, 61 СК України він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Постановою державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції від 03 вересня 2013 року під час примусового виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2010 року у справі № 2-592/2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 703 960,62 грн накладено арешт на належний подружжю автомобіль «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та оголошено заборону на його відчуження.

Крім того, постановами державного виконавця Другого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області від 04 вересня 2013 року та від 06 листопада 2018 року зазначений автомобіль оголошено у розшук.

Вважала, що державний виконавець при накладенні арешту на спірний автомобіль не врахував того, що він є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 та усупереч положень закону перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника, не з`ясував питання про те, чи не володіє боржник цим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування таким майном інші особи. Унаслідок цього державний виконавець незаконно наклав арешт на належну їй частку автомобіля «Volkswagen Polo».

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частку спірного автомобіля «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , звільнити з-під арешту вказаний автомобіль, зняти заборону на його відчуження та скасувати його розшук.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 602,15 грн, у рівних частках з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний транспортний засіб придбано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за час перебування у зареєстрованому шлюбі, він є спільним сумісним майном подружжя, унаслідок чого обґрунтованими є вимоги позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірного автомобіля.

Спірний автомобіль є неподільною річчю і зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивачем не пред`явлено вимоги про визначення розміру компенсації за частку у спільному майні подружжя, тому у цій частині у позовних вимогах відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року у частині відмови у звільненні спірного автомобіля з-під арешту скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , АТ КБ «ПриватБанк», третя особа: Другий відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля та зняття з нього арешту відмовлено з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції, яка прийнята у межах доводів апеляційної скарги, мотивована тим, що позивач, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, так як спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. 03 вересня 2013 року постановою державного виконавця накладено арешт на спірний автомобіль, а ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом у грудні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якого заявлено АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому апеляційний суд посилався на відповідні судові рішення Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту скасувати й ухвалити нове рішення, який позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судам норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили, у тому числі у частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частку автомобіля, а отже, у силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Аналіз касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк». В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 725/7187/19 з Першотравневого районного суду м. Чернівців.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2021 року справу передано судді-доповідачеві - Мартєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 725/7187/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - Другий ВДВС міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області, про визнання права власності на Ѕ частку автомобіля та звільнення майна з-під арешту за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року вищевказану справу прийнято до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що районний суд дійшов помилкового висновку про те, що зняттям арешту зі спірного автомобіля буде порушено права банка, як стягувача, а суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, так як спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя, проте помилково відмовив у позові з підстав пропуску позовної давності, оскільки цей позов є негаторним і на нього позовна давність не поширюється. Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Зазначає про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327 св 18), від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575 св 19), постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18), від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105 цс 19), від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669 апп 19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 27 липня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу від 27 липня 2006 року (а.с. 6, т. 1).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу 26 червня 2007 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на автомобіль «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . В особливих відмітках містяться інформація про надання ОСОБА_1 права користування спірним автомобілем, а також відомості про придбання спірного автомобіля за кредитні кошти, отримані у Фортуна Банк (а.с. 7, т. 2).

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10 лютого 2010 року у справі № 2-592/2010 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 702 140,62 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

15 березня 2010 року Першотравневим районним судом м. Чернівців було видано виконавчий лист № 2-592/2010 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» вищевказаної заборгованості (а.с. 74, т. 1).

Постановою державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції від 13 вересня 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа від 15 березня 2010 року № 2-592/2010 (а.с. 75, т. 1 зворот).

Постановою державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції від 03 вересня 2013 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 , автомобіль «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та оголошено заборону на його відчуження (а.с. 78, т. 1).

Постановою від 04 вересня 2013 року державний виконавець Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції оголосив розшук майна боржника, а саме автомобіль «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 77, т. 1).

АТ КБ «ПриватБанк» було заявлено про застосування до вимог позивачки позовної давності (а.с. 122-123, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Необхідність передачі справи, яка переглядається,на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала тим, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 482/1219/15-ц (провадження № 61-5628 св 18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327 св 18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252 св 21) застосовано принципово різний підхід до вирішення справ, що випливають з одних і тих самих правовідносин, в яких один і той самий предмет спору та які врегульовані одними і тими самими нормами права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом шляхом відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викликана тим, що колегії суддів з різних судових палат у наведених вище судових рішеннях дійшли протилежних висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- одна колегія суддів дійшла правового висновку про те, що у випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК України. При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов`язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості (справа № 482/1219/15-ц, провадження № 61-5628 св 18);

- інша колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зняття арешту з Ѕ частки автомобіля, оскільки спірне майно було придбано сторонами за час шлюбу, тобто є спільною сумісною власністю позивача та відповідача. Отже, накладення арешту на належну позивачці частку відповідного майна є порушенням її прав, як співвласника вказаного майна (справа № 607/2394/20, провадження № 61-5252 св 21);

- інша колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача про звільнення з-під арешту автомобіля повністю, посилаючись на те, що у справах про зняття арешту з майна, що становить спільну сумісну власність членів сім`ї, частка боржника визначається відповідно до правил статті 357 ЦК України. У випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК України, враховуючи, що суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном. Встановивши, що автомобіль набуто у власність відповідача за час перебування у шлюбі з позивачем, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, так як спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя (справа № 520/5753/16-ц, провадження № 61-34327 св 18).

Колегія суддів, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,погодилась з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у справі № 482/1219/15-ц (провадження № 61-5628 св 18) та вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252 св 21) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327 св 18). При цьому вказала, що баланс інтересів сторін у спірних правовідносинах щодо захисту права власності та забезпечення виконання судового рішення буде дотриманий у разі зняття арешту з неподільної речі і стягнення з позивача в дохід держави чи на користь особи грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку, що припадає боржнику, або залишення арешту речі та зобов`язання відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Щодо наявності підстав для відступу

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які саме права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтресів інших субєктів приватних відносин.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника (співвланика) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику (співвласнику) користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21)).

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), виникають з цивільних правовідносин і відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (див. постанову Верховного Суду України у справі № 6-26цс13 та постанови Великої Палати Верховного Суду: від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19).

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Аналіз положень статей 60, 70 СК України свідчить про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16 (провадження № 61-28728сво18), постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Тобто, якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є не подільною. Прикладом неподільних речей є транспортні засоби, побутова техніка тощо.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності свідчить, що частина першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

При цьому очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252 св 21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327 св 18).

Щодо вирішення позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту та заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування позовної давності

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності.

Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18, зроблено правовий висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

У справі, що переглядається, апеляційний суд при відмові в задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту вважав, що ця позовна вимога є обґрунтованою, але в її задоволенні слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Разом з тим апеляційний суд не врахував, що частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що сутність негаторного позову виключає застосування позовної давності.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що спірний автомобіль відповідно до частини другої статті 183 ЦК України є неподільною річчю та підстави для зняття арешту відсутні. Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині слід залишити в силі.

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтресів інших суб`єктів приватних відносин.

Норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про звільнення майна з-під арешту скасувати.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про звільнення майна з-під арешту залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: А. І. Грушицький

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська