Єдиний унікальний номер 725/7187/19
Номер провадження 2/725/1084/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2020 року Першотравневий районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючого судді Піхало Н. В.
при секретарі Томко І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ КБ «Приват Банк», третя особа: Другий відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля та зняття з нього арешту, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що з 27 липня 2006 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , під час якого, 26 червня 2007 року ними було придбано автомобіль «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуск, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вважає, що оскільки транспортний засіб «Volkswagen» був набутий нею та відповідачем під час шлюбу, то відповідно до вимог ст. ст. 60, 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також в обґрунтування позову зазначала, що постановою державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управлінні юстиції від 03 вересня 2013 року, під час примусового виконання рішення суду про стягнення солідарно з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 703960,62 грн. накладено арешт на належний подружжям автомобіль марки «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та оголошено заборону на його відчуження.
Крім того, постановами державного виконавця Другого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області від 4 вересня 2013 року та від 6 листопада 2018 року вказаний автомобіль оголошено у розшук.
Вважає, що державний виконавець при накладенні арешту на спірний автомобіль не врахував того, що спірний автомобіль є спільною власністю її та відповідача ОСОБА_2 та в супереч норм чинного законодавства перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника не з`ясував питання про те, чи не володіє боржник даним майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, внаслідок чого вважає, що виконавець незаконно наклав арешт на частку позивачки в автомобілі «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ., а тому вважає, що накладення арешту на вказаний автомобіль порушує її право власності на її частку у спірному автомобілі.
Посилаючись на вказане, просила стягнути визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного автомобіля, а також зняти арешт із вказаного автомобіля, заборону на його відчуження та скасувати його розшук.
В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, причину своєї неявки суд не повідомив.
Представник АТ КБ «Приват Банк» позовні вимоги не визнав, подав на адресу суду відзив на позовну заяву, а також письмові пояснення для вступу в судових дебатах, в яких просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі за безпідставністю позовних вимог.
Зокрема, у поданому відзиві на позов представник АТ КБ «Прииват Банк» вказав, що сам по собі факт придбання спірного автомобіля у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності, оскільки для віднесення майна до спільної власності подружжя необхідно відповідно до вимог ст. 60 СК України також довести факт спільної участі подружжя коштами або працею в набутті такого майна. При цьому, відповідно до особливих відміток у Свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, спірний автомобіль був придбаний не за кошти позивача та її чоловіка, а за кошти отримані в кредиту в Фортуна банк, а тому позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження факту придбання спірного автомобіля за спільні із відповідачем кошт, що виключає його належність до об`єктів спільної власності подружжя.
Крім того, також зазначав, що спірний автомобіль є неподільною річчю, а тому виділити Ѕ частину в натурі є неможливим й відповідно підстави для зняття арешту з усього автомобіля є безпідставними.
Також вказував, що враховуючи положення ст. 13 ЦК України поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Божник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Вказував у відзиві на позову й те, що згідно п. 16 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 3 червня 2016 року « Про практику в справах про зняття арешту з майна», у випадках, коли предмет позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (ч. 2 ст. 183 ЦК) на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил ст. ст. 321, 358,364 ЦК, враховуючи що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном. Тому не слід розглядати як протиправне позбавлення права власності присудження грошової чи іншої матеріальної компенсації за часту у спільній сумісній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним. При цьому, суд з урахуванням конкретних обставин справи може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов`язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Представник Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області у судове засідання не з`явився, від нього через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні осіб та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Судом встановлено, що з 27 липня 2006 року позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу ( а.с. 6).
Як убачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, з 26 червня 2007 року у власності ОСОБА_2 перебуває автомобіль «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуск, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . У особливих відмітках містяться дані про надання ОСОБА_1 права користування спірним автомобілем, а також відомості про придбання спірного автомобіля за кредитні кошти, отримані у Фортуна Банк ( а.с. 7).
Також судом встановлено й відповідно підтверджено матеріалами виконавчого провадження, копія яких міститься у матеріалах справи, на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2010 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості в розмірі 702140 грн. 62 коп., а також судовий збір, видано виконавчий лист (а.с. 74).
В подальшому за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» виконавчою службою 13 вересня 2012 року відкрито виконавче провадження про стягнення солідарно з ОСОБА_2 суми боргу на користь ПАТ КБ «Приват Банк» (а.с75, зворотня сторона).
Постановою державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби ЧМУЮ від 4 вересня 2013 року оголошено розшук майна боржника, а саме автомобіля «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуск, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та постановою від 3 вересня 2013 року накладено арешт на майно боржника та заборону на його відчуження (а.с. 77-78).
Крім того, постановою державного виконавця від 6 листопада 2018 року повторно майно боржника, а саме автомобіль марки «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуск, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , оголошено в розшук ( а.с.84).
Так, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Крім того, положеннями ч. 3 ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Подібні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15, а також Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі №203/1931/16-ц.
Зокрема, звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права власності, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірний транспортний засіб був придбаний у період шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , а тому є спільною сумісно власністю. Оскільки спірний автомобіль реалізовується в порядку виконавчого провадження, боржником в якому вона не являється, це порушує її право власності на цей автомобіль , а тому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину транспортного засобу як спільного сумісного майна подружжя, знявши з нього арешт.
Так, частина 1 ст.60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч.2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. (ч.1 ст.61 СК України).
Згідно з положеннями ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст. ст.70 ч.1, 71 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка і рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Таким чином, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
За таких обставин, суд враховуючи, що автомобіль марки «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуск, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , був придбаний подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу, він є їхньою спільною сумісною власністю.
Доводи представника Банку, що позивач не довела, що цей автомобіль придбаний саме за спільні кошти, а не за кошти отримані в кредит, а тому не є спільним сумісним майном подружжя, судом спростовуються, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно покладається на того із подружжя, який її спростовує.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 не оспорює факту належності спірного автомобіля подружжю на праві спільної сумісної власності.
За таких обставин, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 довела, що автомобіль марки «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуск, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є спільним майном подружжя.
Крім того, відповідно до статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При цьому, представником Банку факту належності спірного автомобіля до об`єкту спільної сумісної власності подружжя не спростовано, як й не надано доказів на підтвердження того, що кредитні кошти відповідачем ОСОБА_2 були отримані в особистих цілях та особисто ним був повернутий кредит.
А тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в частині визнання спірного автомобіля спільною власністю подружжя є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню й відповідно зважаючи на положення ст. 70 СК України, яка передбачає, що частки майна дружини та чоловіка у праві спільної сумісної власності подружжя, є рівними, твердження позивачки, що їй на праві власності належить Ѕ частка спірного автомобіля є обґрунтованими.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про зняття арешту зі спірного автомобіля та скасування постанови про його розшук, з огляду на наступне.
За вимогами ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК України, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном.
При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов`язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Аналогічні роз`яснення містяться і у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (зі змінами, внесеними його постановою від 25 травня 1998 року № 15), де роз`яснено, що коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ, на яку звертаються конфіскація або стягнення на користь організації, питання про виключення цієї речі з акта опису вирішується відповідно до статті 55 Закону «Про власність» і роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що дані у пункті7постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може ухвалити рішення звільнити річ з-під арешту і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь організації або іншої особи грошову компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити річ в опису, зобов`язавши відповідну державну податкову інспекцію чи організацію виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Крім того, згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу),співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
При цьому, частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи, що спірний автомобіль відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України є неподільною річчю, виключення його з акту опису та арешту може бути здійснено лише щодо автомобіля в цілому.
Разом з тим, таке виключення майна з опису може порушити права Банка, який є стягувачем у виконавчому провадженні, де відповідач ОСОБА_2 є боржником і відповідає за існуючий борг своїм майном.
При цьому, позивачка не пред`являла вимог щодо визначення розміру компенсації за частку у спільному майні, яка може бути надана лише за її згодою, а суд не може вирішувати спір поза межами пред`явлених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 482/1219/15-ц.
З огляду на викладене, позовні вимоги щодо зняття арешту зі спірного автомобіля та скасування його розшуку задоволенню не підлягають.
Крім того, також слід зазначити, що згідно положень ЦПК у разі арешту майна боржника, яке є спільною сумісною власністю та частка у якому не визначена, державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні й відповідно у разі недотримання вказаних норм закону, сторона виконавчого провадження не позбавлена права на оскарження дій виконавця.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст.ст.141-142 ЦПК України, приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивачки суму сплаченого судового збору при зверненні до суду в рівних частках з кожного з відповідачів.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 229, 247, 263-265, 268, 289, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 30 серпня 2006 року Новоселицьким РВ УМВС України в Чернівецькій області, місце проживання: АДРЕСА_1 ), право власності на Ѕ частину автомобіля «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 30 серпня 2006 року Новоселицьким РВ УМВС України в Чернівецькій області, місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1602,15 грн. в рівних частках з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м.Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці Н. В. Піхало
