Ухвала
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 725/7187/19
провадження № 61-11615св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Другий відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Поляка Петра Петровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), за участю третьої особи - Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Другий ВДВСміста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області), про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля та зняття з нього арешту.
Позов мотивувала тим, що з 27 липня 2006 року вона перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , під час якого, 26 червня 2007 року ними було придбано автомобіль «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Оскільки транспортний засіб «Volkswagen Polo» набутий нею та відповідачем під час шлюбу, то відповідно до статей 60, 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Постановою державного виконавця Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управлінні юстиції від 03 вересня 2013 року, під час примусового виконання рішення суду про стягнення солідарно з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 703 960,62 грн накладено арешт на належний подружжю автомобіль марки «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та оголошено заборону на його відчуження.
Крім того, постановами державного виконавця Другого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області від 04 вересня 2013 року та від 06 листопада 2018 року зазначений автомобіль оголошено у розшук.
Позивач вважала, що державний виконавець при накладенні арешту на спірний автомобіль не врахував того, що він є спільною власністю її та відповідача ОСОБА_2 та всупереч нормам чинного законодавства перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника, не з`ясував питання про те, чи не володіє боржник цим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, внаслідок чого виконавець незаконно наклав арешт на частку позивачки в автомобілі «Volkswagen Polo», а тому накладення арешту на вказаний автомобіль порушує її право власності на її частку у спірному автомобілі.
Позивач просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного автомобіля, а також зняти арешт із вказаного автомобіля, заборону на його відчуження та скасувати його розшук.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішеннямвід 14 квітня 2020 року Першотравневий районний суд м. Чернівців позов задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля «Volkswagen», модель: «Polo», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 602,15 грн в рівних частках з кожного.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що автомобіль є неподільною річчю і зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивачем не пред`явлено вимоги про визначення розміру компенсації за часку у спільному майні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановоювід 02 липня 2020 року Чернівецький апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Поляка П. П. в інтересах ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року в частині відмови у звільненні спірного автомобіля з-під арешту, скасував.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи - Другого ВДВС міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області, про зняття арешту з автомобіля, відмовив з інших підстав.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, так як спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Позивач звернулася до суду із позовом у грудні 2019 року, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено АТ КБ «ПриватБанк»
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, адвокат Поляк П. П. в інтересах ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення в частині відмови у позові про зняття арешту з автомобіля та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржене та судом касаційної інстанції не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 11 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою від 06 грудня 2021 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Поляк П. П. в інтересах ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 554/4456/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, так як спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя, однак помилково відмовив у позові з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки цей позов є негаторним, а негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
У жовтні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому АТ КБ «ПриватБанк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що з 27 липня 2006 року позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу (а. с. 6).
Як убачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, з 26 червня 2007 року у власності ОСОБА_2 перебуває автомобіль «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . У особливих відмітках містяться дані про надання ОСОБА_1 права користування спірним автомобілем, а також відомості про придбання спірного автомобіля за кредитні кошти, отримані у Фортуна Банк (а. с. 7).
Рішеннямвід 10 лютого 2010 року Першотравневий районний суд м. Чернівців стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості в розмірі 702 140,62 грн, а також судовий збір та видав виконавчий лист (а. с. 74).
За заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» 13 вересня 2012 року виконавча служба відкрила виконавче провадження про стягнення солідарно з ОСОБА_2 суми боргу на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 75).
Постановою від 04 вересня 2013 року державний виконавець Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управлінні юстиції оголосив розшук майна боржника, а саме автомобіля «Volkswagen Polo», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та постановою від 03 вересня 2013 року наклав арешт на майно боржника та заборону на його відчуження (а. с. 77-78).
Постановою від 06 листопада 2018 року державний виконавець повторно оголосив в розшук майно боржника, а саме зазначений автомобіль (а. с. 84).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За змістом частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Так, на розгляді колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перебуває справа № 725/7187/19 (провадження № 61-11615св20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи - Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля та зняття з нього арешту, за касаційною скаргою адвоката Поляка П. П. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року.
У цій справі Чернівецький апеляційний суд у постанові від 02 липня 2020 року дійшов висновку про те, щопозивач, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, так як спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя.
При цьому, суд апеляційної інстанції у своїй постанові посилався як на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327св18), так і на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 482/1219/15-ц (провадження № 61-5628св18) щодо зняття арешту з неподільної речі і стягнення з позивача в дохід держави чи на користь особи грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку, що припадає боржнику, або залишення арешту речі, та зобов`язання відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Однак, зазначені постанови містять різні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є абзац 1 пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327св18) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про звільнення з-під арешту автомобіля повністю, посилаючись на те, що у справах про зняття арешту з майна, що становить спільну сумісну власність членів сім`ї, частка боржника визначається відповідно до правил статті 357 ЦК України. У випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК України, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном. Встановивши, що автомобіль набуто у власність відповідача за час перебування у шлюбі з позивачем, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, так як спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252св21) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про зняття арешту з Ѕ частини автомобіля та зазначив, що згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Верховний Суд, враховуючи те, що спірне майно було придбано сторонами в період шлюбу, тобто є спільною сумісною власністю позивача та відповідача, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що накладення арешту на належну позивачці частку відповідного майна є порушенням її прав як співвласника вказаного майна.
Проте, у постанові від 11 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 482/1219/15-ц (провадження № 61-5628св18) скасовуючи рішення апеляційного суду на направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку про те, що у випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК України, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном.
При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов`язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Наведене свідчить про те, що Верховний Суд висловив три неоднакові позиції щодо вирішення питання про зняття арешту з неподільного рухомого майна боржника, яке належить останньому на праві спільної власності з іншими особами.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у справі № 482/1219/15-ц (провадження № 61-5628св18) та вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252св21)та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327св18) з таких підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Частиною першою статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За вимогами статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК України, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном. Тому не слід розглядати як протиправне позбавлення права власності присудження грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку у спільній сумісній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.
При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов`язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
При визначенні розміру частки у майні, що належить подружжю, частки боржника у спільній сумісній власності, а також частки неподільної речі суд має виходити з дійсної вартості цього майна на день ухвалення рішення. Дійсна вартість майна визначається її ринковою вартістю, яка діє на день ухвалення рішення суду, що має довести особа, яка на цю обставину посилається. Якщо оцінка окремого виду майна є складною або позивач чи відповідач оспорюють зазначену в описі оцінку майна, суд для визначення дійсної вартості арештованого (описаного) майна за клопотанням сторони у справі може призначити відповідну експертизу.
Аналогічні роз`яснення містяться і у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (зі змінами, внесеними його постановою від 25 травня 1998 року № 15), де роз`яснено, що коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ, на яку звертаються конфіскація або стягнення на користь організації, питання про виключення цієї речі з акта опису вирішується відповідно до статті 55 Закону «Про власність» і роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що дані у пункті 7 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може ухвалити рішення звільнити річ з-під арешту і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь організації або іншої особи грошову компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити річ в опису, зобов`язавши відповідну державну податкову інспекцію чи організацію виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Позивач, у справі що переглядається, позов обґрунтовувала тим, що державний виконавець при накладенні арешту на спірний автомобіль не врахував того, що він є спільною власністю її та відповідача ОСОБА_2 та всупереч нормам чинного законодавства перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника, не з`ясував питання про те, чи не володіє боржник цим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, внаслідок чого незаконно наклав арешт на частку позивачки в автомобілі чим порушив її право власності на її частку у спірному автомобілі.
Однак, суди встановили, що з вересня 2013 року постановою державного виконавця оголошено розшук спірного автомобіля, тобто з цього часу позивач фактично не користується своїм майном.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що баланс інтересів сторін у спірних правовідносинах щодо захисту права власності та забезпечення виконання судового рішення буде дотриманий у разі зняття арешту з неподільної речі і стягнення з позивача в дохід держави чи на користь особи грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку, що припадає боржнику, або залишення арешту речі, та зобов`язання відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи, навпаки, перешкоджає такому виконанню.
При цьому слід акцентувати на тому, що виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (частина друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Колегія суддів вважає, що є достатньо обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252св21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/5753/16-ц (провадження № 61-34327св18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Правове обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у цій справі колегія суддів вбачає в необхідності дотримання вимог пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Отже, вирішення справи Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сприятиме забезпеченню сталості та єдності судової практики у подібних справах як в касаційному суді, так і в судах попередніх інстанцій.
Керуючись частиною п`ятою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 725/7187/19 (провадження № 61-11615св20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», за участю третьої особи - Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля та зняття з нього арешту, за касаційною скаргою адвоката Поляка Петра Петровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 квітня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук
