Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 07 листопада 2022 року

у справі № 725/7187/19

Цивільна юрисдикція

Щодо суб'єкта та умов пред'явлення вимоги про визнання права власності і зняття арешту з майна (ч. 1 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”)

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - відділ державної виконавчої служби міста Головного територіального управління юстиції, про визнання права власності на Ѕ частку автомобіля та звільнення майна з-під арешту.

Позивач вважала, що державний виконавець при накладенні арешту на спірний автомобіль у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості не врахував того, що він є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 та усупереч положень закону перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника, не з'ясував питання про те, чи не володіє боржник цим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування таким майном інші особи. Унаслідок цього державний виконавець незаконно наклав арешт на належну їй частку автомобіля.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції у частині відмови у звільненні спірного автомобіля з-під арешту скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав.

КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту, залишив у силі в цій частині рішення суду першої інстанції

ОЦІНКА СУДУ

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника (співвласника) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику (співвласнику) користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), виникають з цивільних правовідносин і відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.

Аналіз положень статей 60, 70 СК України свідчить про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Тобто, якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Прикладом неподільних речей є транспортні засоби, побутова техніка тощо.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

ВИСНОВКИ: норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок звернення стягнення на майно, правовий режим неподільної речі, способи судового захисту, правовий режим спільної сумісної власності, порядок звільнення майна з-під арешту