ф
УХВАЛА
02 вересня 2022 року
м. Київ
справа №640/16646/21
адміністративне провадження № К/990/16916/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/16646/21
за позовом судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_3, ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України,
третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»
про визнання протиправними і скасування рішень,
за касаційною скаргою Громадської організації «СТОП ШЛАМ»
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року
(головуючий суддя: Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Кузьмишина О.М.).
ВСТАНОВИВ:
У червні 2021 року до суду звернулись судові експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_3, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом, в якому просили:
- визнати протиправними і скасувати рішення Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 25 травня 2021 року №1, №1/1 і №1/2 про притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності.
Позов обґрунтували тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (далі - «Товариство») на ім`я Директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України Ткаченко Н.М. подало звернення від 9 квітня 2021 року №НГЗ-НСХ-01-21-293 (вхідний №14411-33-21 від 20 квітня 2021 року) про притягнення до дисциплінарної відповідальності судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вигляді призупинення дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта з правом проведення психологічної експертизи за експертною спеціальністю 14.1 «Психологічні дослідження» на строк 1 рік або інший більш тяжкий вид дисциплінарного стягнення у зв`язку з можливими допущеннями ними порушень вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності та методик проведення судових експертиз під час складання висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року.
Позивачі зазначили, що як свідчить зміст звернення Товариства від 9 квітня 2021 за №НГЗ-исх-01-21-293, на підставі якого було прийнято подання Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, воно зводиться виключно до незгоди із самим висновком комісійної експертизи від 15 жовтня 2020 року та направлене лише на спростування її результатів, а також вирішення питання про проведення повторного експертного дослідження доказів, що стали підставою для складання оскаржуваного висновку. Одночасно, відповідно до положень чинного законодавства дисциплінарне провадження не порушується у разі, якщо розгляд скарги потребує проведення повторного огляду об`єкта дослідження, вивчення матеріалів та документів, наданих експерту для проведення експертизи, зіставлення їх із документами, зазначеними у висновку, тощо, що по суті є повторною експертизою. До того ж, з тексту довідки, складеної на підставі рішення Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 14 травня 2021 року «Щодо проведення аналізу висновку експерта» судовим експертом ОСОБА_4, датованої 25 травня 2021 року, вбачається, що вона базується на переоцінці об`єктів дослідження взагалі без їх вивчення, а також щодо обраних судовими експертами методів та методик проведення судової експертизи.
Також, позивачі зазначили про те, що вони, як експерти, мають компетенцію та законне право і можливість самостійно визначати методологію та на власне переконання обирати методи, алгоритми, засоби, способи й методики досліджень при проведенні експертизи. Одночасно, позивачі зауважили про те, що при проведенні комісійної психологічної експертизи ними було використано загальновідомі в науковій практиці психологічні методики, які були відібрані з урахуванням специфіки експертних досліджень і конкретних питань, поставлених перед експертизою.
Позивачі також зауважили, що з оскаржуваних рішень не вбачається, що Дисциплінарною палатою Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України було встановлено ступень вини кожного з експертів, а стягнення було накладено відповідно до наслідків, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із винною поведінкою. До того ж, вони додали, що прийняття Дисциплінарною палатою Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України оскаржуваного рішення вочевидь виходить за межі повноважень, суперечить і не відповідає прямо визначеній у частині третій статті 17 Закону України «Про судову експертизу» меті створення, вимогам частини другої статті 19, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, статті 14, частинам першій та третій статті 17 Закону України «Про судову експертизу», а також закріпленим статтею 3 Закону України «Про судову експертизу» таким принципам судово-експертної діяльності як законність і незалежність та закріпленим статтею 4 Закону України «Про судову експертизу» гарантіям незалежності судового експерта та правильності його висновку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним і скасовано рішення Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 25 червня 2021 року №1 про притягнення ОСОБА_3 - судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України до дисциплінарної відповідальності;
- визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 25 червня 2021 року №1/1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 ;
- визнано протиправним і скасовано рішення Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 25 червня 2021 року №1/2 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ;
- стягнуто солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) та Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_3) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок;
- стягнуто солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) та Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок;
- стягнуто солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) та Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновок експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року було подано для визначення розміру заподіяної асоційованим членам Громадської Організації «СТОП ШЛАМ» моральної шкоди в межах цивільної справи №487/6970/20 за позовною заявою Громадської Організації «СТОП ШЛАМ», що діє в інтересах своїх 1279 асоційованих членів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» про стягнення моральної шкоди.
А тому, на переконання окружного суду, якщо третя особа вважала, що при складанні висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року було допущено порушення, зазначені ним у зверненні від 9 квітня 2021 року за №НГЗ-исх-01-21-293, вона мала можливість навести обґрунтування щодо їх наявності та надати докази в межах цивільної справи №487/6970/20 та заявити клопотання щодо призначення додаткової чи повторної експертизи.
До того ж, відповідні доводи, викладені третьою особою у зверненні від 9 квітня 2021 року за №НГЗ-исх-01-21-29,3, підлягали оцінці судом, який розглядав цивільну справу №487/6970/20 та саме він був наділений виключною компетенцією та повноваженнями щодо встановлення фактів неповноти, неясності чи необґрунтованості висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року.
За наслідками аналізу оскаржуваних рішень, суд першої інстанції дійшов висновку, що приймаючі ці рішення, відповідач базував їх на оцінці способу проведення позивачами експертизи, обрання ними певних методик та матеріалів для проведення експертного дослідження, тобто фактично здійснив аналіз повноти, ясності та обґрунтованості висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року, тобто фактично перебрав на себе повноваження суду.
Також, окружний суд зазначив, що обґрунтовуючи наявність підстав для притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності, відповідач виходив з надання оцінки діям позивачів, які Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року №53/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 січня 2013 року за №1/22533 віднесено до компетенції експерта, при цьому ним не було враховано факт надання вказаною Інструкцією права на проведення інших видів експертиз (крім судово-медичної та судово-психіатричної) ніж ті перелік яких чітко визначений чинним законодавством з метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики щодо вирішення питань, які потребують застосування наукових, технічних або інших спеціальних знань.
Отже, окружний суд дійшов висновку про те, що Дисциплінарною палатою Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України при вирішенні питання щодо наявності підстав для притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності було надано оцінку обставинам, які відповідно до положень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 січня 2013 року за №1/22533 віднесено до компетенції експерта та не враховано факти, які мали визначальне значення при реалізації позивачем вказаної компетенції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що експертний висновок від 15 жовтня 2020 року №19081/19082/20-61 позивачами складено щодо загального розміру моральної шкоди, заподіяної 1279 особам, без визначення індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних властивостей жодної з підекспертних осіб, що є порушенням пунктів 6.3, 6.4, 6.6 розділу VI Інструкції №53/5. До того ж, всупереч вимогам пунктів 6.9-6.11 розділу VI Інструкції № 53/5 щодо жодної із зазначених 1279 осіб не було проведено психологічного обстеження та не досліджено будь-яких документів таких осіб.
Також, апеляційний суд зауважив, що ані з висновку експертного дослідження, проведеного позивачами, ані з матеріалів справи не вбачається, що застосований ними умовно-статистичний показник члена громадської організації був визначений на підставі дослідження індивідуальних властивостей кожного з відповідних членів такої організації.
До того ж, апеляційний суд зазначив, що проведення психологічної експертизи є можливим лише стосовно психічно здорової людини, що обумовлює необхідність перевірки перед початком такого експертного дослідження стану її психічного здоров`я шляхом проведення огляду, анкетування тощо. Проте, відповідне дослідження позивачами не проводилося, що є порушенням пункту 6.1 розділу VI Інструкції № 53/5.
Окрім зазначеного, апеляційний суд звернув увагу на те, що при складанні експертного висновку від 15 жовтня 2020 року №19081/19082/20-61 позивачі застосували висновки фахівців Асоціації психологів України, які не є судовими експертами, та керувалися методичними рекомендаціями, що не відповідають вимогам законодавства, не є загальновідомими, не пройшли державну атестацію, не внесені до відповідного реєстру та знаходяться на стадії розробки, а отже порушили статтю 8 Закону України «Про судову експертизу» та пункт 6.5 розділу VI Інструкції №53/5.
Апеляційний суд зазначив, що у своєму експертному висновку позивачі, окрім іншого, надали оцінку питанням права та екології, що виходить за межі їх спеціальних знань у галузі психології та за межі об`єкта психологічної експертизи.
Зважаючи на вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувані позивачами рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності прийняті відповідачем з дотриманням законодавчо визначеної процедури, у межах наданих йому повноважень та у спосіб, прямо передбачений чинними законодавством, зокрема статтею 17 Закону України «Про судову експертизу» та Положенням №301/5.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Громадська організація «СТОП ШЛАМ» звернулася із касаційною скаргою на нього.
Так, Громадська організація «СТОП ШЛАМ», не будучи учасником цієї справи, вбачає, що оскаржуваною постановою апеляційного суду вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Скаржник зауважив, що двічі звертався до судів попередніх інстанцій із клопотаннями про вступ у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, проте такі клопотання були судами відхилені.
В обґрунтування наявності права Громадської організації «СТОП ШЛАМ» на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, скаржник зазначив, що висновок експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року був ними використаний у якості доказу у справі №487/6970/20 за позовом Громадської організації «СТОП ШЛАМ», яка діє в інтересах своїх 1279 асоційованіх членів, до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» про стягнення моральної шкоди.
Скаржник також зауважив, що в оскаржуваній постанові суд неодноразово згадує про Громадську організацію «СТОП ШЛАМ» як замовника відповідної експертизи, а предметом цього експертного дослідження були індивідуально-психологічні особливості діяльності умовно-статистичного члена Громадської організації «СТОП ШЛАМ» та психологічні особливості ситуації, в якій опинились члени Громадської організації «СТОП ШЛАМ».
А тому, на переконання Громадської організації «СТОП ШЛАМ», розгляд та вирішення цієї справи вплине на її права та обов`язки.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Громадської організації «СТОП ШЛАМ» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року.
Після відкриття касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд встановив наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом касаційного оскарження актів судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на касаційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Щодо учасників справи, то їх коло визначено частинами першою та другою статті 42 КАС України, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним чи опосередкованим іншими правовідносинами.
Згідно із частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
У судовій практиці сформовано загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості апеляційних та касаційних скарг осіб, які вважають, що рішення суду прийнято про їх права, обов`язки чи інтереси.
За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24 червня 2008 року у справі №2/164-35/246, судове рішення, що оскаржується особою, не залученої до участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Зазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17, у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, в ухвалі від 19 жовтня 2018 року у справі № 826/13182/17, від 20 травня 2020 року у справі № 2а-4563/11/2670 від 30 жовтня 2020 року у справі № 818/1088/15, від 20 січня 2021 року у справі № П/811/303/16 та інших і є сталою.
Отже, для вирішення питання про порушення прав чи інтересів особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи виникли у зв`язку з прийняттям судового рішення у цієї особи нові права чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.
Слід зазначити, що одним із процесуальних правових засобів є преклюзія повторного позову, який унеможливлює новий розгляд (перегляд) вимог, справи за якими вже є розглянутими та остаточно вирішеними, в частині поширення дії преклюзивної заборони на осіб, які не були безпосередніми учасниками справи, що завершилась ухваленням остаточного судового рішення, але вважаються такими, інтереси яких були належним чином представленими стороною цієї справи. Однією з передумов такого преклюзивного ефекту, є, серед іншого, встановлення тісного правового зв`язку між особою, яка не брала участі у першій справі, та безпосередньою стороною справи, який існував до прийняття першої справи до розгляду. За умови встановлення судом такого зв`язку ці особи вважаються належно представленими та зв`язаними висновками судового рішення, незважаючи на те, що вони не є названими у справі сторонами. При цьому преклюзивний ефект судового рішення щодо суб`єкта господарювання поширюється на його учасників чи інших осіб, незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у справі.
Обґрунтовуючи своє порушене право, Громадська організація «СТОП ШЛАМ» у касаційній скарзі зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного суду впливає на реалізацію охоронюваного законом інтересу Громадської організації «СТОП ШЛАМ» у вигляді можливості використання висновку від 15 жовтня 2020 року №19081/19082/20-61, виконаного позивачами в адміністративній справі №640/16646/21, в якості доказу по цивільній справі №487/6970/20 за позовом Громадської організації «СТОП ШЛАМ», яка діє в інтересах своїх 1279 асоційованіх членів, до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» про стягнення моральної шкоди. Вирішення цієї адміністративної справи, на переконання скаржника, вплине на права та обов`язки Громадської організації «СТОП ШЛАМ», що, як зазначає останній, наділяє його правом на касаційне оскарження.
В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року у справі №1-10/2004.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом.
Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України.
Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній третій особі (на це вказує слово «її»); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
Предметом позову у цій справі є оскарження судовими експертами Міністерства юстиції України ОСОБА_3, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 рішень Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України про притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 1 та підпункту 7 пункту 2 розділу ІІ Положення №301/5 Центральна експертно-кваліфікаційна комісія є колегіальним органом, що діє при Міністерстві юстиції України. Основними завданнями ЦЕКК, зокрема, є розгляд питань щодо дисциплінарної відповідальності судових експертів.
У свою чергу, Міністерство юстиції України в особі Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії є контролюючим органом, до повноважень якого належить здійснення перевірки дотримання судовими експертами вимог чинного законодавства.
За змістом частини першої статті 4 КАС України рішення суб`єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом.
Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.
Позивачі оскаржили рішення, які є правовим актом індивідуальної дії.
Такі правові акти породжують права й обов`язки тільки для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.
Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі й третіх осіб, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом.
Отже, скаржник мав довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.
Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.
Тож, Верховний Суд вважає правомірною відмову у вступі скаржника до участі у цій справі з огляду на наступне.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2021 року у справі №487/6970/20 позов Громадської організації «Стоп Шлам», що діє в інтересах своїх 1 279 асоційованих членів до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», про стягнення компенсації моральної шкоди задоволено. Стягнуто з ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» на користь ГО «Стоп Шлам» компенсацію моральної шкоди, яка заподіяна 1 279 асоційованим членам Громадської організації «Стоп Шлам» в загальній сумі: 9 208 800 000 грн.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у справі №487/6970/20 рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року змінено, викладено її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині постанова Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишена без змін.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у справі №487/6970/20, яка набрала законної сили, установлено невідповідність висновку експертів №19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року вимогам законодавства, зокрема, протиправність застосування позивачами методики, яка не пройшла апробацію, не атестована та не зареєстрована в порядку, визначеному законодавством; безпідставність та необґрунтованість застосування при проведенні експертного дослідження показника умовно-статистичного члена громадської організації без проведення обстеження індивідуальних психологічних якостей кожної особи з 1279. Верховним Судом цей висновок апеляційної інстанції не спростовувався.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи , у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, довід Громадської організації «СТОП ШЛАМ», що оскаржувана постанова апеляційного адміністративного суду у справі №640/16646/21 впливає на реалізацію охоронюваного законом інтересу Громадської організації «СТОП ШЛАМ» у вигляді можливості використання висновку від 15 жовтня 2020 року №19081/19082/20-61 в якості доказу по справі №487/6970/20, колегія суддів відхиляє, оскільки висновок, на який вказує скаржник, жодним чином не впливає на обставини, встановлені у справі №487/6970/20, в якій ухвалено остаточне судове рішення. Рішення суду апеляційної
інстанції, на яке покликається скаржник не, містить інформації, яка б вплинула на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси скаржника. Водночас, рішення, яке оскаржується, не спричинило негативного впливу саме на Громадську організацію «СТОП ШЛАМ» і остання не довела жодної реальної шкоди.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
З урахуванням викладеного, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваною постановою апеляційного суду не вирішувались права, свободи, інтереси та обов`язки Громадської організації «СТОП ШЛАМ», а скаржник, у свою чергу, не довів яким чином обставини, встановлені в оскаржуваній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року впливають на його права та обов`язки.
Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 339, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
Закрити касаційне провадження №К/990/16916/22 у справі №640/16646/21 за касаційною скаргою Громадської організації «СТОП ШЛАМ» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду
