ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С. та Власова Ю. Л.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 провадження № 14-32цс22 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (НОМЕР_2) (далі - відповідач, військова частина) про визнання неправомірними дій (бездіяльності), зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
У даній справі Велика Палата Верховного Суду відступила від кількох своїх попередніх рішень і вказала, спори стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із забезпеченням військовослужбовців і членів їх сімей жилими приміщеннями, належать до юрисдикції адміністративних судів, у той час як до цього такі справи слухалися в порядку цивільного судочинства.
З таким висновком не погоджуємося з наступних підстав.
06 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 752/5881/15-ц за позовом колишнього військовослужбовця про визнання протиправним та скасування рішення житлово-побутової комісії військового закладу про зняття з квартирного обліку та поновлення на квартирному обліку підтвердила обґрунтованість існуючої практики щодо належності подібних судових спорів за участю військовослужбовців до юрисдикції загальних судів.
При цьому Велика Палата нагадала про те, що в порядку визначеному Цивільним процесуальним кодексом ці справи слухалися касаційним судом і раніше (наприклад, рішення судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року).
Окрім того, у низці постанов у спорах, пов`язаних із реалізацією публічними службовцями державної гарантії отримання житла, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такі спори суди мають розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки вони пов`язані із захистом порушених житлових прав позивачів (постанови від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 488/1176/14-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 815/2551/15, від 12 грудня 2018 року у справі № 685/1346/15-а, від 23 січня 2019 року у справі № 806/5217/15). Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла і щодо юрисдикції суду у спорі про право на позачергове отримання житла у зв`язку з проходженням публічної служби, вказавши, що такий спір не є публічно-правовим, а тому його необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц).
4 вересня 2019 року ухвалюючи Постанову у справі № 826/17556/16 Велика Палата ще раз вказала, що позови військовослужбовців до військового командування, органів військового управління та житлово-побутових комісій військових частин, установ та організацій належить вирішувати за правилами цивільного судочинства, як такі, що спрямовані на поновлення порушеного відповідачами права на отримання житла і стосуються сфери житлових відносин.
Разом з тим, 29 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 712/5476/19 вказала, що «для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
З огляду на наведені у цій постанові висновки немає підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 року у справі № 135/617/17. Крім того, відсутні підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13 березня 2019 року у справах № 688/2940/16-ц і № 695/500/17, від 3 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справах № 369/1228/17-ц та № 757/37024/15-а, від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц, від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 360/148/19, про які згадав в ухвалі від 1 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. У зазначених справах були відмінні від справи № 712/5476/19 обставини, що впливають на застосування норм права, зокрема відмінний предмет спору.
8 червня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 362/643/21 прийшла до висновку, що для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів з приводу проходження військової служби (зокрема щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, пов`язаних із реалізацією внаслідок проходження публічної (військової) служби соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями), Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 488/1176/14-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 815/2551/15, від 23 січня 2019 року у справі № 806/5217/15, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/19681/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 494/1234/17, від 4 вересня 2019 року у справі № 826/17556/16, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18 і від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20, а також у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15 і від 2 березня 2016 року у справі № 6-14цс16а.
Велика Палата зробила висновок, що спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією соціальних гарантій забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей жилими приміщеннями, належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної.
Таким чином виснуючи про забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду навпаки ухвалила рішення, яке суперечить тривалій судовій практиці. Такий підхід постійно діючого колегіального органу Верховного Суду до розгляду судових справ призводить до порушення законних очікувань осіб, які звертаються за судовим захистом, не відповідає вимогам передбачуваності, суперечить верховенству права та принципу правової визначеності й ефективному захисту прав людини. Розбалансування судової практики призводить також до збільшення навантаження на судову систему, строків розгляду справ, витрат часу та матеріальних ресурсів сторін та судів, впливає на стан правопорядку в державі, рівень довіри до судової влади.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон.
У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Позиція Великої Палати Верховного Суду створює загрозу того, що кілька тисяч справ у яких триває розгляд справ, або ж ухвалено рішення в першій чи апеляційній інстанції за усталеною більше десяти років судовою практикою та процедурою, може бути направлено для нового розгляду спочатку.
Зокрема, в період з 6 червня 2018 року (ухвалення Постанови ВП Верховного Суду про належність справ до категорії цивільних) до 8 червня 2022 року (ухвалення Постанови ВП верховного Суду про належність відповідних справ до категорії адміністративних справ) по суті вирішено більше трьох тисяч справ. Апеляційними судами у цей же період ухвалено більше 1300 постанов. Касаційним цивільним судом вирішено близько 500 справ у порядку цивільного судочинства.
Вважаємо, що подібна судова практика Великої Палати Верховного Суду суперечить частині 1 статті 36, пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а Постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 за вищенаведених підстав є необґрунтованою.
Судді О. С. Ткачук
Ю. Л. Власов
