ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року

м. Київ

справа № 572/2696/18

провадження № 51-5726км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

представник потерпілого ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_8 ,

засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_10 , засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на вирок Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2021року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030110000538, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого 12 квітня 2018 року вироком Дубровицького районного суду Рівненської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 104 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 194 КК України.

Короткий зміст оскаржених судових рішень:

Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 11 червня 2021 року засуджено:

ОСОБА_10 до покарання у виді :

- за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України позбавлення волі строком на 10 років без конфіскації майна;

- за ч. 4 ст. 187 КК України позбавлення волі строком на 9 років без конфіскації майна;

- за ч. 3 ст. 289 КК України позбавлення волі строком на 8 років без конфіскації майна;

- за ч. 2 ст. 185 КК України позбавлення волі строком на 3 роки;

- за ч. 2 ст. 194 КК України арешту строком на 45 діб.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_10 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 10 років без конфіскації майна.

ОСОБА_9 до покарання у виді:

- за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України позбавлення волі строком на 10 років без конфіскації майна;

- за ч. 4 ст. 187 КК України позбавлення волі строком на 9 років без конфіскації майна;

- за ч. 3 ст. 289 КК України позбавлення волі строком на 8 років без конфіскації майна;

- за ч. 2 ст. 185 КК України позбавлення волі строком на 3 роки;

- за ч. 2 ст. 194 КК України арешту строком на 45 діб.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_9 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 10 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Вирок Дубровицького районного суду від 12 квітня2018 року відносно ОСОБА_9 ухвалено виконувати самостійно.

Вироком Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено свій вирок, яким:

ОСОБА_10 призначено покарання за :

- п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років;

- ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 років без конфіскації майна;

- ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 років без конфіскації майна;

- ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

- ч. 2 ст. 194 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено ОСОБА_10 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 15 років без конфіскації майна.

ОСОБА_9 призначено покарання за:

- п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років;

- ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років без конфіскації майна;

- ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна;

- ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- ч. 2 ст. 194 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено ОСОБА_9 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 15 років без конфіскації майна.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_9 визнано винними у тому, що вони на початку березня 2018 року, умисно, з метою заволодіння майном ОСОБА_11 , вирішили здійснити напад на останнього. З цією метою заздалегідь підшукали в якості знаряддя вчинення злочину фрагмент металевої труби, торцевий (накидний) гайковий ключ та газовий балончик «Терен 4м».

Заздалегідь розподіливши ролі з ОСОБА_9 та реалізуючи свій умисел, ОСОБА_10 , шляхом обману, під приводом укладання усної угоди на купівлю-продаж каміння бурштину-сирцю, шляхом здійснення телефонних дзвінків 7 та 8березня 2018 року, запросив ОСОБА_11 приїхати 09 березня 2018 року до центру м. Дубровиця Рівненської області.

09 березня 2018 року, приблизно об 11:30, діючи за попередньою домовленістю, ОСОБА_9 , будучи на АДРЕСА_3 , запропонував потерпілому ОСОБА_11 на автомобілі останнього марки «Volkswagen Passat B5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїхати до житлового будинку в АДРЕСА_3 .

Продовжуючи свої злочинні дії, неповнолітній ОСОБА_9 , вийшовши з ОСОБА_11 з автомобіля, в АДРЕСА_4 бризнув останньому в обличчя з газового балончика «Терен 4м».

Після чого ОСОБА_10 , змушуючи ОСОБА_11 повернути грошовий борг за раніше реалізований йому бурштин-сирець, умисно наніс потерпілому фрагментом металевої труби не менше двох ударів по колінах, не менше трьох ударів по руках і тулубу та не менше одного удару в ділянку голови. Відразу після цього, ОСОБА_9 умисно наніс один удар торцевим (накидним) гайковим ключем в ділянку голови ОСОБА_11 .

З метою унеможливити опір з боку потерпілого, неповнолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_9 зв`язали йому руки проводом із затискачами, який взяли в автомобілі останнього. Отримавши тілесні ушкодження в результаті нанесених ударів неповнолітніми ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , і сприймаючи їхні дії як реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, підкорившись їх вимогам, ОСОБА_11 заліз в багажне відділення свого автомобіля.

Одразу після цього, неповнолітній ОСОБА_9 спільно з неповнолітнім ОСОБА_10 , перебуваючи у АДРЕСА_4 , незаконно заволоділи транспортним засобом «Volkswagen Passat B5», вартістю 159 788,10 грн., котрий належить ОСОБА_12 та яким на законних підставах користувався ОСОБА_11 , чим завдали потерпілому ОСОБА_12 значної матеріальної шкоди.

У подальшому, неповнолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_9 сіли в автомобіль ОСОБА_11 та під керуванням ОСОБА_10 приїхали у безлюдне місце до лісового масиву, де шляхом погроз на адресу потерпілого, змусили його зайти в середину лісосмуги. Не розв`язуючи рук потерпілому, неповнолітній ОСОБА_9 фрагментом металевої труби наніс не менше двох ударів по голові ОСОБА_11 . В результаті отриманих тілесних ушкоджень потерпілий впав на землю. Після цього, неповнолітній ОСОБА_10 , взявши вказаний фрагмент металевої труби, також наніс ним потерпілому один удар в ділянку голови та не менше двох ударів в ділянку ребер. Після цього неповнолітній ОСОБА_10 наніс ногою ще не менше двох ударів в ділянку тазу ОСОБА_11 .

Внаслідок вищезазначених злочинних дій неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_9 потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості: легкі тілесні ушкодження за ознаками короткочасного розладу здоров`я; тілесні ушкодження середнього ступеню важкості за ознаками довготривалості розладу здоров`я; тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя і знаходяться в прямому причинному зв`язку з фактом настання смерті ОСОБА_11 на місці події.

Після чого, неповнолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , продовжуючи свої злочинні дії, заволоділи грошовими коштами ОСОБА_11 в сумі 1000 гривень та 900 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 9 березня 2018року становить 23714,06 гривень, які знаходились в автомобілі потерпілого та на цьому ж автомобілі залишили місце вчинення злочину.

У подальшому, 9 березня 2018 року, приблизно о 20:00, ОСОБА_10 за попередньою змовою з ОСОБА_9 , діючи повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи на автодорозі Рівне-Городище-Староконстянтинів Р05 поблизу с.Мочулище Дубровицького району Рівненської області, шляхом вільного доступу, таємно, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, викрав з салону автомобіля «Volkswagen Passat B5», особисті речі ОСОБА_11 , на загальну суму 5 824 гривень.

Надалі, цього ж дня, приблизно о 20:30, неповнолітній ОСОБА_10 умисно, за попередньою змовою з неповнолітнім ОСОБА_9 , перебуваючи на автодорозі Рівне-Городище-Староконстянтинів Р05 поблизу с. Мочулище Дубровицького району Рівненської області облили транспортний засіб «Volkswagen Passat B5», котрий належав ОСОБА_12 завчасно, купленим бензином й шляхом підпалу повністю знищили його.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, засуджений ОСОБА_10 та його захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушують питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, а також з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Стверджують, що при розподілі справи в апеляційному судді та визначенні судді були допущенні процесуальні порушення, зокрема Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, до складу колегії суддів при розгляді даної справи входила суддя ОСОБА_13 , яка була у складі судової палати з розгляду цивільних справ і не мала права, на їх думку, залучатися до колегії суддів з розгляду справ кримінального провадження. Крім того, вважають, що у судді відсутня належна кваліфікація щодо розгляду кримінальних справ, в тому числі щодо розгляду кримінальних справ щодо кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми.

Також зазначають, що апеляційним судом порушені загальні засади призначення покарання, внаслідок чого суд визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивують тим, що суд не врахував конкретних обставин справи та даних про особу засудженого, що в сукупності давало суду, на його думку, підстави призначити більш м`яке покарання.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 також ставить питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з підстав вказаних у касаційних скаргах засудженого ОСОБА_10 та його захисника й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Щодо висловленої незгоди з призначеним йому покаранням, то вважає, що суд призначив йому занадто суворе покарання без належного врахування його віку, в якому він вчинив кримінальні правопорушенні, даних про його особу. Вважає, що йому слід було призначити покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 потерпілий ОСОБА_12 просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні захисники та засуджені підтримали касаційні скарги, а прокурор та представник потерпілого заперечував проти задоволення касаційних скарг.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновоки суду про доведеністьвинуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та правильність кваліфікації їх дій за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст.185, ч. 2 ст. 194 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Мотиви Суду

Що стосується доводів засуджених і захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Так, сторона захисту вказує на те, що дана справа в суді апеляційної інстанції розглядалась колегією суддів, до складу якої було визначено суддю ОСОБА_13 , яка на момент розподілу на неї матеріалів кримінального провадження не була затверджена до складу колегії суддів палати Рівненського апеляційного суду з розгляду кримінальних проваджень, чим було допущено порушення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в частині відсутності належної кваліфікації у неї щодо розгляду кримінальних справ, в тому числі щодо розгляду кримінальних справ вчинених неповнолітніми.

Вказані доводи, на думку колегії суддів, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, згідно якого судову діяльність має бути спрямовано на захист прав і свобод від будь-яких посягань, у тому числі шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Положеннямич. 2 ст. 18, ч.ч. 4-6 ст. 26, ч. 5 ст. 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»дійсно передбачено, що збори суддів можуть визначати спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ, а також можуть утворювати судові палати з розгляду окремих категорій справ.

Відповідно до пункту 1 розділуVII Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженогорішенням Ради суддів України від26 листопада 2010 року № 30, збори суддів відповідного суду визначають спеціалізації кожного судді такого суду згідно із Загальним класифікатором спеціалізацій суддів та категорій справ, затвердженим Державною судовою адміністрацією України. Для кожного судді може бути визначена більше, ніж одна спеціалізація.

Визначення спеціалізації суддів у судах апеляційної інстанції має забезпечувати виключення випадків неможливості проведення автоматизованого розподілу матеріалів провадження, а запроваджена зборами суддів відповідного суду спеціалізація суддів не може бути підставою для відмови в доступі до правосуддя в конкретному суді.

Таким чином,мета цих положень полягає в тому, щоб дати зборам суддів організаційні інструменти для підвищення оперативності та якості відправлення правосуддя шляхом запровадження спеціалізації та формування судових палат з урахуванням наявності достатньої кількості суддів та інших доречних факторів.

Відповідно до наданої на запит Верховного Суду завіреної копії рішення зборів суддів Рівненського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, зокрема з п.п. 5.5.2 вказаного рішення слідує, що у разі тривалої тимчасової відсутності суддів судової палати з розгляду кримінальних справ (перебування у відпустках, на лікарняному тощо), що унеможливлює розподіл кримінальних проваджень, розподіл справ забезпечується шляхом визначення судді доповідача (головуючого судді) із числа всіх присутніх суддів судової палати з розгляду кримінальних справ (проваджень) та визначення членів колегії здійснюється із числа усіх присутніх суддів Суду, без урахування їх приналежності до судових палат.

Як слідує з наявного в матеріалах справи розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року № 359 про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 15 листопада 2021 року, повторний автоматизований розподіл судової справи № 572/2696/18 проведено з метою заміни тимчасово-відсутньої судді-члена колегії ОСОБА_14 , яка перебувала у відпустці. Зазначений автоматизований розподіл проведений з урахуванням положень абзацу першого ч. 5 ст. 15 Закону України «Про статус суддів», рішення Ради суддів України № 18 від 11 червня 2021 року та рішення зборів суддів Рівненського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та визначено суддю-члена колегії (суддя ОСОБА_13 ) із числа усіх суддів суду, без врахування приналежності до судових палат, тобто у даному випадку із судової палати з розгляду цивільних справ.

На думку колегії суддів, є безпідставними і посилання сторони захисту на те, що оскільки суддя ОСОБА_13 не була уповноважена на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, то вона не могла входити до складу колегії суддів щодо розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 14 ст. 31 КПК України кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України"Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

У разі, якщо таке кримінальне провадження має здійснюватися судом колегіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно із Законом України"Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Тобто вказана норма статті ставить вимогу бути уповноваженим згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх лише щодо головуючого судді , а до інших суддів, що входять до складу колегії суддів з розгляду даної категорії справ, такої вимоги Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції не було допущеного істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді даного кримінального поводження.

Стосовно доводів засуджених і захисника щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через суворість.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим

та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону в повній мірі дотримався.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 103 КК України, при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості неповнолітнього.

Вимоги цих норм є імперативними, тобто обов`язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засадпризначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленоїст. 50 КК Українимети покарання ? кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості,зобов`язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість абочерез суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи засудженим вид та міру покарання, зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винних, обставини, які пом`якшують покарання вчинення злочину неповнолітніми, обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено. Прийшов до висновку, що засудженим слід призначити покарання, необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі без конфіскації майна з визначенням міри фактично мінімальних покарань, передбачених санкціями частин статей за інкриміновані злочини, або ж наближених до мінімального покарання.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи провадження в апеляційному порядку за апеляційними скаргами потерпілих та прокурора, дійшов висновку, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_10 і ОСОБА_9 покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст.289, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 194 КК України, не навів переконливих доводів на обґрунтування прийнятого рішення, не в повній мірі враховав всі обставини кримінальних правопорушень, їх тяжкість та суспільну небезпечність вчинених засудженими злочинів і спосіб їх вчинення. Крім того, приймаючи рішення стосовно ОСОБА_10 і ОСОБА_9 щодо виду і міри покарання, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, призначив покарання у виді, не передбаченому санкцією частини зазначеної статті, а саме 45 діб арешту, проте санкція ч.2 ст. 194 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 10 років, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Внаслідок чого, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання і ухвалив у цій частині новий вирок.

Зокрема, судапеляційної інстанції вказав у своєму вироку, що суд першої інстанції. призначаючи, зокрема, покарання за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та відповідно, призначаючи остаточне покарання ОСОБА_10 і ОСОБА_9 за інкриміновані злочини у виді позбавлення волі строком на 10 років, не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчинених злочинів, який визначається не тільки положеннямист.12 КК України, виходячи з формального критерію ? виду і розміру покарання, а і фактичними обставинами, при яких було вчинено злочин, характером конкретного злочину, враховуючи цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний,суспільною небезпечністю злочину, наслідками діяння, способом вчинення злочину, мотивами та іншими конкретними обставинами кримінального провадження.

Так, судом першої інстанції при вирішенні питання про обґрунтованість та справедливість призначеного ОСОБА_10 і ОСОБА_9 покарання не дано оцінки обставинам вчинення кримінальних правопорушень, зокрема тому, що засуджені протягом декількох годин вчинили 5 умисних, в тому числі і корисливих злочинів, які, відповідно дост. 12 КК України, є особливо тяжкими та тяжкими злочинами і являють собою підвищену небезпеку для суспільства.

Апеляційним судом вказано, що суд першої інстанції не врахував належним чином, що засудженими вчинено найтяжчий злочин проти життя і здоров`я особи умисне вбивство, за обтяжуючих обставин (з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб),що стосується охоронюваної державою найважливішої соціальної цінності життя і здоров`я людиниі становить особливу небезпеку, їхні конкретні дії по позбавленню життя особи, кількість, механізм, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, які нанесені в життєво важливі частини тіла і ділянку голови, в тому числі і з використанням заздалегідь підшуканих знарядь вчинення злочину (фрагмент металевої труби, торцевий (накидний) гайковий ключ, газовий балончик).

Судом залишено поза увагою і той факт, що обвинувачені при встановлених судом обставинах знищили транспортний засіб«Volkswagen Passat B5» шляхом підпалу, що вказує на приховування слідів злочину з метою уникнення відповідальності.

Крім того, в повній мірі судом першої інстанції не враховано і особу засуджених, обмежившись формальною вказівкою у вироку на врахування особи винних, без наведення відповідних мотивів у вироку.

Саме з урахуванням цих обставинсуд апеляційної інстанції дійшов висновку, щопризначене покарання, зокрема, за п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України та, відповідно, остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості, співмірності та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень, не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засуджених через м`якість.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням вищезазначених мотивів, а також з урахуванням даних про осіб засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , їх поведінки після вчинення кримінальних правопорушень, посередньої характеристики за місцем навчання, позитивних характеристик засуджених за місцем проживання, відсутність ознак негативного впливу на матеріально-побутові умови проживання засуджених у поєднанні із тяжкістю вчинених ними злочинів, думки потерпілого та представника потерпілих, колегія суддів прийшла до висновку, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними інших злочинів, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 6, 12 ч.2ст. 115 КК Україникожному з засуджених буде покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк та, зокрема, мінімальне покарання за ч. 2 ст. 194 КК України, з визначенням остаточного покарання за інкриміновані кримінальні правопорушення, передбачені п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст.185, ч. 2 ст. 194 КК України на підставі ч. 1 ст. 70 КК України із застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Твердження засудженого ОСОБА_10 та його захисника про не врахування апеляційним судом при призначенні покарання умов його життя та виховання відповідно до вимог ст. 103 КК України є безпідставними та спростовується вищенаведеним.

Виходячи зі змісту ст. 69 КК України, призначення більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе з урахуванням особи та лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

Дані про особу ОСОБА_9 , який вчинив ряд кримінальних правопорушень, будучи неповнолітньою особою, на думку колегії суддів, не дають підстав для висновку про наявність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, та в цілому не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо призначеного покарання.

З урахуванням наведеного підстав для призначення ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, про що просить у скарзі засуджений, у суду не має.

Отже, з урахуванням даних про особи ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , вищевказаних конкретних обставин кримінального провадження та з огляду на положення статей 50, 65, 103 КК покарання, призначене судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

Таким чином, підстав вважати, що покарання, обране судом апеляційної інстанції ОСОБА_10 , ОСОБА_9 ,не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень й особам засуджених та є явно несправедливим через суворість, не вбачається.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Порушень застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено.

Закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно. Призначене покарання ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , відповідає тяжкості кримінальних правопорушень і особам засуджених.

З урахуванням викладеного, касаційні скарги засуджених ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 ,слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2021року щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_10 , засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 без задоволення.

Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3