ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 640/16651/19
провадження № К/9901/28549/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 (головуючий суддя Шулежко В.П.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 (колегія суддів у складі головуючого судді Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М.,Шурка О.І.)
у справі № 640/16651/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства освіти і науки України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 ,
про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, зобов`язання вчинити дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просив:
- визнати протиправними, нечинними та скасувати Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» та Рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року в частині додатку 4 щодо затвердження рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступені доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 ;
- зобов`язати Міністерство освіти і науки України скасувати рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» Щербань Олені Василівні та видачу ОСОБА_2 відповідного диплома доктора історичних наук.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 29.05.2020, яке Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22.09.2020 залишив без змін, відмовив ОСОБА_1 в позові повністю.
3. ОСОБА_1 із вказаними судовими рішеннями не погодився та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про неправильне застосування окружним і апеляційним адміністративними судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 й передати справу №640/16651/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Відповідач та третя особа надіслали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені позивачем судові рішення - без змін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, 25.06.2018 ОСОБА_2 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України публічно захистила дисертацію «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія.
За підсумками доповіді ОСОБА_2 позивач разом з членами спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виступили з негативною оцінкою її дисертації.
6. За результатами таємного голосування членів спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України м. Львів із 17 членів спеціалізованої вченої ради, які взяли участь у голосуванні, з них 5 докторів наук за профілем дисертації, проголосували за присудження наукового ступеня доктора історичних наук ОСОБА_2 : «за» - 13, «проти» - 3, недійсних бюлетенів - 1.
7. Надалі 10.09.2018 експертна рада, у засіданні якої брала участь й здобувач, розглянула дисертацію ОСОБА_2 та викладені звернення позивача від 25.06.2018 № 158/20 і від 21.08.2018 № 158/59, в яких ОСОБА_1 просив врахувати інформацію щодо самоплагіату, тобто оприлюднення ОСОБА_2 повністю власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів, що є одним із проявів академічної недоброчесності, чого не взяла до уваги Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України під час ухвалення рішення щодо дисертації ОСОБА_2 .
8. Згідно з витягом із протоколу №4/2018 засідання експертної ради з питань проведення експертизи дисертацій робіт з історичних наук від 10.09.2018 експертна рада за результатами розгляду дисертації ОСОБА_2 пропонувати Міністерству освіти і науки України скерувати дисертацію на додаткове колективне рецензування до спеціалізованої вченої ради Д 20.051.51 у Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника та до спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.
9. Для додаткового розгляду (колективного рецензування) дисертація ОСОБА_2 була скерована до спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
10. За результатами отриманих позитивних висновків вказаних вище вчених рад, дисертацію ОСОБА_2 «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» за спеціальністю 07.00.05 - етнологія, 11.02.2019 повторно розглянула експертна рада з питань проведення експертизи дисертаційних робіт з історичних наук. На засіданні за результатами розгляду дисертації ОСОБА_2 ухвалене рішення (протокол № 1/2019 від 11.02.2019) пропонувати Міністерству освіти і науки України підтримати рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня доктора історичних наук ОСОБА_2 .
11. За результатами голосування позитивний висновок щодо колективного рецензування дисертації ОСОБА_2 «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» за спеціальністю 07.00.05 - етнологія підтримали 15 членів спеціалізованої вченої ради з 15 присутніх членів спеціалізованої вченої ради.
12. Міністерство освіти і науки України наказом від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 05 березня 2019 року» затвердило рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 .
13. Уважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Відмовляючи Пошивайлу Олександрові Миколайовичу в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що у межах спірних відносин позивач не довів факту порушення оскарженим наказом Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» своїх індивідуально виражених прав чи інтересів. Суд також зазначив, що Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України 05.03.2019 щодо наукових робіт позивача рішень не ухвалювала, а дія наказу на позивача не поширюється. Одночасно суд зауважив, що позивач оскаржує наказ та рішення в частині, які є актами індивідуальної дії, та прав чи інтересів останнього не стосуються/не порушують.
15. Стосовно тверджень позивача, що оскаржене рішення Міністерства освіти і науки України порушує його права інтелектуальної власності, завдає шкоди його фаховій репутації як ученого, вводить в оману наукове співтовариство, легалізує плагіат з використанням його наукових результатів, заохочує поширення в Україні псевдонауки, дискредитує українську етнологію та керамологію, суд вказав, що останній не позбавлений права на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права чи інтересу в порядку цивільного судочинства.
16. Водночас суд зауважив, що оскільки позивач не навів достатніх та переконливих доказів на обґрунтування порушення відповідачем процедури ухвалення наказу Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» та Рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року в частині додатку 4 щодо затвердження рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступені доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 , то вимога про зобов`язання Міністерство освіти і науки України скасувати рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 та видачу ОСОБА_2 відповідного диплома доктора історичних наук також не може бути задоволена судом.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, А ТАКОЖ ВІДЗИВІВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
17. Касаційна скарга обґрунтована тим, що ухвалення Міністерством освіти і науки України наказу від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» в частині присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» Щербань Олені Василівні, порушило індивідуально виражені права та інтереси позивача Пошивайла О.М., оскільки, на думку позивача, цим наказом відповідач легалізував протиправну поведінку ОСОБА_2 щодо використання наукових результатів його діяльності без зазначення того, що автором таких результатів є Пошивайло О.М.
18. Позивач наголошує, що суди попередніх інстанцій не застосували положення частини шостої статті 6 Закону України «Про вищу освіту», згідно з якими до захисту допускаються дисертації (наукові доповіді), виконані здобувачем наукового ступеня самостійно, а виявлення академічного плагіату в захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня і видачу відповідного диплома.
19. Також скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності документів, які безпосередньо стосуються предмета позовних вимог. Зокрема, позивач стверджує, що суди попередніх інстанцій відмовили йому у витребуванні, зокрема, таких документів: (1) наказу Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року»; (2) рішення Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року в частині додатку 4 щодо затвердження рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «Етнологія» ОСОБА_2 ; (3) висновки щодо додаткового розгляду (колективного рецензування) дисертації О.В. Щербань Спеціалізованими вченими радами Д 20.051.05 ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»; Д 26.227.01 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України; Д 26.001.01 Київського національного університету імені Тараса Шевченка; (4) атестаційної справи здобувача наукового ступеня доктора історичних наук ОСОБА_2 , включно з висновками про наукову й практичну цінність дисертації, виданого організацією, де виконувалася дисертація або до якої був прикріплений здобувач; (5) висновку комісії спеціалізованої вченої ради про дисертацію за результатами попереднього розгляду; (6) відгуків офіційних опонентів; (7) стенограми (розшифрованої фонограми) засідання спеціалізованої вченої ради.
20. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про те, що в розумінні Закону України «Про авторське право і суміжні права» до правомірного запозичення (з посиланням на джерело) у сфері науки відносять, зокрема, цитування у творі науки робіт інших дослідників із зазначенням джерела запозичення, якщо ці тексти цитуються також і в інших наукових працях по даній тематиці; до неправомірного використання чужих текстів віднесено оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, (привласнення особою собі чужих текстів) незалежно від типу цитування без зазначення авторства опублікованих текстів (без посилання на джерело).
Стверджує, що з наведеного вирізняються такі ознаки академічного плагіату як (1) привласнення особою собі чужих текстів та (2) відсутність посилання на автора та/або на використане джерело. З огляду на зазначене вважає, що текстові запозичення в дисертації ОСОБА_2 за Законом України «Про авторське право і суміжні права» не можна вважати неправомірним використання чужих текстів і кваліфікувати такі запозичення як плагіат.
Одночасно вказує, що Міністерство освіти і науки України ухвалило рішення відповідно до своїх повноважень, визначених Порядком присудження наукових ступенів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 № 567 (далі - Порядок присудження). Відповідно до зазначеного Порядку наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують спеціалізовані вчені ради за результатами прилюдного захисту дисертацій, а Міністерство освіти і науки України затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видає дипломи доктора та кандидата наук. Зауважує, що рішення спеціалізованої ради Д 35.222.01 та рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України були позитивними.
Також зазначає, що твердження позивача про те, що «рішення Міністерства поставило під сумнів мій професіоналізм, проігнорувало мої зауваження...Це дало підстави організаторам поширювати інформацію про мою заангажованість, упередженість...» не підтверджене жодним доказом. Крім того, вказує, що на всі звернення позивача Міністерство освіти і науки України надавало відповіді та на їхній підставі повторно скеровувало дисертацію на додатковий розгляд.
21. Третя особа у своєму відзиві вказує, що немає будь-яких підстав піддавати сумніву обґрунтованість ухвалення рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук ОСОБА_2 , оскільки за результатами голосування позитивний висновок щодо колективного рецензування дисертації ОСОБА_2 «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» за спеціальністю 07.00.05 - етнологія, підтримали усі 15 членів спеціалізованої вченої ради з 15 присутніх членів спеціалізованої вченої ради.
Водночас звертає увагу, що оскарженим позивачем наказом Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 не ухвалювались жодні рішення щодо ліквідації започаткованого ним наукового напряму, знищення наукової школи з української керамології тощо.
Додатково зазначає, що суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що суди позбавлені права надавати оцінку рішенню, ухваленому Атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України (яке слугувало підставою для затвердження оскарженого наказу), оскільки суть ухвалених відповідачем рішень належить до наукової діяльності і в розумінні КАС України такі рішення не є рішеннями суб`єкта владних повноважень.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у спірних відносинах, бере до уваги таке.
23. Лейтмотивом рішень судів попередніх інстанцій стала позиція про те, що у межах спірних відносин позивач не довів факту порушення оскарженим наказом Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 05 березня 2019 року» індивідуально виражених прав чи інтересів Пошивайла О.М.
24. Утім колегія суддів вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним, оскільки він зроблений (1) за відсутності належної перевірки обставин наявності порушення права позивача на розпорядження результатами своєї наукової діяльності (беручи до уваги стверджені позивачем факти щодо відтворення опублікованих ним досліджень без зазначення його авторства на ці матеріали) та (2) без належного дослідження стверджених позивачем фактів недотримання ОСОБА_2 вимог частини шостої статті 6 Закону України «Про вищу освіту» під час захисту дисертації на тему: «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» за спеціальністю 07.00.05 - етнологія.
25. Верховний Суд зазначає, що для правильного розв`язання цього спору насамперед важливо встановити наявність у Пошивайла О.М. права на позов.
26. Частина п`ята статті 55 Конституції України гарантує кожному захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
27. Стаття 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
28. Метою правосуддя є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних особі, яка звертається за захистом.
29. Позивач під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій послідовно наголошував, що оскаржене ним рішення Міністерства освіти і науки України порушує його права інтелектуальної власності, завдає шкоди його фаховій репутації як ученого, фальсифікує чинне законодавство, вводить в оману наукове співтовариство, легалізує плагіат з використанням його наукових результатів, заохочує поширення в Україні псевдонауки, дискредитує українську етнологію та керамологію.
30. Водночас під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у межах спірних правовідносин позивачем не доведено факту порушення оскаржуваними діями відповідача та самою видачею наказу МОН від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» індивідуально виражених прав чи інтересів Пошивайла О.М.
31. Своєю чергою Верховний Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржені позивачем акти не порушують його прав чи інтересів, та при цьому зауважує таке.
Щодо необхідності належної перевірки обставин порушення права позивача на розпорядження результатами своєї наукової діяльності (беручи до уваги стверджені позивачем факти щодо відтворення опублікованих ним досліджень без зазначення його авторства на ці тексти)
32. Як убачається з матеріалів справи, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржені позивачем судові рішення, обмежились формальною констатацією того, що наказ Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» не порушує індивідуально виражених прав чи інтересів Пошивайла О.М.
33. Натомість поза увагою судів попередніх інстанцій залишився чіткий, конкретний та доречний аргумент позивача про те, що у дисертації ОСОБА_2 на тему: «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» були використані результати його наукової діяльності без зазначення належності відповідних наукових ідей Пошивайлу О.М. Суд першої інстанції не зробив жодної спроби проаналізувати відповідний факт та надати йому належну юридичну оцінку під час ухвалення рішення по суті спору. Зазначений недолік під час апеляційного розгляду справи не виправив й суд апеляційної інстанції, попри те, що позивач під час розгляду справи апеляційним адміністративним судом також наполягав на тій обставині, що його права у цій справі порушуються через використання ОСОБА_2 у своєму дисертаційному дослідженні результатів наукової діяльності Пошивайла О.М. без зазначення авторства останнього на відповідні наукові ідеї.
34. За змістом статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
35. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
За змістом статті 210 КАС України до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи.
Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.
36. Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує:
чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їхню належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи.
Тобто обґрунтованим рішення слід вважати тоді: 1) коли суд повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи; 2) коли ці обставини доведені; 3) коли висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам справи.
37. Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Обґрунтованим є таке рішення, в якому відбите повне, всебічне та об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, їхня доведеність і досягнення істинності висновків суду - відповідність їх фактичній стороні справи та вимогам закону.
Зважаючи на це до змісту поняття обґрунтованість зазвичай включають два аспекти: повнота дослідження судом всіх матеріалів справи і достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення.
Верховний Суд зазначає, що як акт правосуддя рішення суду має чітко підтверджувати існування і суть спірних відносин.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Заява №4904/04) Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються (п. 58 рішення).
У Рішенні від 27 вересня 2010 року в справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Заява №49684/99) зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (п. 30 рішення).
38. Оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки суди не дослідили стверджені позивачем обставини порушення його права на розпорядження результатами наукової діяльності через використання ОСОБА_2 у своїй дисертації його наукових ідей та не вжили належних заходів для встановлення відповідних обставин. Також суди попередніх інстанцій не реалізували вимоги принципу офіційності й не зібрали докази на підтвердження чи спростування вказаних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого зробили передчасний висновок про відсутність у позивача права на звернення до суду з позовом у цій справі.
39. Одночасно колегія суддів зауважує, що Конституція України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності (частина перша статті 54).
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (частина друга статті 54).
За змістом частини третьої цієї самої статті держава сприяє розвиткові науки.
Зі змісту наведених приписів випливає те, що держава має позитивний обов`язок сприяти розвиткові науки, зокрема, й у спосіб створення ефективних правових механізмів превенції (запобігання) та протидії неправомірному використанню і поширенню результатів інтелектуальної діяльності без зазначення їхньої належності певній особі (автору).
Функціональним втіленням такого обов`язку держави є правило абзацу 1 частини першої статті 6 Закону України «Про вищу освіту», за яким до захисту допускаються дисертації (наукові доповіді), виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Виявлення в поданій до захисту дисертації (науковій доповіді) академічного плагіату є підставою для відмови у присудженні відповідного наукового ступеня.
Натомість виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома (речення перше абзацу 2 цієї ж статті).
40. Отже, наявність академічного плагіату відповідно до статті 6 Закону України «Про вищу освіту» є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома.
41. Колегія суддів також бере до уваги те, що в березні 2011 року Європейський науковий фонд (ESF) як спільна платформа сімдесяти восьми організацій-членів з тридцяти країн, всіх європейських академій (ALLEA), Європейської федерації національних академій наук і гуманітарних наук з п`ятдесяти трьох академій-членів у сорока країнах опублікували Європейський кодекс поведінки щодо цілісності досліджень як «загальноєвропейську угоду про набір принципів та пріоритетів для дослідницької спільноти».
42. Європейський кодекс поведінки щодо доброчесності досліджень пояснює, що дослідники та інші дослідницькі організації повинні дотримуватися та просувати принципи доброчесності в академічних та наукових дослідженнях. Відповідно до Кодексу плагіат - це порушення правил відповідальної поведінки. Це визначається як привласнення чужих матеріалів без належного визнання. У Кодексі підкреслюється, що дослідники повинні проявляти справедливість у наданні посилань та наданні заслуг за роботи інших осіб, і що всі автори, якщо не вказане інше, повинні повністю відповідати за зміст публікації.
43. За приписами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
44. За таких обставин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 належить скасувати, а справу - скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції.
45. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій мають надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їхніх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суди, конкретно у цій справі, встановлюють наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині своїх рішень, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Під час нового розгляду справи судам, зокрема, але не тільки, слід вжити заходів щодо витребування додаткових доказів, включно з висновком експертного дослідження в сфері інтелектуальної власності, поставивши перед експертом питання про те, чи були в дисертації ОСОБА_2 на тему: «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» (наукова спеціальність 07.00.05 - етнологія) використані результати досліджень Пошивайла О.М. без посилань на першоджерело.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі № 640/16651/19 скасувати.
Справу № 640/16651/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, зобов`язання вчинити дії направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя О.П. Стародуб
