ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/16651/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправними, нечинними та скасувати Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» та Рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року в частині додатку 4 щодо затвердження рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступені доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України скасувати рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 та видачу ОСОБА_2 відповідного диплома доктора історичних наук.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Міністерства освіти і науки України порушує його права інтелектуальної власності, завдає шкоди його фаховій репутації як ученого, фальсифікує чинне законодавство, вводить в оману наукове співтовариство, легалізує плагіат з використанням його наукових результатів, заохочує поширення в Україні, псевдонауки, дискредитує українську етнологію та керамологію. Позивач переконаний, що у такий спосіб заперечується його законне право висловлювати й відстоювати власну наукову позицію, власні наукові переконання, а також його право брати участь у атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, брати участь у наукових дискусіях і поширювати інформацію про спроби фальсифікації наукових знань та порушення академічної доброчесності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, в обґрунтування чого зазначив, що Міністерство освіти і науки України прийняло рішення відповідно до своїх повноважень, визначених Порядком присудження наукових ступенів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №567, а тому жодним чином право позивача не порушено.

Також відповідач звертає увагу, що позивач є доктором історичних наук, іншого наукового ступеня не здобував, на засіданні 05.03.2019 атестаційна колегія МОН щодо дисертації ОСОБА_1 рішення не приймала, у зв`язку з чим дія оскаржуваного наказу на нього не поширюється.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначає, що фактично відповідач не спростував жодного факту виявлених порушень чинного законодавства України, висвітлених у заявленому адміністративному позові, які не давали законних підстав відповідачу приймати наказ про затвердження рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НА України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «Етнологія» ОСОБА_2 , який призвів до порушення суб`єктом владних повноважень його особистих прав, свобод та законних інтересів.

Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в яких МОН проти позову заперечує в повному обсязі та наголошує, що Міністерством освіти і науки України під час прийняття оскаржуваного наказу дотримано норми чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 та запропоновано третій особі подати до суду пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2020 в порядку ст.121 КАС України поновлено третій особі строк на подання пояснень з приводу заявлених позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі.

Представником третьої особи надано пояснення на позовну заяву, в яких заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, в обґрунтування чого зазначив, що наказ Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 №308 прийнято на підставі пп.7 п.2 Розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» та відповідно до Порядку присудження наукових ступенів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.2013 №567. Оскаржуваний наказ спрямований на виконання прийнятих рішень і стосується, зокрема затвердженню рішень відповідних спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора (кандидата) наук з галузей науки та за науковими спеціальностями.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство освіти і науки України наказом від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» затвердило рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук з галузей науки та за науковими спеціальностями і видачу дипломів доктора наук здобувачам наукового ступеня відповідно до списку.

Наказом від 05.03.2019 №308 затверджено рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступені доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «Етнологія» ОСОБА_2 .

На думку позивача, вказані наказ Міністерства освіти і науки України, рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року та рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 в частині присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «Етнологія» ОСОБА_2 прийняті з порушенням норм законів.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 6 Закону України «Про вищу освіту» (чинна на час виникнення спірних правовідносин) визначає порядок атестації здобувачів вищої освіти.

Відповідно до частини першої вказаної статті атестація - це встановлення відповідності засвоєних здобувачами вищої освіти рівня та обсягу знань, умінь, інших компетентностей вимогам стандартів вищої освіти.

Атестація здійснюється відкрито і гласно. Здобувачі вищої освіти та інші особи, присутні на атестації, у тому числі під час захисту дисертації, можуть вільно здійснювати аудіо- та/або відеофіксацію процесу атестації.

Частина четверта цієї статті визначає, що атестація осіб, які здобувають ступінь доктора наук, здійснюється постійно діючою спеціалізованою вченою радою закладу вищої освіти чи наукової установи, акредитованою Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, на підставі публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації або опублікованої монографії, або сукупності статей, опублікованих у вітчизняних та/або міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Дисертації осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, та дисертації (або наукові доповіді у разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії або сукупності статей, опублікованих у вітчизняних та/або міжнародних рецензованих фахових виданнях) осіб, які здобувають ступінь доктора наук, а також відгуки опонентів оприлюднюються на офіційних веб-сайтах відповідних закладів вищої освіти (наукових установ) відповідно до законодавства (частина п`ята статті).

Згідно з частиною шостою зазначеної статті до захисту допускаються дисертації (наукові доповіді), виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Виявлення в поданій до захисту дисертації (науковій доповіді) академічного плагіату є підставою для відмови у присудженні відповідного наукового ступеня.

Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.

Скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржене відповідно до законодавства.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630, Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

МОН відповідно до покладених на нього завдань: формує та забезпечує функціонування системи атестації педагогічних, зокрема керівних, наукових і науково-педагогічних кадрів, організовує їх атестацію щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань і підвищення їх кваліфікації.

При цьому, відповідно до підпункту 7 пункту 2 розділу ХV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1556-VII, підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється закладами вищої освіти та науковими установами і започаткована до 1 вересня 2016 року, продовжується в межах передбаченого строку підготовки відповідно до законодавства, чинного на момент набрання чинності цим Законом. За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук у спеціалізованих вчених радах, утворених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук відповідно до законодавства, чинного до набрання чинності цим Законом, та видається диплом кандидата або доктора наук центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки до 31 грудня 2020 року. Цей строк може бути подовжено на час академічної або соціальної відпустки, військової служби або тривалої хвороби.

Згідно з підпунктами 47, 48 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630, МОН України відповідно до покладених на нього завдань: формує та забезпечує функціонування системи атестації педагогічних, зокрема керівних, наукових і науково-педагогічних кадрів, організовує їх атестацію щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань і підвищення їх кваліфікації; утворює атестаційну колегію, яка на принципах прозорості та відкритості затверджує рішення вчених рад закладів вищої освіти (наукових установ) про присвоєння науковим і педагогічним працівникам вчених звань старшого дослідника, доцента та професора, організовує її роботу, розглядає питання про позбавлення зазначених звань, оформляє та видає відповідні атестати, а також розглядає апеляції на рішення атестаційної колегії.

Питання присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук регулює Порядок присудження наукових ступенів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №567 (далі - Порядок №567).

Пунктом 6 Порядку №567 передбачено, що наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують спеціалізовані вчені ради за результатами прилюдного захисту дисертацій. МОН затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видає дипломи доктора та кандидата наук.

Відповідно до пункту 7 Порядку №567 спеціалізована вчена рада несе відповідальність за обґрунтованість прийнятих нею рішень і забезпечує високий рівень вимогливості під час розгляду дисертацій та проведення їх захисту. У разі порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів доктора або кандидата наук МОН вживає відповідних заходів аж до скасування рішення ради.

Пунктом 9 вказаного Порядку визначено, що дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто здобувачем у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Підготовлена до захисту дисертація повинна містити висунуті здобувачем науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характеризуватися єдністю змісту і свідчити про особистий внесок здобувача в науку.

Відповідно до пункту 10 Порядку докторська дисертація:

може бути подана до захисту у вигляді опублікованої монографії;

повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, що розв`язують важливу наукову або науково-прикладну проблему і щодо яких здобувач є суб`єктом авторського права;

Згідно з пунктом 14 Порядку якщо у дисертації використано ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов`язковим зазначенням конкретного особистого внеску в такі праці або розробки.

У разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело, є підставою для прийняття рішення про позбавлення його наукового ступеня.

Згідно пункту 22 Порядку №567 прилюдний захист дисертації проводиться на засіданні спеціалізованої вченої ради, яке вважається правоможним у разі, коли в його проведенні взяло участь не менш як дві третини складу, а також не менш як чотири доктори наук з кожної спеціальності докторської і не менш як три доктори наук із спеціальності кандидатської дисертації. Рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня вважається позитивним, якщо за нього проголосувало не менш як три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.

Відповідно до пункту 23 Порядку №567 захист дисертації повинен мати характер наукової дискусії, в якій зобов`язані взяти участь більше половини присутніх на засіданні членів спеціалізованої вченої ради - доктори наук з кожної спеціальності, за якою виконано дисертацію. Офіційні опоненти зобов`язані бути присутні на засіданні ради під час захисту дисертації. Якщо з поважної причини відсутній один з офіційних опонентів, то захист дисертації може проводитися за наявності позитивного відгуку відсутнього опонента. У такому разі на засіданні ради оголошується відгук відсутнього офіційного опонента і заслуховується виступ офіційного опонента, призначеного додатково керівництвом ради не пізніше ніж за три календарних дні до засідання. Захист дисертації не проводиться, якщо таке призначення відбулося пізніше встановленого строку. Здобувач може ознайомитися з копією письмового відгуку призначеного додатково офіційного опонента за день до захисту або перед захистом дисертації. Захист дисертації не може проводитися у разі відсутності двох офіційних опонентів або офіційного опонента, який подав негативний відгук про дисертацію. Після закінчення захисту дисертації спеціалізована вчена рада проводить таємне голосування щодо присудження наукового ступеня. Протокол лічильної комісії затверджується відкритим голосуванням простою більшістю голосів членів ради, які брали участь у засіданні. Здобувач має право за письмовою заявою зняти дисертацію з розгляду на засіданні спеціалізованої вченої ради до початку таємного голосування та у подальшому подати її до захисту як нову працю, крім випадків, зазначених у пункті 14 цього Порядку. Процедура засідання спеціалізованої вченої ради для проведення захисту дисертації визначається положенням про ради.

Пунктом 24 Порядку №567 передбачено, що спеціалізована вчена рада у місячний строк після захисту дисертації надсилає: адміністратору (розпоряднику) Єдиної державної електронної бази з питань освіти електронний примірник заповненої облікової картки дисертації за встановленою формою та електронний примірник дисертації; МОН паперовий примірник дисертації разом з атестаційною справою здобувача наукового ступеня, що оформляється згідно з вимогами, встановленими МОН. Другий примірник атестаційної справи здобувача наукового ступеня зберігається у спеціалізованій вченій раді протягом десяти років.

При цьому, відповідно до пункту 26 Порядку №567 у МОН розглядаються документи атестаційних справ здобувачів наукових ступенів та проводиться експертиза дисертацій з метою здійснення контролю за дотриманням спеціалізованими вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, про що готується висновок, який подається на розгляд атестаційної колегії МОН.

Якщо під час проведення експертизи дисертації встановлено порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, то МОН скасовує рішення ради про присудження наукового ступеня, вживає заходів, зокрема:

- вказує на недоліки під час розгляду дисертації та проведення її захисту;

- звужує профіль ради;

- пропонує керівнику вищого навчального закладу або наукової установи, в якій утворено раду, подати інші кандидатури для призначення голови ради, його заступника або вченого секретаря;

- позбавляє офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду права участі в атестації наукових кадрів;

- припиняє діяльність ради з визначенням строку, протягом якого нове клопотання про утворення ради не подається.

Згідно з пунктом 26 вказаного порядку строк розгляду у МОН дисертації та атестаційної справи здобувача наукового ступеня доктора наук не повинен перевищувати шести місяців, а наукового ступеня кандидата наук - чотирьох місяців.

Пунктом 29 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника контроль за науковим рівнем дисертації, їх науковою та практичною цінністю, роботою спеціалізованих вчених рад, дотримання єдиних вимог до здобувачів наукових ступенів, а також експертизу дисертацій здійснює МОН за участю експертних рад.

Порядок роботи експертних рад визначається Положенням про експертну раду, що затверджує МОН.

З цією метою Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011 №1058, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 №1167/19905, затверджено Положення про експертну раду з питань проведення експертизи дисертаційних робіт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного Положення, експертна рада з питань проведення експертизи дисертаційних робіт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (далі - експертна рада) є дорадчим органом Міністерства освіти і науки України, що утворюється для проведення експертизи дисертацій з метою здійснення контролю за їх науковим рівнем, науковою та практичною цінністю, роботою спеціалізованих вчених рад та дотриманням єдиних вимог до здобувачів наукових ступенів.

Експертні ради формуються Міністерством освіти і науки України з провідних учених певної галузі науки, які мають досвід з підготовки здобувачів наукових ступенів та беруть участь у процесі атестації наукових кадрів, за пропозиціями національних академій наук, центральних органів виконавчої влади, у сфері управління яких є вищі навчальні заклади III-IV рівня акредитації та наукові установи, а також вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації та наукових установ, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Пунктом 7 Положення про експертну раду визначено, що головним завданням експертної ради є участь у проведенні експертизи захищених дисертацій, розгляді документів атестаційних справ, а пунктом 10 Положення передбачено, що засідання проводиться за умови обов`язкової присутності представників Міністерства освіти і науки України, які беруть участь у засіданні експертної ради без права голосу. Засідання експертної ради проводиться відповідно до графіка, затвердженого Міністерством освіти і науки України.

Пунктами 11, 12 Положення про експертну раду з питань проведення експертизи дисертаційних робіт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, згідно яких для розгляду дисертації та документів атестаційної справи, що надходять до експертної ради, голова експертної ради (за його відсутності - заступник) за узгодженням з Міністерством освіти і науки України призначає експерта (експертів). Експерти отримують дисертацію, її електронну копію та атестаційну справу на засіданні експертної ради або у робочому порядку. Експерт: аналізує якість підготовки документів атестаційної справи (відгуки офіційних опонентів, відгуки на автореферат, висновок спеціалізованої вченої ради, публікації); визначає глибину обговорення дисертації під час захисту; аналізує якість підготовки дисертаційної роботи та автореферату щодо відповідності змісту роботи вимогам до кваліфікаційних наукових праць рівня кандидата чи доктора наук, відповідності паспорту наукової спеціальності, за якою захищено дисертацію, а також на наявність текстових запозичень; оцінює наукову та практичну цінність дисертації, а також ступінь новизни отриманих результатів, достовірність її висновків та рекомендацій. За результатами експертизи експерт готує проект атестаційного висновку.

Відповідно до пункту 16 Положення про експертну раду з питань проведення експертизи дисертаційних робіт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011 №1058 атестаційні висновки експертної ради приймаються шляхом відкритого голосування більшістю голосів. За пропозицією хоча б одного з членів експертної ради проводиться таємне голосування.

Відповідно до п.27 Порядку №567 контроль за науковим рівнем дисертацій, роботою спеціалізованих вчених рад МОН здійснює за участю експертних рад з питань проведення експертизи дисертацій. Порядок утворення, функціонування та діяльності експертних рад з питань проведення експертизи дисертацій визначається положенням про експертну раду, яке затверджує МОН. Експертні ради з питань проведення експертизи дисертацій проводять експертизу захищених дисертацій, розглядають питання, що належать до їх компетенції, готують експертні висновки про відповідність встановленим вимогам і відповідають за якість та об`єктивність підготовлених ними висновків. У разі потреби МОН запрошує на засідання експертної ради з питань проведення експертизи дисертацій здобувача, наукового керівника, керівника спеціалізованої вченої ради, де проводився захист дисертації.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 25.06.2018 ОСОБА_2 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України публічно захищена дисертація «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» за спеціальністю 07.00.05 - етнологія.

Під час доповіді, позивач разом з членами спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виступили з негативною оцінкою щодо дисертації ОСОБА_2 .

За результатами таємного голосування членів спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України м. Львів, із 17 членів спеціалізованої вченої ради, які взяли участь у голосуванні (з них 5 докторів наук за профілем дисертації), проголосували за присудження наукового ступеня доктора історичних наук ОСОБА_2 : «за» - 13, «проти» - 3, недійсних бюлетенів - 1.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія реєстраційної картки присутності членів спеціалізованої ради Д 35.222.01 від 05.06.2018, в якій проставлено власноруч 17 підписів.

В подальшому дисертацію ОСОБА_2 розглянуто експертною радою 10.09.2018 за участю здобувачки та з урахуванням викладених звернень позивача від 25.06.2018 №158/20 від. 21.08.2018 №158/59 в яких ОСОБА_1 просив врахувати інформацію щодо самоплагіату, тобто оприлюднення ОСОБА_5 повністю власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результаті, що є одним із проявів академічної недоброчесності під час прийняття рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо дисертації ОСОБА_2 .

Згідно з витягом із протоколу №4/2018 засідання експертної ради з питань проведення експертизи дисертацій робіт з історичних наук від 10.09.2018 експертна рада вирішила: за результатами розгляду дисертації ОСОБА_2 пропонувати МОН України направити дисертацію на додаткове колективне рецензування до спеціалізованої вченої ради Д 20.051.51 у Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника та до спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Окрім того, для додаткового розгляду (колективного рецензування) дисертацію ОСОБА_2 направлено до спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка.

За результатами отриманих позитивних висновків вищевказаних вчених рад, дисертацію ОСОБА_2 «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» за спеціальністю 07.00.05 - етнологія, 11.02.2019 повторно розглянуто експертною радою з питань проведення експертизи дисертаційних робіт з історичних наук. На засіданні прийнято рішення (Протокол №1/2019 від 11.02.2019), яким вирішено за результатами розгляду дисертації ОСОБА_2 пропонувати МОН підтримати рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня доктора історичних наук ОСОБА_2 .

Зі змісту даного висновку судом встановлено, що за результатами голосування позитивний висновок щодо колективного рецензування дисертації ОСОБА_2 «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування Наддніпрянщини другої половини XIX - початку XXI століття» за спеціальністю 07.00.05 - етнологія, підтримали 15 членів спеціалізованої вченої ради з 15 присутніх членів спеціалізованої вченої ради.

Таким чином, у суду відсутні підстави піддавати сумніву щодо необґрунтованості прийняття позитивного рішення стосовно ОСОБА_2 , за подібних результатів голосування, а тому суд вважає його вірним та вмотивованим.

Міністерство освіти і науки України наказом від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» затвердило рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук з галузей науки та за науковими спеціальностями і видачу дипломів доктора наук здобувачам наукового ступеня відповідно до списку.

Наказом від 05.03.2019 №308 затверджено рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 .

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, оскільки дисертація захищалась із спеціальності 07.00.05 «Етнологія», то до складу комісії ради з попереднього розгляду включено трьох членів ради, які мають ступінь доктора наук зі спеціальності 07.00.05. «Етнологія», що відповідає пункту 3.1 Положення про спеціалізовану вчену раду.

Кожен вчений має право мати свою власну думку (позитивну/негативну) стосовно дисертації, що захищається, і має право вільно її висловлювати. Таке право було реалізовано позивачем та іншими членами ради, в якій відбувся захист дисертації ОСОБА_2 . На засіданні ради мали місце наукова дискусія, що свідчить про дотримання радою пункту 23 Порядку №567, відповідно до якого захист дисертації повинен мати характер наукової дискусії.

Суд критично ставиться до тверджень позивача щодо неналежного оформлення дисертації ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Виявлені порушення вимог до оформлення дисертації та автореферату є підставою для висловлення зауважень, зокрема вченому секретареві ради.

Суд також звертає увагу, що усі висновки додаткових розглядів (колективного рецензування) спеціалізованої вченої ради Д 20.051.51 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України та спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка також містять зауваження щодо оформлення дисертації ОСОБА_2 . Однак, їх одностайність в тому, що ця обставина не може бути підставою для скасування рішення ради.

Відповідно до п.18 Порядку №567 з метою забезпечення незалежності експертизи для захисту дисертації спеціалізованою вченою радою призначаються офіційні опоненти з числа компетентних учених із спеціальності, за якою подано дисертацію. Для розгляду докторської дисертації призначаються три офіційних опоненти - доктори наук, причому тільки один з них може бути членом спеціалізованої вченої ради, де проводитиметься захист, чи штатним працівником вищого навчального закладу або наукової установи, в якій утворено спеціалізовану вчену раду.

Як вбачається з рішення щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук від 25.06.2018 ОСОБА_2 , усі офіційні опоненти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 мають науковий ступінь доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.05 «Етнологія» і на цій підставі є компетентними вченими зі спеціальності, за якою подано дисертацію.

Відтак, суд вважає, що доводи позивача в цій частині не відповідають дійсності, а тому не беруться судом до уваги.

Щодо оскаржуваного наказу Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 05.03.2019», суд зазначає наступне.

На думку суду, перед наданням оцінки діям МОН стосовно видачі оскаржуваного наказу МОН від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» необхідно встановити чи порушує видача даного наказу права позивача - ОСОБА_1

МОН, як орган державної влади, не є суб`єктом наукової діяльності і на цій підставі не може надавати наукові висновки, а при прийнятті рішень зобов`язане спиратися на фахову позицію суб`єктів наукової експертизи, до яких Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу» віднесені окремі експерти, групи експертів та експертні ради.

Рішення Спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня набирає чинності з моменту його прийняття.

Таким чином скасування оскаржуваного наказу МОН від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року», може бути лише формою позбавлення наукового ступеня.

Разом з тим, суд зазначає, що оскаржуваним наказом МОН від 05.03.2019 №308 не приймалося рішення відносно позивача, щодо ліквідації започаткованого ним наукового напряму, знищення наукової школи з української керамології тощо.

При розгляді даної справи, перевіряючи дотримання вимог чинного законодавства МОН при прийнятті оскаржуваного рішення, суд зазначає, що позбавлений права надавати оцінку рішенню, прийнятому Атестаційною колегією МОН (яке слугувало підставою для прийняття оскаржуваного наказу), оскільки суть ухвалених відповідачем рішень відноситься до наукової діяльності і у розумінні КАС України не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Окрім того, перед наданням оцінки діям МОН стосовно видачі оскаржуваного наказу МОН від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» суду необхідно встановити чи порушує видача даного наказу права позивача - ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України (п.1 резолютивної частини рішення №6-зп від 25.11.1997; п.1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25.12.1997; та п.1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14.12.2011).

Так, у рішенні №19-рп/2011 від 14.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст.55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч.2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч.3, 5 та 6 ст.55 Конституції України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.

Водночас, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, і обов`язковою умовою визнання оскаржуваного рішення протиправним є доведеність позивачем порушення ним його прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №504/4148/16-а.

При цьому, у межах спірних правовідносин позивачем не доведено факту порушення оскаржуваними діями відповідача та самою видачею наказу МОН від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» індивідуально виражених прав чи інтересів ОСОБА_1 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнято в порядок та спосіб, що визначений законодавством України (яке діяло на момент прийняття) та спрямований на виконання прийнятих рішень і стосується, зокрема, затвердження рішень відповідних спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора (кандидата) наук з галузей науки та за науковими спеціальностями. Оскаржуваний наказ містить усталені словосполучення, не надає додаткових прав чи привілеїв закладам вищої освіти (науковим установам), рішення спеціалізованих вчених рад яких затверджено. Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України 05.03.2019 щодо наукових робіт позивача рішення не приймала , у зв`язку з чим дія Наказу на позивача не поширюється.

Відтак, суд вважає, що оскаржувані наказ та рішення прийняті компетентним на те органом у порядок та спосіб, що установлені чинним законодавством України, а позивачем будь-яких процедурних порушень при прийнятті наказу і рішення не зазначено.

Більш того, позивач оскаржує наказ та рішення в частині, які є актами індивідуальної дії та прав чи інтересів останнього не стосуються/не порушують.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стосовно тверджень позивача, що оскаржуване незаконне рішення Міністерства освіти і науки України порушує його права інтелектуальної власності, завдає шкоди його фаховій репутації як ученого, фальсифікує чинне законодавство, вводить в оману наукове співтовариство, легалізує плагіат з використанням його наукових результатів, заохочує поширення в Україні псевдонауки, дискредитує українську етнологію та керамологію, суд зазначає, що останній не позбавлений права на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права чи інтересу в порядку цивільного судочинства.

Слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки позивачем не наведено достатніх та переконливих доказів в обґрунтування порушення відповідачем процедури прийняття Наказу Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 №308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» та Рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року в частині додатку 4 щодо затвердження рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступені доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 , відтак вимога про зобов`язання Міністерство освіти і науки України скасувати рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_2 та видачу ОСОБА_2 відповідного диплома доктора історичних наук, задоволенню також не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання зазначених вимог суб`єкт владних повноважень виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, надав суду достатні беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 139 КАС України судові витрати до стягнення не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко