Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
15 серпня 2024 року 640/16651/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , в якому просив:
визнати протиправними, нечинними та скасувати Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року та Рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року в частині додатку 4 щодо затвердження рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступені доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 етнологія ОСОБА_1 ;
зобов`язати Міністерство освіти і науки України скасувати рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України Д 35.222.01 про присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 етнологія ОСОБА_1 та видачу ОСОБА_1 відповідного диплома доктора історичних наук.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 29.05.2020, яке Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22.09.2020 залишив без змін, відмовив ОСОБА_2 в позові повністю.
Постановою Верховного Суду від 22.02.2022 касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі № 640/16651/19 скасовано. Справу № 640/16651/19 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, зобов`язання вчинити дії направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2022 (суддя Погрібніченко І. М.) справу було прийнято до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
24.10.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Шевченко А. В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 справу було прийнято до провадження судді Шевченко А. В., вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипка І.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 справу було прийнято до провадження судді Скрипка І.М., вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Третьою особою ОСОБА_1 у підготовчому засіданні 02.05.2024 заявлено відвід судді Скрипка І.М., який мотивний недовірою до складу суду, підігруванням судді, на думку третьої особи, позивачу; також зазначено і про подальше направлення такого клопотання до Вищої ради правосуддя.
Ухвалою суду від 02.05.2024 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Скрипка І.М. від участі у розгляді адміністративної справи № 640/16651/19 - залишено без задоволення.
02.05.2024 суддею Скрипка І.М. подано заяву про самовідвід.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 задоволено заяву судді Скрипка І.М. про самовідвід.
Передано адміністративну справу № 640/16651/19 до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
За результатами повторного автоматизованого розподілу 07.05.2024 адміністративна справа була передана для розгляду судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2024 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О.
Визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Встановлено для відповідача та третьої особи 10-денний строк (з моменту отримання копії цієї ухвали) для висловлення власної позиції щодо призначення у справі судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, пропозиції експертної установи для здійснення дослідження, переліку питань, роз`яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта тощо.
18.06.2024 до Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
Обґрунтовуючи вказане клопотання, третя особа стверджує, що оскаржуваний позивачем наказ та рішення є актами індивідуальної дії, які стосуються прав і свобод і законних інтересів виключно ОСОБА_1 та жодним чином не порушують в розумінні КАС України права, свободи чи законні інтереси позивача.
Третя особа зауважує, що оскаржений наказ та рішення є правовими актами ненормативного характеру, тобто актами індивідуальної дії і стосуються присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів конкретним особам, тобто виключно визначених у ньому суб`єктів, і встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до відповідних осіб, розраховані на одноразове застосування і після реалізації вичерпали свою дію.
Таким чином, на переконання третьої особи, оскаржений наказ та рішення не охоплюють коло прав та обов`язків позивача, оскільки саме по собі прийняття наказу і рішення не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом.
На думку третьої особи, недоведеність порушення оскаржуваними діяннями особистих прав та інтересів позивача є підставою для закриття провадження у справі, враховуючи практику Верховного Суду.
Так, третя особа посилається на ухвалу Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 800/554/17, якою закрито провадження у справі за пунктом 1 частини першої статі 238 Кодексу адміністративного судочинства України через недоведеність порушення оскаржуваними діяннями особистих прав та інтересів позивача.
Розглянувши вказане клопотання третьої особи, суд зазначає таке.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС).
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 червня 2018 року у справі № 800/489/17, від 12 червня 2018 року у справі № 800/587/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/284/19, від 13 листопада 2019 року у справі № 9901/331/19.
З огляду на вищенаведене, оскаржувані у цій справі наказ Міністерства освіти і науки України від 05.03.2019 № 308 та рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року є актами індивідуальної дії, оскільки видані стосовно ОСОБА_1 ; вказані рішення адресовані виключно ОСОБА_1 ; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на виникнення прав у ОСОБА_1 ; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують свою дію фактом їх прийняття.
Отже, оскаржувані наказ та рішення породжують права й обов`язки тільки для того суб`єкта, якому воно адресоване (якого воно стосується). Позивач до кола таких суб`єктів не належить.
Таким чином, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
При цьому суд зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема, як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ухвалення Міністерством освіти і науки України наказу від 05.03.2019 № 308 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів від 5 березня 2019 року» в частині присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 «етнологія» ОСОБА_1 , порушило індивідуально виражені права та інтереси позивача ОСОБА_2 , оскільки, на думку позивача, цим наказом відповідач легалізував протиправну поведінку ОСОБА_1 щодо використання наукових результатів його діяльності без зазначення того, що автором таких результатів є ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У частині першій статті 5 КАС України вказано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Як було вказано вище, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Таким чином КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22 та ін.).
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 990/73/23 (провадження № 11-118заі23) зазначила, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому у вищевказаній постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 990/73/23 (провадження № 11-118заі23) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог.
Аналогічний правовий висновок щодо недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема, як у цій справі (та, відповідно, необхідність закриття провадження у справі), викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21, від 16 червня 2021 року у справі № 9901/382/20 та багатьох інших.
Відповідно до частини другої статі 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики.
За ієрархічною структурою Велика Палата Верховного Суду є найвищою ланкою судової системи, а тому правові висновки ВП ВС підлягають першочерговому врахуванню.
Згідно з частиною четвертою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Однак, судом не встановлено, що у зазначеному порядку колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передавала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від викладеного у вищевказаних постановах Великої Палати висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який зводиться до недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів.
З урахуванням викладеного, оскільки розгляд цього спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, провадження у справі підлягає закриттю При цьому підстав для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.
Відповідно до частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 239, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. Клопотання ОСОБА_1 задовольнити.
2. Закрити провадження в адміністративній справі.
4. Роз`яснити позивачу, що цей спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства так і в судовому порядку взагалі.
5. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Дудін С.О.
