ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 813/7762/14
адміністративне провадження № К/9901/2239/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року (головуючий суддя - Грень Н.М., судді: Кравців О.Р., Ланкевич А.З.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (головуючий суддя - Мікула О. І., судді: Курилець А. Р., Кушнерик М. П.)
у справі №813/7762/14
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2183-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів від 31 жовтня 2014 року №1208-о "Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України";
- поновити його на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів;
- постанову суду в частині поновлення на посаді звернути до негайного виконання;
- стягнути з Державної фіскальної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 жовтня 2014 року (з дня звільнення) і до моменту фактичного поновлення на посаді;
- зобов`язати Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України №2183-о від 29 жовтня 2014 року.
Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці Міндоходів №1208-о від 31 жовтня 2014 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними порушеннями Львівської митниці Міндоходів з 30 жовтня 2014 року.
Зобов`язано Державну фіскальну службу України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в штаті Державної фіскальної служби України, згідно з вимогами статті 49-2 Кодексу законів про працю України.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 30 жовтня 2014 року по 11 червня 2020 року в сумі 462 267 грн.
Зобов`язано Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними порушеннями Львівської митниці Міндоходів та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6 914,25 грн допущено до негайного виконання.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ДФС України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в штаті ДФС України згідно з вимогами статті 49-2 Кодексу законів про працю України.
Абзац шостий рішення суду першої інстанції змінено, викладено його в наступній редакції: «Стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2014 року по 11 червня 2020 року в сумі 462 267 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових до сплати платежів».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Галицька митниця Держмитслужби звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
5. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 18 березня 2013 року №141 «Про Міністерство доходів і зборів України» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, наказом Міністерства доходів і зборів України від 28 січня 2014 року №174-о призначений на посаду заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів.
7. У період з 28 січня 2014 року по 29 жовтня 2014 року працював на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів.
8. Наказом Міністерства доходів і зборів України №2183-о від 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів та податкової міліції з підстав, передбачених підпунктом 1 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
9. Цей наказ Міністерства доходів і зборів України оголошено наказом Львівської митниці Міндоходів №1208-о від 31 жовтня 2014 року.
10. Відповідно до змісту наказу Міністерства доходів і зборів України №2183-о від 29 жовтня 2014 року вбачається, що такий складений на підставі довідки за результатами перевірки відомостей зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .
11. Вказана довідка містить інформацію про те, що ОСОБА_1 :
- в період з 12 листопада 2008 року по 04 квітня 2011 року обіймав посаду Першого заступника начальника Управління податкової міліції ДПА у Львівській області
- в період з 04 квітня 2011 року по 31 січня 2012 року обіймав посаду Першого заступника голови - начальника Управління податкової міліції ДПА Закарпатській області;
- в період з 01 лютого 2012 року по 25 березня 2013 року обіймав посаду Першого заступника голови - начальника управління податкової міліції ДПС у Закарпатській області.
12. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №160 утворено Державну фіскальну службу, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міндоходів шляхом перетворення.
13. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
14. Як зазначено в абзаці 6 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200, Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
15. Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 передбачено, що Підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
16. Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311 реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби України. Відповідно до додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311, Львівську митницю Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до Львівської митниці ДФС.
17. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №858 утворено Галицьку митницю Держмитслужби, а Львівську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
18. Не погодившись з наказами Міністерства доходів і зборів України №2183-о від 29 жовтня 2014 року, який оголошено наказом Львівської митниці Міндоходів №1208-о від 31 жовтня 2014 року, яким його звільнено з посади заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів з підстав, передбачених частиною першою статті 3 та підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
19. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що спірні накази відповідачів не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становлять непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції. Суд зазначив, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
20. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача з Державної фіскальної служби України, оскільки він прийнятий на державну службу в Львівську митницю Міндоходів та звільнений з посади заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів, яка і виплачувала йому зарплату, однак в ході розгляду цієї справи у зв`язку з неодноразовою реорганізацією така була замінена судом на правонаступника Львівську митницю ДФС, а згодом і на Галицьку митницю Держмитслужби, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню саме з Галицької митниці Держмитслужби.
21. Водночас, апеляційний суд, посилаючись на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №2340/3023/18, вказав, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. У зв`язку з цим, вказав на допущені судом першої інстанції порушення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податку на доходи та обов`язкових до сплати платежів.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
22. У касаційній скарзі Галицька митниця Держмитслужби не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки висновки судів не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими були недоведеними належними та допустимими доказами.
23. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17, відповідно до якої, зокрема, обмеження права позивача обіймати посаду в державному органі здійснено відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади», конституційність положень якого станом на час розгляду даної справи не спростована Конституційним Судом України.
24. Скаржник указує на те, що відповідно до висновків Венеційської комісії цілі, які переслідуються у Законі України «Про очищення влади» є правомірними. Скаржник зазначає, що жодних вимог стосовно проведення будь-яких службових розслідувань чи інших заходів як передумови звільнення особи вказаний закон не містить. У Законі України «Про очищення влади» зазначається лише про обов`язок щодо відомостей, наявних в особових справах осіб. Відповідачами по справі було дотримано вказаного обов`язку, що підтверджується довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача. Також, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій було проігноровано, що право на доступ до публічної служби не є абсолютним, про що неодноразово указував Європейський Суд з прав людини.
25. На думку скаржника, до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми першого речення частини другої статті 235 КЗпП України, а саме обмеження у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в один рік. Такі доводи обґрунтовано тим, що саме за клопотанням позивача було зупинено провадження у цій справі, а тому скаржник вважає, що такий тривалий розгляд справи пов`язаний виключно із діями самого позивача. Отже, на переконання, наявні підстави для застосування обмежень у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в один рік.
26. Також скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ним помилково віднесено цю справу до категорії справ незначної складності, розглянувши її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
28. Касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
29. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу правомірності звільнення позивача з посади заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів з підстав, передбачених частиною першою статті 3 та підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
30. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
31. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
32. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
33. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
34. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
35. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
36. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року №1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
37. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року №2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
38. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
39. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
40. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
41. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
42. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
43. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).
44. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
45. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).
46. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону №1682-VII).
47. Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
48. Відповідно до частини другої Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1682-VII, відповідно до якої звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у особових справах цих осіб.
49. Закон №1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок №788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок №788/2014), 2) Остаточний висновок №788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок №788/2014).
50. У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ №1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ №1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
51. Відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції із змінами, внесеними Законом №1682-VII) трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
52. За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону №1682-VII іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
53. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
54. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).
55. Питання застосування визначених люстраційним законодавством заходів досліджувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03 червня 2020 року.
56. Так, у постанові від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 у подібних за змістом правовідносинах Верховний Суд наголошував на тому, що суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що так само, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
57. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів "згідно із законом" означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
58. Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.
59. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
60. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.
61. У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.
62. У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі «Полях та інші проти України», був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682-VII, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682-VII, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.
63. Верховний Суд у своїй практиці послідовно наголошував, що без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
64. Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
65. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що до позивача, який обіймав посаду подібну посаді одного із заявників у справі "Полях та інші проти України", був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682-VII, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по зазначеній справі.
66. За аналогічних обставин, Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 дійшов висновку, що заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.
67. Верховний Суд констатує, що з обсягу встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі слідує, що позивача було звільнено з посади на підставі Закону №1682-VII за критерієм перебування на посаді «заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику» сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року. Таке звільнення проведено на підставі довідки за результатами перевірки відомостей зазначених в особовій справі та трудовій книжці ОСОБА_1 .
68. Зі змісту цієї довідки вбачається, що встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки, а перевірка стосувалась лише обрахунку періодів служби на відповідній посаді. Довідка не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а спірні накази від 29 жовтня 2014 року № 2183-о та від 31 жовтня 2014 року № 1208-о не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
69. Тож звільнення позивача проведено на підставі довідки про вивчення його особової справи. При цьому, відповідачі ніколи не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів, відповідачами не здійснювалися заходи, спрямовані на встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача, що не відповідає меті та принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.
70. Інші доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
71. Правозастосування судами у цій справі відповідає практиці Верховного Суду з цих питань, зокрема у постанові від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 та наступній практиці, де Верховний Суд відійшов від раніше сформованої позиції, якої дотримувався до цього рішення та яка полягала у тому, що перебування більше року на посаді/посадах, які зазначені в частині першій статті 3 Закону №1682-VII, передбачає безумовне застосування заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, зазначивши, що при вирішенні цієї категорії справ застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі "Полях та інші проти України".
72. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Тож відповідно до сформованої практики перелік судових рішень, які зазначаються у постанові Верховного Суду про відступ від правової позиції, сформованої у таких судових рішеннях, не є вичерпним. Верховний Суд неоднаразово наголошував, що відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, останній може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
73. Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи скаржника про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17, де Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що обмеження права позивача обіймати посаду в державному органі здійснено відповідачами відповідно до вимог Закону №1682-VІІ, конституційність положень якого станом на час розгляду даної справи не спростована Конституційним Судом України. По-перше, правовідносини у цій справі та у справі №800/186/17 не є подібними. По-друге, постанова від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17 ухвалена Великою Палатою Верховного Суду до набрання статусу остаточного рішенням ЄСПЛ від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18).
74. Оцінюючи доводи касаційної скарги у цій частині, Верховний Суд зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
75. Верховним Судом враховуються доводи касаційної скарги про безпідставний розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, а не в загальному порядку як справи, що не належить до справ незначної складності. Разом з тим, дане порушення, на яке звернув увагу скаржник не вплинуло на правильність висновків під час вирішення спору у цій справі та в силу частини другої статті 350 КАС України не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
76. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
77. Ураховуючи викладене, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне залишити без задоволення касаційну Галицької митниці Держмитслужби у частині незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та скасування спірних наказів та поновленням на посаді.
78. Верховний Суд звертає увагу, що КЗпП України, який підлягає субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин, передбачає засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Аналіз статті 235 КЗпП України свідчить, що основним першочерговим засобом такого правового захисту є поновлення на роботі. Крім того, у разі незаконного звільнення суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами Порядку №100.
79. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги стосовно наявності підстав для обмеження розміру стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахунком за один рік у зв`язку з його виною у розгляді справи понад один рік.
80. Колегія суддів наголошує, що добросовісна реалізація позивачем його процесуальних прав на подання клопотань про зупинення та поновлення провадження в справі, не покладає на нього тягар вини за розгляд справи більше одного року у розумінні частини другої статті 235 КЗпП України.
81. Норми чинного законодавства не виключають період зупинення провадження в справі з періоду, за який має бути сплачений середній заробіток час вимушеного прогулу.
82. Відтак доводи касаційної скарги у частині наявності підстав для обмеження періоду виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими.
83. Водночас, рішення судів попередніх інстанцій в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, не є предметом касаційного оскарження, а тому Верховним Судом в цій частині не переглядаються.
84. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.
85. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
86. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №813/7762/14 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова,
Судді Верховного Суду
