УХВАЛА
25 січня 2022 року
Київ
справа №440/2582/20
адміністративне провадження №К/9901/9568/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П., судді - Кравчук В.М., Єзеров А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 (судді - Жигилій С.П., Русанова В.Б., Любчич Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, встановив:
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення йому з 22.11.2019 основної державної пенсії по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи згідно Закону України №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- скасувати рішення від 18.12.2019 за №164250001078, винесеного Відділом з питань перерахунків пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Полтавській області про призначення йому державної основної пенсії по інвалідності згідно статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №76-VІІІ від 28.12.2014 із застосуванням підпункту 1 пункту 11 Порядку та пункту 9-1 затвердженого Постановою КМУ №1210 від 23.11.2011, як особі з інвалідністю другої групи, основний розмір пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, який становить 2620,80 грн;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області скасувати запис у його пенсійній справі про причини інвалідності "Каліцтво/захворювання, пов`язане з ліквідацією аварії на ЧАЕС в період проходження ВС" та внести запис, який зазначений в довідці МСЕК сер. 7-66 ВЛ№0141271 від 01.12.2005;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити призначення йому з 22.11.2019 основної державної пенсії по інвалідності, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року (5х4173,00 грн=20865,00 грн) відповідно до частини третьої статті 59 Закону України №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як мінімальна соціальна гарантія, запроваджена законодавцем згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019 у справі №3-14/2011 (402/19, 1737/19) без застосування формули, зазначеної в постанові Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області і у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати, проводити перерахунок його основної державної пенсії виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року;
- визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення з 22.11.2019 йому додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у відповідності до статті 50 Закону №796-ХІІ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити йому додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю з 22.11.201 у відповідності до статті 50 Закону №796-ХІІ у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-ХІІ та провести відповідні виплати.
ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення позивачу з 22.11.2019 основної державної пенсії по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону України №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як військовослужбовцю, який брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Визнано протиправним та скасовано рішення від 18.12.2019 за №164250001078, винесене Відділом з питань перерахунків пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про призначення позивачу з 22 листопада 2019 року державної основної пенсії по інвалідності згідно статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону №76-VІІІ від 28.12.2014 із застосуванням підпункту 1 пункту 11, пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, як особі з інвалідністю ІІ групи.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити призначення позивачу з 22.11.2019 основної державної пенсії по інвалідності, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відповідно до частини третьої статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести виплату такої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області скасувати запис у пенсійній справі позивача про причини інвалідності "Каліцтво/захворювання, пов`язане з ліквідацією аварії на ЧАЕС в період проходження ВС" та внести запис, який зазначений у довідці МСЕК про групу та причину інвалідності, яка пов`язана із виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків на ЧАЕС у 1986 році №0141271 та виписці із акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати працездатності у відсотках від 01.12.2005 №0141271 про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
28.12.2020 позивач звернувся до суду з заявою в порядку ст. 383 КАС України про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не виконання у повному обсязі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, вчинених на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2020.
З такою ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач, звернувся з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції щодо її оскарження.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Позивач не погодився з ухвалою апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив її скасувати, а справу направити для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та обмежено передбачене Конституцією України право на апеляційне оскарження судового рішення, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вже розглядав справи, в яких поставало питання можливості оскарження ухвали про залишення без задоволення поданої в порядку статті 383 КАС України заяви.
Зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №814/1171/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян дійшов висновку, що процесуальним законодавством не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у справах №821/11/18, №260/852/19, №420/4480/19, №520/5390/20, №554/8244/17.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України не відносяться до переліку ухвал, зазначених в статті 294 КАС України, відтак Верховний Суд дійшов висновку про те, що такі ухвали апеляційному перегляду не підлягають.
За наслідками розгляду цієї справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права сформованих у справах №814/1171/17, №821/11/18, №260/852/19, №420/4480/19, №520/5390/20, №554/8244/17 з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з абзацу 2 частини 5 статті 383 КАС України у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Частиною 6 статті 383 КАС України передбачено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Загальні правила апеляційного оскарження ухвал в адміністративному судочинстві закріплено у частинах другій та третій статті 293 КАС України, відповідно до яких учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина 2 статті 293 КАС України).
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (частина 2 статті 293 КАС України).
За такого правового регулювання ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише у випадку, якщо оскарження таких ухвал прямо передбачають відповідні норми КАС України.
Однак, ні стаття 383, ні стаття 294 КАС України не містять норм, які передбачають можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.
Водночас, за правилами статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII і статті 13 КАС України. Крім того, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з засад (принципів) адміністративного судочинства (п. 6. ч. 3 ст. 2 КАС України).
При цьому, на відміну від статті 129 Конституції України в редакції, чинній до 29 вересня 2016 року, яка до основних засад судочинства відносила забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, положення цієї ж статті у чинній редакції Конституції України такого застереження не передбачають.
Конституційний Суд України в рішенні від 27.01.2010 №3-рп/2010 (справа про апеляційне оскарження ухвал суду) дійшов висновку, що відсутність можливості оскарження ухвали про відмову у видачі дубліката виконавчого листа може призвести до порушення конституційної засади судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129 Конституції України). У цій справі Конституційним Судом України надано офіційне тлумачення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017) та статті 126 Конституції України (в редакції до 29.09.2016).
Крім того, у рішенні від 13.06.2019 №3-208/2018(2402/18) Конституційний Суд України дійшов висновку, що обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції (справа щодо конституційності положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України).
За наслідками розгляду цієї справи колегія суддів дійшла таких висновків:
1. Обмеження права на апеляційний перегляд ухвали про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, суперечить гарантованому Конституцією України та закріпленому у статті 2 КАС України засадничому праву на апеляційний перегляд справи, який, в т.ч., включає і право на апеляційне оскарження ухвал з процесуальних питань (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).
2. Оскільки ухвали щодо судового контролю постановляються після ухвалення рішення у справі, то заперечення щодо них в порядку частини 3 статті 293 КАС України не можна буде викласти в апеляційній скарзі на рішення суду. Такий підхід робить неефективним судовий контроль та нівелює засадничий принцип обов`язковості судового рішення (пункт 9 частини третьої статті 129 Конституції України).
3. За змістом статті 383 КАС України ухвали про повернення заяви та ухвала про її задоволення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а ухвала про залишення заяви про без задоволення - ні. Таким чином, дві з трьох ухвал, постановлені в порядку статті 383 КАС України, підлягають апеляційному оскарженню. При цьому, в разі винесення ухвали не на користь суб`єкта владних повноважень (задоволення заяви) така ухвала підлягає оскарженню, а якщо на користь суб`єкта владних повноважень (залишення заяви без задоволення), то така ухвала оскарженню не підлягає. Такий підхід до забезпечення права на судовий захист призводить до порушення засадничого принципу судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129 Конституції України).
За правилами частини 2 статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Згідно зі статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Враховуючи, що висновки щодо застосування норм процесуального права, від яких колегія суддів вважає за необхідне відступити, викладено у рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи №440/2582/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України,
у х в а л и в:
Cправу №440/2582/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук
