Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
24 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 808/1509/16
головуючий суддя І інстанції - Стрельнікова Н.В.
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,
суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,
за участю секретаря судового засідання: Чорнова Є.С.,
розглянувши у вікдритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року в адміністративній справі №808/1509/16 за позовом ОСОБА_1 до Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області в особі голови районної державної адміністрації Шворака Юрія Миколайовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька обласна державна адміністрація, Департамент освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Профспілковий комітет Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання дій протиправними, скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області в особі голови районної державної адміністрації Шворака Юрія Миколайовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька обласна державна адміністрація, Департамент освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Профспілковий комітет Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області, якому просила:
- визнати протиправними дії голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області Шворака Ю.М.;
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови районної державної адміністрації Запорізької області №66-к від 14 квітня 2016 року;
- поновити позивача на посаді начальника відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області з 14 квітня 2016 року; визнати період часу з 14 квітня 2016 року по дату поновлення на роботі невиконання позивачем службових обов`язків - вимушеним прогулом;
- стягнути з Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області на користь позивача моральну шкоду у сумі 5000 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 року у справі № 808/1586/14 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року було залишено без змін.
Вказана постанова була оскаржена позивачем в касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 31.07.2019 року касаційну скаргу адвоката Шипілової Світлани Володимирівни - представника ОСОБА_1 було задоволено частково.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі № 808/1509/16 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
В наведеній постанові судом касаційної інстанції було зазначено, що під час оскарження до суду наказу про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП, суд зобов`язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку. Лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП.
У цій справі суди вищенаведеного не врахували та, вирішуючи питання щодо правомірності звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП, в аспекті встановлення систематичності невиконання позивачем посадових обов`язків обмежились констатацією наявності факту притягнення її до дисциплінарної відповідальності згідно з розпорядженням голови РДА від 20 січня 2016 року, не надавши останньому жодної оцінки.
Без вирішення вказаного питання ухвалення рішення по суті заявлених у цій справі позовних вимог є неможливим.
За результатом повторного розгляду справи, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови районної державної адміністрації № 66-к від 14 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації з 15 квітня 2016 року.
Стягнуто з Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 квітня 2016 року по 25 травня 2020 року у сумі 98222,09 грн.
Стягнуто з Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1 5000 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць та поновлення на посаді допущено до негайного виконання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірне рішення про звільнення позивача було прийнято обґрунтовано, оскільки останньою було повторно допущено дисциплінарний проступок. Зауважено, що повноваженнями в галузі освіти, культури і туризму, молоді та спорту Великобілозерська районна державна адміністрація не володіє, що призвело до того, що на сьогодні, в структурі районної державної адміністрації відсутня посада на якій повинна бути поновлена позивач, юридична особа остаточно припинена, правонаступники відсутні. Крім того, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не врахував, що позивач працевлаштована та отримує заробітну плату за новим місцем роботи, яка має бути відрахована від суми, що підлягає стягненню, як і не підлягає задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди, якої остання не зазнала, тому як була працевлаштована, а сам лише факт звільнення не свідчить про заподіяння такої.
ОСОБА_1 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні просила задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач та її представник в судовому засіданні заперечували відносно задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.
Представник третьої особи - Профспілкового комітету Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області просила задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Інші учасники судового процесу, в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутності останніх.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 5 ст. 353 КАС України визначено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Як було встановлено судом першої інстанції, розпорядженням голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області № 134-к від 01 серпня 2013 року позивач призначена на посаду начальника відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області. До часу звільнення перебувала на вказаній посаді.
18 січня 2016 року, голові райдержадміністрації, начальником управління фінансів Великобілозерскої райдержадміністрації, надано лист № 18 щодо використання освітньої субвенції в 2015 році, з визначенням залишку на 01 січня 2016 року.
19 січня 2016 року першим заступником голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області та керівником апарату складено на ім`я голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області подання відносно ОСОБА_1 .
Відповідно до змісту вищевказаного подання встановлено, що ОСОБА_1 не забезпечує належну роботу у підвідомчому структурному підрозділі, не володіє ситуацією у фінансуванні галузі.
20 січня 2016 року розпорядженням голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області № 4-к "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 " відповідно до статті 14 Закону України "Про державну службу", статей 147-149 КЗпП України, подання першого заступника голови райдержадміністрації, пояснень працівників райдержадміністрації, позивачу оголошено догану за неналежне виконання службових обов`язків.
Вищевказане розпорядження позивачем не оскаржено.
21 березня 2016 року на ім`я голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області складена доповідна записка від імені першого заступника голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області про те, що поведінка начальника відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації ОСОБА_1 є недопустимою, як для керівника, який очолює галузь освіти в районі, а також порушує правила етичної поведінки державного службовця та виявляє явну неповагу до керівництва райдержадміністрації.
Головою райдержадміністрації накладено резолюцію щодо погодження з профспілковим комітетом звільнення ОСОБА_1
21 березня 2016 року голова Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області направив до голови первинної профспілкової організації Великобілозерської районної державної адміністрації подання "Про надання згоди на розірвання трудового договору" з ОСОБА_1 начальником відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації.
25 березня 2016 року профспілковим комітетом Великобілозерської райдержадміністрації надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , начальником відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської райдержадміністрації, згідно пункту 3 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Листом від 05 квітня 2016 року за №98 Управління фінансів Великобілозерською райдержадміністрацією надало інформацію, що фінансування заробітної плати з нарахуванням за ІІ половину березня не проводилось, в зв`язку з відсутністю зареєстрованих фінансових зобов`язань. Протягом березня 2016 року по відділу освіти, молоді та спорту було здійснено фінансування лише заробітної плати за І половину березня та видатків на придбання предметів, матеріалів (автозапчастин на суму 6510 грн.). Видатки на харчування, оплату послуг, енергоносіїв протягом березня не здійснювалось. Наведено залишок асигнувань за відповідними кодами.
В цей же день, першим заступником складена доповідна записка голові райдержадміністрації щодо невикористання відділом освіти, молоді та спорту коштів в січні - березні 2016 року. Протягом І кварталу не здійснюється фінансування в повному обсязі всіх статей кошторису. Не сплачуються рахунки за придбані продукти харчування, видатки на відрядження, послуги зв`язку (відключено інтернет в навчальних закладах), не проводиться придбання запланованих предметів та обладнання.
Відповідачем проставлено резолюцію про необхідність надання позивачем пояснень та підготувати матеріали на звільнення.
Проте, позивач відмовилась надати пояснення стосовно доповідної записки райдержадміністрації від 05.04.2016 року. На підтвердження вказаної обставини представником відповідача надано акт відмови від надання пояснень датований 11.04.2016 року.
12 та 14 квітня 2016 року відповідачем листами № 02176/08-36 від 08 квітня 2016 року, № 02171/08-36 від 14 квітня 2016 року, № 1084/01-17 від 07 квітня 2016 року отримано погодження Запорізької обласної державної адміністрації та Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації у зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку та застосуванням дисциплінарного стягнення, пункт 3 статті 40 КЗпП України.
Погодження відповідачем отримано на виконання пункту 6.1. Положення про відділ освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови № 469 від 29 грудня 2012 року (далі за текстом - Положення), яким визначено, що відділ освіти, молоді та спорту очолює керівник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою районної держадміністрації згідно із законодавством про державну службу за погодженням з департаментом освіти і науки, молоді та спорту облдержадміністрації в установленому законом порядку.
Розпорядженням голови Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області від 14 квітня 2016 року за № 66-к, звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку та застосування раніше дисциплінарного стягнення, пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Не погодившись з наведеним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено систематичність невиконання позивачем посадових обов`язків та відповідно законності звільнення ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП, згідно з розпорядженням голови районної державної адміністрації Запорізької області № 66-к від 14 квітня 2016 року.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов`язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);
2) недотримання пов`язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону;
3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);
4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);
5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);
6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Отже, загальні підстави для звільнення державного службовця із займаної посади регулюються нормами КЗпП.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю Украни, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.
Під час оскарження до суду наказу про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку. Лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватися і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.06.2018 року у справі № 714/395/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для прийняття спірного наказу були висновки відповідача стосовно систематичного (повторного) невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Факт повторності (систематичності) відповідач обґрунтовує застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення (догани) на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 20.01.2016 року № 4-к.
Встановивши зміст спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з наведеними висновками відповідача, з огляду на наступне.
Як вбачається з розпорядження голови районної державної адміністрації від 20.01.2016 року № 4-К, «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », позивачу було оголошено догану за неналежне виконання службових обов`язків.
Підставою прийняття наведеного розпорядження визначено подання першого заступника голови райдержадміністрації та пояснення працівників райдержадміністрації.
Згідно наведеного подання першого заступника голови райдержадміністрації, в останньому зазначено про неналежну поведінку позивача, а саме вигуки та коментарі позивача з місця під час виступу голови райдержадміністрації. Зазначено, що позивач не забезпечує належну роботу у підвідомчому структурному підрозділі, не володіє ситуацією в фінансуванні галузі. Так, в результаті безвідповідальності позивача на кінець року накопичилась значна сума вільних залишків освітньої субвенції, в той же час для підготовки закладів освіти до навчального року залучались батьківські кошти, що створює напругу в суспільстві, спричиняє виникнення конфліктних ситуацій. У галузі освіти систематично виникають конфліктні ситуації як у самому відділі, так і у взаємовідносинах з керівниками складів освіти, що спричиняє погіршення робочої атмосфери та знижує якість надання освітніх послуг.
Відтак, наведеним поданням визначено загальні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності без конкретизації самого дисциплінарного проступку та вини позивача у її вчиненні.
Поряд з вказаним, вищезазначене розпорядження голови районної державної адміністрації від 20.01.2016 року № 4-К не містить в собі конкретного дисциплінарного проступку (етичного, посадового, професійного), за вчинення якого, позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Так, у своїх поясненнях (відображених зокрема в апеляційній скарзі) відповідач зазначив, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулось за встановлення наступних обставин, а саме розпорядженням голови Великобілозерської РДА від 26.09.2014 №212 «Про затвердження кошторисної документації» зобов`язано начальника відділу освіти, молоді га спорту райдержадміністрації ОСОБА_1 оформити відповідну документацію пов`язану з виконанням робіт щодо затвердження проекту «Реконструкція дитячого дошкільного підрозділу «Дзвіночок» навчально-виховного комплексу №1». ОСОБА_1 був виданий відповідний наказ щодо затвердження кошторисної документації на даний об`єкт. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства віл 16.09.2015 № 231 «Про затвердження об`єктів, що фінансуються у 2015 році за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження» затверджено реконструкцію вищевказаного закладу, що давало право позивачу на початок робіт. Але договір на виконання відповідних робіт був укладений лише 09.11.2015. Це призвело до того, що роботи з реконструкції розпочалися з запізненням, коли настали несприятливі погодні умови, що негативно вплинуло на якість робіт, скоротило термін виконання цих робіт та поставило під загрозу взагалі виконання цих робіт, бо закінчувався бюджетний рік. Відповідно до пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2010 № 1132 «Про затвердження порядку перерахування міжбюджетних трансфертів» невикористані в поточному році кошти субвенцій повертаються до державного бюджету. Термін виконання робіт по даному об`єкту та оплати за виконані роботи спливав 25 грудня 2015 року (кінець казначейського обслуговування), тож невикористані кошти державним казначейством підлягали поверненню до державного бюджету безповоротно в останній день грудня 2015 року. Підрядна організація по ремонту дитячого садка в разі невиплати йому коштів за виконані роботи попереджала, що вимушена буде подати до суду. ОСОБА_1 необхідно було підписати акт після висновків фахівців авторського та технічного нагляду лише за виконані роботи, а не всі, які передбачалося зробити. Завдяки спільним зусиллям вдалося переконати ОСОБА_1 не перекладати свої посадові обов`язки на інших та довести ремонтні роботи до завершення, не втратити кошти державної субвенції зони спостереження. В подальшому головою РДА було видано протокольне доручення № 1 від 18.01.2016, яким начальнику відділу освіти, молоді та спорту РДА ОСОБА_1 було видано завдання: тримати па постійному контролі дотримання температурного режиму в навчальних закладах району (щоденно протягом опалювального періоду); провести в трудових колективах навчальних закладах району бесіди по дотриманню працівниками трудової дисципліни (до 25.01.2016); викликати підрядника, який робив ремонт опалювальної системи в Великобілозерській ЗОШ № 3 для усунення недоліків (до 25.01.2016); надати пояснювальну записку про причини невикористання запланованих коштів освітньої субвенції на 2015 рік (до 19.01.2016). Надана позивачем, на виконання доручення голови райдержадміністрації, пояснювальна записка містила несуттєву інформацію і не надавала відповіді на поставлені головою райдержадміністрації завдання. Таким чином, на підставі наданих позивачем пояснень, та з урахуванням пояснювальної записки начальника управління фінансів райдержадміністрації, згідно якої ОСОБА_1 не забезпечила ефективне, цільове та результативне використання бюджетних коштів, не здійснювала внутрішній контроль за повнотою їх надходження та використанням, було встановлено факт неналежного виконання службових обов`язків позивачем.
Отже, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 державні функції виконувала не в повному обсязі, будучи державним службовцем порушувала етику державної служби, а саме в запізненні на розширену оперативну нараду голови райдержадміністрації 18.01.2016, позивач звинувачувала інших державних службовців. Своє запізнення в присутності працівників райдержадміністрації спочатку виправдовувала тим, що не знала про проведення наради. Відразу ж було проведено оперативне розслідування, в результаті якого виявилося, що ОСОБА_1 під особистий підпис була ознайомлена з часом та місцем проведення наради, що вона вже потім визнала і в поясненні вказала вже іншу причину запізнення - заспокоєння бухгалтера, який вирішив звільнитися за власним бажанням. В ході проведення наради позивач поводилася некоректно, неетично, порушуючи та затримуючи хід наради, проявляла неповагу до голови райдержадміністрації, який вів нараду, постійно «перебиваючи» його виступи репліками, що не мали відношення до питань наради.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем, на виконання обов`язку, визначеного ст. 77 КАС України, не було надано до суду будь-яких доказів в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, які б підтверджували факт вчинення позивачем наведених дисциплінарних (посадових) порушень, зокрема не надано доказів, які б обґрунтовували факт не використання без поважних причин, та наявності винних дій (бездіяльності), запланованих коштів освітньої субвенції на 2015 рік.
Крім того, відповідно до ст. 67 Закону України "Про державну службу" (в редакції станом на 14.04.2016 року) дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.
Частиною 3 ст. 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
При цьому, відповідачем не обгрунтовано чому до позивача було застосовано найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, визначений ст. 66 Закону України "Про державну службу" (звільнення з посади державної служби) і неможливості застосування менш суворих їх видів, з урахуванням характеристики, подяк та грамот на останню (т. 1 а.с. 9-13).
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що дисциплінарне стягнення, накладене на позивача на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 20.01.2016 року № 4-К є необґрунтованим, оскільки відповідачем не було належним чином підтверджено факт вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення, а тому відсутній факт повторності, обумовлений п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю Украни, що свідчить про протиправність розпорядження голови районної державної адміністрації Запорізької області № 66-к від 14 квітня 2016 року, а відповідно необхідність його скасування, поновлення позивача на посаді, яку остання займала на час звільнення, а саме на посаді начальника відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації з 15 квітня 2016 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).
Що стосується посилань відповідача на відсутність в структурі районної державної адміністрації посади на якій повинна бути поновлена позивач, оскільки відділ освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації, як юридична особа остаточно припинений, а правонаступники відсутні, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 КЗпП України в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини сторонами не заперечуються, позивач обіймала та її звільнено з посади начальника відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації.
Слід звернути увагу, що поновлення позивача на іншій посаді ніж начальник відділу освіти, молоді та спорту Великобілозерської районної державної адміністрації виходить за межі юридичної компетенції суду, тому як чинним трудовим законодавством не передбачено поновлення працівника на іншу посаду ніж він займав до звільнення.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що у разі відсутності посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу, шляхом введення ліквідованої або скороченої посади. Якщо підприємство, установа реорганізовано, рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником з послідуючим можливим застосуванням п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Також, що стосується посилань відповідача на необхідність відрахування із середнього заробітку за час вимушеного прогулу суми заробітної плати позивача, отриманої у відділі освіти, культури, туризму, охорони культурної спадщини, молоді та спорту Великобілозерської сільської ради, які ґрунтуються на положеннях п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», останні не заслуговують на увагу, оскільки викладені у вказаній постанові роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку було виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», а положення ст. 235 КЗпП України відповідних застережень не містять.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.06.2018 року по справі № 826/808/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.
Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Так, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
Так, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що при вирішенні питання про наявність підстав відшкодування моральної шкоди позивачу, останній обґрунтовано виходив з того, що з боку роботодавця мало місце протиправне порушення трудових прав позивача неправомірним звільненням, та враховуючи характер та зусилля позивача на відновлення свого порушеного права, стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000.00 грн. є обґрунтованим.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, до уваги колегією суддів не приймаються, тому як не мають правового значення для правильного вирішення справи.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року в адміністративній справі №808/1509/16-залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко
суддя В.Є. Чередниченко
