Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 754/9261/19
провадження № 61-106св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
за позовом ОСОБА_1
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
за позовом ОСОБА_2
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року в складі судді: Саламон О. Б., та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що під час шлюбу подружжям придбано спільне майно, частина зазначеного майна, а саме автомобілів та автобусів відповідачем була продана без згоди позивача, чим порушено право позивача на спільне користування майном.
Квартира, земельна ділянка та садовий будинок були придбані ОСОБА_1 в шлюбі, але для її особистого користування і за її особисті кошти, які вона отримала в борг, підтвердженням чого є письмові розписки від 25 листопада 1994 року та від 18 квітня 2017 року. ОСОБА_1 вважала, що хоч і майно придбане в шлюбі (квартира, земельна ділянка та садовий будинок), однак за її особисті кошти, тому воно було зареєстровано на її ім`я і має належати їй.
У період шлюбу ОСОБА_2 отримав прибуток в розмірі 2 520 000 грн від здачі автобусів марки Богдан А-091 в оренду, а тому вважає, що має право на частину отриманого відповідачем прибутку у визначеному розмірі. Оскільки відповідачем в період шлюбу частина автомобілів та автобусів марки Богдан була відчужена без її згоди, тому вважає, що найбільш ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даному спорі є стягнення на її користь грошової компенсації у розмірах, що визначені на підставі звітів про оцінку кожного транспортного засобу окремо та на підтвердження того, що автомобілі та автобуси Богдан були відчужені відповідачем надала копії договорів купівлі-продажу транспортних засобів без зазначення в них вартості проданих транспортних засобів.
Крім того, в період шлюбу ОСОБА_2 придбано і інше рухоме майно, зокрема, карабін, рушниця та пістолет, які перебувають в особистому користуванні відповідача, а тому не заперечує залишити зазначене майно відповідачу, а на свою користь просить стягнути 1/2 частину від їх вартості, яка була визначена на підставі звіту про незалежну оцінку вартості зброї.
ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог від 27 січня 2021 року, просила в порядку поділу спільного майна подружжя:
визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л душ «Б», вбиральна «В», свердловина «І», огорожа «№ 1-4», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221281201:02:002:0063, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , земельна ділянка НОМЕР_1 ;
визнати Автобус-D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини Автобуса - D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , за кожним;
визнати Автобус - D, марки Богдан 09201, 2006 року випуску ідентифікаційний номер : НОМЕР_3 спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини Автобуса - D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , за кожним;
визнати Автобус - D, марки БОГДАН А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини Автобуса - D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , за кожним;
визнати транспортний засіб Вантажопасажирський -В, марки ГАЗ, 2005 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини транспортного засобу Вантажопасажирського - В, марки ГАЗ, 2005 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 , за кожним;
визнати транспортний засіб Автобус -D, марки БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_6 спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини транспортного засобу Автобус -D, марки БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_6 , за кожним;
визнати транспортний засіб Легковий універсал -В, марки УАЗ 315195-030, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_7 спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини Легкового універсал -В, марки УАЗ 315195-030, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_7 , за кожним;
визнати транспортний засіб Легковий седан -В, марки ВАЗ 21013, 1985 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_8 спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини Легкового седану - В, марки ВАЗ 21013, 1985 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_8 , за кожним;
визнати транспортний засіб Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року випуску ідентифікаційний номер НОМЕР_9 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості транспортного засобу, що становить 70 497,50 грн;
визнати автомобіль марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_10 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості транспортного засобу, що становить 97 475,50 грн;
визнати автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_11 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автобуса, що становить 46 565 грн;
визнати автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_12 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автобуса, що становить 46 565 грн;
визнати автомобіль LEXUS LS 460, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_13 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автомобіля, що становить 162 066,50 грн;
визнати автомобіль ВМW Х5, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_14 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автомобіля, що становить 177 587,50 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини від отриманого прибутку від надання в оренду автобусів марки Богдан А-091, в розмірі 2 520 000 грн;
виділити ОСОБА_2 в особисту приватну власність карабін Remington-700 (дозвіл № 19470 від 02 лютого 2016 року), рушницю Benelli (дозвіл № НОМЕР_15 від 20 жовтня 2011 року), травматичний пістолет Скат 1РК (дозвіл № НОМЕР_16 від 10 січня 2018 року) та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини від вартості карабіну Remington-700, рушниці Benelli, травматичного пістолету Скат 1РК, яка складає 37 848 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 250 000 грн.
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з окремим позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя набутого за час шлюбу.
Позов ОСОБА_2 мотивований тим, що з 09 лютого 1993 року він перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 . Сімейне життя не склалося через різні погляди на сімейні відносини, відсутність взаєморозуміння між подружжям, а тому вважає, що збереження шлюбу є недоцільним і слід розірвати шлюб.
Під час шлюбу з ОСОБА_1 подружжям спільно за спільні гроші придбана земельна ділянка, садовий будинок та трикімнатна квартира в м. Києві. Зазначене нерухоме майно придбано в шлюбі і оформлено на ім`я його дружини - ОСОБА_1 , яка не визнає, що це нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, однак частка кожного з подружжя складає 1/2.
ОСОБА_2 просив:
розірвати шлюб, укладений 09 лютого 1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом РАЦС у Мінського району, а/з № 113 ;
визнати спільною сумісною власністю подружжя: земельну ділянку кадастровий номер 3221281201:02:002:0063 площею 0,0599 га, що розташована АДРЕСА_2 , садовий будинок, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л. душ літ. «Б», вбиральня літ. «В», свердловина літ. «І», огорожа «№ 1-4», що розташований АДРЕСА_2 та трикімнатну квартиру, що розташована в АДРЕСА_1 .
поділити спільне майно подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3221281201:02:002:0063 площею 0,0599 га, що розташована АДРЕСА_2 , за кожним; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садового будинку, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л. душ літ. «Б», вбиральня літ. »В», свердловина літ. «І», огорожа «№ 1-4», що розташований АДРЕСА_2 , за кожним; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири, що розташована в АДРЕСА_1 , за кожним;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 9 552,60 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 73 600 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року:
цивільну справу № 754/17655/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя набутого за час шлюбу - об`єднати в одне провадження з цивільною справою № 754/9261/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя;
присвоєно цивільній справі загальний номер № 754/9261/19.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року:
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково;
визнано Автобус-D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину Автобуса - D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину Автобуса - D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
визнано Автобус-D, марки Богдан 09201, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину Автобуса- D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину Автобуса - D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;
визнано транспортний засіб Вантажопасажирський - В, марки ГАЗ, 2005 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу Вантажопасажирського - В, марки ГАЗ, 2005 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину транспортного засобу Вантажопасажирського - В, марки ГАЗ, 2005 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ;
визнано транспортний засіб Легковий універсал -В, марки УАЗ 315195-030, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_7 спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину Легкового універсал - В, марки УАЗ 315195-030, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на частину Легкового універсал -В, марки УАЗ 315195-030, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_7 ;
визнано Легковий седан -В, марки ВАЗ 21013, 1985 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 спільним майном спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину Легкового седану - В, марки ВАЗ 21013, 1985 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_8 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину Легкового седану - В, марки ВАЗ 21013, 1985 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_8 .
виділено ОСОБА_2 в особисту приватну власність карабін Remington-700 (дозвіл № 19470 від 02 лютого 2016 року), рушницю Benelli (дозвіл № НОМЕР_15 від 20 жовтня 2011 року), травматичний пістолет Скат 1РК (дозвіл № НОМЕР_16 від 10 січня 2018 року);
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини від вартості карабіну Remington-700, рушниці Benelli, травматичного пістолету Скат 1РК, яка складає 9 535 грн;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн;
в іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено;
позов ОСОБА_2 задоволено повністю;
розірвано шлюб, зареєстрований 09 лютого 1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом РАЦС у Мінського району, актовий запис № 113;
визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 3221281201:02:002:0063, площею 0,0599 га, що розташована АДРЕСА_3 , земельна ділянка НОМЕР_1 ; садовий будинок, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л. душ літ.»Б», вбиральня літ. «В», свердловина літ. «І», огорожа «№ 1-4», що розташований АДРЕСА_2 ; квартиру, що розташована в АДРЕСА_1 ;
в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності:
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3221281201:02:002:0063 площею 0,0599 га, що розташована АДРЕСА_2 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3221281201:02:002:0063 площею 0,0599 га, що розташована: АДРЕСА_3 , земельна ділянка НОМЕР_1 ; визнано за ОСОБА_2 , право власності на частину садового будинку, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л. душ літ.»Б», вбиральня літ. «В», свердловина літ. «І», огорожа «№ 1-4», що розташований АДРЕСА_2 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садового будинку, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л. душ літ. «Б», вбиральня літ. «В», свердловина літ. «І», огорожа «№ 1-4», що розташований: АДРЕСА_2 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири, що розташована в АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири, що розташована в АДРЕСА_1 ;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 73 600 грн;
стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат по сплаті судового збору 9 168,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
перебуваючи у шлюбі, будучи власником транспортного засобу легкового седану-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , автомобіля марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_10 , автобусу БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_11 , автобусу БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_12 , автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_13 , автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, ідентифікаційний код НОМЕР_14 відповідачем ОСОБА_2 зазначені транспортні засоби були відчужені. Зокрема, транспортні засоби: легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року випуску був відчужений 18 червня 2014 року; автомобіль марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску відчужений 23 листопада 2016 року; автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_11 відчужений 04 січня 2017 року; автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_12 відчужений 04 січня 2017 року; автомобіль LEXUS LS 460, 2007 року випуску відчужений 28 квітня 2016 року; автомобіль ВМW Х5, 2003 року випуску відчужений 13 лютого 2019 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується представником відповідача (т. 1 а. с. 7, 126, 127, 128, 129, 130, 176, 177);
суд погодився із думкою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , що зазначене рухоме майно було відчужено відповідачем під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому гроші від продажу зазначених автомобілів використані в інтересах родини, оскільки матеріали справи не містять доказів зворотного і позивач не довела належними та допустимими доказами того, що виручені кошти від продажу рухомого майна ним були використані не в інтересах родини. Шлюб між подружжям не розірваний, а режим окремого проживання подружжя не встановлений судом. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_2 , відчужуючи спірні автомобілі, діяв без згоди його дружини - позивача по справі та використав одержане майно від їх продажу не в інтересах родини. Відтак, автомобілі та автобуси, які були відчужені відповідачем, перебуваючи в шлюбі з позивачем, проживаючи разом та маючи взаємні права та обов`язки подружжя, не підлягають поділу, з огляду на недоведеність вимог позивачем в цій частині позову, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1/2 частини різниці вартості зазначених транспортних засобів, не підлягає задоволенню;
на час розгляду справи судом встановлено, що автобус -D, марки БОГДАН А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 знятий з обліку у зв`язку з вибраковкою, що підтверджується реєстраційною карткою ТЗ (т. 1 а.с. 171). За такої обставини, з урахуванням відсутності автобуса - D, марки БОГДАН А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на час розгляду справи судом, через його знищення, зазначений автобус не може бути предметом поділу. Позивачем ОСОБА_1 не доведено його наявності на час розгляду справи, відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні;
щодо запропонованого позивачем ОСОБА_1 варіанту поділу інших автобусів та автомобілів, зокрема, автобуса-D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , автобуса-D, марки Богдан 09201, 2006 року випуску ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , транспортного засобу вантажопасажирський - В, марки ГАЗ, 2005 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , транспортного засобу легкового універсалу - В, марки УАЗ 315195-030, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , легкового седану - В, марки ВАЗ 21013, 1985 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , то представник відповідача ОСОБА_4 не заперечувала про їх поділ, із поділом, запропонованим представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , погодилася. За змістом частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Відтак вимоги позивача в частині поділу зазначених транспортних засобів, підлягають задоволенню та поділу між подружжям згідно запропонованого позивачем варіанту - по 1/2 частини кожному із подружжя;
позивачем ОСОБА_1 , на переконання суду, не надано належних та допустимих доказів наявності обставин, що мають істотне значення для справи задля визнання за нею права особистої власності на нерухоме майно, що було придбано подружжям в період перебування у шлюбі. Суд критично поставився до показів свідка ОСОБА_5 , яка в судовому засіданні свідчила, що була свідком того, що ОСОБА_1 отримувала гроші в борг для придбання спірної квартири. Зазначені пояснення суперечать рішенню Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання розписки недійсною (справа № 754/1109/21), яке набуло чинності 09 грудня 2022 року (т. 3 а. с.51-55), позов ОСОБА_2 задоволений, розписка від імені ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) від 25 листопада 1994 року про отримання нею коштів в розмірі 14 000 дол. США у ОСОБА_6 визнана недійсною. Частиною 4 статті 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на процесуальний порядок подання доказів учасниками судового процесу, докази не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються (частина восьма статті 83 ЦПК України), а відтак суд не приймає копію апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року (справа № 754/1109/21), яка була подана представником позивача через відділ документального забезпечення суду разом із клопотанням про відкладення розгляду справи, з огляду на стадію судового розгляду - стадію судових дебатів;
судом також встановлено, що перебуваючи в шлюбі, 20 квітня 2017 року подружжям був придбаний садовий будинок та земельна ділянка на підставі нотаріально посвідчених договорів (т. 2 а. с. 206, 222). На підставі ухвали суду було витребувано матеріали нотаріальних справ щодо посвідчення зазначених договорів, серед яких міститься нотаріально посвідчена заява від ОСОБА_2 від 20 квітня 2017 року, якою він стверджує, що: «садовий будинок та земельна ділянка укладаються його дружиною в інтересах їх сім`ї, грошові кошти за які купується зазначена нерухомість є їх спільною власністю подружжя, отже і зазначене нерухоме майно також буде спільною власністю подружжя» (т. 2 а. с. 221, 240). Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що вона отримувала гроші в борг на підставі письмової розписки від 18 квітня 2017 року для придбання садового будинку і земельної ділянки для власного користування, спростовуються матеріалами справи, зокрема постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у цивільній справі № 754/8960/20 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Вказаною постановою суду було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики (т.3 а. с. 1, 4-7), з огляду на відсутність оригіналу розписки в матеріалах справи;
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 343/1294/18, в якій акцентував увагу на тому, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 264/2232/19 зробив висновок, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує. З огляду на викладене, враховуючи, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що квартира, садовий будинок та земельна ділянка придбані за її особисті кошти, в цій частині вимоги не підлягають задоволенню, а натомість підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 за об`єднаним позовом шляхом визнання майна спільним сумісним та підлягає поділу між сторонами шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно по 1/2 частині кожному із співвласників;
щодо вимог позивача про розподіл набутого під час шлюбу іншого рухомого майна - карабіну Remington-700, рушниці Benelli, травматичного пістолету Скат 1РК та стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини від вартості зазначених речей в загальному розмірі 37 848 грн, залишивши речі у власності відповідача, слід зазначити наступне. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 частково визнала вимоги позивача в цій частині, подавши заяву про часткове визнання вимог (т. 2, а. с. 88-90). Відповідач визнає зазначене рухоме майно спільним майном подружжя, не заперечує залишити його в своєму користуванні та володінні, оскільки він ним користується і погоджується на грошову компенсацію вартості 1/2 частини від вартості зброї, але не погоджується із визначеною вартістю майна, яка визначена позивачем на підставі Звіту про незалежну оцінку вартості зброї в загальному розмірі 75 696 грн (т.2 а.с.106-114). За цих обставин представником відповідача наданий інший Звіт про незалежну оцінку рухомих речей-зброї, яким визначена загальна вартість зброї в розмірі 19 070 грн. (т. 2 а. с.90-97). Вирішуючи питання про визначення вартості рухомих речей - зброї для визначення вартості 1/2 частини зазначеного рухомого майна та стягнення її з відповідача, суд приймає Звіт про незалежну оцінку рухомих речей-зброї, який був складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_10 , оскільки оцінювачем при визначенні вартості зброї була зроблена поправка у відсотках на рік випуску зброї, її знос, технічний стан зброї та комплектність (т. 2 а. с. 90-97), тоді як зазначені показники при визначенні вартості зброї іншим оцінювачем ОСОБА_11 враховано не було (т. 2 а. с. 106-106, 114). За таких обставин, з урахуванням часткового визнання відповідачем вимог в цій частині позову, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини від вартості зброї в розмірі 9 535 грн, залишивши зброю у власності ОСОБА_2 ;
вимога позивача про стягнення з відповідача 1/2 частини від отриманого прибутку від надання в оренду автобусів марки Богдан А-091 в розмірі 2 520 000 грн не підлягає задоволенню через недоведеність вимог належними та допустимими доказами. Надані представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Шаповаловим А. М. письмові докази, зокрема, особиста переписка з особою, яка не є стороною по справі, з приводу здачі ним автобуса в оренду, інші роздруківки з мережі Internet (т. 2 а. с. 29) не доводять в розумінні статей 77-78 ЦПК отримання прибутку відповідачем ОСОБА_2 ;
вимога ОСОБА_2 за об`єднаним позовом до ОСОБА_12 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, оскільки визнана представником ОСОБА_1 - адвокатом Шаповаловим А. М., який в судовому засіданні вимогу про розірвання шлюбу визнав. З огляду на викладене, за умови визнання позову в частині розірвання шлюбу, враховуючи принцип добровільності шлюбу, а також не бажання сторін і надалі перебувати у цьому шлюбі, вимога ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню;
в обґрунтування понесених витрат представником позивача - адвокатом Шаповаловим А.М. був наданий договір про надання адвокатом правової допомоги, додаток № 1 до договору про надання адвокатом правової допомоги, прибутковий касовий ордер, попередній розрахунок витрат. В подальшому сума судових витрат понесена позивачем представником позивача була збільшена до 250 000 грн. Представником відповідача - адвокатом Андруцькою Г. О. надано клопотання про зменшення судових витрат понесених позивачем з обставин визначених у клопотанні (т.1 а. с. 205). Зокрема, зазначає, що визначена сума судових витрат є занадто великою, не відповідає обсягу наданих послуг, витраченому адвокатом Шаповаловим А. М. часу на справу та його поведінку через зловживання процесуальними правами та систематичним затягуванням розгляду справи. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та за повним задоволенням об`єднаного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , витрати на професійну правничу допомогу, надану представником ОСОБА_1 - адвокатом Шаповаловом А. М., які підлягають стягненню з відповідача, з урахуванням зменшення судом таких витрат, становить 40 000 грн. Задовольняючи об`єднаний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та з урахуванням відсутності заперечень стороною позивача по справі щодо наданого розрахунку представником ОСОБА_2 , як орієнтовного так і кінцевого розрахунку понесених судових витрат, суд вважає понесені витрати реальними (т.1 а. с. 181, 183, 186, 188-189, 233-234, 235-237, 238-239), відповідають обсягу виконаних адвокатом робіт за час розгляду справи в суді, кількість відвіданих адвокатом судових засідань по справі клієнта та кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом в інтересах відповідача, а тому підлягають задоволенню та стягненню з ОСОБА_1 в розмірі сплачених судових зборів 9 168,40 грн (768,40 грн.+8400 грн.) та витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Андруцькою Г. О., в розмірі 73 600 грн. Матеріалами справи підтверджується, що докази витрат на професійну правничу допомогу та їх розрахунок, разом з Актами виконаних робіт та квитанціями про їх сплату, представником відповідача - адвокатом Андруцькою Г.О. надано до суду у рамках встановлених ЦПК України порядку і строків подання цих доказів. В поданих до суду представником ОСОБА_2 - адвокатом Андруцькою Г.О. кінцевому розрахунку суми судових витрат, які відповідач поніс в зв`язку із розглядом справи, Актах з приводу надання правничої допомоги та виставлених відповідних рахунках, наведений детальний опис наданої адвокатом правничої допомоги з позначенням кількості витраченого часу та вартістю послуг на загальну суму 73 600 грн. При вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надану представником відповідача - адвокатом Андруцькою Г.О., суд приходить до висновку, що заявлена сума у розмірі 73 600 грн відповідає критеріям реальності, обґрунтованості та розумності, оскільки відповідна професійна правнича допомога, покладена в основу розрахунків, була доцільною і необхідною для належного захисту прав та інтересів відповідача. Отже, суд вважав доведеним і обґрунтованим розмір витрат на професійну правничу допомогу надану представником відповідача - адвокатом Андруцькою Г. О. в сумі 73 600 грн, як такий, що узгоджується з реальною і фактично наданою професійною правничою допомогою;
з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має пільги щодо сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю 2 групи. З наявних в матеріалах справи доказів вбачаться, що позивач ОСОБА_2 (за об`єднаним позовом) за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя було сплачено судовий збір у розмірі 640 грн та 4 800 грн відповідно. Отже, з урахуванням вимог частини шостої статті141 ЦПК України та розміру задоволених вимог, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 9 168,40 грн (8 400 грн + 768,40 грн), сплачені за подання позовної заяви в частині вимог щодо розірвання шлюбу поділу майна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишено без задоволення;
рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року залишено без змін;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно вважав, що спільним сумісним майном, яке набуте сторонами за час шлюбу та за спільні кошти є квартира, земельна ділянка, садовий будинок та автомобілі. При визначенні часток у праві спільної сумісної власності суд виходив із того, що спірне майно було набуто сторонами під час шлюбу і частки подружжя є рівними. При цьому отримані під час шлюбу доходи не можуть бути стягнуті на користь позивача, як і половина вартості реалізованих транспортних засобів, оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено, що отримані кошти були використані поза волею дружини і не в інтересах сім`ї. Стягуючи з відповідача половину вартості зброї в розмірі 9 535 грн., суд врахував звіт оцінювача ФОП ОСОБА_10 від 19 листопада 2020 року, як такий, що є більш об`єктивним;
посилання у апеляційній скарзі на те, що спірна квартира, земельна ділянка та садовий будинок були придбані за особисті кошти ОСОБА_1 , а тому є її особистим майном, визнані судом апеляційної інстанції необґрунтованими і відхилені. Як на підставу таких тверджень, скаржник посилається на розписки від 25 листопада 1994 року, 18 квітня 2017 року про отримання коштів в борг виключно з метою придбання нерухомого майна в особистих цілях, а не в інтересах сім`ї. Однак, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 8 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, визнано недійсною розписку від імені ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) від 25 листопада 1994 року про отримання нею коштів в розмірі 14 000 доларів США у ОСОБА_6 . Також в матеріалах справи наявна копія заява ОСОБА_2 на купівлю ОСОБА_1 садового будинку та земельної ділянки, зі змісту якої убачається, що грошові кошти за які купляється майно є спільною сумісною власністю подружжя (том ІІ а. с. 240). Копія розписки від 18 квітня 2017 року у даному випадку не може змінювати правовий режим спільного майна подружжя. Ураховуючи встановлені обставини, ОСОБА_1 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя;
доводи апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача компенсації половини вартості транспортних засобів, що були відчужені відповідачем, не підлягають задоволенню. Спірні транспортні засоби (Mitsubishi Lancer, Lexus LS 460, Skoda Superb, ВМW Х5, БОГДАН А-091 - VIN: НОМЕР_12 ; НОМЕР_11; НОМЕР_6) були відчужені ОСОБА_2 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 , а тому за принципом частини 3 статті 61 СК України вважається, що у випадку, коли одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Більшість вказаних транспортних засобів були продані задовго до ініціювання спору щодо поділу майна подружжя, а тому відсутні підстави для висновку, що виручені кошти від реалізації транспортних засобів не були використані в інтересах сім`ї і позивачем ця обставина жодним чином не доведена. Крім того, шлюб між подружжям розірваний не був і режим окремого проживання подружжя ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не встановлений;
вимоги скаржника про стягнення з відповідача половини доходу від здачі транспортних засобів (автобуси-D, марки Богдан) в оренду також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Такі вимоги недоведені жодними доказами, оскільки матеріали справи не містять факту отримання доходу, його розміру, а також, що він не був використаний в інтересах сім`ї;
твердження скаржника про занижену вартість у висновку оцінювача ФОП ОСОБА_10 від 19 листопада 2020 року карабіну Remington-700, рушниці Benelli, травматичного пістолета Скат 1РК необґрунтовані і відхилені колегією суддів. В матеріалах справи наявні два звіти про оцінку вказаної вище зброї: висновок оцінювача ФОП ОСОБА_10 від 19 листопада 2020 року, де сума вартості зброї визначена в розмірі 19 070 грн; висновок оцінювача ОСОБА_11 (ФОП ОСОБА_13 ) від 24 грудня 2020 року, де сума вартості зброї визначена в розмірі 75 696 грн (том ІІ, а. с. 90, 107). Приймаючи до уваги висновок оцінювача ФОП ОСОБА_10 від 19 листопада 2020 року, суд першої інстанції правильно зазначив, що цей звіт має більш об`єктивний характер, оскільки при оцінці враховано поправки на рік виписку зброї, торг, технічний стан та комплектність, в той час як у висновку експерта ОСОБА_11 від 24 грудня 2020 року є поправка лише на рік випуску;
колегія суддів відхилила посилання у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. замість реально понесених 250 000 грн; стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 73 600 грн, суд не звернув увагу на те, що вони є значно завищеними та необґрунтованими. Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу сторін, суд першої інстанції правильно врахував, що витрати позивача не підлягають стягненню у заявленому розмірі, виходячи з того, що позов задоволено частково, представником відповідача була подана належним чином обґрунтована заява про зменшення судових витрат, і стягнув на користь позивача суму в розмірі 30 000 грн. Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу відповідача, суд також правильно врахував, що зустрічний позов задоволено повністю, клопотання про зменшення витрат відсутнє, вони є обґрунтованими та належним чином підтверджені, а тому підлягають стягненню в повному обсязі - 73 600 грн. Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують, а зводяться лише до клопотання зменшити розмір витрат відповідача, яке не може бути задоволено судом апеляційної інстанції на стадії перегляду судового рішення;
відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, то судові витрати ОСОБА_2 на стадії апеляційного провадження підлягають стягненню з ОСОБА_1 . Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_14 надала суду копію договору про надання правничої допомоги № б/н від 21 липня 2023 року (том ІІІ, а.с. 195-198). За змістом пунктів 1.1., 3.1. договору адвокат зобов`язується надати клієнту правничу допомогу під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року у справі № 754/9261/19. Розмір гонорару складає 25 000 грн, який має бути оплачений до 31 липня 2023 року. Вказаний розмір гонорару включає у себе надання таких послуг: аналіз та вивчення апеляційної скарги ОСОБА_1 ; усна консультація; підготовка відзиву на апеляційну скаргу та додатків до неї; участь адвоката в судових засіданнях в Київському апеляційному суді (том ІІІ а. с. 194). Згідно копій платіжних інструкцій від 21 липня 2023 року та 28 липня 2023 року ОСОБА_2 перераховано ОСОБА_4 в сукупності 25 000 грн (том ІІІ а. с. 199-200). Дослідивши наявні докази, колегія суддів не встановила недотримання представником ОСОБА_2 - ОСОБА_14 вимог частини 3 статті 137 ЦПК України, при цьому ОСОБА_1 не подала заперечень щодо розміру понесених відповідачем витрат, а тому витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню в розмірі 25 000 грн.
Аргументи учасників справи
29 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, в якій просила:
судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь 1/2 частини різниці вартості реалізованих ОСОБА_2 автомобілів, отриманого прибутку від надання в оренду транспортних засобів, розміру 1/2 частини від вартості зброї, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині розподілу майна та судових витрат скасувати й ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким:
визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок, загальною площею 27,8 кв.м., житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л душ «Б», вбиральна «В», свердловина «І», огорожа «№ 1-4», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221281201:02:002:0063, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , земельна ділянка НОМЕР_1 ;
визнати транспортний засіб Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року випуску ідентифікаційний номер НОМЕР_9 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості транспортного засобу, що становить 70 497,50 грн;
визнати автомобіль марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_10 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості транспортного засобу, що становить 97 475,50 грн;
визнати Автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_11 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автобуса, що становить 46 565 грн;
визнати Автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_12 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автобуса, що становить 46 565 грн;
визнати автомобіль LEXUS LS 460, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_13 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автомобіля, що становить 162 066,50 грн;
визнати автомобіль ВМW Х5, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер: НОМЕР_14 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину різниці вартості автомобіля, що становить 177 587,50 грн;
стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 1/2 частини від отриманого прибутку, отриманого від надання в оренду автобусів марки БОГДАН А-091, в розмірі 2 520 000 грн;
стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 1/2 частини від вартості карабіну Remington-700, рушниці Benelli, травматичного пістолету Скат 1РК, яка складає 37 848 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 250 000 грн;
зменшити розмір стягнених з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, де зазначено, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, та у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, в якій встановлено, що презумпція спільності права власності може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку;
щодо квартири, яка розташована в АДРЕСА_1 . У оскаржуваній Постанові зазначено (посилання у апеляційній скарзі на те, що спірна квартира, була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , а тому с її особистим майном, визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими і відхиляються, адже рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 8 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, визнано недійсною розписку від імені ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) від 25 листопада 1994 року про отримання нею коштів в розмірі 14 000 дол. США. На противагу цьому зазначаємо, що на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції зазначене рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року в справі № 754/1109/21 не набрало законної сили, оскільки на той момент переглядалося Київським апеляційним судом, а отже не вважалося таким, що набрало законної сили, що позбавляло його ознаки належного доказу та не могло застосовуватись в розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України. Даний факт було проігноровано судом першої інстанції та проявлено формалізм при трактуванні процесуального законодавства. Суду першої інстанції було достовірно відомо про те, що подана апеляційна скарга на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року в справі № 754/1109/21, про що чітко було зазначено самим судом в оскаржуваному рішенні від 26 квітня 2023 року. Судом апеляційної інстанції було проігноровано, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, 16 березня 2023 року в ході судового розгляду справи було допитано ОСОБА_5 , яка підтвердила, що була свідком, коли ОСОБА_1 отримувала грошові кошти у позику від ОСОБА_6 .. а також про обставин їх фактичного використання позивачкою. Звертаємо увагу, що на вимогу положень цивільно-процесуального законодавства ОСОБА_5 була попереджена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень та приводилась до присяги. Вказана обставина підтверджується копією заяви власноруч підписаною ОСОБА_5 , оригінал якої міститься в матеріалах справи. Як зазначалося скаржником, спірна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана нею особисто за рахунок позичених у ЇЇ дядька, ОСОБА_6 , грошових коштів. Підтвердженням того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено розписку. В даному борговому документі містилася мета отримання грошових коштів у борг, а саме «для купівлі квартири для особистого проживання»;
під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, а саме під час судового засідання 24 жовтня 2023 року, представником скаржника, адвокатом Шаповаловим А. М. було подано клопотання про зупинення провадження у справі № 754/9261/19 до винесення та набрання законної сили рішенням по справі № 754/1109/21 за касаційною скаргою адвоката Шаповалова А. М. як представника ОСОБА_1 . На підтвердження вищезазначеного до матеріалів справи було долучено належним чином завірену копію ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, про відкриття касаційного провадження в цивільній справі № 754/1109/21 від 30 серпня 2023 року, з мокрою печаткою Суду. Однак, незважаючи на те, що зазначені справи є взаємопов`язані, адже вирішення спору у справі № 754/1109/21 мало б безпосередній вплив на розгляд даної справи, судом апеляційної інстанції не було задоволено вказане клопотання, що призвело до порушення принципів повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи № 754/9261/19. Доказ, який враховувався судом першої та апеляційної інстанції як основний при вирішенні питання щодо поділу квартири, яка розташована в АДРЕСА_1 , в якій проживає ОСОБА_1 спростований постановою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року в справі №754/1109/21. Якби суд першої та апеляційної інстанції не проігнорував клопотання скаржника про зупинення провадження, питання щодо поділу спірної квартири могло бути вирішено правомірно, без порушень прав ОСОБА_1 ;
судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_2 в свою чергу не довів, що приймав участь у придбанні вказаного нерухомого майна, чим порушує норми статті 81 ЦПК України, згідно якої доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Матеріали справи не містять жодних доказів щодо матеріального стану відповідача на момент придбання квартири, працевлаштування, рівня його доходів та заробітку. Таким чином, позовна вимога ОСОБА_2 щодо визнання за ним в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 не могла підлягати задоволенню згідно з нормами чинного законодавства;
щодо земельної ділянки та садового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Спірну земельну ділянку та садовий будинок ОСОБА_1 було придбано за кошти, отримані в борг від близької подруги, ОСОБА_8 , що підтверджується розпискою від 18 квітня 2017 року, яка міститься в матеріалах справи. Однак суд апеляційної інстанції лише погодився з висновком суду першої інстанції щодо того, що постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у цивільній справі № 754/8960/20 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 квітня 2017 року. Однак суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував дану розписку, а також не взяв до уваги, що постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у цивільній справі № 754/8960/20 було відмовлено виключно на підставі ненадання ОСОБА_8 оригіналу розписки до суду, але дана обставина не може свідчити про те, що розписка визнана недійсною, а лише про порушення ОСОБА_8 порядку доказування у цивільному процесі. В свою чергу, судом під час розгляду справи проігноровано, що ОСОБА_2 жодним доказом не спростовано твердження, шо останній не приймав участі у придбанні даного нерухомого майна та в подальшому в його утриманні. ОСОБА_1 придбала зазначений садовий будинок та земельну ділянку для себе та для оздоровлення свого сина, який є інвалідом 2 групи, довічно, за свої власні кошти та для свого особистого користування, про що було достеменно відомо відповідачу, і жодних заперечень з приводу цього за час перебування сторін у шлюбі відповідач не зазначав. Докази, які б спростовували дані твердження, матеріали справи не містять. ОСОБА_2 обіцяв допомогти ОСОБА_1 у поверненні коштів, взятих у борг на придбання будинку, натомість з лютого 2018 року покинув ОСОБА_1 та пішов проживати і проживає по сьогоднійшній день зі своєю коханкою, участі в погашенні боргових зобов`язань які виникли в ОСОБА_1 у зв`язку з купівлею будинку ОСОБА_2 не приймав. Таким чином, суди ухвалили протиправне рішення, не врахувавши доводів скаржника, що спірна квартира, земельна ділянка та садовий будинок були придбані за особисті кошти ОСОБА_1 а не за рахунок спільної участі подружжя, а тому мали бути визнані судом її особистою власністю;
щодо придбаних транспортних засобів, які відповідачем було відчужено на користь третіх осіб, без згоди на те ОСОБА_1 Суди не взяли до уваги доводи скаржника, стосовно того, що перебуваючи у шлюбі, відповідачем, ОСОБА_2 були відчужені без згоди ОСОБА_1 транспортні засоби. Норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Великої палати Верховного Суду від 21 листопада у справі №372/504/17. Згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. Обставина, що позивачка не надавала згоди відповідачеві на відчуження спільного майна - встановлена належними доказами, а тому повинна була бути врахована під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції. Відповідно до правового висновку ВСУ у справі №6-1587цс16 від 12 жовтня 2016 року, відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним - Інший з подружжя в такому випадку має право на компенсацію вартості своєї частки. Оскільки зазначене майно придбано позивачем та відповідачем під час перебування у шлюбі (тобто вищезазначені транспортні засоби є спільним майном подружжя), відповідач відчужуючи зазначені транспортні засоби, повинен був отримати згоду скаржника, що не було зроблено. Наголошуємо на тому, що кошти від продажу вказаних транспортних засобів, що перебували у спільній власності, не були витрачені відповідачем в інтересах сім`ї. На цій підставі вважаємо неправомірним рішення суду першої та апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивачки половину різниці у вартості шести транспортних засобів, що становить 600 757 грн;
скаржник не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо того, що «вимоги про стягнення з відповідача половини доходу від здачі транспортних засобів (автобуси, марки Богдан) в оренду є недоведеними жодними доказами, оскільки матеріали справи не містять факту отримання доходу, його розміру, а також, що він не був використаний в інтересах сім`ї». На підтвердження тієї обставини, що з метою надання в експлуатацію автобусів, зокрема марки БОГДАН А-091, матеріали справи містять відповідь на адвокатський запит, отриману 05 липня 2021 року, з копією протоколу від 20 травня 2021 року щодо проходження перевірки технічного стану в лабораторії ТОВ «БІС-КОС СЕРВІС», (а.с. 141). Отже, кошти в розмірі 2 520 000,00 грн., що є 1/2 частини від отриманого прибутку від надання в оренду автобусів марки Богдан А-091 підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 . Більше того, ОСОБА_2 не заперечувався факт надання в оренду автобусів марки Богдан А-091, що згідно частини 1 статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Вказана позиція позивачки повністю відповідає правовій позиції, що міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 757/34950/14-ц, згідно якої якщо майно є спільною сумісною власністю подружися та передано третім особам відповідно до договору оренди, то і отриманий дохід є спільним та має бути розділений у відповідних частках. Коли гроші від орендаря отримує в повному обсязі один з подружжя, в іншого виникає право вимоги щодо стягнення коштів відповідно до його частки в праві власності на таке майно;
звіт про оцінку вартості зброї, неналежним доказом, оскільки вартість переліченої зброї явно занижена, оскільки згідно п.4.3. та п.5 Звіту про незалежну оцінку рухомих речей-зброї, який був складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_10 (за зверненням відповідача), оцінювачем було обрано порівняльний підхід методом порівняльного аналізу, що базується на принципі заміщення, відповідно до якого, при наявності декількох товарів з відносно рівною споживчою вартістю, перевага покупця надається товару з меншою ціною. Згідно пункту 5.1 Звіту, проведеного ФОП ОСОБА_10 (за зверненням відповідача), було відібрано аналоги з мережі Інтернет, до яких застосовувались поправки на торг, рік випуску, технічний стан, вантажопідйомність. В той же час, досліджуючи Звіт про незалежну оцінку вартості зброї, виконаного оцінювачами ФОП ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (за зверненням позивачки), вбачається, що даними оцінювачами також обрано порівняльний підхід для проведення оцінки, як і вищезазначеним оцінювачем ФОП ОСОБА_10 . Більше того, як вбачається з табличок в розрахунковій частині звіту, застосовувались поправки у відсотках на торг, рік випуску, комплектність. ОСОБА_1 скористалась своїм правом звернутись до суб`єкта оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки вартості зброї. Згідно висновку про вартість об`єктів оцінки від 24.12.2020 року, вартість карабіну - 32 898 грн, рушниці -28 825 грн, травматичного пістолету - 13973 грн. 00 коп. Загальна вартість складає 75 696 грн. Більше того, зазначена ринкова вартість зброї більш приближена до вартості, за яку ОСОБА_2 повідомляв ОСОБА_1 , що придбав зазначену зброю. З зазначеного чітко вбачається, що різниця між звітами про незалежну оцінку зброї не в тому, що не було враховано показники поправок у відсотках при визначенні вартості зброї оцінювачами ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , як про це зазначають суди, а в тому, що вказані оцінювачі використовували середню ринкову вартість об`єктів оцінки, на відміну від оцінювача ФОП ОСОБА_16 , який обирав товари з меншою ціною, тим самим штучно занижуючи середню ринкову вартість об`єктів оцінки;
адвокатом Шаповаловим А. М. було надано до суду на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу наступні документи: копію квитанцій до прибуткового касового ордеру від 13 травня 2019 року та 19 лютого 2020 року, належним чином засвідчену копію договору про надання адвокатом правової допомоги від 13 травня 2019 року з додатком №1 до Договору, попередній розрахунок витрат за надану правову допомогу, копію квитанції до прибуткового касового ордеру від належним чином засвідчену копію договору про надання адвокатом правової допомоги від 19 лютого 2020 року з додатком №1 до Договору. З огляду на зазначене, факт понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 250 000 є доведеним. Однак, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначає, що «суд вважає заявлений розмір на професійну правничу допомогу надану представником ОСОБА_1 - адвокатом Шаповаловим А.М. в сумі 250 000 грн не доведеним і не обґрунтованим, як такий що не узгоджується із критеріями розумності, а визначений розмір є необґрунтовано великим».При цьому, не можна погодитись з твердженням суду, що частина виконаних адвокатом дій, не пов`язана із наданням ним правничої допомоги, оскільки перелічені в детальному описі наданих послуг дії входять до комплексу юридичного супроводу по справі, а також необхідні для збору доказів по справі. Також суд посилається на ту обставину, що представником відповідача - адвокатом Андруцькою Г. О. було заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу позивачем. Однак, зазначаємо, що згідно правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат;
щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 73 600 грн, яку суд задовольнив стягнути з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача, ОСОБА_2 , вважаючи їх такими, що відповідають критеріям реальності, обґрунтованості та розумності, зазначаємо наступне. В даному випадку, з наданого розрахунку вбачається, що здійснені витрати завищені, зокрема на вивчення судової практики, підбір юридичних аргументів витрачено 3 години та вказана вартість 5 000 грн., при тому надання консультації 30 хв зазначена вартість 500 грн, таким чином вартість години часу необґрунтовано різниться по всьому розрахунку. Крім того, двічі зазначена одна і та ж послуга, а саме «збір доказів для складання позовної заяви до суду, а саме підготовка та подання», після чого окремою дією зазначається «копіювання та посвідчення додатків до позову», вважаємо вказані послуги однотипними. Таким чином, наявні ознаки невідповідності критерію розумності та необхідності;
щодо стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції зазначаємо наступне. У відзиві на апеляційну скаргу від 01.08.2023 року, поданому представником ОСОБА_2 недостатньо доказів, які б підтверджували понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 25 000 грн. Платіжні інструкції від 21 липня 2023 року та 28 липня 2023 року, згідно яких ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_4 грошові кошти в сукупності 25 000 грн. не містять призначення платежів, зокрема не містять інформацію згідно якого договору надані послуги.
12 лютого 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направив відзив на касаційну скаргу, який підписано представником ОСОБА_4 , в якому просив:
касаційну скаргу залишити без задоволення;
оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
копія розписки, яка міститься в матеріалах справи, не свідчить про те, що спірна квартира була придбана за особисті кошти позивача ОСОБА_1 і не спростовує презумпцію спільності майна подружжя, про яку неодноразово в своїх рішеннях наголошував ВС, які наведені мною нижче у відзиві на касаційну скаргу. Постановою КЦС ВС від 24 листопада 2021 року у справі № 675/347/18-ц зроблений судом висновок, що розписка не підтверджує використання позичених коштів на цілі, зазначені у цій розписці. У цій справі Верховний суд зазначив, що: «відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані кошти за договорами позики використані ним за призначенням, тобто на придбання транспортних засобів. Сам по собі факт зазначення у розписках про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика витрачена на придбання вказаних транспортних засобів. У матеріалах справи відсутні докази про реальне виконання вказаних договорів позики. П`ять із шести вказаних договорів позики укладені строком до 31 березня 2018 року, проте відсутні будь-які докази повернення вказаних позик у строк, визначений ними, що у свою чергу свідчить про безгрошевість таких позик». Відповідно, аналогічно і в даній справі, ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона, дійсно, отримувала гроші в борг перебуваючи у шлюбі з відповідачем та відсутні докази того, що вона ці гроші повертала або з неї ОСОБА_6 стягував би в примусовому порядку заборгованість по розписці на протязі останніх 30 років. Окремо слід зазначити і це підтверджується матеріалами справи, що з моменту придбання спірної квартири і до теперішнього часу відповідач зареєстрований в спірній квартирі разом із позивачем та спільним сином, проживав в квартирі весь час, що спростовує твердження позивача, що спірну квартиру вона придбала за особисті кошти для особистого проживання;
посилання скаржника в касаційній скарзі, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року в справі № 754/1109/21 не набрало законної сили, оскільки переглядалося Київським апеляційним судом, а отже не вважалося таким, що набрало законної сили, що на думку скаржника позбавило його ознаки належного доказу та не могло застосовуватись в розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України, є таким, що спростовується матеріалами справи. Зокрема в матеріалах даної справи (том 3 а.с.51-55) міститься рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року з печаткою суду про те, що рішення суду набуло чинності.
до касаційної скарги в якості нового доказу представником позивача була додана Постанова Верховного суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2023 року ухвалена в цивільній справі № 754/1109/21, якою суд касаційної інстанції скасував рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, а у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання розписки недійсною відмовлено. Разом з цим, суд касаційної інстанції в розумінні статті 400 ЦПК України не приймає нові докази. Зазначена постанова Верховного суду на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції була відсутня, а рішення суду в цивільній справі № 754/1109/21 про визнання розписки недійсною було чинним, що підтверджується матеріалами справ;
скасування рішення суду про визнання розписки недійсною укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не впливає на правильність та законність ухвалених рішень по даній справі, зокрема і в частині вірного поділу спірної квартири між подружжям. Наслідком скасування даного рішення є факт того, що розписка залишилась дійсною. Проте, відповідач ОСОБА_2 заперечує факт її написання його дружиною в 1994 році та заперечує факт отримання нею грошей. Оригінал розписки в матеріалах справи відсутній, що позбавило процесуального права ОСОБА_2 замовити судову технічну експертизу давності її написання. Хоча в матеріалах справи таке клопотання наявне, але оригінал розписки наданий позивачем не був. Постанова ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2023 року в цивільній справі № 754/1109/21. якою скасовані рішення попередніх судів про визнання розписки від 1994 року недійсною та у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання розписки недійсною відмовлено, не містить преюдиційних фактів щодо використання позики у власних інтересах та нею не встановлено обставин, що свідчили б про придбання квартири за власні гроші позивачки в 1994 році. Даним рішенням лише суд залишив розписку від 1994 року дійсною, проте зазначені обставини, які позивач мала довести в суді першої та апеляційної інстанції на спростування презумпції спільності майна подружжя доведені не були і такі докази в матеріалах справи відсутні;
в касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що суд першої та апеляційної інстанції не прийняли в якості належного доказу покази свідка ОСОБА_5 , яка на думку скаржника підтвердила факт отримання грошей в позику. Слід зазначити, що в даному випадку показами свідка не може підтверджуватися такий факт як отримання грошей або їх передача, оскільки це суперечить статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором;
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 264/2232/19 та зробив висновок, що згідно з пунктом З частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує. Враховуючи зазначені норми права та відповідну судову практику ВС, який чітко визначив, що тягар доказування на спростування презумпції спільності майна покладається на того з подружжя хто її оскаржує, а тому саме ОСОБА_1 мала суду довести належними та допустимими доказами, що спірну квартиру вона придбала за нібито власні кошти.
за час спільного життя дружина ОСОБА_2 ніколи не брала в борг гроші, а ні у її дядьки ОСОБА_6 (як стверджує позивач на квартиру), а ні у її подруги ОСОБА_8 (як стверджує позивач на садовий будинок та земельну ділянку). На момент придбання подружжям спірного нерухомого майна, тобто на 2017 рік, жодних розписок не було, а з`явилась розписка після того, як ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про поділ садового будинку та земельної ділянки. Зокрема, в матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 20 квітня 2017 року, якою він стверджує, що: «садовий будинок та земельна ділянка укладаються його дружиною в інтересах їх сім`ї, грошові кошти за які купується зазначена нерухомість є їх спільною власністю подружжя, отже і зазначене нерухоме майно також буде спільною власністю подружжя» (т.2 а.с. 221.240).
автомобілі були відчужені ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 . Зокрема, в 2014, 2016, 2017 та в 2019 році, коли сторони проживали разом та позивачу достеменно було відомо про їх продаж, бо, наприклад, з моменту продажу деяких автомобілей минуло понад 9 років, а гроші від продажу автомобілів були витрачені на потреби сім`ї. В даному випадку, між сторонами не був встановлений в судовому порядку режим окремого проживання подружжя. Весь час перебуваючи у шлюбі сторони проживали за єдиною адресою та зареєстровані разом в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того при знятті з реєстрації ТЗ Сервісний центр МВС наявність письмової згоди іншого з подружжя не вимагає та прямого законодавчого обмеження на вчинення такого правочину не має. ОСОБА_2 , постійно працював та дбав про достаток його родини, продававши один старий автомобіль, то придбавав інший, не новий, але в більш гарному стані, щоб родині було зручно користуватись спільним майном і не витрачати сімейні гроші на постійні ремонти;
у постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 також ВС зазначає: «що стосується рухомого майна, яке відчужується одним із подружжя у період зареєстрованого шлюбу, або період, коли сторони проживали разом та вели спільне господарство, то кошти отримані продавцем (одним із подружжя) від продажу такого ТЗ, вважаються такими, що витрачені в інтересах сім`ї, якщо доводи протилежного не підтверджено, у такому випадку грошову компенсацію за свою частку у спільному рухомому майні отримати не буде можливості з вищевказаних мотивів».
матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що отримав дохід в розмірі 5 000 000, 00 грн, як безпідставно стверджує позивач. Відповідь на адвокатський запит на яку посилається скаржник в касаційній скарзі про те, що автомобіль Богдан А-091 про проходження перевірки технічного стану в лабораторії ТОВ «БІС-КОС СЕРВІС», не підтверджує отримання доходу відповідачем. Постанова ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19,08.2020 року у справі № 757/34950/14-к не може бути застосована судом, оскільки суд зазначив, що: «якщо ж майно є спільною сумісною власністю подружжя та передано третім особам відповідно до договору оренди, то і отриманий дохід є спільним та має бути розділений у відповідних частках. Коли гроші від орендаря отримує в повному обсязі один з подружжя, в іншого виникає право вимоги щодо стягнення коштів відповідно до його частки в праві власності на таке майно». Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що відповідач здає в оренду автобуси, зокрема, в справі відсутні договори оренди та належні і допустимі докази, що могли б свідчити про отримання прибутку. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому в цій частині позову позивачу було відмовлено і в цій частині рішення також відповідає вимогам законності та обґрунтованості;
скаржник не погоджується із розміром компенсації стягнутої на користь ОСОБА_1 вартості 1/2 частини зброї. При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вирішуючи розмір компенсації, прийняли Звіт про незалежну оцінку рухомих речей-зброї, який був складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_10 . Проте, доводи касаційної скарги в цій частині, ґрунтуються на переоцінці доказів, перевагу одних доказів над іншими, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, вирішувати про перевагу одних доказів над іншими;
враховуючи, що заявлений розмір витрат не є спів мірним із наданою правничою допомогою, а також є не співмірним із заявленими вимогами, а тому, діючи в інтересах відповідача ОСОБА_2 відповідачем було подано клопотання про зменшення судових витрат, які понесла ОСОБА_1 (том 1 а. с. 205) із детальним обґрунтуванням, чому суд має зменшити такі витрати із посиланням на норми матеріального права та докази, які свідчать про необґрунтованість та не співмірність таких витрат з огляд на судову практику ВС та міжнародне законодавство. З урахуванням викладеного та враховуючи наявне в справі обґрунтоване клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката Шаповалова А. М., а також враховуючи його процесуальну поведінку та ставлення до судового процесу, яке було пов`язано виключно із затягуванням розгляду справи, а тому рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, а розмір стягнутих витрат на користь ОСОБА_1 є справедливим та таким, що узгоджується із критеріями розумності та реальності понесених судових витрат;
представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А.М. не заперечував проти стягнення з неї зазначених судових витрат, клопотання суду про зменшення розміру таких витрат не надав і доказів їх необґрунтованості також не надав. За таких обставин, рішення суду в частині стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним судових витрат, також ухвалено із дотриманням висновків ВС;
на підтвердження судових витрат понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції за надану йому правничу допомоги, були надані копія додаткової угоди до договору про надання правової допомоги, детальний розрахунок судових витрат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, квитанції про оплату послуг адвоката. Копії зазначених доказів були мною додані до відзиву на апеляційну скаргу, а тому містяться в матеріалах справи. За таких обставин, доводи викладені в касаційній скарзі щодо недотримання апеляційним судом висновків викладених у зазначеній постанові ВС, є безпідставними.
27 лютого 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила відповідь на відзив на касаційну скаргу,яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просила:
залишити без задоволення відзив на касаційну скаргу;
касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Відповідь на відзив мотивована тим, що:
щодо купівлі квартири, яка розташована в АДРЕСА_1 , за власні кошти, отримані за борговою розпискою від 1994 року. Варто звернути увагу на постанову ВС КЦС від 29 листопада 2023 року в цивільній справі № 754/1109/21, фактично, судом касаційної інстанції було підтверджено дійсність боргової розписки як документу на підтвердження факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договору позики та наявність між сторонами боргових зобов`язань. квартира, яка розташована в АДРЕСА_1 , була придбана за грошові кошти, отримані за борговою розпискою від 25 листопада 1994 року в особистих цілях. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу, не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя;
у відзиві вказується матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 20 квітня 2017 року: «...садовий будинок та земельна ділянка укладаються дружиною в інтересах сім`ї, грошові кошти, за які купується зазначена нерухомість є їх спільною власністю подружжя, отже і зазначене нерухому майно також буде спільною власністю подружжя». Проте, скаржник та її представник вважають, що така заява про встановлення факту спільності майна подружжя не відображає усіх фактичних обставин справи, адже під час її посвідчення нотаріус виключно засвідчує справжність підпису особи не несучи відповідальності за зміст заяви. Афідевіт - це, фактично, засвідчення певних фактів під відповідальність заявника. Скаржник та її представник не вбачають за необхідне вкотре вказувати на можливість відступу від презумпції спільності майна подружжя щодо земельної ділянки та садового будинку. Про таке одноразово зазначалося стороною позивача, зокрема, у касаційній скарзі;
у відзиві вказується, що транспортні засоби, які були спільним майном подружжя були використані в інтересах сім`ї, втім доказів такого використання відповідачем не надано. Крім того, відповідачем вкотре не надається до матеріалів справи згоди ОСОБА_1 на розпорядження майном, що є спільною власністю подружжя, як того вимагає закон, оскільки такої згоди висловленої в письмовому вигляді та нотаріально посвідченої не існує. Даний факт знову ж таки підтверджує порушення відповідачем норм закону та прав ОСОБА_1 як повноправного володільця майном, що було придбане за час шлюбу. представник відповідача зазначає, що при знятті з реєстрації транспортних засобів Сервісний центр МВС згоди другого подружжя не вимагає. Проте, скаржник та її представник вважають, що процедура зняття з реєстрації транспортних засобів є подальшою дією після укладання договорів купівлі-продажу авто. Верховний Суд у своїх постановах вважає, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір купівлі-продажу транспортного засобу. Саме на розпорядженні майном, яке є спільним сумісним майном подружжя, законодавець і наголошує про необхідність надання письмової нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя. Вважаємо, що ОСОБА_2 не мав права без відповідної згоди ОСОБА_1 розпоряджатися спільним майном, оскільки таке є прямим порушенням норм закону;
зважаючи на те, що ОСОБА_1 є рівноправним володільцем майна, яке здавалося в найм третім особам, а тому має право на 1/2 частки прибутку від реалізації договорів оренди.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2024 року:
відкрито касаційне провадження у справі;
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року відмовлено.
30 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2024 року заяви ОСОБА_2 , які підписано адвокатом Андруцькою Г. О., про надіслання документів, повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2024 року:
клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_4 , про продовження строку на подання відзиву задоволено;
продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу;
справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 січня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17; від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19; від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19; від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17; від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц; від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17; від 19 серпня 2020 року у справі № 757/34950/14-ц; від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к; від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17; від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16; від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17; від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17; від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 та постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16; від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині:
відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіля марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, спільним сумісним майном подружжя та стягнення різниці вартості, стягнення 1/2 частини від отриманого прибутку, отриманого від надання в оренду автобусів марки БОГДАН А-091, стягнення 1/2 частини від вартості зброї, визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку;
задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, садового будинку та земельної ділянки, визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, садового будинку та квартири;
розподілу судових витрат.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини
09 лютого 1993 року відділом РАЦС Мінського району міста Києва зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_17
01 грудня 1994 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_18 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_18 квартиру АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 за 288 000 000 карбованців.
Згідно з копією розписки від 25 листопада 1994 року ОСОБА_7 взяла в борг у ОСОБА_6 14 000 дол. США, що дорівнювало 300 000 000 карбованців, для покупки квартири для особистого проживання.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року в справі № 754/1109/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107424451), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112412086), задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання розписки недійсною. Визнано недійсною розписку від імені ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) від 25 листопада 1994 року про отримання нею коштів в розмірі 14 000 дол. США у ОСОБА_6 .
Під час перебування сторін у шлюбі, зокрема у період з 2007 року по 2016 рік, були придбані наступні транспортні засоби та зареєстровані за ОСОБА_2 :
автобус-D, марки Богдан А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_2 ;
автобус-D, марки Богдан 09201, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_3 ;
автобус-D, марки БОГДАН А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_4 ;
вантажопасажирський транспортний засіб-В, марки ГАЗ, 2005 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_5 ;
автобус-D, марки БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_6 ;
автомобіль УАЗ 315195-030, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_7 ;
автомобіль ВАЗ 21013, 1985 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_8 ;
автомобіль Mitsubishi Lancer 1.6, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_9 ;
автомобіль Skoda Superb, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_10 ;
автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_11 ;
автобус БОГДАН А-091, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_12 ;
автомобіль Lexus LS 460, 2007 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_13 ;
автомобіль ВМW Х5, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_14 .
У період з 2014 року по жовтень 2019 року транспортні засоби Mitsubishi Lancer, Lexus LS 460, Skoda Superb, ВМW Х5, БОГДАН А-091 (VIN: НОМЕР_12 ; НОМЕР_11; НОМЕР_6) відчужені.
15 грудня 2011 року транспортний засіб (автобус-D) марки БОГДАН А-091, 2002 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_4 , знятий з реєстрації у зв`язку із вибраковкою.
За ОСОБА_2 також зареєстрований:
карабін Remington-700 (дозвіл № НОМЕР_18 від 2 лютого 2016 року);
рушниця Benelli (дозвіл № НОМЕР_15 від 20 жовтня 2011 року);
травматичний пістолет Скат 1РК (дозвіл № НОМЕР_16 від 10 січня 2018 року).
В матеріалах справи наявні два звіти про оцінку вказаної зброї:
висновок оцінювача ФОП ОСОБА_10 від 19 листопада 2020 року, де сума вартості зброї визначена в розмірі 19 070 грн;
висновок оцінювача ОСОБА_11 (ФОП ОСОБА_13 ) від 24 грудня 2020 року, де сума вартості зброї визначена в розмірі 75 696 грн.
20 квітня 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу № 378, 379 від 20 квітня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на:
земельну ділянку, кадастровий номер 3221281201:02:002:0063, площею 0,0599 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , земельна ділянка НОМЕР_1 ;
садовий будинок, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: сарай-л. душ літ. «Б», вбиральня літ. «В», свердловина літ. «І», огорожа «№ 1-4», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
У договорах купівлі-продажу № 378, 379 від 20 квітня 2017 року вказано, що до підписання договору до відома Продавця доведено зміст заяви чоловіка Покупця про згоду на купівлю дружиною земельної ділянки (пункт 2 ) та садового будинку (пункт 3) за ціну та на умовах на її розсуд.
Відповідно до заяви про згоду ОСОБА_2 від 20 квітня 2017 року на купівлю ОСОБА_1 садового будинку та земельної ділянки, в якій вказано, що грошові кошти за які купляється майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно з копією розписки від 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 538 000 грн, для покупки земельної ділянки та дачного будинку для власного проживання.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року в справі № 754/8960/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92632019) задоволено позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 борг за договором позики від 18 квітня 2017 року у розмірі 538 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в справі № 754/8960/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96394551) скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд частково приймає аргументи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу з таких мотивів.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіля марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, спільним сумісним майном та в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, садового будинку та земельної ділянки
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
У справі, що переглядається:
метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовні вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ.
судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіля марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, спільним сумісним майном належить змінити в мотивувальній частині, оскільки суди відмовили в їх задоволенні з інших підстав;
судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, садового будинку та земельної ділянки належить скасувати та в їх задоволенні відмовити.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку і стосовно задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, садового будинку та квартири
Згідно частини першої статті 22 КпШС 1969 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
У частині першій статті 24 КпШС 1969 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року в справі № 589/4889/15-ц (провадження № 61-8808св18) зроблено висновок по застосуванню статті 22 КпШС 1969 року та вказано, що «спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що:
«у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).
Касаційний суд вже звертав увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність(див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23))
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що спірна квартира АДРЕСА_4 придбана 01 грудня 1994 року під час перебування в шлюбі; ОСОБА_1 наполягала на тому, що ця квартира є її особистою власністю, та це підтверджується розпискою від 25 листопада 1994 року, в якій вказано про взяття коштів в борг у ОСОБА_6 14 000 дол. США, що дорівнювало 300 000 000 карбованців, для покупки квартири для особистого проживання;
суди встановили, що спірні садовий будинок та земельна ділянка придбанні 20 квітня 2017 року подружжям на підставі нотаріально посвідчених договорів. В заяві від ОСОБА_2 від 20 квітня 2017 року, якою він стверджує, що: «садовий будинок та земельна ділянка укладаються його дружиною в інтересах їх сім`ї, грошові кошти за які купується зазначена нерухомість є їх спільною власністю подружжя, отже і зазначене нерухоме майно також буде спільною власністю подружжя. ОСОБА_1 наполягала на тому, що спірні садовий будинок та земельна ділянка є її особистою власністю, та це підтверджується розпискою від 18 квітня 2017 року, згідно якою ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 538 000 грн, для покупки земельної ділянки та дачного будинку для власного проживання;
суди врахували, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність;
суди встановили, що ОСОБА_1 презумпцію спільності права власності подружжя на майно (квартиру, земельну ділянку та садовий будинок), яке набуте ними в період шлюбу, не спростувала;
суди не звернули увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим. Саме з цих підстав касаційний суд в цій справі і відхиляє аргументи касаційної скарги щодо розписки від 25 листопада 1994 року, розписки від 18 квітня 2017 року, та судових рішень в справах № 754/1109/21 та № 754/8960/20, та не зупинення провадження апеляційним судом. Натомість суди по іншому відхилили аргументи ОСОБА_1 , не застосували КпШС 1969 року, а тому судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині;
суди не врахували, що встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою; позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку і стосовно задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, садового будинку та квартири, проте допустили порушення норм матеріального права. Тому оскаржені рішення в цій частині належить змінити: виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; виклавши відповідні абзаци резолютивної частини рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення різниці вартості за транспортний засіб Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіль марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, стягнення 1/2 частини від отриманого прибутку, отриманого від надання в оренду автобусів марки БОГДАН А-091, та стягнення 1/2 частини від вартості зброї
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23) зазначено, що:
«…колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ доходів від підприємницької діяльності відповідача, оскільки ці доходи були у володінні подружжя під час шлюбу, отже сторони мали можливість та право розпорядитися ними спільно за взаємною згодою, а доказів того, що чоловік використав кошти, отримані від підприємницької діяльності, не в інтересах сім`ї позивачкою не надано.
Крім того, надані позивачем декларації відповідача, в яких відображено дохід відповідача за 2016-2018 роки у розмірі 2 214 769,00 грн, не можуть бути підставою для стягнення їх частини, оскільки дохід розраховується як загальна сума грошей, отримана в результаті реалізації товарів або послуг, в той час як прибуток - це дохід з відрахуванням витрат на виробництво, придбання і збут товарів або послуг. Таким чином заявлені позивачем кошти включають в себе не лише прибуток (заробіток) підприємця, який можна було б визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя, але й кошти, які включають в себе собівартість виготовлення та реалізації продукції. При цьому доказів, з яких можливо б було встановити чистий прибуток, отриманий таким суб`єктом підприємницької діяльності за заявлений період, до справи позивачем представлено не було.
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 755/20605/15».
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди врахували, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона;
суди встановили, що спірні автомобілі та автобуси були відчужені відповідачем, під час шлюбу з позивачем, проживаючи разом та маючи взаємні права та обов`язки подружжя, гроші від продажу зазначених автомобілів використані в інтересах родини; позивачка не довела належними та допустимими доказами того, що виручені кошти від продажу рухомого майна ним були використані не в інтересах родини. За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення різниці вартості за транспортний засіб Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіль марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску;
суди встановили, що вимоги позивачки про стягнення половини доходу від здачі транспортних засобів (автобуси-D, марки Богдан) в оренду недоведені жодними доказами, оскільки матеріали справи не містять факту отримання доходу, його розміру, а також, що він не був використаний в інтересах сім`ї; надані представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Шаповаловим А. М. письмові докази, зокрема, особиста переписка з особою, яка не є стороною по справі, з приводу здачі ним автобуса в оренду, інші роздруківки з мережі Internet (т. 2 а. с. 29) не доводять в розумінні статей 77-78 ЦПК отримання прибутку відповідачем ОСОБА_2 . За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні цих позовних вимог;
суди, оцінивши два звіти про незалежну оцінку зброї, обґрунтовано вважали, що слід враховувати для визначення загальної вартості зброї 19 070 грн. За таких обставин суди обґрунтовано частково задовольнили позовну вимогу стягнення 1/2 частини від вартості зброї.
Аргументи касаційної скарги про необхідність задоволення цих позовних вимог касаційний суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Щодо судових витрат
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що факт понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 250 000 є доведеним, з твердженням суду, що частина виконаних адвокатом дій, не пов`язана із наданням ним правничої допомоги, оскільки перелічені в детальному описі наданих послуг дії входять до комплексу юридичного супроводу по справі, а також необхідні для збору доказів по справі не можна погодитись, а витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 73 600 грн не відповідають критерію розумності та необхідності з таких підстав.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У справі що переглядається
суди встановили, що представником відповідача було заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу позивачкою;
позивачкою така заява щодо зменшення розміру витрат відповідача не подавалась;
обставини справи та доводи заяви представника відповідача, з урахуванням критеріїв відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, свідчать про не співмірність розміру витрат позивача на правову допомогу та наявність підстав для зменшення розміру заявлених позивачем витрат пов`язаних з правовою допомогою адвоката;
касаційний суд не змінює розподіл судових витрат, оскільки скасування судових рішень в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, садового будинку та земельної ділянки та їх зміна в частинівідмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку і в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за сторонами права власності на 1/2 частину земельної ділянки, садового будинку та квартири шляхом викладення їх мотивувальних частин та відповідних абзаців резолютивної частини рішення суду першої інстанції у відповідній редакції у редакції цієї постанови здійснено щодо одних і тих самих об`єктів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без дотримання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що:
касаційну скаргу належить задовольнити частково;
судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіля марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, спільним сумісним майном змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, садового будинку та земельної ділянки скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні;
судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку і в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за сторонами права власності на 1/2 частину земельної ділянки, садового будинку та квартири змінити: виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; виклавши відповідні абзаци резолютивної частини рішення суду першої інстанції у відповідній редакції;
судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 простягнення різниці вартості за транспортний засіб Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіль марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, стягнення 1/2 частини від отриманого прибутку, отриманого від надання в оренду автобусів марки БОГДАН А-091, та в частині стягнення 1/2 частини від вартості зброї, розподілу судових витрат залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіля марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, спільним сумісним майном змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, садового будинку та земельної ділянки скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку і в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за сторонами права власності на 1/2 частину земельної ділянки, садового будинку та квартири змінити:
виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови;
виклавши відповідні абзаци резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221281201:02:002:0063 площею 0,0599 га, що розташована АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221281201:02:002:0063 площею 0,0599 га, що розташована АДРЕСА_3 , земельна ділянка НОМЕР_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на садовий будинок за адресою АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на садовий будинок за адресою АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на трикімнатну квартиру, що розташована в АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на трикімнатну квартиру, що розташована в АДРЕСА_1 ».
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 простягнення різниці вартості за транспортний засіб Легковий седан-В, марки MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007 року, автомобіль марки SKODA SUPERB, легковий седан-В, 2006 року випуску, автобусів БОГДАН А-091, 2003 року випуску, автомобіля LEXUS LS 460, 2007 року випуску автомобіля ВМW Х5, 2003 року випуску, стягнення 1/2 частини від отриманого прибутку, отриманого від надання в оренду автобусів марки БОГДАН А-091, в частині стягнення 1/2 частини від вартості зброї, і розподілу судових витрат залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
