Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 лютого 2026 року
у справі № 911/2618/25
Господарська юрисдикція
Щодо автономності арбітражного застереження у разі розірвання основного договору
ФАБУЛА СПРАВИ
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" про стягнення 5 009 587, 04 грн, з яких: 2 091 992, 38 грн основний борг, 250 300, 00 грн штраф, 683 238, 22 грн інфляційні втрати, 156 052, 29 грн 3% річних та 1 828 004, 15 грн пеня.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, клопотання ТОВ «Аерохендлінг» задоволено та залишено без розгляду позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
ОЦІНКА СУДУ
Незалежно від того, яким чином була укладена арбітражна угода (у вигляді арбітражної угоди в основному договорі, у вигляді окремої угоди або шляхом обміну повідомленнями), така арбітражна угода є автономною (відокремленою) від основного договору, з якого виникає спір між сторонами. Отже, коли сторони укладають договір, який містить арбітражне застереження, вони фактично укладають дві угоди, дійсність та виконуваність яких не залежать одна від одної.
Принцип автономності арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем.
Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу.
Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди.
Арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Арбітражна угода це по суті - процесуальний договір, хоча й може міститися в приватному-правовому договорі. Отже, на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська/арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру.
ВИСНОВКИ: арбітражне застереження є окремим договором, термін дії та існування якого не залежить від матеріального договору.
З огляду на це відхиляються і доводи скаржника про безпідставне не долучення до матеріалів справи поданих позивачем доказів щодо розірвання основного договору, оскільки їх долучення не впливає на дійсність арбітражного застереження.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: арбітражне провадження, порушення грошового зобов'язання, правова природа арбітражної угоди
