Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 листопада 2025 року
у справі № 362/5066/17[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо необхідності ініціювання внесення до земельного законодавства змін, які б регламентували можливість усунення помилок, які були допущені у визначенні меж земельних ділянок державної та комунальної власності під час їхнього формування
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до районної державної адміністрації (далі - РДА) та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Управління Держземагентства, у якому просив: (1) скасувати розпорядження голови районної державної адміністрації «Про передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва за рахунок земель садівничого товариства «Озерний» на території сільської ради за межами населеного пункту»; (2) визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно; скасувати державну реєстрацію права власності скаржниці на земельну ділянку для ведення садівництва за рахунок земель Садівничого товариства «Озерний» на території сільської ради за межами населеного пункту.
Суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове - про задоволення позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу скаржниці задовольнив частково: скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції змінив у мотивувальній частині, виклавши її у редакції постанови суду касаційної інстанції.
ОЦІНКА СУДУ
У законодавстві України немає правил, які б регламентували можливість усунення з ініціативи та/або за рахунок органів державної влади чи місцевого самоврядування помилок, які були допущені у визначенні меж земельних ділянок державної та комунальної власності під час їхнього формування та у зв'язку із затвердженням проєктів землеустрою щодо відведення таких ділянок, зокрема, у приватну власність.
Унаслідок цього судова система перевантажена спорами суміжних власників земельних ділянок, виділених державою та територіальними громадами, а вирішення цих спорів завжди має негативні наслідки не для суб`єкта формування та виділення відповідних ділянок, а для тих, хто їх набув від такого суб`єкта[1]. Причому часто таких наслідків через недоліки діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі недосконале розмежування земель державної та комунальної власності, зазнають суб'єкти, які першими набули право приватної власності на земельні ділянки, виділені з державної чи комунальної власності.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).
Відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками (абзаци другий і третій частини першої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах.
Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.
Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду (частини третя - п'ята статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача (частини перша та друга статті 55 Закону України «Про землеустрій»).
Під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі Верховний Суд встановив підстави для постановлення окремої ухвали щодо Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить, зокрема, Кабінету Міністрів України (частина перша статті 93 Конституції України).
Кабінет Міністрів України: забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (пункти 5, 9 частини першої статті 116 Конституції України).
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; здійснення підготовки земельно-кадастрової документації; внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; організація здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру; розроблення технічних регламентів у сфері Державного земельного кадастру відповідно до закону, а також порядків створення та актуалізації картографічних матеріалів, кадастрових класифікаторів, довідників та баз даних; участь у погодженні матеріалів і документації Державного земельного кадастру та в установленому порядку надання відповідних висновків (абзаци другий - четвертий, сьомий, восьмий, одинадцятий частини другої статті 7 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
ВИСНОВКИ: Верховний Суд звертає увагу Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на необхідність ініціювання внесення до земельного законодавства змін, які б регламентували можливість усунення з ініціативи та/або за рахунок органів державної влади чи місцевого самоврядування помилок, які були допущені у визначенні меж земельних ділянок державної та комунальної власності під час їхнього формування та у зв'язку із затвердженням проєктів землеустрою щодо відведення таких ділянок, зокрема, у приватну власність.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист земельних прав, способи судового захисту, суміжне землекористування
