Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 серпня 2024 року
у справі № 905/830/21[1]
Господарська юрисдикція
Щодо можливості стягнення подвійної справедливої ціни акцій при здійсненні процедури сквіз-аут на підставі Директиви ЄС щодо пропозицій про поглинання від 21.04.2004 №2004/25/ЄС
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (далі - ПрАТ "АКХЗ"), Компанії "BARLENCO LTD", PRIVATE LIMITED LIABILITY COMPANY МЕТINVEST B.V. (Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ Б.В.") (далі - Компанія "МЕТINVEST B.V."), ОСОБА_2 про визнання права на справедливу компенсацію за примусово вилучені акції та встановлення її розміру на рівні подвійного розміру від 54,30 грн із розрахунку на 1 акцію, стягнення солідарно суми компенсації в розмірі 3 946 843,98 грн, суми збитків за неотримані дивіденди в 2017 році на загальну суму 562 909,12 грн та відсотків за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 895 232,47 грн.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково: визнав за позивачем право на отримання вартості за примусово вилучені акції ПрАТ "АКХЗ" у розмірі з розрахунку 54,30 грн за одну акцію; стягнув солідарно з ПрАТ "АКХЗ", Компанії "BARLENСO LTD" та Компанії "МЕТINVEST B.V." суму компенсації за примусово вилучені акції в розмірі 1 179 000 грн, заборгованість з виплати дивідендів за 2017 рік у розмірі 353 732,78 грн та 205 799,71 грн інфляційних втрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; закрив провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 782 582,95 грн, 3% річних у розмірі 184 214,71 грн, нарахованих на суму компенсації за примусово вилучені акції; ухвалив у цій частині нове рішення, яким задовольнив ці позовні вимоги; здійснив перерозподіл судових витрат, змінив резолютивну частину рішення. Додатковою постановою суд апеляційної інстанції здійснив розподіл витрат зі сплати судового збору, у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон "Про міжнародні договори України", ст.19 якого передбачає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Директиви є правовими актами ЄС, які ухвалюються відповідно до Договору про Європейський Союз і Договору про функціонування Європейського Союзу (консолідована версія 2010/С 83/01). У ст.288 цього Договору вказано, що директива є обов'язковою щодо результату, якого необхідно досягти, для кожної держави-члена, якій її адресовано, проте залишає національним органам влади вибір форми та засобів.
Директива не є актом (інструментом) прямої дії, її норми мають бути імплементовані в національне законодавство, причому форми та засоби такої імплементації можуть бути різними. І лише якщо держава-член очевидно не виконує свої обов`язки із імплементації директив, то норми директиви можуть мати ефект прямої дії.
Оскільки Україна не є державою-членом ЄС її обов`язки з імплементації положень acquis ЄС, зокрема, й директив ЄС, до національного законодавства визначені міжнародними договорами (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №914/2579/19, від 03.11.2023 у справі №918/686/21).
21.03.2014 підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода).
Угода була ратифікована Законом від 16.09.2014 №1678-VII і є невід`ємною частиною українського законодавства.
Відповідно до ст.480 Угоди додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід'ємною частиною.
Додатком XXXIV до гл.13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" розд.V "Економічне і галузеве співробітництво" Угоди передбачено, що Україна зобов`язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит у встановлені додатком терміни. У цьому додатку наведено й Директиву про поглинання. Відповідно до графіка, зазначеного у додатку, положення цієї Директиви повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою. Таким чином, Україна відповідно до міжнародного договору взяла на себе зобов`язання з упровадження у своє законодавство положень Директиви про поглинання у строки, визначені в додатку XXXIV до Угоди.
ВИСНОВКИ: Директива ЄС щодо пропозицій про поглинання не є частиною національного законодавства або ж міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а тому не є актом цивільного законодавства, відтак врегулювання відносин в цій справі в частині стягнення подвійної справедливої ціни не може бути здійснено на її підставі, а законодавством України не встановлена відповідальність у виді стягнення подвійної справедливої ціни акцій за неналежне виконання учасниками вимог Закону "Про акціонерні товариства" при здійсненні процедури сквіз-аут.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист корпоративних прав, порядок вилучення акцій, захист прав акціонерів
