Ухвала
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 2-41/2006
провадження № 61-12703св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Корект», Франківська районна адміністрація м. Львова,
треті особи: Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Гірник Ігор Андрійович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог заяви
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Корект», Франківської районної адміністрації м. Львова, третіх осіб: управління архітектури та містобудування Львівської міської Ради Львівської міської Ради, обласного комунального підприємства Львівської обласної Ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватного нотаріуса Гірника І.А. про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку.
До суду від заступника начальника Франківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Лавришина М. М. надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у вказаній справі, укладена між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ ВКФ «Корект».
Відповідно до умов мирової угоди сторони просять:
1.1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 приміщення кафетерію, площею 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .
1.2. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 приміщення кафетерію, площею 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .
1.3. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект» визнають право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкти вказані в пунктах 1.1 та 1.2 цієї мирової угоди.
1.4. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект», ОСОБА_2 зобов`язуються забезпечити доступ ОСОБА_1 до належних їй приміщень будинковолодіння по АДРЕСА_2 .
1.5. Боржники та стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї мирової угоди, покладаються на боржників.
1.6. Стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до боржників, з приводу майна, яке є предметом цієї мирової угоди.
1.7. Стягувач стверджує, що з моменту набрання чинності цією мировою угодою, він відмовляється від примусового виконання вказаного рішення суду, після чого виконавче провадження № 4711620 підлягає закінченню.
1.8. Стягувач та боржники також домовляються, що наслідком набуття чинності цією Мировою угодою відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
1.9. Боржники та стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі держави.
1.10. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов цієї мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій.
1.11. Сторони даної мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї мирової угоди.
1.12. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї мирової угоди. Наслідки затвердження цієї мирової угоди сторонам відомі.
1.13. Уся інформація, викладена в цій мировій угоді, сприймається сторонами як повною мірою достовірна. Кожна сторона окремо несе повну відповідальність за достовірність інформації, яка зазначена в цій мировій угоді.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2019 року в складі судді: Гирич С. В., затверджено мирову угоду, укладену між стягувачем ОСОБА_1 та боржниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Корект» на наступних умовах:
1.1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 приміщення кафетерію пл. 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріалу які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .
1.2. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 приміщення кафетерію пл. 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .
1.3. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект» визнають право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкти вказані в п.п.1.1 та 1.2 цієї Мирової угоди.
1.4. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект», ОСОБА_2 зобов`язуються забезпечити доступ ОСОБА_1 до належних їй приміщень будинковолодіння по АДРЕСА_2 .
1.5. Боржники та Стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї Мирової угоди, покладаються на Боржників.
1.6. Стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї Мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до Боржників, з приводу майна, яке є предметом цієї Мирової Угоди.
1.7. Стягувач стверджує, що з моменту набрання чинності цією Мировою угодою, він відмовляється від примусового виконання вказаного Рішення суду, після чого виконавче провадження №4711620 підлягає закінченню.
1.8. Стягувач та Боржник також домовляються, що наслідком набуття чинності цією Мировою угодою відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
1.9. Боржники та Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі держави.
1.10. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов цієї Мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій.
1.11. Сторони даної Мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї Мирової угоди.
1.12. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї Мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї Мирової угоди. Наслідки затвердження цієї Мирової угоди Сторонам відомі.
1.13. Уся інформація, викладена в цій Мировій угоді, сприймається Сторонами як повною мірою достовірна. Кожна Сторона окремо несе повну відповідальність за достовірність інформації, яка зазначена в цій Мировій угоді.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що мирова угода, укладена сторонами виконавчого провадження, стосується їх прав та обов`язків, умови мирової угоди не суперечать закону і не порушують прав та інтересів інших осіб, боржник ОСОБА_3 не заперечує проти укладення мирової угоди, тому мирова угода на стадії виконання затверджується судом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником Ѕ частини будинковолодіння по АДРЕСА_2 . Інша частина належить стягувачу ( ОСОБА_1 ) та одному з боржників ( ОСОБА_2 ). Тому ОСОБА_4 має також речове право на земельну ділянку, на якій знаходиться будинковолодіння по АДРЕСА_2 , а власником такої земельної ділянки є територіальна громада міста Львова, в даному випадку, в особі Франківської районної адміністрації Львівської міської ради. Предметом мирової угоди, затвердженої судом, є об`єкти самочинного будівництва, які розташовані на земельній ділянці на якій знаходиться будинковолодіння по АДРЕСА_2 , які визнані такими згідно із рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року та підлягають знесення на підстав цього ж рішення суду. Тобто умови мирової угоди зачіпають права та інтереси ОСОБА_4 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року в складі судді: Грицка Р. Р., відмовлено у затвердженні мирової угоди від 06 грудня 2018 року, укладеної в процесі примусового виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року між стягувачем ОСОБА_1 та боржниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Корект».
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що умови мирової угоди суперечать рішенню суду, яке перебуває на примусовому виконанні, і зокрема, умови мирової угоди передбачають визнання права власності на самочинне будівництво, тоді як рішенням суду встановлено незаконність здійснення такого будівництва і необхідність його знесення. Таким чином умови мирової угоди є прихованим способом узаконення самочинного будівництва. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року суд визнав недійсними свідоцтво про право власності на будинок (кафетерій), договір дарування кафетерію та реєстраційне посвідчення на кафетерій і тим самим відповідно до частини другої статті 328 ЦК України встановив незаконність набуття права власності на вказані приміщення, зокрема, через незаконність будівництва і в такому випадку визнання права власності суперечить вимогам закону, оскільки відсутня правова підстава для такого визнання. Крім того одним із співвласників будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 і очевидно, що питання про визнання права власності на самочинне будівництво, прилегле до цього будинку зачіпає її права та інтереси. Таким чином умови мирової угоди суперечать закону та порушують права чи охоронювані законом інтереси ОСОБА_4 , а тому на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 207, частини третьої статті 434 ЦПК України вона не підлягає затвердженню.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 07 липня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року повернуто.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. У пункті 11 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення може бути оскаржена ухвала щодо затвердження мирової угоди. Натомість позивач (стягувач) ОСОБА_1 та відповідач (боржник) ОСОБА_2 оскаржують ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, яка в переліку статті 353 ЦПК України відсутня. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Апеляційний суд вказав, що посилання осіб, які подали апеляційну скаргу, на рішення Конституційного Суду України щодо тлумачень статті 293 ЦПК України колегія суддів відхилила, оскільки відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Стаття 293 ЦПК України втратила чинність 15 грудня 2017 року, тому тлумачення зазначених норм в даному випадку не є актуальними. Крім цього рішення Конституційного Суду України не стосувалися тлумачення норм процесуального закону щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди. Тому безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на те, що не їм буде відмовлено у доступі до правосуддя.
Аргументи учасників справи
27 липня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, в якій просять передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що в резолютивній частині ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року зазначено про можливість її оскарження до апеляційного суду. Конституційний суд України неодноразово зазначав, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарженні рішення суду, крім випадків, встановлених, що передбачає можливість перевірки в апеляційному порядку рішень суду першої інстанції. Перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду не є вичерпним. Розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України зробив висновок, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить пряму заборону на таке оскарження. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди на стадії виконання рішення суду є остаточним судовим рішенням, як завершальна стадія судового процесу, що має наслідком закінчення виконавчого провадження. Тому до ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди як остаточного судового рішення слід застосовувати статтю 352 ЦПК України, яка передбачає право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2019 року справа призначена до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення судом норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
При поверненні апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у пункті 11 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення може бути оскаржена лише ухвала щодо затвердження мирової угоди. Натомість ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди в переліку статті 353 ЦПК України відсутня.
Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди (пункт 11 частини першої статті 353 ЦПК України).
Аналіз правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у рішеннях: від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній станом 03 серпня 2017 року), суд враховував такі обставини:
(а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується;
(б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.
При цьому, Конституційний Суд України, зокрема, вказував, що:
(1) «згідно з частиною другою статті 293 Кодексу заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак особливість ухвали про відмову у видачі дубліката виконавчого листа полягає в тому, що вона приймається на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо, тому ця ухвала може бути оскаржена лише самостійно» (абзац 5 пункту 3.2. рішення від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010);
(2) «особливістю ухвали про роз`яснення рішення суду або про відмову в роз`ясненні рішення суду є те, що суд може постановити її в будь-який час до настання обмежень, визначених у частині другій статті 221 ЦПК України, зокрема після набуття ним законної сили. Це виключає можливість оскарження такої ухвали разом з цим рішенням, тому вона може бути оскаржена самостійно» (абзац другий пункту 2.2. рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010);
(3) «[…] особливістю ухвал суду першої інстанції щодо внесення виправлень у рішення або відмови у внесенні виправлень є те, що суд може постановити їх у будь-який час, зокрема й після набрання рішенням законної сили. За цих умов такі ухвали суду першої інстанції фактично не можуть бути оскаржені разом із рішенням суду. Крім того, відсутність можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення окремо від рішення суду у випадку, якщо наявні у тексті судового рішення неточності (арифметичні помилки чи описки) стосуються істотних обставин, може ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення» (пункт 2.3. рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014);
(4) «особливістю ухвал суду щодо повороту виконання рішення є те, що вони приймаються на стадіях виконання судового рішення і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо» (абзац четвертий пункту 3.2. рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що:
«у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін.
У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і зазначеним вище Рішенням Конституційного Суду України».
Таким чином Об`єднана палата, надаючи тлумачення статті 293 ЦПК України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) зробила висновок про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди.
За схожих обставин Верховним Судом було зроблено висновок про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про визнання мирової угоди такою, що не підлягає виконанню, на підставі статті 353 ЦПК України, з посилання на те, що позивач звернулася до суду із заявою про визнання мирової угоди такою, що не підлягає виконанню, на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 2-7122/11 (провадження № 61-2224св21) вказано, що:
«повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив із того, що ухвала про визнання мирової угоди такою, що не підлягає виконанню, не відноситься, до перепілку ухвал суду першої інстанції, передбачених статтею 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Частиною другою статті 208 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали суду першої інстанції від 08 грудня 2020 року) передбачено, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом.
При постановленні ухвали від 08 грудня 2020 року про визнання мирової угоди такою, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та керувався нормами Закону України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції та положеннями статті 432 ЦПК України.
У частинах першій, другій статті 432 ЦПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
За змістом пункту 25 частини першої, частини другої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.
У справі, що переглядається, необхідно врахувати, що позивач звернулася до суду із заявою про визнання мирової угоди такою, що не підлягає виконанню, на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.
Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не переглядається в апеляційному порядку та безпідставно повернув справу до суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених підпунктом 15.11. пункту 15 частини 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України».
У справі, що переглядається:
до суду від заступника начальника Франківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Лавришина М. М. надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у справі, укладена між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ ВКФ «Корект»; ухвалою суду першої інстанції відмовлено у затвердженні мирової угоди;
ухвалою суду апеляційної інстанції повернуто апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди із посилання на те, що така ухвала в переліку статті 353 ЦПК України відсутня, тому не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
Проте в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 744/880/19 (провадження № 61-18606ск19) зазначено, що:
«повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Семенівського районного суду Чернігівської області від 04 вересня 2019 року про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної 04 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансу, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що заявницею подано апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим, а рішення суду таким , що відповідає вимогам чинного законодавства враховуюче наступне.
З огляду на статтю 19 Конституції України органи державної влади, зокрема суди, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал місцевого суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Зокрема, пунктом 11 частини першої статті 353 ЦПК України передбачене право особи на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди.
Однак передбачене пунктом 11 частини першої статті 353 ЦПК України право на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди не включає в себе вирішення питання про відмову в затвердженні мирової угоди».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 460/3535/16-ц (провадження №61-8555св21) вказано, що:
«частинами першою та другою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди. У той же час вказана норма не передбачає можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в затвердженні мирової угоди.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Наведене дає підстави для висновку про те, що законом передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку, при цьому, у разі оскарження ухвали суду першої інстанції, яка не передбачена переліком, для апеляційного суду також діє імперативна норма, яка передбачає повернення апеляційної скарги.
З урахуванням вказаного, встановивши, що апеляційну скаргу було подано на ухвалу, що не підлягає апеляційному скаргу відповідно до статті 353 ЦПК України, а саме ухвалу суду першої інстанції про відмову в затвердженні мирової угоди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув апеляційну скаргу на це судове рішення, що відповідає вимогам статті 357 ЦПК України.
При цьому відсутні підстави для висновку про порушення судом права заявника на доступ до правосуддя, оскільки останній не позбавлений можливості або виконати рішення суду, у процесі виконання якого подано заяву про затвердження мирової угоди, або подати на затвердження суду мирову угоду, умови якої будуть відповідати інтересам сторін виконавчого провадження і не будуть порушувати права чи охоронювані законом інтереси третіх осіб».
Наведені приклади свідчать про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово відмінного підходу до тлумачення пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України у контексті розуміння того чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання рішення.
Тому колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів:
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 744/880/19 (провадження № 61-18606св19);
Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 460/3535/16-ц (провадження №61-8555св21);
та вказівки, що тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладена на стадії виконання рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Справу № 2-41/2006 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов
