Справа № 2-41/2006
Провадження № 6/463/6/21
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 червня 2021 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
стягувача - ОСОБА_1 ,
представника стягувача - ОСОБА_2 ,
боржника - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові питання затвердження мирової угоди у процесі виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Корект», Франківської районної адміністрації м.Львова, треті особи Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Гірник І.А. про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку,
в с т а н о в и в :
заступник начальника Франківського ВДВС м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Лавришин М.М. 12.12.2018 року скерував до Личаківського районного суду м.Львова мирову угоду від 06.12.2018 року, укладену в процесі примусового виконання рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14.09.2006 року між стягувачем ОСОБА_1 та боржниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Корект».
Відповідно до умов мирової угоди сторони просять:
1.1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 приміщення кафетерію, площею 71.4 м.кв., прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .
1.2. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 приміщення кафетерію, площею 71.4 м.кв, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .
1.3. Боржники ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Корект» визнають право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на об`єкти вказані в п.п.1.1 та 1.2 цієї Мирової угоди.
1.4. Боржники ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Корект», ОСОБА_3 зобов`язуються забезпечити доступ ОСОБА_1 до належних їй приміщень будинковолодіння по АДРЕСА_2 .
1.5. Боржники та Стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї Мирової угоди, покладаються на Боржників.
1.6. Стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї Мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до Боржників, з приводу майна, яке є предметом цієї Мирової Угоди.
1.7. Стягувач стверджує, що з моменту набрання чинності цією Мировою угодою, він відмовляється від примусового виконання вказаного Рішення суду, після чого виконавче провадження № 4711620 підлягає закінченню.
1.8. Стягувач та Боржники також домовляються, що наслідком набуття чинності цією Мировою угодою відповідно до ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
1.9. Боржники та Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі держави.
1.10. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов цієї Мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій.
1.11. Сторони даної Мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї Мирової угоди.
1.12. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї Мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї Мирової угоди. Наслідки затвердження цієї Мирової угоди Сторонам відомі.
1.13. Уся інформація, викладена в цій Мировій угоді, сприймається Сторонами як повною мірою достовірна. Кожна Сторона окремо несе повну відповідальність за достовірність інформації, яка зазначена в цій Мировій угоді.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 15.02.2019 року вказана мирова угода затверджена.
Зазначену ухвалу оскаржила ОСОБА_5 , яка не була учасником виконавчого провадження, в процесі якого затверджено мирову угоду від 06.12.2018 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 24.09.2020 року, ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 15.02.2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, така передана для розгляду судді Грицку Р.Р.
09 лютого 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та представник ТзОВ ВКф «Корект» подали заяву про відвід головуючого судді Грицка Р.Р.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 10.02.2021 року, заяву про відвід визнано необґрунтованою і передано для вирішення іншому судді, визначеному згідно ст.33 ЦПК України.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16.03.2021 року, у задоволенні заяви про відвід судді Грицка Р.Р. відмовлено.
Боржник ОСОБА_4 , який одночасно є директором та представником ТзОВ «Корект» в судове засідання повторно не з`явився, при цьому, 26.05.2021 року подав клопотання про розгляд справи без його участі, просить затвердити мирову угоду.
Враховуючи наведені обставини, з врахуванням думки учасників процесу, суд вважає за можливим розглянути справу за його відсутності.
Сторони мирової угоди - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , представник стягувача ОСОБА_2 в судовому засіданні висловились про необхідність затвердження такої мирової угоди, оскільки її умови не зачіпають прав та інтересів третіх осіб, в той час як ОСОБА_5 не є стороною виконавчого провадження і відповідно умови мирової угоди не можуть стосуватись її прав та обов`язків.
Положення ЦПК України не передбачають можливості залучення інших осіб на стадії вирішення питання, пов`язаного з виконанням судового рішення. Тому, суд не залучав до участі у справі ОСОБА_5 , однак в подальшому він врахує чи порушуються умовами мирової угоди її права та інтереси.
Заслухавши пояснення сторін виконавчого провадження, дослідивши матеріали справи, вивчивши умови мирової угоди, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 14.09.2006 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Корект», Франківської районної адміністрації м.Львова, треті особи Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Гірник І.А. про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку.
Вказаним рішенням визнано самочинним будівництвом зведену прибудову до квартири АДРЕСА_1 та добудову кафетерію із реконструкцією гаражу.
Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Корект» знести самовільно збудовані приміщення кафетерію, площею 71,4 кв.м. до квартири АДРЕСА_1 та самовільно збудовані господарські приміщення на місці гаражу по АДРЕСА_2 та не чинити перешкод позивачу ОСОБА_1 у користуванні 1/3 частиною будинковолодіння по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою, площею 300 м.кв., яка належить до вказаної частини будинковолодіння.
Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Корект» привести до попереднього стану всі складові частини кв. АДРЕСА_1 , які існували до зведення самочинного будівництва, зокрема, відновити існуючий вхід на другий поверх через двоповерхову веранду позначену на пл.2-1 пл. 7.6 м.кв., 2-2 пл.6,0 кв.м.; вхід в підвал під літ. ІІ пл.10,8 кв.м., вхід на горище з коридору під літ.2-3 пл.9,7 кв.м.; приміщення під літ.2-4 пл.4,1 м.кв., в якому були сходи на горище, житлові кімнати під літ.2-7 пл.14,6 кв.м., 2-8 пл.21.1 кв.м., 2-9 пл.13.7 кв.м., приміщення 2-10 пл.7.2 кв.м., кухню під літ.2-5 пл.9,4 кв.м., ванну кімнату під літ.2-6 пл.4,2 кв.м., існуючі господарські будівлі, металеві огорожу і металеву хвіртку.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на будинок (кафетерій) від 15.04.1997 на ім`я ОСОБА_3 , видане виконкомом Львівської міської ради на підставі рішення (розпорядження) від 11.04.1997 за № 1510/52-07 серія КММ 000856, видане ЛОДКБТІ та ЕО 15.04.1997 за реєстровим номером 5079.
Визнано недійсним договір дарування приміщення кафетерію площею 71,4 кв.м. по АДРЕСА_2 , укладений 15.04.1997 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнано недійсним реєстраційне посвідчення на ім`я ОСОБА_4 , видане Львівським обласним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 16.04.1997 серія КММ № 000822 на кафетерій площею 71,4 кв.м., розташований по АДРЕСА_2 .
Зобов`язано ТзОВ «Корект» після вступу рішення у законну силу звільнити приміщення кв. АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення у Франківському відділі державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває виконавче провадження № 4711620 з виконання виконавчого листа № 2-41/2006, виданого 11.05.2007 року Личаківським районним судом м.Львова про зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Корект» знести самовільно збудовані приміщення кафетерію площею 71,4 м.кв. до кв. АДРЕСА_1 та не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні 1/3 частиною будинковолодіння по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою площею 300 м.кв., яка належить до вказаної частини будинковолодіння, зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Корект» привести до попереднього стану всі складові частини кв. АДРЕСА_1 , які існували до зведення самочинного будівництва.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях по справах «Півень проти України» від 29.06.2004 та «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя.
Крім того, ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (п.п.33, 34) вкотре повторив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata («вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
Порядок укладення та затвердження мирової угоди під час виконавчого провадження врегульований в статті 434 ЦПК України. Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.
Зі змісту частини першої статті 434 ЦПК України вбачається, що на законодавчому рівні встановлений імперативний припис щодо часу, коли може бути укладена мирова угода після ухвалення судового рішення, тобто закінчення судового процесу, та кола суб`єктів, які уповноважені звернутися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, яке розширеному тлумаченню не підлягають.
Суб`єктами, які уповноважені звертатися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження.
Підстави для відмови у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання передбачені у частині третій статті 434 ЦПК України.
Так, суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 207 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 206 цього Кодексу.
За своїм змістом вказана норма є бланкетною, а тому підлягає застосуванню одночасно із відповідними положеннями статті 207 ЦПК України.
Зокрема, згідно частин першої, п`ятої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:
1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або
2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
За змістом цих норм, перелік підстав для відмови у затвердженні мирової угоди є вичерпним.
Системний аналіз положень частин першої та п`ятої статті 207, статті 434 ЦПК України свідчить про те, що умови мирової угоди, укладеної в процесі примусового виконання рішення повинні стосуватись виключно питань, пов`язаних з виконанням цього рішення. Такі умови не можуть суперечити закону або ж порушувати права чи охоронювані законом інтереси інших осіб. Вони також не можуть вчинятись представником на шкоду своєму довірителю, і, що найголовніше, за умовами мирової угоди укладеної в процесі примусового виконання не можуть виникати нові права та обов`язки, оскільки затвердження мирової угоди відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» має наслідком завершення виконавчого провадження.
Повертаючись до обставин даної справи суд зазначає, що предметом примусового виконання рішення було знесення самочинного будівництва, незаконність якого і була встановлена рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 14.09.2006 року.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146).
При цьому, знесення самочинного будівництва відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України є заходом, пов`язаним із відновлення прав, порушених таким будівництвом, а визнання права власності в силу вимог частин третьої та п`ятої цієї статті можливе виключно як виняток і виключно за умов, про які безпосередньо зазначено в цих нормах.
За змістом цих норм, визнання права власності на самочинне будівництво здійснюється виключно на підставі рішення суду - акту правосуддя, ухваленого за результатами розгляду відповідної справи, в межах якої і вирішувалось питання про наявність підстав для визнання права власності.
Однак, у справі яка розглядається умови мирової угоди прямо суперечать рішенню суду, яке перебуває на примусовому виконанні, і зокрема, умови мирової угоди передбачають визнання права власності на самочинне будівництво, тоді як рішенням суду встановлено незаконність здійснення такого будівництва і необхідність його знесення.
Іншими словами, умови мирової угоди є прихованим способом узаконення самочинного будівництва.
Разом з тим, згаданим вище рішенням, суд визнав недійсними свідоцтво про право власності на будинок (кафетерій), договір дарування кафетерію та реєстраційне посвідчення на кафетерій і тим самим відповідно до частини другої статті 328 ЦК України встановив незаконність набуття права власності на вказані приміщення, зокрема, через незаконність будівництва і в такому випадку визнання права власності суперечить вимогам закону, оскільки відсутня правова підстава для такого визнання.
Також суд звертає увагу на те, що одним із співвласників будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 і очевидно, що питання про визнання права власності на самочинне будівництво, прилегле до цього будинку зачіпає її права та інтереси.
Таким чином, суд приходить до висновку, що умови мирової угоди суперечать закону та порушують права чи охоронювані законом інтереси ОСОБА_5 , а тому, в силу вимог пункту 1 частини п`ятої статті 207, частини третьої статті 434 ЦПК України вона не підлягає затвердженню.
Керуючись ст.ст.207, 260, 434 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
відмовити у затвердженні мирової угоди від 06.12.2018 року, укладеної в процесі примусового виконання рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14.09.2006 року між стягувачем ОСОБА_1 та боржниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариством з обмеженою відповідальність «Корект».
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Боржник: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Боржник: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - інформація відсутня.
Боржник: ТзОВ «Корект», місцезнаходження: 79005, м.Львів, вул.Кн.Романа,7, код ЄДРПОУ 23964700.
Суддя Грицко Р.Р.
