Справа № 761/15245/18
Провадження № 4-с/761/207/2021
У Х В А Л А
Іменем України
02 серпня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Бондар О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чуріна Галина Володимирівна, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій, скасування повідомлення та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
26 травня 2021 року до суду надійшла зазначена скарга.
В скарзі скаржник просить:
-визнати неправомірними дії державного виконавця Чуріної Галини Володимирівни міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо прийняття повідомлення №65345982 від 11.05.2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, виданого Шевченківським районним судом м.Києва у справі №761/15245/18 від 23.11.2020 року;
-скасувати повідомлення №65345982 державного виконавця Чуріної Галини Володимирівни міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.05.2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, виданого Шевченківським районним судом м.Києва у справі №761/15245/18 від 23.11.2020 року;
-зобов`язати державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до примусового виконання виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом м.Києва у справі №761/15245/18 від 23.11.2020 року.
Вимоги скарги обгрунтовані тим, що 23.11.2020 року Шевченківським районним судом м.Києва видано виконавчий лист на виконання рішення суду від 03.02.2020 року про стягнення коштів з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Як зазначає заявник, виконавчий лист було пред`явлено до примусового виконання до міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
19.05.2021 року уповноважений представник заявника отримала повідомлення від 11.05.2021 року яким державний виконавець Чуріна Галина Володимирівна повернула виконавчий лист стягувачу на тій підставі, що виконавчий лист не відповідає вимогам п.3 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» - у виконавчому листі не вказано дату народження боржника.
Заявник вважає дане повідомлення винесене з порушенням норм чинного законодавства оскільки державний виконавець міг отримати самостійно інформацію про дату народження боржника та відсутність дати народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання, що підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 22.08.2018 року у справі №471/283/17, від 19.09.2019 року у справі №469/1357/16.
В судове засідання сторони не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Від представника заявника до суду надійшла заява про слухання справи в її відсутність в якій вона зазначає, що вимоги скарги підтримує та просить їх задовольнити.
А тому у відповідності до положень ч.2 ст.450 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення скарги за наступних підстав.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч.1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема на підставі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Стаття 4 Закону України визначає вимоги до виконавчого листа, він зокрема повинен містити інформацію про дату народження боржника - фізичної особи.
Як встановлено в судовому засіданні, на виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 03.02.2020 року у справі №761/15245/18, 23.11.2020 року Шевченківський районний суд м.Києва видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за угодою про неконкуренцію від 01.02.2017 року в розмірі 8 718,93 Євро та судовий збір в сумі 2 810,16 грн.
Зазначений виконавчий лист був пред`явлений до примусового виконання до міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
11.05.2021 року державним виконавцем Чуріною Г.В. міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підготовлене повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до п.2 ч.3 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» - поданий на виконання виконавчий документ не відповідає вимогам пункту 3 частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» - відсутні дані, які ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника.
Стаття 4 в частині 4 Закону України «Про виконавче провадження» містить виключний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання.
Так в частині 4 пункт 6 вказаної статті Закону передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо: виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Однак державний виконавець не посилається на зазначену норму Закону, замість цього в повідомлені послався на п.2 ч.3 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», яке надає право приватному виконавцю повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, зокрема, 2) в інших випадках, передбачених законом.
Як вбачається з копії виконавчого листа, він дійсно не містить інформації про дату народження боржника, в той же час, він містить інформацію про реєстраційний номер облікової картки платника податку боржника.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя та право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).
У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не можуть ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Такий правовий висновок узгоджується із численною практикою Верховного Суду, зокрема правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові № 6-62цс14 від 25 червня 2014 року, постанові від 22.08.2018 року у справі №471/283/17, постанові від 19.09.2019 року у справі №469/1357/16 та постанові від 24.12.2020 року у справі № 639/2561/18-ц.
Головним завданням виконавчого провадження є правильне і своєчасне виконання судового рішення. За умови відсутності у виконавчому листі окремих персональних даних у виконавця є можливість направити запит до відповідних державних органів для отримання цієї інформації.
Повернення виконавчого документа через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності, оскільки у виконавця під час виконання судового рішення не виникає проблем із отриманням такої інформації з баз даних і реєстрів.
Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи, що державний виконавець не був позбавлений можливості самостійно отримати інформацію про дату народження боржника, тому суд приходить до висновку про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування повідомлення від 11.05.2021 року та зобов`язати державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чуріна Галина Володимирівна, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій, скасування повідомлення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії державного виконавця Чуріної Галини Володимирівни міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо прийняття повідомлення №65345982 від 11.05.2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, виданого Шевченківським районним судом м.Києва у справі №761/15245/18 від 23.11.2020 року.
Скасувати повідомлення №65345982 державного виконавця Чуріної Галини Володимирівни міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.05.2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, виданого Шевченківським районним судом м.Києва у справі №761/15245/18 від 23.11.2020 року.
Ззобов`язати державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ?янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до примусового виконання виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом м.Києва у справі №761/15245/18 від 23.11.2020 року.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту ухвали безпосередньо до Київського апеляційного суду.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ: Н.Г.Притула
