Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 464/6203/14-ц
провадження № 61-18544св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Білошкурським Олександром Валерійовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивований тим, що з у період з 02 липня 2005 року по 03 липня 2007 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.
З січня 2006 року ОСОБА_2 не відвідує дочку, не цікавиться її здоров`ям та розвитком, не бере участі у її вихованні та навчанні, не забезпечує її матеріально.
Посилаючись на те, що дочка проживає з нею та перебуває на її утриманні, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , не піклується про її фізичний і духовний розвиток, її навчання, не бере участі у підготовці дитини до самостійного життя, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого позивачем не доведена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білошкурський О. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача та безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. Суд не надав оцінки тому, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів та злісно ухиляється від виконання судового рішення про стягнення грошових коштів на утримання дитини. Заперечення проти позову, подання заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги не може розцінюватись як проявлення відповідачем інтересу до дитини, бажання продовжувати батьківське піклування.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 464/6203/14-ц з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2021 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 10 січня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_1 не отримує від ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 , про що зазначено в довідці Сихівського відділу державної виконавчої служби від 15 жовтня 2012 року № В-1741242.
Згідно з характеристикою, виданою Могилів-Подільським НВК СЗШ І-ІІІ, ОСОБА_2 не цікавиться вихованням та навчанням дочки, не відвідує жодних заходів та зборів в навчальному закладі. Вихованням ОСОБА_3 займається її мати, яка постійно цікавиться навчанням та розвитком дитини.
Висновком комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради від 10 червня 2014 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він повністю ухилився від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться її розвитком, станом здоров`я, вихованням та життям, матеріально не забезпечує.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні докази винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківських обов`язків.
Верховний суд погоджується з вказаним висновком апеляційного суду, який є обґрунтованим та таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини та збереженню її зв`язків з сім`єю, у тому числі з батьком.
В ході розгляду справи суд апеляційної інстанції надав оцінку особистості ОСОБА_2 та його поведінці, врахував заперечення проти позбавлення батьківських прав, а тому така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з дочкою.
Вказаний висновок апеляційного суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає обґрунтованим та таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини та збереженню її зв`язків з сім`єю, у тому числі з батьком.
Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
При цьому суд надав належну оцінку висновку органу опіки та піклування та правильно вважав, що такий прийнятий без повідомлення і участі батька дитини ОСОБА_2 , а тому він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини на можливість збереження сімейних зав`язків.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Білошкурським Олександром Валерійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко
