РІШЕННЯ

Іменем України

14 червня 2021 року

Київ

справа №9901/194/19

адміністративне провадження №П/9901/194/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Гімона М.М., Желєзного І.В., Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,

при секретарі судового засідання Лупу Ю.Д.,

за участю:

представника позивача Кінебаса О.М.,

представника відповідача Нарольської Т.С.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 9901/194/19

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

14 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:

визнати протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 по скарзі ОСОБА_2 від 16 серпня 2018 року № А-4914/0/7-18, яким було відмовлено у притягненні судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, в частині встановлення обставин, що дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики;

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду;

зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 9901/194/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя в частині визнання протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 по скарзі ОСОБА_2 від 16 серпня 2018 року № А-4914/0/7-18, яким було відмовлено у притягненні судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, в частині встановлення обставин, що дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики.

Іншою ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито провадження у справі № 9901/194/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя в частині визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та зобов`язання Вищої ради правосуддя розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

Позивач вважає, що рішення ВРП від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути скасоване, оскільки є незаконним. Свою позицію позивач обґрунтовує наступним.

У 2018 році він взяв участь у конкурсі на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення згідно зі статтею 81 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія) рішенням від 6 березня 2019 року № 28/зп-19 затвердила рейтинг кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Рішенням Комісії від 6 березня 2019 року № 637/вс-19 була внесена рекомендація ВРП щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Проте ВРП рішенням від 20 березня 2019 року №884/0/15-19 відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, мотивуючи це тим, що до ВРП 16 серпня 2018 року надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 . У скарзі зазначалося, що 2 березня 2018 року суддя ОСОБА_1 на замовлення фізичних осіб склав «Експертний висновок ОСОБА_1 » для Високого суду Британських Віргінських Островів , у якому в порушення вимог Закону № 1402-VIII, Цивільного процесуального кодексу України, статті 12 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI Чергового з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, (далі - КСЕ) публічно піддав сумніву судові рішення, які набрали законної сили, а саме: рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 травня 2017 року, ухвали суду касаційної інстанції.

Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 відмовлено у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 . Водночас дисциплінарний орган ВРП установив, що вказані дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики, зокрема статті 12 КСЕ.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями ВРП та її дисциплінарного органу, позивач указав, що вказаний Висновок було складено ним не як суддею суду першої інстанції, а в контексті наукового узагальнення, за результатами наукових напрацювань автора в межах загального дослідження особливостей застосування міжнародних стандартів у галузі прав людини на національному рівні. На переконання ОСОБА_1 , зазначені дії не суперечать нормам суддівської етики та не завдають шкоди авторитету судової влади. Водночас як рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, яким було встановлено порушення позивачем правил суддівської етики, так і рішення ВРП про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення його на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду становлять втручання у його свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). До того ж наведені обставини були предметом розгляду ВККС, досліджувалися на співбесіді, що вплинуло на виставлений бал, а відтак відповідно до статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ці відомості не могли бути підставою для ухвалення ВРП рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

5 червня 2019 року до суду дійшли доповнення до позовної заяви, в яких позивач також вказує на додаткові підстави для задоволення позовних вимог окрім тих, які викладені в позовній заяві, а саме, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, керувався серед іншого частинами вісімнадцятою та дев`ятнадцятою статті 79 та пунктом 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, виходячи із наступного.

Пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відноситься до правовідносин обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, а тому, на думку позивача, вказаний пункт не міг бути застосований ВРП до позивача.

У свою чергу, частини вісімнадцята та дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII, яка називається «Проведення конкурсу на заняття вакантної посади судді» регулює порядок дій ВРП в процедурі призначення суддів перших інстанцій, в той час як порядок дій ВРП при призначенні суддів апеляційного, Вищого спеціалізованого суду та Верховного Суду за спеціальною процедурою визначений частиною сьомою статті 81 цього Закону «Порядок призначення на посаду судді апеляційного суду, Вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду за спеціальною процедурою».

Позивач вважає, що якщо частина вісімнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII передбачає, що відповідно до внесеної ВККС рекомендації ВРП на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду, то в частині сьомій статті 81 зазначено, що ВРП розглядає питання про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду в апеляційний суд, Вищий спеціалізований суд або Верховний Суд та ухвалює відповідне рішення.

На думку позивача, в статті 81 на відміну від статті 79 Закону № 1402-VIII не зазначено про наявність у ВРП права прийняти інше рішення, окрім рішення про внесення подання про призначення на посаду, а тому і положення частини вісімнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII не могли бути застосовані в даному випадку.

У судовому засіданні 19 жовтня 2020 року позивачем було подано письмові пояснення, в яких зазначено, що його доводами також є порушення зі сторони відповідача гарантій, передбачених статтями 8 та 10 Конвенції, відповідно до яких втручання в відповідні конвенційні права не будуть становити порушення Конвенції, якщо вони: передбачені законом, мають легітимну мету та є необхідними в демократичному суспільстві (пропорційними).

ВРП у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 від 6 червня 2019 року не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Свою позицію відповідач обґрунтовує наступним.

Відповідно до частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIII рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

Спірне рішення ВРП від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 ухвалено у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті), повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь в його ухваленні.

Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Доказів про наявність виключних підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ВРП позивачем не надано.

При цьому зазначає, що не можуть бути предметом оцінки судом дискреційні повноваження Вищої ради правосуддя щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Зазначені твердження базуються на положеннях Закону № 1798-VIII, а саме частині дев`ятнадцятій статті 79 і узгоджуються із правою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 9901/21/17, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2018 року (провадження № 11-598сап18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 9901/293/18 (провадження № 11-266сап18).

ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

13 травня 2019 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в адміністративній справі № 9901/194/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя в частині визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та зобов`язання Вищої ради правосуддя розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву та призначив справу до розгляду в судове засідання з повідомленням (викликом) сторін на 10 червня 2019 року на 9:30.

10 червня 2019 року до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було мотивоване тимчасовою непрацездатністю представника позивача та бажанням позивача взяти участь в судовому засіданні зі своїм представником, який надає позивачу професійну допомогу.

10 червня 2019 року в судовому засіданні оголошено перерву до 22 липня 2019 року до 14:00.

22 липня 2019 року в судовому засіданні позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі № 9901/194/19 за його позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії до вирішення адміністративної справи (провадження № 11-534заі19) Великою Палатою Верховного Суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду від 13 травня 2019 року про відмову у відкритті провадження в частині. Зазначене клопотання судом було задоволено, провадження у справі зупинено.

Враховуючи прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 28 листопада 2019 року (провадження № 11-534заі19) за результатами апеляційного перегляду ухвалу Верховного Суду від 13 травня 2019 року, ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судове засідання з повідомленням (викликом) сторін на 19 жовтня 2020 року на 15:00.

У судовому засіданні 19 жовтня 2020 року оголошено перерву у зв`язку із витребуванням у ВРП матеріалів дисциплінарної справи позивача до 30 листопада 2020 року до 16:00.

У судовому засіданні 30 листопада 2020 року оголошено перерву до 18 січня 2021 року на 16:00.

У судовому засіданні 18 січня 2021 року частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів у ВККС, а саме: витяг із протоколу засідання, копії технічної фіксації засідання процесу співбесіди із кандидатом на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1; копію заяви ОСОБА_2 , яку він надсилав на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України і яка оголошувалася під час співбесіди. У зв`язку із постановленням ухвали про витребування у ВККС доказів в судовому засіданні оголошено перерву до 1 березня 2021 року о 15:00.

У судовому засіданні 1 березня 2021 року задоволено клопотання представника ВРУ про відкладення розгляду справи, яке було обґрунтовано необхідністю вивчення матеріалів, які надійшли від ВККС. Розгляд справи відкладено на 12 квітня 2021 року на 14:00.

12 квітня 2021 року, 26 квітня 2021 року та 24 травня 2021 року судове засідання не відбулося у зв`язку із відсутністю повного складу суду. Судове засідання призначено на 14 червня 2021 року на 15:00.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 918/2009 призначений на посаду судді Бахмацького районного суду Чернігівської області строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479/VІІІ обраний на посаду судді цього суду безстроково.

Рішенням ВККС від 2 серпня 2018 року № 185/зп-18 оголошено конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, зокрема 23 вакантних посад суддів Касаційного цивільного суду, за спеціальною процедурою призначення згідно зі статтею 81 Закону № 1402-VІІІ.

ОСОБА_1 6 вересня 2018 року звернувся до ВККС із заявою про допуск до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду як особа, яка відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 38 Закону № 1402-VІІІ, а також про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

ОСОБА_1 успішно пройшов спеціальну перевірку на відповідність вимогам до кандидата на посаду судді, встановленим статтями 38, 69, 81 Закону № 1402-VІІІ, і рішенням ВККС у складі колегії від 8 жовтня 2018 року № 88/вс-18 допущений до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням ВККС від 18 жовтня 2018 року № 231/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, стосовно яких проводилася спеціальна перевірка, зокрема ОСОБА_1 .

Рішенням ВККС від 13 листопада 2018 року № 257/зп-18 визначено результати анонімного письмового тестування на етапі іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у межах процедур конкурсу на зайняття вакантної посади судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 набрав 75,75 бали.

Рішенням ВККС від 20 грудня 2018 року № 323/зп-18 затверджено перелік кандидатів на зайняття вакантної посади судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які за результатами виконаного 14 листопада 2018 року практичного завдання на етапі іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у процедурі конкурсу набрали мінімально допустимий і більший бал відповідного іспиту, та визначено, що за результатами цього етапу іспиту ОСОБА_1 набрав 84,5 бали. Зазначеним рішенням ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

За критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) кандидат ОСОБА_1 набрав 387,25 бали.

За критерієм доброчесності кандидат ОСОБА_1 набрав 153 бали. За цим критерієм ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей та дослідження інформації, яка міститься у досьє.

За результатами кваліфікаційного оцінювання рішенням ВККС від 6 березня 2019 року № 509/вс-19 ОСОБА_1 визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду, та визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання він набрав 730,25 бали, в тому числі: за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) з урахуванням результатів іспитів, дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата, та співбесіди - 387,25 бали, за критерієм професійної етики - 190 балів, за критерієм доброчесності - 153 бали.

Рішенням ВККС від 6 березня 2019 року № 28/зп-19 затверджено рейтинг кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням ВККС від 6 березня 2019 року № 637/вс-19 внесено рекомендацію Вищій раді правосуддя щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням ВРП від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Підставою для прийняття вказаного рішення у відповідності до його мотивувальної частини стали відомості, які, на думку відповідача, свідчать про невідповідність кандидата критерію професійної етики та можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням вказаного судді на посаду. Крім того, було зазначено, що вказані обставини не були предметом розгляду ВККС.

Так, до Вищої ради правосуддя 16 серпня 2018 року (єдиний унікальний № А-4914/0/7-18) надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 .

У скарзі зазначалося, що 2 березня 2018 року суддею Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 на замовлення фізичних осіб було складено «Експертний висновок ОСОБА_1» (далі також - Висновок) для Високого суду Британських Віргінських Островів . Скаржник, посилаючись на Висновок, вказував, що ОСОБА_1 склав його на замовлення приватних осіб. До того ж у Висновку всупереч вимогам Закону № 1402-VІІІ та Цивільного процесуального кодексу України, статті 12 КСЕ він публічно піддає сумніву судові рішення, які набрали законної сили, а саме: рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року; ухвалу апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року; рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 травня 2017 року; ухвали суду касаційної інстанції (пункт 425, сторінка 101; пункт 429, c. 102; пункт 436, c. 103; пункт 444, с. 104 Висновку).

Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 (залишеним без змін рішенням ВРП від 24 жовтня 2019 року № 2812/0/15-19) відмовлено у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 , водночас дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя встановлено, що вказані дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики, зокрема статті 12 КСЕ.

На підставі наведеного, ВРП дійшла висновку, що поведінка кандидата та його ставлення до такої поведінки викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики та є обставиною, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі його призначення на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

За результатами голосування Вища рада правосуддя вирішила відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

При прийнятті рішення від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 ВРП керувалася статтями 127, 131 Конституції України, статтями 38, 69, частинами вісімнадцятою, дев`ятнадцятою статті 79, пунктом 30 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, статтями 3, 30, 34, 36, 37 Закону № 1798-VIII.

Таким чином, предметом спору у цій справі є рішення ВРП від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

V. ОЦІНКА СУДУ

Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Тобто саме на ВРП законодавством покладено обов`язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя.

Згідно із частинами першою, другою статті 36 Закону № 1798-VІІІ призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП, яка ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Частиною першою статті 37 Закону № 1798-VІІІ передбачено, що рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП.

Частиною третьою статті 37 Закону № 1798-VІІІ встановлено, що рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;

2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

Із застосуванням системного аналізу наведених правових норм вбачається, що відмова у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав, визначених нормою пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, можлива за умови, якщо ВРП під час розгляду рекомендацій ВККС у встановленому законом порядку отримає обґрунтовані відомості щодо наявності небезпідставного сумніву стосовно відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, які не були предметом розгляду ВККС або яким ВККС не було надано належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIII рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

Отже, спеціальним законом обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком.

Поряд з тим, розглядаючи адміністративну справу, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України (далі - КСУ) у своєму рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з юридичною позицією КСУ цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 55 Конституції України і те, що вирішення спорів, які виникають за участю, зокрема, Вищої ради правосуддя, віднесено до юрисдикції адміністративного суду, при розгляді цієї справи суд не обмежується з`ясуванням лише визначених Законом № 1402-VIII підстав для оскарження і скасування рішення цього органу державної влади, а вирішуватиме справу з урахуванням загальних засад адміністративного судочинства як суд повної юрисдикції, у зв`язку із чим суд зазначає наступне.

Повноважність складу ВРП визначається не лише можливістю розглядати те чи інше питання і приймати відповідне рішення, а належною і повноважною кількістю членів ВРП, які беруть участь у її засіданні.

Так, відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Відтак, на момент ухвалення оскаржуваного рішення, склад ВРП було сформовано відповідно до вимог закону.

У справі, яка переглядається, з копії витягу з протоколу № 20 засідання ВРП встановлено, що питання про внесення Президентові України подання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вирішувалося за його присутності на засіданні ВРП 20 березня 2019 року у складі 17 її членів, тобто повноважним складом. За результатами голосування 12 членів ВРП віддали свої голоси «за» ухвалення рішення про відмову у внесенні відповідного подання, «проти» - 5, «не брали участі в голосуванні» - 0. Рішення підписано усіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. Ці обставини не є спірними.

З рішення від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 вбачається, що воно підписано всім складом членів ВРП, які брали участь в його ухваленні.

Тобто, рішення від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 ухвалене повноважним складом та підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні.

З приводу наявності чи відсутності у спірному рішенні посилань на визначені законом підстави та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту спірного рішення, його прийнято з підстави, передбаченої пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, а саме існування обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі такого призначення.

Законом № 1798-VIII визначено, що з цієї підстави ВРП може відмовити у внесенні подання Президенту України про призначення кандидата на посаду судді, зокрема, за умови, що такі відомості не були предметом розгляду ВККС.

У матеріалах справи міститься копія рішення ВККС від 6 березня 2019 року № 637/вс-19, яким ОСОБА_1 рекомендовано для призначення на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (т. 1, а. с. 81, 82).

Як убачається з його змісту, ВККС не встановила визначених законом обставин, які перешкоджають рекомендуванню ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Разом з тим, у цьому рішенні немає будь-яких посилань на відомості, викладені в дисциплінарній скарзі ОСОБА_2 на дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 щодо складання документу «Експертний висновок ОСОБА_1» для Високого суду Британських Віргінських Островів , які ВРП у подальшому розцінила як обставини, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаді судді.

Тобто ВРП, з огляду на зміст рішення ВККС, не мала підстав вважати, що згадані відомості були предметом розгляду ВККС, оскільки у згадуваному рішенні цього органу немає жодної згадки про ці обставини, їх юридичної оцінки та висновків з цього приводу.

Щодо доводів позивача на наявність у ВККС матеріалів, які місять відповідні відомості щодо наявності скарги ОСОБА_2 , а саме: витягу із протоколу засідання ВККС №61 від 8 лютого 2019 року (Т. 3 а.с. 5), витягу із протоколу засідання ВККС №106 від 6 березня 2019 року (Т. 3 а.с. 2-3), копії технічної фіксації засідання процесу співбесіди із кандидатом на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 (Т. 3 а.с. 4); копії заяви ОСОБА_2 , яку він надсилав на адресу ВККС і яка оголошувалася під час співбесіди (Т. 3 а.с. 8-10), колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

З копії технічної фіксації засідання процесу співбесіди із кандидатом на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , яке відбулося 8 лютого 2019 року, витребуваної у ВККС ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року та заслуханої 14 червня 2021 року безпосередньо у судовому засіданні, вбачається, що члени ВККС з`ясовували у ОСОБА_1 щодо наявності у ВРП скарги ОСОБА_2 та щодо складання на замовлення фізичних осіб Експертного висновку для Високого суду Британських Віргінських Островів .

З вказаної копії технічної фіксації засідання процесу співбесіди із кандидатом на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , яке відбулося 8 лютого 2019 року, витягу із протоколу засідання ВККС №61 від 8 лютого 2019 року та витягу із протоколу засідання ВККС №106 від 6 березня 2019 року, колегією суддів Верховного Суду не вбачається, що ВККС надавала юридичну оцінку інформації, викладеній в скарзі ОСОБА_2 , а саме, щодо її позитивного або негативно впливу на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаді судді.

Таким чином, обговорення на засіданні ВККС 8 лютого 2019 року інформації, викладеній в скарзі ОСОБА_2 , не означає, що такі відомості були предметом розгляду ВККС у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що дії судді ОСОБА_1 щодо складання «Експертний висновок ОСОБА_1 » для Високого суду Британських Віргінських Островів були предметом розгляду Першої Дисциплінарної палати ВРП, що відображено у її рішенні від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19.

Як убачається з цього рішення, дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що дії судді, пов`язані із складанням Висновку, в якому надається критична оцінка діям суддів та їх рішенням в окремих справах, які набрали законної сили, є такими, що суперечать нормам суддівської етики, зокрема статті 12 КСЕ, водночас Перша Дисциплінарна палата ВРП відмовила у притягненні судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, враховуючи низку обставин, які впливають на доречність застосування дисциплінарного стягнення, а саме рівень публічності цього Висновку, який надісланий в приватному порядку скаржнику і до будь-яких офіційних інстанцій не подавався, в більш загальному публічному просторі не висвітлювався, судді, які ухвалювали рішення, відповідних зауважень не висловлювали, що характеризує як рівень публічності такого Висновку.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 не погоджується із мотивувальною частиною рішенні ВРП від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 в частині визнання дій позивача такими, що суперечать нормам суддівської етики, зокрема статті 12 КСЕ.

Водночас, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що обставини, встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП у рішенні від 15 березня 2019 року, не були спростовані позивачем у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII, хоча зазначене рішення дисциплінарного органу і оскаржувалося до ВРП, але рішенням від 24 жовтня 2019 року № 2812/0/15-19 було залишено без змін та не було оскаржене у встановленому порядку до адміністративного суду.

Під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ВРП послалася на відповідні факти як на обґрунтовані відомості, отримані у передбаченому законом порядку. Перевірка ВРП обставин, наведених у рішенні її Дисциплінарної палати, не передбачена під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді, оскільки ця процедура не замінює собою процедуру перегляду рішення Дисциплінарної палати ВРП у дисциплінарній справі за скаргою судді, щодо якого ухвалене відповідне рішення.

З наведених міркувань колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що відомості, на які спиралася ВРП, приймаючи спірне рішення, були предметом розгляду ВККС, оскільки згадані обставини було встановлено дисциплінарним органом ВРП пізніше - у рішенні від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19.

У позовній заяві ОСОБА_1 фактично вказує на те, що оскільки згадані обставини були недостатніми для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, то відповідач не мав правових підстав для ухвалення рішення про відмову у внесенні Президенту України подання про призначення його на посаду. До того ж дисциплінарна палата ВРП, відмовляючи у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, підтвердила відсутність у його діях грубого порушення закону, що підриває авторитет судової влади.

Надаючи оцінку наведеним доводам, колегія судді зазначає, що на спірне рішення відповідача не може поширюватися визначення дисциплінарного стягнення, оскільки відмова у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді і притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за змістом і суттю є різними правовими поняттями, в основі кожного з яких лежать відмінні фактичні і юридичні підстави оцінки. Цим пояснюється і різний обсяг гарантій, визначених законом.

ВРП не оцінювала допущених ОСОБА_1 порушень при складанні «Експертний висновок ОСОБА_1 » для Високого суду Британських Віргінських Островів на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку, а врахувала встановлені її Першою Дисциплінарною палатою обставини як факт, достатній для того, щоб не рекомендувати ОСОБА_1 на посаду судді. Водночас дисциплінарний орган ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не вирішував питання наявності визначених частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII підстав для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Висновки дисциплінарного органу ВРП щодо відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності не мають обов`язкового значення для ВРП при вирішенні питання щодо призначення судді на посаду, оскільки навіть урахування висновків дисциплінарного органу ВРП про те, що допущені суддею порушення під час складання Висновку не містили ознак істотного дисциплінарного проступку, жодним чином не виключає того, що зазначені обставини можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення на посаду судді. Відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку не мають вирішального значення при вирішенні цього питання.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постановах від 4 квітня 2019 року у справі № 800/551/17 (провадження № 11-24заі19) та від 27 червня 2019 року у № 9901/972/18 (провадження № 11-395заі19).

Як було зазначено вище, обставини, встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП у рішенні від 15 березня 2019 року, не були спростовані позивачем у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII, і ВРП послалася на них як на встановлений факт, достатній для того, щоб не рекомендувати ОСОБА_1 на посаду судді. Зазначені обставини щодо складання позивачем «Експертний висновок ОСОБА_1» для Високого суду Британських Віргінських Островів не є предметом перевірки і у цій справі.

З приводу доводів позовної заяви та письмових пояснень позивача від 19 жовтня 2020 року про те, що рішення ВРП про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення його на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду становлять втручання у його права, гарантовані статтями 8, 10 Конвенції, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Водночас, ані в позовній заяві, ані в письмових поясненнях від 19 жовтня 2020 року позивач не навів жодних переконливих мотивів, яким чином прийняття відповідачем рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про його призначення на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду становлять втручання у його право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, гарантоване статтею 8 Конвенції, а тому такі доводи колегія суддів визнає безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів (четвертий показник Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).

Згідно зі статтею 1 КСЕ суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Це положення повинно тлумачитися з урахуванням загальноприйнятих міжнародних етичних стандартів поведінки судді.

Кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях (пункт 50 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France [GC], № 29369/10, пункт 168) зазначив, що особливе завдання судової системи в суспільстві вимагає від суддів бути обачними. Цей обов`язок переслідує особливу мету: висловлювання судді, на відміну від висловлювань адвокатів, сприймаються як об`єктивна оцінка, яку виражає не тільки особа, яка висловлюється, але і через нього вся судова система.

У цій справі колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ у справі «Сіміч проти Боснії та Герцеговини» (Simiж v. Bosnia and Herzegovina (заява № 75255/10, пункт 33), в якому було зроблено наступні висновки: питання, які стосуються функціонування системи правосуддя, становлять питання, що становлять суспільний інтерес та користуються захистом статті 10 Конвенції. Однак Суд багато разів наголошував на особливій ролі в суспільстві судової влади, яка як гарант справедливості, фундаментальної цінності в державі, що регулюється законом, повинен користуватися довірою громадськості, щоб досягти успіху у виконанні своїх обов`язків. Вираз «повноваження судової влади» включає, зокрема, уявлення про те, що суди є і приймаються громадськістю в цілому, як належний механізм для врегулювання юридичних суперечок та для визначення вини чи невинуватості особи за кримінальним обвинуваченням. Що стосується захисту судової влади, то це довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у широкій громадськості. З цієї причини Суд визнає, що судді зобов`язані проявляти стриманість у здійсненні свободи вираження поглядів у всіх випадках, коли авторитет та неупередженість судової влади можуть бути поставлені під сумнів.

Крім того, важливе значення мають висновки ЄСПЛ, зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Паніоглу проти Румунії» (Panioglu v. Romania, № 33794/14), в якій заявниця стверджувала, що покарання за Кодекс поведінки судді, накладене на неї, може негативно впливати на її кар`єру на невизначений час. Оскільки вона вже була суддею Апеляційного суду, єдиним підвищенням, яке вона все ще могла досягти, було підвищення судді Касаційного суду (п. 70); Суд зазначив, що сторони погодились, що рішення дисциплінарного органу, яке згодом було підтверджене остаточним рішенням Касаційного суду, означало «втручання» у право заявника на свободу вираження поглядів, гарантоване пунктом 2 статті 10 Конвенції (пункт 98); Суд дійшов висновку, що оскаржуване втручання було «передбачене законом»; втручання переслідувало законну мету захисту прав та репутації інших осіб та збереження авторитету судової влади у значенні пункту 2 статті 10 (пункт 108); Суд повторив загальні принципи, викладені у його прецедентній практиці, щодо необхідності втручання у свободу вираження поглядів, збереження авторитету судової влади та свободи вираження поглядів суддів (див. Моріс проти Франції [ВП ], № 29369/10, п.п. 124-31 та Бака проти Угорщини [ВП], № 20261/12, пункти 158-167) (пункт 110); Суд також зазначив, що національні органи влади досягли справедливого балансу між необхідністю захисту авторитету судової влади та репутацією чи правами інших осіб, з одного боку, та необхідність захисту права заявника на свободу вираження поглядів, з іншого; втручання було «необхідним у демократичному суспільстві» у значенні пункту 2 статті 10 Конвенції (пункт 124).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов`язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади. Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях, однак у процесі реалізації таких прав суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що не сумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів.

Частиною першою статті 57 Закону № 1402-VIII встановлено, що особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді, відповідно до змісту якої, поряд з іншими обов`язками професійного характеру, суддя присягає дотримуватись етичних принципів і правил поведінки судді, а також не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя. При цьому поняття «поведінка» включає в себе поведінку судді як під час здійснення правосуддя, так і його позасудову поведінку.

Відповідно до статті 12 КСЕ суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя повинен надавати пріоритет здійсненню правосуддя над усіма іншими видами діяльності (стаття 16). Крім того, суддя може коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади (стаття 20).

У Коментарі до КСЕ, затвердженого рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1 (стаття 12), зазначено, що коментована стаття, окрім іншого, містить заборону піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили, адже вказані дії підривають довіру до судової влади в цілому і до окремих суддів. Оскільки рішення суду, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, то піддавати такі рішення сумніву означає - підривати авторитет судової системи в цілому. Суддя може коментувати рішення суду з точки зору застосування права та висловлювати свої власні погляди на процесуальні дії лише під час зайняття викладацькою або творчою діяльністю, не допускаючи при цьому дій, які можуть призвести до шкоди авторитету судової системи в цілому, такі коментарі повинні в повному обсязі відповідати мотивувальній частині судового рішення, не змінювати.

Крім того, у Коментарі до КСЕ також зазначено, що відповідно до статті 16 КСЕ суддя повинен декларувати свої позасудові види діяльності так, щоб звести до мінімуму ризик конфлікту зі своїми судовими обов`язками. Суспільство та держава покладають на суддів особливі надії, сподіваючись на наявність у них цілого ряду якостей. Більш того, особа в мантії та з нагрудним знаком судді ідентифікується громадськістю не як конкретний представник юридичної професії, а як частина судової системи, покликаної відновлювати права та адекватно здійснювати правосуддя.

КСЕ, який затверджується з`їздом суддів України, є обов`язковим для дотримання всіма суддями України з огляду на те, що відповідно до статті 127 Закону № 1402-VIII найвищим органом суддівського самоврядування є з`їзд суддів України, рішення якого є обов`язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів. КСЕ, положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов`язаних зі статусом судді, ґрунтується на конституційних нормах, положеннях Закону № 1402-VIII та міжнародних актів, зокрема Бангалорських принципів поведінки суддів.

Зазначені обов`язки судді є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.

Як було зазначено вище, Перша Дисциплінарна палата при прийнятті рішення дійшла висновку, що дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 пов`язані зі складенням Висновку, в якому надається критична оцінка діям суддів та їхнім рішенням в окремих справах, які набрали законної сили, свідчать про недотримання ним норм суддівської етики та стандартів поведінки. І хоча ці події мали місце не під час здійснення правосуддя, а в рамках проведеного загального дослідження щодо особливостей застосування міжнародних стандартів в галузі прав людини на національному рівні (пункт 10 Висновку), тобто під час діяльності ОСОБА_1 як науковця, при оцінці цього питання необхідно виходити із засадничого принципу, що суддя може коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.

Відповідно до статті 3 КСЕ суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Так, у пункті 77 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002) від 19 листопада 2002 року щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що у кожній країні закон або базові правові положення, які застосовуються до суддів, повинні визначати в якнайточнішому формулюванні ті порушення, які можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій.

Отже, міжнародні та національні документи визначають, що суддя має дотримуватись високих стандартів поведінки, виконувати покладені на нього обов`язки щодо здійснення правосуддя та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.

Європейський суд з прав людини вважає обов`язковим для осіб, які працюють у судовій сфері, щоб вони демонстрували стриманість при здійсненні своєї свободи вираження думки в усіх випадках, де авторитет і неупередженість правосуддя можуть бути поставлені під сумнів (рішення у справі «Wille v. Liechtenstein», заява № 28396/95, пункт 64).

Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, однак у процесі реалізації цього права суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що несумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів (пункт 4.6 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).

Оскільки питання функціонування системи правосуддя викликають інтерес громадськості, тому особи, які працюють в судовій сфері, передусім судді, з належною обачністю та стриманістю повинні реалізовувати їхнє право на свободу вираження поглядів у всіх випадках, в яких авторитет і неупередженість правосуддя можуть бути поставлені під сумнів.

Враховуючи викладене, колегія судді Верховного Суду зазначає, що твердження позивача про те, що спірним рішенням відповідача здійснено втручання у його свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції, не знайшли свого підтвердження.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом, зокрема, для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Важливість захисту «авторитету правосуддя» підтверджується також положеннями Закону № 1402-VIII, так відповідно до статті 57 вказаного Закону особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: "Я, (ім`я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові ….., не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя".

Крім того, стаття 106 цього Закону передбачає дисциплінарну відповідальність судді за поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

За змістом наведених вище положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII переконання ВРП в існуванні обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку призначенням на посаду судді, незалежно від наявності або відсутності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, можуть бути самостійною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. При цьому таке рішення приймається ВРП за результатами голосування відповідно до внутрішнього переконання кожного з її членів, які беруть участь у голосуванні.

Повноваження відповідача стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей є дискреційними та виключною компетенцією його як уповноваженого органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою.

Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року - дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постановах від 19 квітня 2018 року у справі № 9901/293/18 (провадження № 11-266сап18) та від 15 листопада 2018 року у справі № П/9901/21/17 (провадження № 11-598сап18).

Відповідач у рішенні аргументував, які саме обставини та у зв`язку із чим, на його думку, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Оцінка обставин, які, як зазначено у Законі № 1402-VIII, «можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади», дійсно надає ВРП широку свободу розсуду, разом з тим, беручи до уваги те, що відповідач ухвалив спірне рішення на підставі волевиявлення більшості його членів за результатом дослідження обставин у відкритому засіданні, яке відбулося за участі позивача, навів мотиви свого висновку, колегія суддів Верховного Суду не вбачає упередженості чи свавільності у діях відповідача, або інших обставин, які б дозволяли ставити під сумнів результати голосування членів ВРП.

Усупереч доводам позивача такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру до суду» прямо передбачений пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII як характеристика обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Ураховуючи наведені відповідачем мотиви прийняття спірного рішення, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав стверджувати, що висновки відповідача є свавільними, нераціональними, непідтвердженими доказами або помилковими щодо фактів.

З приводу тверджень позивача, викладених в доповненні до позовної заяви від 5 червня 2019 року про те, що відповідач протиправно застосував у спірному рішенні пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. Вища рада правосуддя на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів Вищій кваліфікаційній комісії суддів України. Рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президентові України є підставою припинення трудових відносин судді із відповідним судом на підставі статті 125 цього Закону.

Тобто, вказана норма врегульовує питання щодо передачі матеріалів та рекомендацій ВККС про обрання суддів безстроково, які на момент набрання чинності Закону № 1402-VIII перебували на розгляді Верховної Ради України, однак рішення по яких не було прийнято, до ВРП для завершення процедури призначення на посаду судді.

Враховуючи те, що матеріали та рекомендації ВККС щодо призначення позивача на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду до Верховної Ради України не направлялися, а сама процедура призначення на посаду судді відбувалася вже після набуття чинності Закону № 1402-VIII, то в спірному рішенні не було необхідності зазначати пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону.

Водночас, як було зазначено вище, спірне рішення відповідача прийнято з підстави, передбаченої пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, а саме існування обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі такого призначення, а тому зазначення в спірному рішенні пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не може бути підставою для його скасування, з огляду на положення частини двадцять першою статті 79 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

З приводу твердження позивача про те, що відповідач помилково посилався у спірному рішенні на положення частини вісімнадцятої та дев`ятнадцятої статті 79 № 1402-VIII, колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивач посилається на те, що положення статті 79 Закону № 1402-VIII, яка називається «Проведення конкурсу на заняття вакантної посади судді», врегульовує порядок дій ВРП у процедурі призначення суддів перших інстанцій, в той час як порядок дій ВРП при призначенні суддів апеляційного, Вищого спеціалізованого суду та Верховного Суду за спеціальною процедурою визначений частиною сьомою статті 81 цього Закону «Порядок призначення на посаду судді апеляційного суду, Вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду за спеціальною процедурою».

Однак, колегія суддів зазначає, що зі змісту статті 79 Закону № 1402-VIII вбачається, що вона поширюється на порядок проведення конкурсу на посаду судді не тільки місцевих судів, але і апеляційних судів та Верховного Суду. З назви вказаної статті «Проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді» не вбачається, що вона стосується тільки проведення конкурсу на посаду судді місцевого суду.

Крім того, відповідно до частин першої, восьмої-десятої вказаної статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводиться щодо вакантної посади у відповідному касаційному суді.

Положення частин вісімнадцятої, дев`ятнадцятої та двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIII не містять жодного застереження про те, що вони застосовуються тільки щодо проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду.

У той же час, положення статті 81 Закону № 1402-VIII не суперечать і не конкурують із положеннями статті 79 цього Закону (визначає порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді), а тільки конкретизують порядок призначення на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду за спеціальною процедурою. Водночас статтею 81 Закону № 1402-VIII не врегульовуються питання щодо відмови ВРП у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду та підстави оскарження і скасування такої відмови.

Тлумачення вказаних норм іншим чином, а саме, що повноваження ВРП в частині можливості відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав, передбачених частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII, не поширюються на суддів апеляційного і касаційного суду, нівелювало б конституційно-правовий статус ВРП як органу який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що відповідач помилково посилався у спірному рішенні на положення частини вісімнадцятої та дев`ятнадцятої статті 79 № Закону 1402-VIII, а також те, що на спірні правовідносини поширюються тільки положення статті 81 вказаного Закону.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статті Закону № 1402-VIII за подібних обставин, що і у цій справі, висловленою у постанові від 7 листопада 2019 року справі № 9901/243/19, зокрема, у пункті 8 вказаної постанови зазначено, що ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що рішення Вищої ради правосуддя від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідає статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а також іншим вимогам закону, а тому не може бути визнано судом протиправним та скасовано.

Зважаючи на те, що вимога позивача про зобов`язання ВРП розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду є похідною від вимоги про скасування рішення ВРП від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19, тому її задоволення залежить від задоволення чи відмови у задоволенні основної вимоги; оскільки основна позовна вимога задоволенню не підлягає, відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога.

Враховуючи викладене вище, позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії не підлягає задоволенню.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що результат розгляду цієї справи має значення виключно для окремого конкурсу і в жодному разі не може впливати на професійну кар`єру позивача в майбутньому, зокрема, його участі в інших конкурсах.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Головуючий суддя Я. О. Берназюк

Судді М. М. Гімон

І. В. Желєзний

С. Г. Стеценко

В. М. Шарапа