ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Усенко Є. А. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 06 липня 2023 року в адміністративній справі № 9901/194/19 (провадження № 11?273заі21) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
1. Для цілей цієї окремої думки насамперед потрібно викласти приводи та підстави звернення ОСОБА_1 до суду, фактичні передумови, нормативну базу спору, правові висновки оскарженого рішення суду першої інстанції, правову позицію та аргументацію Великої Палати за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції.
Так от, ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просив:
- визнати протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 (далі - рішення Першої ДП ВРП), яким ця палата відмовила притягнути суддю Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за скоєння суддею дій, що суперечать нормам суддівської етики;
- визнати протиправним і скасувати рішення Ради від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 (далі - Рішення № 884/0/15-19; спірне рішення) про відмову внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС, КЦС у складі Верховного Суду), а також
- зобов`язати ВРП розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Великої Палати від 28 листопада 2019 року, відмовив у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Ради про визнання протиправним рішення Першої ДП ВРП.
Того самого дня іншою ухвалою відкрив провадження в частині визнання протиправним та скасування Рішення № 884/0/15-19.
Вимоги про визнання протиправним і скасування спірного рішення позивач мотивував посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на застосовну до заявленого ним спору дотичну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), на правила пункту 1 частини дев`ятнадцятої, частину двадцяту статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та норми закону, які регламентують повноваження ВРП, правила Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), релевантну судову практику Верховного Суду [України] і доводив, що ВРП не встановила і, що головне, з його погляду, не мотивувала наявності трьох обов`язкових елементів для свого рішення не подавати Президентові України подання про призначення його на посаду судді Верховного Суду. Вважає, що Рада не обґрунтувала сумнівів щодо можностей позивача бути суддею Верховного Суду; не встановила існування певного явища, яке заважає визнати його таким, що відповідає критерію професійної етики для судді названого рівня; не виявила шкідливості наслідків його поведінки з ознаками значного негативного впливу на суспільну довіру до судової влади.
ОСОБА_1 переконував, що ВРП неправильно використала як підставу для відмови внести главі держави подання про призначення його на посаду судді КЦС ВС рішення Першої ДП ВРП про порушення ним правил суддівської етики, зокрема, передбачених пунктом 12 Кодексу суддівської етики (далі - КСЕ). Рада вважала, що він виготовив для Високого суду Британських Віргінських Островів «Експертний висновок ОСОБА_1» (далі - Висновок), у якому публічно піддав сумніву судові рішення [національних судів], що набрали законної сили, хоча як суддя не повинен був цього робити.
На думку позивача, фактично поставлене йому за провину порушення етичних правил судді не є порушенням, бо Висновок він склав не як суддя Бахмацького районного суду Чернігівської області, а як знавець права в межах наукового узагальнення (дослідження), за результатами наукових напрацювань автора в контексті загального дослідження особливостей застосування міжнародних стандартів у галузі прав людини на національному рівні. Надання такого висновку не суперечать нормам суддівської етики та не може завдати шкоди авторитету судової влади.
Нагадує, що аналогічну за змістом скаргу (на підставі якої дисциплінарний орган встановив порушення позивачем пункту 12 КСЕ) розглядала під час співбесіди Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія), яка дослідила наведені в ній обставини і не визнала їх такими, що унеможливлювали рекомендування його на посаду судді, на яку він кандидував.
Відтак виснував, що відповідно до статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) Рада не могла [повторно] переоцінювати ці відомості й використовувати їх як підставу для відмови внести Президентові України подання про призначення його на ту посаду судді, на яку він претендував.
Показував на взаємозаперечення Ради в обставинах, які вона використала для формування негативного спірного рішення, оскільки в одному й тому самому акті її дисциплінарного органу, попри твердження про порушення етичних правил судді, водночас визнає, що в цих обставинах нема ознак складу дисциплінарного проступку. З погляду позивача, словосполучення «піддавати сумніву рішення, що набрало законної сили», яке міститься в пункті 12 КСЕ, ВРП інтерпретує надто довільно і фактично обмежує дозволену законом будь-яку наукову діяльність чинних суддів або узагальнення судової практики.
Переконував, що і рішення Першої ДП ВРП про порушення правил суддівської етики, і спірне рішення є виявом втручання в його свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції.
У доповненні до позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, коли ухвалював спірне рішення, керувався частинами вісімнадцятою, дев`ятнадцятою статті 79 та пунктом 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 червня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Зі змісту рішення суду та доводів позовної заяви можна визначити, що суд встановив фактичні та юридичні підстави позову, його суть, спрямування та спосіб захисту порушеного права. У межах заявлених вимог суд визначив коло та характер повноважень ВРП, які вона використала для висновку не вносити Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верховного Суду. Суд дослідив доводи позивача, навів мотивування відносно цих доводів, перевірив твердження відповідача про законність і правильність спірного рішення.
В аспекті встановлених та досліджених доводів суд виснував, що ВРП, коли ухвалювала спірне рішення, то чинила на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Використала надані їй повноваження з метою, з якою ці повноваження надані; навела обґрунтування, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
4. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням і подав апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Прохання мотивує тим, що суд неправильно кваліфікував фактичні обставини справи; хибно застосував норми матеріального права в окреслених спірних правовідносинах, неточно протлумачив матеріальний закон, Конвенцію й судову практику ЄСПЛ; порушив норми процесуального права, зокрема не мотивував оскаржене судове рішення.
Вважає, що ВККС оцінювала інформацію, відображену в дисциплінарній скарзі [ ОСОБА_2 ], бо під час співбесіди члени ВККС обговорювали відомості цієї скарги, знали, що автор скарги надіслав її примірник до ВРП, заслуховували пояснення кандидата щодо обставин скарги. На результати обговорення скарги ВККС зважила під час виставляння відповідних балів кандидату за критерієм професійної етики.
Відповідач сам визнав, що обставини, на яких ґрунтується спірне рішення, спростовуються рішенням його Першої ДП ВРП. Дисциплінарний орган зазначив, що дії ОСОБА_1 з надання Висновку не спричинили негативних наслідків для авторитету правосуддя, оскільки Висновок надсилався адресатові в приватному порядку, до жодних інших офіційних інстанцій не подавався; в безмежному (розширеному, загальному) публічному просторі не висвітлювався; судді, які ухвалювали рішення, відповідних зауважень не висловили.
Гадає, що такі суперечності відповідача, викладені в різних актах, є підставою для скасування рішення ВРП (відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати від 22 листопада 2018 року (справа № 800/539/17 (П/9901/69/18)).
Відповідач хибно застосував до спірних правовідносин пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, оскільки ця норма відноситься до правовідносин обрання суддів безстроково, стосовно яких на день набрання чинності цим Законом Верховна Рада України рішення не постановила.
Не підлягають застосуванню частини вісімнадцята, дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII, позаяк вони регулюють порядок призначення суддів перших інстанцій, тоді як порядок призначення суддів апеляційного, вищого спеціалізованого та Верховного Суду за спеціальною процедурою визначений частиною сьомою статті 81 цього Закону.
Частина вісімнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII передбачає повноваження ВРП розглянути на своєму засіданні внесену ВККС рекомендацію призначити кандидата на посаду судді та, в разі ухвалення позитивного рішення, внести подання Президентові України про призначення судді на посаду, натомість частина сьома статті 81 встановлює, що ВРП розглядає питання про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду в апеляційний суд, вищий спеціалізований суд або Верховний Суд та ухвалює відповідне рішення. Стаття 81, на відміну від статті 79, не закріплює за ВРП право ухвалити інше рішення, ніж рішення про внесення подання про призначення на посаду. Звідси - правила частини вісімнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII є незастосовними до його випадку.
Додає, що стаття 128 Основного Закону України передбачає повноваження Президента України призначити кандидата на посаду судді за поданням ВРП на підставі Закону № 1402-VIII. Тлумачення норм цього Закону дозволяє застосування процедури ухвалення рішення із внесення подання про призначення на посаду судді першої інстанції, яка може відрізнятися від аналогічної процедури призначення на посаду судді в апеляційний суд, вищий спеціалізований суд або Верховний Суд. Така відмінність не суперечить Конституції України, оскільки є суттєва різниця між тим, коли не ухвалюються рішення внести подання про призначення на посаду через відсутність кворуму чи брак голосів тощо і коли ухвалюються рішення про відмову внести подання.
Посилання суду на постанову Великої Палати від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19 є некоректним, оскільки в тій справі Велика Палата не розглядала питання тлумачення відмінностей між процедурами, передбаченими статтями 79 і 81 Закону № 1402-VIII, а отже, не аргументувала слушність чи хибність кожного з цих тлумачень.
Суд першої інстанції проігнорував поширюваність статті 8 Конвенції на сферу репутації, яка проглядається у рішеннях ЄСПЛ «Пфейфер проти Австрії», «Петрина проти Румунії». Питання репутації є характерним для питання призначення позивача на посаду судді Верховного Суду. Вважає, що суд першої інстанції оминув увагою питання перебування на посаді судді та звільнення з неї в аспекті гарантії, передбаченої статтею 8 Конвенції, яка видніється з рішень ЄСПЛ у справах «Олександр Волков проти України», «Куликов та інші проти України». Неправильно оцінив особливості втручання у право, гарантоване статтею 10 Конвенції, позаяк зацитував окремі фрагменти з рішень ЄСПЛ, але не проаналізував життєвих ситуацій, відносно яких вони ухвалювались, подібності обставин, які зумовлювали їхнє застосування.
Автор скарги вказує, що суд першої інстанції не оцінив усіх доводів позовної заяви.
5. Велика Палата у цій справі вважала встановленими такі факти.
Президент України Указом від 10 листопада 2009 року № 918/2009 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Бахмацького районного суду Чернігівської області строком на п`ять років, а Верховна Рада України Постановою від 21 травня 2015 року № 479/VІІІ обрала його на посаду судді цього суду безстроково.
Комісія рішенням від 02 серпня 2018 року № 185/зп-18 оголосила конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, серед них - 23 вакантних посади у КЦС у складі Верховного Суду.
06 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду. У заяві зазначив, що він як кандидат на цю посаду відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 38 Закону № 1402-VІІІ і готовий до проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
ВККС рішенням від 08 жовтня 2018 року № 88/вс-18 допустила ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на посаду судді КЦС ВС, а рішенням від 18 жовтня 2018 року № 231/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів КЦС ВС, стосовно яких проводилася спеціальна перевірка, серед них і ОСОБА_1
06 березня 2019 року ВККС ухвалила рішення № 509/вс-19, яким визнала, що ОСОБА_1 підтвердив здатність здійснювати правосуддя у КЦС ВС. Комісія визначила, що за результатами кваліфікаційного оцінювання він набрав 730,25 бала: за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) з урахуванням результатів іспитів, дослідження інформації, яка міститься в досьє кандидата, та співбесіди - 387,25 бала, за критерієм професійної етики - 190 балів, за критерієм доброчесності - 153 бали.
Того самого дня ВККС рішенням № 28/зп-19 затвердила рейтинг кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів КЦС ВС та рішенням № 637/вс-19 рекомендувала ВРП призначити ОСОБА_1 на посаду судді цього суду.
ВРП 20 березня 2019 року Рішенням № 884/0/15-19 відмовила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
Таке рішення мотивувала обставинами, які не розглядала ВККС, але вони, на переконання ВРП, свідчать про невідповідність кандидата ОСОБА_1 критерію професійної етики та можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду судді КЦС ВС.
6. Зміст та суть цих обставин зводились до такого. 16 серпня 2018 року до Ради надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 (зареєстрована за єдиним унікальним № А-4914/0/7-18) на дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 . У ній мовилося, що 02 березня 2018 року суддя ОСОБА_1 на замовлення фізичних осіб склав Висновок для Високого суду Британських Віргінських Островів, у якому всупереч вимогам Закону № 1402-VІІІ та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статті 12 КСЕ піддав публічному сумніву судові рішення [національних судів]: рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року; ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року; рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 травня 2017 року; ухвали суду касаційної інстанції, які набрали законної сили (пункт 425, сторінка 101; пункт 429, сторінка 102; пункт 436, сторінка 103; пункт 444, сторінка 104 Висновку).
7. З копії Висновку видно, що на розгляді Високого суду правосуддя Британських Віргінських Островів перебував позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (кредитори за постановою суду / позивачі) до ОСОБА_2 , компанії «СТОКМАН ІНТЕРХОЛД С.А.» (STOCKMAN INTERHOLD S.A.) (боржники за постановою суду / відповідачі).
За титульним аркушем документ називається «ЕКСПЕРТНИЙ ВИСНОВОК ОСОБА_1», автор якого позиціонує себе як експерта з «ЄКПЛ та українського законодавства». Повідомляє, що зі складання Висновку діятиме як приватна особа, яка має відповідні досвід, знання і кваліфікацію. Визнає, що водночас є суддею Бахмацького районного суду Чернігівської області.
Підставами надання Висновку, як визнає його автор, стало звернення кредиторів за рішенням суду (треба розуміти ОСОБА_3. і ОСОБА_4 ) надати експертний висновок для Високого суду правосуддя Британських Віргінських Островів стосовно того, чи можуть два (2) українських судових рішення, одне - Голосіївського районного суду міста Києва (справа № 752/15859/14-ц (провадження № 2/752/5243/14), друге -Подільського районного суду міста Києва (справа № 758/1542/17), бути визнані такими, що порушують принципи природної справедливості та/або право на справедливий судовий розгляд, гарантоване, inter alia, статтею 6 Конвенції.
8. З матеріалів справи Голосіївського районного суду міста Києва № 752/15859/14-ц (провадження № 2/752/5243/14) видно, що на розгляді цього суду знаходився цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , компанії «Стокман Інтерхолд С. А.» про стягнення коштів у розмірі, еквівалентному 72 192,40 дол. США, і зустрічний позов ОСОБА_2 , компанії «Стокман Інтерхолд С. А.» до ОСОБА_7 , ОСОБА_3. , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним і стягнення солідарно з ОСОБА_3. та ОСОБА_4 кошти в розмірі 748 205 985,02 грн. і з ОСОБА_7 - 255 999 645,04 грн.
За наслідками судового розгляду Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 19 листопада 2014 року вирішив відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити частково зустрічний позов. Визнав недійсною повністю певну угоду та стягнув солідарно з ОСОБА_3. та ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 грн. У задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову відмовив.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 28 вересня 2015 року та колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 02 грудня 2015 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року залишили без змін.
З матеріалів справи Подільського районного суду міста Києва № 758/1542/17 видно, що на розгляді цього суду знаходився цивільний позов ОСОБА_2 , компанії «Стокман Інтерхолд С. А.» до ОСОБА_4 і ОСОБА_3. про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання, пені, інфляційних втрат та упущеної вигоди.
За наслідками судового розгляду Подільський районний суд міста Києва рішенням від 08 травня 2017 року вирішив стягнути з ОСОБА_3.. і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та компанії «Стокман Інтерхолд С. А.» інфляційні витрати та 3 % річних за певні проміжки часу на загальну суму 571 109 827,39 грн. та упущену вигоду за певний проміжок часу в розмірі 302 562 201,06 грн.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 21 вересня 2017 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2017 року залишила без змін. За результатами звернення до суду касаційної інстанції про перегляд згаданих судових рішень у цій справі жодних втручань у них не було. Ці рішення набрали законної сили.
9. У підсумковій резолютивній частині Висновку констатується, що: під час судового розгляду справ національні суди не забезпечили [ ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ] право на справедливий розгляд у сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції; національні судові органи не дали відповіді на доводи відповідачів [ ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у справах національних судів], що стосувалися важливих для них питань по суті спору, у зв`язку із чим, як вважає автор Висновку, рішення національних судів не мали юридичної' підстави, оскільки суди свавільно відхилилися від писаного права через ненадання обґрунтування; обставини ухвалення рішення Подільським районним судом міста Києва містять ознаки, які можуть свідчити про його невідповідність гарантіям статті 6 Конвенції щодо «вмотивованості» рішення суду і стосуються «явної судової помилки» під час застосування норм національного законодавства, а також про відсутність чіткої реакції суду на ключові аргументи відповідачів. Наголошується на важливості того, що характер порушень [статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції] - як кожного окремо, так і в своїй сукупності (у випадку їх встановлення ЄСПЛ) переконують у наявності підстав для скасування національних судових рішень і проведення нового розгляду справи по суті, яка буде викликана необхідністю відповісти на доводи відповідачів і зробити насамперед судовий процес справедливим шляхом усунення попередніх недоліків.
10. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 Перша ДП ВРП 15 березня
2019 року ухвалила рішення № 773/1дп/15-19, яким відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 , але водночас установила, що описані дії судді містять у собі ознаки порушення правил суддівської етики, згідно з якими, зокрема, за правилами статті 12 КСЕ суддя не повинен піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.
Рада своїм рішенням від 24 жовтня 2019 року № 2812/0/15-19 рішення дисциплінарного органу залишила без змін.
ОСОБА_1 не погодився з Рішенням № 884/0/15-19 і звернувся до суду з позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
11. Велика Палата за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції винесла постанову від 06 липня 2023 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 та позов задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року скасувала та ухвалила нове рішення. Визнала протиправним та скасувала Рішення № 884/0/15-19. Зобов`язала ВРП повторно розглянути питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
Велика Палата виходила з того, що ВРП в Рішенні № 884/0/15-19 не спростувала того, що вказані вище відомості вже були предметом розгляду ВККС, яка дала належну оцінку цим відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання (пункт 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII).
ВРП як один і той самий орган дійшла суперечливих та взаємовиключних висновків щодо поведінки ОСОБА_1 та впливу цієї поведінки на авторитет судової влади України. Так, з одного боку, ВРП у своєму рішення від 15 березня 2019 року визнала, що поведінка ОСОБА_1 не має наслідком підрив авторитету правосуддя, а з іншого - у рішенні від 20 березня 2019 року виснувала, що ця ж поведінка може негативно вплинути на той самий авторитет правосуддя.
ВРП у своєму рішенні від 20 березня 2019 року фактично зробила висновок, який ставить під сумнів можливість перебування ОСОБА_1 на посаді судді будь-якої інстанції. Воднораз дисциплінарний орган ВРП взагалі відмовив у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата вважає також, що всупереч існуючому порядку ВРП провела ревізію рішення своєї Першої ДП та відмовила у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, поставивши під сумнів можливість перебування останнього на посаді судді, однак рішень із цього приводу не ухвалила. Так само ВРП не навела мотивів, які б спростували як рішення ВККС від 06 березня 2019 року, так і власне рішення від 15 березня 2019 року щодо позивача в частині його професійної етики та доброчесності.
На переконання Великої Палати, ВРП повинна була мотивувати свою незгоду з рішенням своєї ж Першої ДП та вказати на ті процедурні механізми, які б дозволили це рішення ігнорувати чи не враховувати. Проте ВРП наведених вище вимог законодавства не виконала, належним чином не мотивувала підстав відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
Велика Палата вважала, що ВРП не дала можливості кандидату на посаду судді висловити пояснення з приводу обставин, які, як вона сама визнала, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, не намагалася почути позицію претендента, хоча процедура добору і засади функціонування судової влади зобов`язували до цього.
Відтак Велика Палата узагальнила, що для належного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати ВРП повторно розглянути питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду. Водночас відмовила в задоволенні вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача внести Президентові України подання про таке призначення, оскільки вважає, що призначення кандидата на посаду судді передбачає дотримання певної послідовності дій ВККС і ВРП, які не можуть бути підмінені рішенням суду.
12. З постановою Великої Палати від 06 липня 2023 року по суті спору не погоджуємося, тож, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
У цій справі Велика Палата під час перегляду рішення суду першої інстанції вирішила не відходити від застосування методологічного підходу «від процесу до суті» та надумала не стільки перевірити процедуру ухвалення спірного рішення на відповідність принципам відбору кандидатів на посаду судді, скільки здатність (спроможність) бути тими підставами, які ВРП, керуючись власною оцінкою, кваліфікувала (сприйняла, зрозуміла, усвідомила) як такі, що викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
По суті, Велика Палата вдалася до перевірки обставин та правової оцінки відомостей (обставин), які ВРП використала для негативного висновку стосовно відповідності ОСОБА_1 бути суддею Верховного Суду, щоб таким чином заперечити їхню значеннєву здатність (силу, потенціал) бути мірилом негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з можливістю призначення позивача на посаду судді відповідного суду.
Погоджуємося з тим, що Велика Палата наділена юрисдикцією перегляду рішень ВРП, втім, на наше переконання, обсяг цієї юрисдикції з огляду на характер спірних відносин, їхній зміст та суб`єктний склад, зокрема конституційно-правовий статус ВРП у процедурі добору суддів до Верховного Суду, має певні межі, які слід визначати в контексті обставин конкретного спору, однак у будь-якому випадку суд адміністративної юрисдикції не може переймати на себе повноваження ВРП щодо формування суддівського корпусу.
13. Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державою, концепція якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади , їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 127 Основного Закону України правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
За частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Ради в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.
14. За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.
Судова влада реалізовується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі відповідно адміністративного, господарського, кримінального, цивільного судочинства. Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках за участю присяжних. Щоб виконувати функцію правосуддя суддя має бути належним чином наділений владою. Лише тоді дії судді будуть легітимними. У цьому сенсі важливим стає те, у який спосіб суддя набуває повноважень.
15. Відповідно до абзацу восьмого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII ВРП розглядає питання щодо призначення суддів вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду в порядку, передбаченому статтею 36 цього Закону. Особливості призначення кандидатів на посади суддів вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду визначаються статтею 81 Закону
№ 1402-VIII.
За частинами першою, другою статті 81 цього Закону спеціальною процедурою призначення на посаду судді Верховного Суду для цілей цього Закону вважається процедура призначення на посаду судді відповідного суду осіб, які відповідають одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (хто може бути суддею апеляційного суду), частиною першою чи другою статті 33 (хто може бути суддею вищого спеціалізованого суду), частиною першою статті 38 (хто може бути суддею Верховного Суду) цього Закону відповідно. На посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону.
Згідно із частиною сьомою цієї статті ВРП розглядає питання про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду у Верховний Суд та ухвалює відповідне рішення.
За частиною першою статті 70 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному Законом, та включає щонайменше п`ятнадцять стадій. Згідно з пунктами 13, 14 цієї частини статті стадіями добору є: проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
16. За змістом частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
За цим Законом ВРП уповноважена відповідно до рекомендації ВККС розглянути питання про призначення кандидата на посаду судді та вносити в разі прийняття позитивного рішення подання главі держави про призначення кандидата на посаду судді. Основою позитивного рішення для подання про призначення кандидата на посаду судді є результат проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС установлений у статті 36 Закону № 1798-VIII. Зокрема, за частинами другою - п`ятою цієї статті Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Комісії, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні Ради кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
Згідно із частинами першою - четвертою статті 37 цього Закону рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання Ради у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти її членів. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що Рада ухвалила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Із цих положень випливає, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом (частина четверта статті 37 Закону № 1798-VIII, частина дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).
17. Зі змісту наведених положень теж випливає, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь кандидата на посаду судді, право на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття статусу судді.
Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.
Ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.
Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.
Згідно із частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Рада визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
З оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або повинні містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади. Інакше кажучи, це мають бути чинники, які не відповідають неофіційній, ментальній, основаній на традиціях (звичаях) системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, не схвалюються на колективно підсвідомому рівні більшістю суспільства, практична реалізація яких (доброчесності чи професійної етики) забезпечується громадським осудом.
Такими обставинами може бути й поведінка кандидата як чинного судді відповідного інстанційного рівня поза межами процесуальної юрисдикційної діяльності в аспекті дотримання етичних правил судді. Важливо, щоб ці обставини були справжніми, не викликали сумнівів у їх достовірності, були отримані в порядку, встановленому законом, з дотриманням процесуальних прав особи, яка претендує на посаду судді, висловити свої пояснення щодо їх обґрунтованості та правдивості.
18. Вкотре треба зазначити, що ні Закон № 1402-VIIІ, ні Закон № 1798-VIII не містять детально регламентованого порядку встановлення, дослідження та оцінки ВРП обставин (підстав) для відмови внести подання про призначення на посаду судді.
На наш погляд, правила судоустрійного закону про добір та призначення на посаду судді та, головно, принципи проведення вибору переконують у тому, що розгляд ВРП рекомендацій ВККС не повинен істотно відрізнятися від процедури кваліфікаційного оцінювання, на підставі якого Комісія склала рейтинг кандидатів на посаду судді та подала рекомендації. Цей порядок розгляду не має бути тотожним тому, якого дотримується ВККС, або дублювати його, але він повинен відповідати, не суперечити принципам вибору та відображати процедуру, з якої можна простежити і визначити: чи достовірні відомості, які викликають сумнів у доброчесності та професійній придатності судді (кандидата на посаду судді); чи не містить ця процедура певного ґанджу, що спотворює об`єктивність та допустимість отриманих результатів; чи були забезпечені права кандидата на посаду судді брати участь у розгляді рекомендації, знати про обставини, які відрізняються від обставин, на яких основується рекомендація, давати пояснення з приводу цих обставин і мати можливість їх спростувати; чи міг кандидат на посаду судді сподіватися, що державний орган поставить запитання про обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або про інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; чи почув державний орган пояснення або спростування кандидата на посаду судді щодо обставин, які характеризують його в негативному світлі; чи мав претендент на цю посаду законні очікування на належний і справедливий розгляд ВРП рекомендації ВККС.
Якщо під час розгляду рекомендації Комісії будуть виявлені порушення порядку призначення на посаду судді, який визначено законом або який випливає зі змісту закону, то таке рішення ВРП, на нашу думку, не може визнаватися мотивованим, обґрунтованим, законним та правомірним.
19. У контексті означених фактичних обставин та нормативних приписів, які регламентують процедуру кандидування на посаду судді Верховного Суду, відповідаючи на доводи апеляційної скарги, Велика Палата мала б уяснити:
- чи існували в розумінні положень частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону
№ 1402-VIII обставини, які давали Раді підстави для висновку не пропонувати Президентові України призначити ОСОБА_1 на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду;
- які ці підстави, яка їхня фактична і юридична природа;
- чи містять ці обставини якісні, об`єктивно зумовлені, дотичні до мети процедури конкурсу на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду ознаки (властивості), які за зовнішнім виявом (виразом) дозволяли ВРП ухвалити оскаржуване рішення;
- чи в межах унормованої процедури були отримані ці відомості;
- чи не були порушені права кандидата на посаду судді з погляду мети і завдання ВРП з формування суддівського корпусу;
- чи обставини, які покладені в основу відмови внести подання главі держави про призначення його ( ОСОБА_1 ), були об`єктивно спроможними для такого рішення;
- чи ВРП, коли ухвалювала негативне для позивача рішення, діяла свавільно, несправедливо, тенденційно, надмірно й очевидно упереджено;
- чи обставини, використані для відмови внести подання, можна віднести до тих, що охоплювалися розсудом (дискрецією) органу, який вправі на підставі власної їхньої оцінки сформувати такий висновок;
- чи містила процедура конкурсу на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду, яка була застосована стосовно ОСОБА_1 , ознаки такої, за наслідками якої суд може зобов`язати конституційний, компетентний орган, відповідальний за формування суддівського корпусу, ухвалити позитивне для кандидата рішення на тій підставі, що компетентний орган неправильно оцінив обставини відмови, за умови, що обсяг, зміст і справжність обставин не викликають істотних заперечень.
20. Хочемо конче наголосити, що в процедурі конкурсу на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду ВРП як орган, головним (ключовим) завданням якого є формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя, в плані оцінки відповідності кандидата обіймати посаду судді має більш широкі, інколи суб`єктивно обумовлені, менш обтяжені межами розсуду (дискреції) повноваження у прийнятті рішення пропонувати Президентові України призначити кандидатуру певної особи на посаду судді.
У правовідносинах конкурсу на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду претендент на таку посаду не завжди зазнає втручання у своє приватне право, зосібна, на працю у разі відмови ВРП внести подання про призначення його на посаду судді настільки, щоб вимагати свого призначення на цю посаду за судовим присудом. Така особа не втрачає набутого права на щось, а лише не отримує обіцяного в обмін на проявлену (продемонстровану) нею своїм життєвим кредо, внутрішньою мораллю, творчою професійною діяльністю здатність бути суддею КЦС у складі Верховного Суду, а також на виплекану, сформовану незаплямовану доброчесність, яка має відчуватися на основі об`єктивних критеріїв характеристики особи кандидата.
21. Отож, якщо повернутися до згаданих вище обставин, які ВРП поклала в основу оскаржуваного рішення про відмову внести Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду, то більшість суддів Великої Палати не могли не розуміти, що для ВРП, яка, повторимось, використала їх для обґрунтування негативного для позивача рішення, вони є справжніми (реальними), а не надуманими, формальними (легковажними). Зазначені обставини містять у собі змістовно-визначальні властивості, які можуть бути застосовні для висновку про спроможність кандидата обійняти посаду судді.
На наш погляд, не можна було ігнорувати відомості про те, що ВРП здобула і використала ці обставини в межах процедури конкурсу, виявила і дослідила їх задовго до дати ухвалення спірного рішення. Перед тим як ухвалити це рішення, ВРП довела до відома позивача обставини, які вона встановила і які викликали сумніви щодо професійної етики.
Дочекавшись пояснень позивача, Рада ухвалила відповідне рішення, у якому виклала аргументи, з яких можна побачити підстави і мотиви рішення про відмову внести кандидатуру позивача на призначення на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду. Це рішення ухвалив повноважний склад ВРП, та всі члени ВРП, які брали участь у його ухваленні, підписали таке рішення.
22. Маємо пам`ятати, що підставою для ухвалення спірного рішення стало те, що дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що дії судді ОСОБА_1, пов`язані зі складанням Висновку, в якому надається критична оцінка діям суддів та їх рішенням в окремих справах, які набрали законної сили, є такими, що суперечать нормам суддівської етики, зокрема статті 12 КСЕ. ВРП використала це як привід для того, щоб побачити і заглибитись у сферу відносин, з якої вона вивела наявні ознаки, що певним чином характеризують кандидата ОСОБА_1 і водночас, з погляду Ради, виглядають неприйнятними для того, щоб призначити його на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду.
Вимушені вкотре зазначити, що більшість суддів Великої Палати не надали домінантного значення постулату, що в аспекті наведеного нормативного регулювання ВРП відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких об`єктивно спроможних підстав для відмови внести Президентові України подання про призначення кандидата на посаду судді. Керуючись власною оцінкою цих підстав, Рада вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на цю посаду.
Нагадаємо тільки, що у цій справі ВРП склала і сформулювала свій висновок про неможливість рекомендувати ОСОБА_1 на посаду судді на підставі власної оцінки інформації про кандидата на посаду судді та його морально-етичну поведінку, які були встановлені до ухвалення відповідного рішення, у межах наданих їй законом повноважень і під дією (тягарем) відповідальності за формування суддівського корпусу.
23. У ВРП були обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію професійної етики, які проявились у складенні Висновку, в якому надається критична оцінка діям суддів та їх рішенням в окремих справах, які набрали законної сили, що суперечать нормам суддівської етики, зокрема статті 12 КСЕ (і це встановлено у рішенні Першої ДП ВРП).
Це рішення не видається і не є незаконним, надмірно формальним, свавільним, явно несправедливим, дискримінаційним, номінальними, декларативними чи таким, що містить істотні порушення здійснення процедури конкурсу на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду.
24. На наше бачення, відомості, покладені в основу відмови внести подання, у своїй сукупності дозволяли ВРП визнати кандидатуру позивача такою, що за виявленими в них значеннєвими властивостями не відповідає критерію професійної етики.
Чому ми так вважаємо? Бо відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів (четвертий показник Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).
Згідно зі статтею 1 КСЕ суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Це положення повинно тлумачитися з урахуванням загальноприйнятих міжнародних етичних стандартів поведінки судді.
Кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях (пункт 50 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов`язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади. Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях, однак у процесі реалізації таких прав суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що несумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів.
Частиною першою статті 57 Закону № 1402-VIII встановлено, що особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді, відповідно до змісту якої, поряд з іншими обов`язками професійного характеру, суддя присягає дотримуватись етичних принципів і правил поведінки судді, а також не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя. При цьому поняття «поведінка» включає в себе поведінку судді як під час здійснення правосуддя, так і його позасудову поведінку.
Відповідно до статті 12 КСЕ суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя повинен надавати пріоритет здійсненню правосуддя над усіма іншими видами діяльності (стаття 16). Крім того, суддя може коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади (стаття 20).
КСЕ затверджений найвищим органом суддівського самоврядування, яким відповідно до статті 127 Закону № 1402-VIII є з`їзд суддів України, рішення якого є обов`язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів. Його приписи ґрунтуються на конституційних нормах, правилах Закону № 1402-VIII та міжнародних актів, зокрема Бангалорських принципів поведінки суддів. Етичні обов`язки судді є стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися повсякчас.
25. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
В умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку такої загальної категорії, як «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб`єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена ВРП, яке в підсумку і визначає характер їх голосування.
Оцінка обставин, які, як зазначено у Законі № 1402-VIII, «можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади», справді надає ВРП широку свободу розсуду, позаяк, виконуючи покладений на неї обов`язок з формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, має покликання перевірити відповідність поведінки судді нормам моралі, етики, очікуваної суспільством доброчесності та відкритості з метою виявлення обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення особи на посаду судді.
26. Зі змісту постанови Великої Палати, якщо зважити на брак мотивації незгоди з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , можна виснувати, що більшість суддів Великої Палати погодилася з ними, оскільки ухвалила судове рішення на користь останнього фактично на підставі аргументів його апеляційної скарги.
Ми, однак, вважаємо, що доводи апеляційної скарги не є слушними для постанови, яку ухвалила Велика Палата у цій справі. Більшість суддів Великої Палати мала би їх відхилити. Позаяк цього не було зроблено, а мотиви відкидання цих доводів мають значення для правильного розуміння і розв`язання спору у цій справі, ми вважаємо за потрібне навести ці мотиви, які, на наш погляд, мають посилити переконливість нашої окремої думки.
27. На наш погляд, викладені в апеляційній скарзі доводи про використання Радою обставин для відмови призначити його на посаду судді Верховного Суду, які, на думку позивача, є суперечливими, сумнівними, малозначними, викривленими й у свій сукупності такими, щоб визнати його нездатним бути призначеним на ту посаду судді, на яку він претендував, не містять в собі тих властивостей, якими їх наділяє позивач.
Для обґрунтування сумніву в спроможності ОСОБА_1 бути призначеним на посаду судді Верховного Суду за критерієм професійної етики ВРП використала відомості об`єктивної дійсності, певну історичну сув`язь конкретних, формалізованих, юридично значимих дій, які ОСОБА_1 здійснив насправді, здійснював, зокрема, і як суддя Бахмацького районного суду Чернігівської області поза межами професійної діяльності, без дотримання вимог та правил, спрямованих на запобіганням таким діям.
ВРП послалася на конкретний вид документа - «Експертний висновок ОСОБА_1» для Високого суду Британських Віргінських Островів, який склав ОСОБА_1 , тобто документ, який має титул, форму, зміст і є носієм певних відомостей. У рамках кваліфікаційного оцінювання Рада дослідила цей документ, зважила на роль та характер дій ОСОБА_1 з формування цього документа, які встановила, зафіксувала і сформулювала Перша ДП ВРП. ВРП прислухалася до правової оцінки свого дисциплінарного органу, який не виявив в цих діях дисциплінарного порушення судді у зв`язку зі здійсненням правосуддя, але водночас визначив, що ці дії конфліктують з нормами судоустрійного закону та правилами суддівської етики, які зобов`язують суддів утримуватися від тих дій, до яких вдався ОСОБА_1 , коли складав свій Висновок.
За наявності таких обставин вважати, що Рішення № 884/0/15-19 є безпідставним, необґрунтованим чи сумнівним, як на цьому наполягає скаржник, нема причин.
Те, що подія, яку ВРП використала для побудови негативного для позивача рішення, фактично була і те, що ОСОБА_1 був до неї прямо причетний, ніхто, зосібна, й позивач, не заперечує. Останній не погоджується тільки з кваліфікацією цих відомостей, бо вважає їх або суперечливими, тому недостовірними, неповними й недостатніми, або мізерними настільки, щоб викликати сумніви в його професійній етиці, або викривлено потрактованими ВРП, яка в правомірній, дозволеній (не забороненій) діяльності позивача як знавця права, як науковця, дослідника права побачила заборонену (обмежену законом) діяльність.
28. Нема у цій справі підстав вважати, що ВРП допустила взаємне заперечення одних і тих самих факторів, використаних для відмови внести подання про призначення позивача на посаду судді Верховного Суду.
Як згадувалося вище, у серпні 2018 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з допущенням поведінки, яка плямує звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема, через недотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, що забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів з використанням статусу судді з метою незаконного отримання матеріальних благ або іншої вигоди.
Ознаки протиправної поведінки автор дисциплінарної скарги вбачав у тому, що суддя ОСОБА_1 02 березня 2018 року на замовлення фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 склав «Експертний висновок ОСОБА_1» для Високого суду Британських Віргінських Островів і всупереч вимогами судоустрійного закону, правилам кодифікованого цивільного процесуального акта, нормам суддівської етики публічно піддав сумніву судові рішення [національних судів], які набрали законної сили.
Перша ДП ВРП зважила на інформацію з Висновку та з пояснень ОСОБА_1 і встановила, що ОСОБА_1 провів дослідження й склав експертний висновок для іноземного суду; коли виготовляв Висновок, перебував у статусі діючого судді одного із судів загальної юрисдикції; його експертний висновок стосувався аналізу й дослідження відповідності рішень національних судів нормам Конвенції. Було з`ясовано далі, що предметом експертного аналізу ОСОБА_1 були судові рішення національних судів, ухвалені у справах, в котрих були ті самі сторони, що й у справі в іноземному суді, для якого він готував Висновок; що Висновок він готував на прохання сторін, які у справах національних судів були відповідачами й на яких покладався обов`язок зі сплати коштів в розмірі 748 205 985 грн 02 коп. за одним рішенням суду і 571 109 827 грн 39 коп. та 302 562 201 грн 06 коп. за другим, а у справі на розгляді іноземного суду навпаки - були позивачами і замовниками Висновку.
29. Дисциплінарний орган і сама Рада надали значення поясненням позивача про те, що Висновок він готував як експерт ЄСПЛ та українського законодавства, який має науковий ступінь кандидата юридичних наук та здійснює наукові дослідження в галузі прав людини, займається освітньою діяльністю, є сертифікованим тренером в одній з міжнародній навчальній програмі. Відзначили, що у своїх поясненнях та у Висновку ОСОБА_1 застерігав, що висвітлює експертну особисту позицію, діє як незалежна, приватна особа. Його Висновок не є актом будь-якого державного органу і не покладає зобов`язань на інших учасників правовідносин. Проведене ним експертне узагальнення є результатом наукових напрацювань автора в рамках загального дослідження щодо особливостей застосування міжнародних стандартів в галузі прав людини на національному рівні.
У своїх поясненнях ОСОБА_1 окремо артикулював, що всі викладені у скарзі ОСОБА_2 доводи не пов`язані з діяльністю на посаді судді, не стосуються здійснення правосуддя та повноважень судді. У Висновку він критикував судові рішення національних судів, але не піддавав сумніву професіоналізм і компетенцію суддів, що ухвалювали ці рішення. Зроблені у Висновку узагальнення є результатом наукових напрацювань автора в рамках загального дослідження особливостей застосування міжнародних стандартів прав людини на національному рівні.
30. ВРП визначила фактичний і юридичний зміст, обсяг, хронологію та спрямування описаної діяльності судді ОСОБА_1 з виготовлення Висновку, окреслила його роль і формат участі в цій діяльності, яка мала поєднувати не тільки реалізацію здібностей та можливості позивача як знавця в певній царині правових знань, але й його статус судді суду загальної юрисдикції, в якому він перебував і який накладає на суддю, який обіймає цю посаду, обмеження (заборону) на певні види діяльності чи застерігає від зайняття нею.
Рада виокремила і встановила, що експертне дослідження ОСОБА_1 здійснював не під час судочинства Бахмацького районного суду Чернігівської області, не тоді, коли як суддя цього суду він здійснював правосуддя із розгляду конкретної справи, і, що не менш важливо, не тоді, коли на розгляді цього суду була (були) одна чи кілька (цивільних) справ, сторонами в яких були згадувані в дисциплінарній скарзі замовники експертного висновку чи сам автор дисциплінарної скарги.
Через суб`єктивне сприйняття та розуміння позивачем мети і завдання експертного дослідження, усвідомлений вибір форми фіксації результатів діяльності з проведення експертного дослідження у вигляді окремого документа, який за зовнішніми ознаками має вигляд джерела доказів, через предмет експертного спостереження, ВРП уяснила, що ОСОБА_1 пізнавав реальності ухвалення конкретних судових рішень національних судів з використанням своїх спеціальних знань у певній галузі права поза процедурою здійснення судочинства в конкретних (цивільних, деліктно-адміністративних, кримінальних тощо) справах. ВРП з`ясувала, що ОСОБА_1 знав (не міг не знати), що він, коли проводив експерте дослідження, то перебував у статусі судді одного з судів загальної юрисдикції і знав (мав знати), що статус діючого судді покладає на нього певні обмеження на здійснення дій (чи діяльності), не сумісних зі статусом судді.
ВРП не оминула увагою й те, що ОСОБА_1 , коли провадив згадуване дослідження, не міг не помітити, що вибором форми і способом дослідження зголосився непрямо (імпліцитно) «притлумити», «послабити» обов`язкову силу не тільки і не стільки судових рішень національних судів взагалі, скільки саме конкретних рішень у цивільних справах з кінцевими результатами розгляду по суті спору, сторонами в яких є ті самі сторони, що й у справі іноземного суду, для якого готувався Висновок, з яких сторона, яка була відповідачем у справах національних судів і проти якої постановлені судові рішення, стала позивачем у справі іноземного суду з приводу того самого предмета спору й ініціатором складення Висновку.
31. Узагальнив наведені обставин в сукупності, зважив на позитивну характеристику ОСОБА_1 за місцем роботи, такі самі відгуки про нього як про особу і суддю, відомості про його активну освітню, експертну та наукову діяльність, обставини, які впливають на доречність застосування дисциплінарного стягнення: невисокий рівень публічності Висновку, неспричинення ним шкідливих наслідків для скаржника, негативних підсумків для авторитету правосуддя, ВРП дійшла переконання, що саме ці обставини не дозволяють кваліфікувати дії судді ОСОБА_1 за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу), з огляду на відсутність суб`єктивної сторони такого проступку.
Водночас ВРП з покликанням на судову практику ЄСПЛ, міжнародні й європейські стандарти, принципи, рекомендації, висновки, резолюції хоча й погодилася з тим, що дії ОСОБА_1 з виготовлення Висновку не містять ознак складу дисциплінарного посягання у сфері здійснення справедливого, неупередженого, законного правосуддя чи характерної конклюдентної поведінки судді, що плямує звання судді або підриває авторитет правосуддя, але водночас охоплюють риси поведінки, які через обмеження, частково передбачені законодавчими та етичними нормами, рекомендують судді обов`язково утримуватися від вчинення дій, які, навіть якщо вони будуть пов`язані з використанням унікальних знань і умінь судді в певній (дозволеній) сфері діяльності, не можна чинити, тільки тому що реалізовуватимуться у формі і способом, що не схвалюються, зокрема, етичними нормами судді, і таким чином характеризують (подають) особу судді в невигідному світлі.
32. Ми гадаємо, що не буде зайвим ще раз попам`ятати, що якщо в певній конкретній соціальній поведінці (діях, бездіяльності) особи компетентний орган не виявить ознак свідомого, вольового порушення певних заборон, щодо яких встановлений обов`язок суб`єкта утриматися від скоєння певного «роду дій», і відмовиться притягати таку особу до (дисциплінарної) відповідальності за звинуваченнями у порушенні таких заборон, це зовсім не означає, що соціальна поведінка особи перестала бути соціальним явищем (соціальною реальністю), яке втратило і не може не містити в собі заборон, обмежень чи утримувань від чогось, установлених не правовими, а, приміром, етичними правилами, нормами моралі чи звичаю; або не міститиме ознак, які характеризують особу та дозволяють через аналіз поводження особи в ситуації, схожої до описаної у цій справі, побачити її схильність до певного типу поведінки, до якої не повинна вдаватися особа, яка претендує на посаду судді суду високого рівня.
33. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на наче подібні, дотичні й тому застосовні до обставин цієї справи обставини у справі № 800/539/17 (П/9901/69/18), за наслідками розгляду яких Велика Палата в постанові від 22 листопада 2018 року виснувала, що не можуть слугувати підставами для відмови внести подання про призначення судді на посаду відповідного суду відомості про скоєння порушення, якщо такі відомості отримали юридичну оцінку дисциплінарного органу, який не виявив у них складу дисциплінарного проступку, й про таке рішення дисциплінарного органу знала ВРП.
Однак покликання на відомості з іншої справи, на нашу думку, можливо були б доречними для підтвердження слушності аргументів апеляційної скарги у цій справі, якщо б насправді були подібними до правової ситуації, в якій опинився апелянт. У тій справі, на відміну від обставин цієї справи, Велика Палата встановила, що для ухвалення негативного рішення для позивача ВРП використала єдину подію дисциплінарного порушення, яке таким не було за рішенням дисциплінарно органу Ради і яке передувало рішенню відповідача про непризначення. І оскільки інших передумов для відмови внести подання про призначення не було, Велика Палата тоді виснувала, що відповідач діяв неправомірно.
Щоб не повторюватися, лише зазначимо, що у справі за позовом ОСОБА_1 . ВРП використала обставини, які існували і мали в собі ознаки для ухвалення спірного рішення.
34. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошував на незастосовності частин вісімнадцятої, дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, позаяк вони регулюють порядок призначення суддів першої інстанції, тоді як порядок призначення суддів апеляційного, вищого спеціалізованого та Верховного Суду за спеціальною процедурою визначений частиною сьомою статті 81 цього Закону.
Гадаємо, що індивідуальне тлумачення скаржником частин вісімнадцятої, дев`ятнадцятої статті 79, статті 81 й, зокрема, частини сьомої зазначеної статті Закону № 1402-VIII не відповідає точному змісту цих приписів закону в системному зв`язку із нормами, які регламентують процедуру добору на вакантні посади суддів судів різного інстанційного рівня. Зі змісту статті 79 цього Закону вбачається, що її норми регулюють порядок проведення конкурсу на посаду судді будь-якого рівня, тобто не тільки місцевих судів, але й апеляційних судів та Верховного Суду. Із самої назви цієї статті видно, що вона прописує універсальний порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді не тільки місцевого суду, але й апеляційного, вищого спеціалізованого чи касаційного судів.
Правила статті 81 Закону № 1402-VIII не суперечать і не конкурують з нормами статті 79 цього Закону (визначає порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді), а тільки конкретизують порядок призначення на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду за спеціальною процедурою.
Правила статті 81 Закону № 1402-VIII про порядок призначення на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого або Верховного Суду запроваджені у виді окремої структурної одиниці закону із завершеними нормативними приписами для того, аби тільки підкреслити, відділити певну особливість призначення на посаду суддів названих судів, яка обумовлена насамперед місцем і рівнем цих судів у структурі судоустрою України.
Передбачена в ній спеціальна процедура не є окремою, а відсилає до загальної багатоетапної процедури проведення конкурсу, а також встановлює додаткові умови для осіб, які претендують на посади саме в цих судах. Ця процедура не передбачає особливих повноважень для ВККС, які б різнилися від повноважень для проведення конкурсу до судів місцевого рівня, не розширює, не звужує і не встановлює особливі повноваження для ВРП у цій процедурі.
У цій статті нема норм, які б забороняли ВРП використовувати підстави для відмови внести подання про призначення кандидата на посаду судді тільки тому, що до кандидата, який претендує на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого чи Верховного Суду, вони не застосовуються. Нема в них правил, за якими, як гадає апелянт, в рамках проведення конкурсу на вакантні посади суддів в судах названих рівнів ВРП має виконувати «механічну», «передцеремоніальну» функцію оформлення рекомендації ВККС про відповідність кандидата займаній посаді певного суду у подання і пересилання (трансферу) подання про призначення кандидата на посаду судді Президенту України для його реалізації.
35. ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі з посиланням на низку рішень ЄСПЛ, у яких ставилося питання про порушення статті 10 Конвенції (рішення «Бака проти Угорщини», «Кудешкіна проти Росії», «Ґуз проти Польщі», «Уїлл проти Ліхтенштейну» [Wille v. Liechtenstein], доводив, що суд першої інстанції визнав необґрунтованими і непідтвердженими доводи позивача про порушення спірним рішенням його прав, гарантованих статтями 8, 10 Конвенції.
Втім посилання на згадані в апеляційній скарзі рішення ЄСПЛ, які ОСОБА_1 вважає прецедентними й застосовними до розв`язання спору за його позовною заявою, а також такими, що посягають на його свободу вираження поглядів, не є такими і не доводять обмеження права ОСОБА_1 на свободу вираження поглядів або плямування його репутації, оскільки висновки ЄСПЛ у згаданих її рішеннях і висновки спірного рішення у цій справі базуються на різній, відмінній казуальній основі.
З тексту та змісту рішень названої міжнародної судової установи точно можна визначити, що факти справ ЄСПЛ контурно не накладаються на правову ситуацію справи за позовом ОСОБА_1 , факти, подібні до обставин цієї справи (оскарження спірного рішення), ЄСПЛ не досліджував і на їхньому тлі не констатував порушення статей 8 чи 10 Конвенції. Тобто ЄСПЛ у цих рішеннях не досліджував обмеження свободи вираження поглядів чи порушення права на приватність саме у світлі події відмови ВРП внести Президенту України подання про призначення судді на посаду судді Верховного Суду з тієї причини, що дисциплінарний орган Ради крізь призму форми та зміст складеного ним документа (Висновку), в якому дається критична оцінку діям суддів та їх рішенням в окремих справах, які набрали законної сили, побачив ознаки недотримання суддею ОСОБА_1 етичних правил.
36. Отож за обставин цієї справи можна констатувати, що Велика Палата по суті висловила незгоду із суб`єктивними рішеннями членів ВРП, які мотивовано виражені у спірному рішенні відносно кандидата на посаду судді ОСОБА_1 . Обставин або фактів, які б свідчили про очевидні (безсумнівні, явні) порушення ВРП під час виконання основної функції щодо забезпечення формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, зокрема ухвалення рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , нема. Тому вимагати від ВРП переглянути своє рішення, на нашу думку, виходить за межі повноважень адміністративного суду і певною мірою є посяганням на дискреційні повноваження цього органу.
37. У зв`язку із цим хочемо окремо зауважити, що у випадку відмови ВРП внести подання про призначення на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду як у кандидата, так і сторонньої особи чи навіть спільноти можуть виникнути (індивідуальні, колективні підсвідомі) почуття (емоційні реакції), наприклад, жалю, побивання (бідкання), суму чи протесту, гніву (озлобленості) з приводу того, що той чи той кандидат не пройшов випробовування процедурою конкурсу, а суспільство позбавили можливості мати на посаді судді КЦС у складі Верховного Суду претендента, котрий за якимсь або чиїмсь баченням вважався (сприймався) таким, що відповідає цій посаді. Але такі чи подібні настрої не є і не можуть бути визначальними чи легітимними, оскільки у сфері конкурсу на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду ВРП, яка ухвалює стосовно конкретного кандидата рішення, що викликають індивідуальні чи колективні невдоволення або осуд, є саме тим конституційним органом, який є відповідальним за формування суддівського корпусу, а ця відповідальність дозволяє йому ухвалювати рішення, які інколи будь-хто за власною шкалою цінностей не позбавлений можливості вважати свавільними.
Важливо також наголосити, що результати оцінювання здатності кандидата обійняти посаду судді КЦС у складі Верховного Суду відбуваються в межах визначеної законом процедури, яка передбачає підстави для відмови внести подання, покладає на компетентний орган зазначення мотивів свого рішення і, що головне, такі дії та рішення компетентного органу перебувають під судовим контролем, у межах якого суд у змозі простежити і визначити, чи законно і принципово була проведена процедура конкурсу на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду стосовно конкретного кандидата, чи обґрунтованим і мотивованим є рішення ВРП і чи немає умов та фактів, які б указували, що результати конкурсу отримані внаслідок порушення його процедури, які завадили кандидату стати переможцем у конкурсі. При цьому важливо відразу наголосити, що суд не повинен перебирати на себе питомі функції компетентного органу з визначення за якісно-змістовними характеристиками здатності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики обійняти посаду судді КЦС у складі Верховного Суду.
38. Підсумовуючи, зазначимо, що, на жаль, ми не можемо погодитися з тим, що висновок Великої Палати про наявність правових підстав для визнання протиправним і скасування Рішення № 884/0/15-19 є слушним, виваженим, обґрунтованим та законним. Своєю чергою Велика Палата мала би відмовити в задоволенні апеляційної скарги ВРП і залишити без зміни рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і скасування
Рішення № 884/0/15-19.
Судді: М. І. Гриців
К. М. Пільков
О. Б. Прокопенко
Є. А. Усенко
