УХВАЛА
13 травня 2019 року
Київ
справа №9901/194/19
адміністративне провадження №П/9901/194/19
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
14 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач; АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП або відповідач; вул. Студентська, 12-А, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 00013698) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
визнати протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 по скарзі ОСОБА_2 від 16 серпня 2018 року № А-4914/0/7-18, яким було відмовлено у притягненні судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, в частині встановлення обставин, що дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики;
визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду;
зобов'язати Вищу раду правосуддя розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Бучик А.Ю., Гриціва М.І., Гімона М.М., Мороз Л.Л.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя-доповідач ухвалою від 17 квітня 2019 року позовну заяву залишив без руху, надавши позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви (додати документ про сплату судового збору).
На виконання ухвали Верховного Суду від 17 квітня 2019 року позивач 02 травня 2019 року до Верховного Суду подав матеріали на усунення недоліків позовної заяви.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за даним позовом, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 КАС України.
Частиною десятою статті 131 Конституції України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
Аналогічне положення закріплено у пункті 5 частини першої статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.
Згідно із частиною другою статті 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Таким чином, Дисциплінарна палата є органом Вищої ради правосуддя зі спеціальною компетенцією, який розглядає справи щодо дисциплінарної відповідальності суддів.
У відповідності до частини другої статті 50 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 відмовлено у притягненні судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Одночасно роз'яснено, що рішення може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку та строки, встановлені статтею 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
Так, відповідно до частини третьої вказаної статті скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя.
Крім того, порядок оскарження рішення Вищої ради правосуддя, її органів визначено у статті 35 цього Закону, згідно з якою рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржено до Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя.
Таким чином, Закон України "Про Вищу раду правосуддя" передбачає різне оскарження рішень Вищої ради правосуддя, залежно від того, який орган їх прийняв. Зокрема, рішення Вищої ради правосуддя оскаржуються до Верховного Суду (частина перша статті 35). Натомість, рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржено виключно до Вищої ради правосуддя (частина четверта статті 35, частина третя статті 51).
При цьому слово "може", вжите у частинах першій і четвертій статті 35 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", повинно тлумачитись однаково у кожній з цих норм, і означає можливість оскарження (особа має вибір подати чи не подати скаргу), а не можливість вибору органу, до якого подається скарга. За такого тлумачення рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене лише до суду, а рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржено лише до Вищої ради правосуддя.
Відтак, оскаржуване рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 19 лютого 2018 року у справі № 800/594/17 та від 22 березня 2018 року у справі № 800/475/17.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами» (Case of Kraska v. Switzerland, (90/1991/342/415)).
З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Вищу раду правосуддя", глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що Дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя не є судом держави, однак має характеристики «суду» з точки зору автономного трактування статті 6 Конвенції, та під час здійснення своїх функцій може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміна.
Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 червня 2019 року у справі № 800/594/17.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу у відкритті провадження у справі в частині визнання протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Керуючись статтями 19, 22, 170, 241, 248, 266 КАС України,
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 9901/194/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя в частині визнання протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 по скарзі ОСОБА_2 від 16 серпня 2018 року № А-4914/0/7-18, яким було відмовлено у притягненні судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, в частині встановлення обставин, що дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики.
2. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
3. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
4. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
