Справа № 302/207/20
П О С Т А Н О В А
Іменем України
26 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КУШТАНА Б.П., МАЦУНИЧА М.В.
за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 302/207/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області та Ліквідаційної комісії Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» на рішення Міжгірського районного суду від 29 травня 2020 року, повний текст якого складено 9 червня 2020 року, головуючий суддя Кривка В.П., -
встановив:
26.02.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області та Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заявою від 20.03.2020 позивачка збільшила позовні вимоги доповнивши їх вимогою про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним звільненням з роботи.
Ухвалою Міжгірського районного суду від 26.03.2020 залучено до участі в справі Ліквідаційну комісію Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» в якості співвідповідача.
Збільшені позовні вимоги остаточно мотивувалися таким.
Позивачка з 02.01.1995 працювала на посаді санітарки хірургічного кабінету поліклініки Міжгірської центральної районної лікарні, у 1998 році була переведена на посаду молодшої медичної сестри хірургічного кабінету поліклініки. Назва лікарні за час роботи позивачки неодноразово змінювалася, востаннє на підставі наказу від 29.12.2006 № 142-0 лікарню перейменовано на Міжгірську районну лікарню (далі - Комунальна установа «Міжгірська районна лікарня», КУ «Міжгірська РЛ»), а назву посади, яку обіймала позивачка, наказом від 02.01.2008 № 1-к змінено на «молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця) хірургічного кабінету поліклініки».
Згідно розділу 4 Статуту КУ «Міжгірська РЛ», затвердженого розпорядженням голови Міжгірської райдержадміністрації від 01.10.2013 № 203, уповноваженим органом управління КУ «Міжгірська РЛ» був Відділ охорони здоров`я Міжгірської РДА (реорганізований потім у Сектор охорони здоров`я), який здійснював призначення та звільнення працівників Міжгірської районної лікарні.
Наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 01.12.2014 № 901-к позивачку було переведено на повний посадовий оклад молодшої медичної сестри хірургічного кабінету поліклінічного відділення Міжгірської районної лікарні. У кінці 2019 року - на початку 2020 року приймалися рішення та відбувалися процеси з ліквідації КУ «Міжгірська РЛ» та створення на її матеріально-технічній базі Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (далі - КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ»). Починаючи з вересня 2019 року всі працівники КУ «Міжгірська РЛ» були переведені до КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», так само і позивачку було переведено на роботу до КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», де вона продовжувала працювати на тій же посаді, що і до переведення. Фактичного вивільнення працівників КУ «Міжгірська РЛ» у зв`язку з її ліквідацією не відбулося, всі продовжували працювати на своїх посадах. Починаючи з 01.01.2020 заробітна плата позивачці нараховувалась та виплачувалась КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» шляхом перерахування коштів на відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» картковий рахунок.
31.01.2020 генеральний директор КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» ОСОБА_2 в кабінеті старшої медичної сестри ознайомив позивачку з наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 28.12.2019 № 411-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивачку було звільнено з посади молодшої медичної сестри хірургічного кабінету поліклінічного відділення КУ «Міжгірська РЛ» з підстави передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України - у зв`язку з ліквідацією КУ «Міжгірська РЛ». В наказі зазначено, що про вивільнення позивачку було повідомлено 17.09.2019. Керівник КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» також усно повідомив позивачці, що на підставі цього наказу її звільнено з роботи в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ». 31.01.2020 позивачці було видано трудову книжку із записом про звільнення. 01.02.2020 КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» виплатило позивачці кошти в сумі 6997,31 грн, яка складалася із заробітної плати в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» за січень 2020 року, компенсації за невикористану відпустку за період з 02.01.2019 по 31.01.2020 та вихідної допомоги. Також 24.01.2020 позивачці була виплачена заробітна плата за роботу в КНП «ЛПУ "Міжгірська РЛ» в сумі 1800,00 грн.
Однак, про наступне вивільнення позивачка не була повідомлена, на свою заяву про видачу копії такого повідомлення документ не отримала. У виданій позивачці трудовій книжці не містяться записи про її роботу в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ». Крім того, КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» зареєстроване як юридична особа 09.09.2019, а Міжгірська РЛ припинена як юридична особа 16.01.2020, станом на 28.12.2019 ОСОБА_2 не працював і не міг працювати на посаді завідувача Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА, оскільки з 24.12.2019 працював на посаді генерального директора КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», тому не мав повноважень видавати накази, зокрема, і наказ від 28.12.2019 № 411-к про звільнення позивачки з роботи.
На час звільнення позивачки з роботи 31.01.2020 вона перебувала у фактичних трудових відносинах з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», а з моменту припинення Міжгірської РЛ як юридичної особи (16.01.2020) позивачка не працювала в КУ «Міжгірська РЛ» і Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА з цього моменту не мав повноважень звільняти позивачку з роботи.
Виходячи з наведеного, наказ від 28.12.2019 № 411-к про звільнення позивачки з роботи є нікчемним і незаконним.
Посилаючись на ці обставини, вказуючи на незаконність звільнення з роботи, позивачка ОСОБА_1 остаточно просила:
скасувати наказ Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації від 28.12.2019 № 411-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити її на попередній роботі в Комунальному некомерційному підприємстві «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (код ЄДРПОУ 43218512) та зобов`язати це підприємство як власника або уповноважений ним орган оформити з нею трудові відносини відповідно до вимог законодавства;
стягнути з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» на її користь:
середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з роботи;
70000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи.
Рішенням Міжгірського районного суду від 29.05.2020 змінений позов задоволено частково:
визнано неправомірним і скасовано наказ Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації від 28.12.2019 № 411-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , на попередній роботі молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) в Комунальному некомерційному підприємстві «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (код ЄДРПОУ 43218512, адреса: Закарпатська область, смт. Міжгір`я, вул. Возз`єднання, 4);
стягнуто з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» на користь ОСОБА_1 :
втрачений заробіток за період з 01.02.2020 по 29.05.2020 с сумі 18301,14 грн з відрахуванням із цієї суми обов`язкових платежів;
5000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
840,00 грн у рахунок відшкодування судових витрат.
Постановлено допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць у сумі 4744,69 грн.
В інших вимогах позову відмовлено.
Стягнуто з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» на користь держави 1681,80 грн судових витрат.
Задовольняючи змінений позов частково, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності в межах задоволеного, з того, що роботодавцем не було забезпечено дотримання процедури вивільнення та працевлаштування працівника у зв`язку з ліквідацією лікарні та одночасним створенням на її базі по суті такої самої лікарні з фактичним переведенням до неї лікарів, медичного та допоміжного персоналу з попередньої лікарні. Позивачці, яка не відмовлялася від переведення до новоорганізованої лікарні, не пропонувалася робота в цій лікарні відповідно до її кваліфікації. Окрім цього, позивачка фактично працювала, зокрема, в січні 2020 року, в новоутвореному лікувальному закладі. Сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації та Ліквідаційна комісія КУ «Міжгірська районна лікарня» припинили свою діяльність фактично і не володіють та не розпоряджаються майном і коштами.
Відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з`ясування судом обставин справи та неправильної оцінки доказів. Доводи апеляції по суті спору зводяться до таких.
Суд встановив факт належного попередження 17.09.2019 уповноваженою особою позивачки (разом з іншими працівниками) про наступне вивільнення та не встановив порушення відповідної процедури. Відповідно до положень ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України, для звільнення позивачки з роботи виникли підстави у зв`язку з ліквідацією КУ «Міжгірська РЛ», яка була припинена 16.01.2020.
Рішенням Міжгірської районної ради від 05.09.2019 № 349 було вирішено створити юридичну особу «Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області»», прийнятим цього ж дня рішенням ради № 350 було вирішено ліквідувати Комунальну установу «Міжгірська районна лікарня». Відповідно до цих рішень та актів передачі-приймання майна від 30.09.2019 і від 01.10.2019 голова Міжгірської районної ради прийняв майно КУ «Міжгірська РЛ» і потім передав його в оперативне управління КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ». Після ліквідації КУ «Міжгірська РЛ» майно було повернуте засновнику - Міжгірській районній раді, а необхідне для своєї діяльності майно КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» отримало від Міжгірської районної ради.
Суд дійшов помилкового висновку про правонаступництво Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» після ліквідації Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», оскільки відповідно до прийнятих районною радою рішень та положень ст.ст. 106, 110 ЦК України такого правонаступництва не відбулося. КУ «Міжгірська РЛ» була ліквідована без вказівки на правонаступництво, а КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» було створене не в якості правонаступника вказаної Комунальної установи, як не є й правонаступником Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації, що випливає також із відповідних реєстраційних даних.
Тобто, КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» не є правонаступником роботодавців позивачки ОСОБА_1 та не мало і не має обов`язку щодо її працевлаштування, зокрема, внаслідок ліквідації Міжгірської РЛ. Крім того, Сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації не припинений як юридична особа.
Позивачка не була переведена до КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» і не перебувала в трудових відносинах з підприємством. Процедура переведення позивачки з однієї лікарні до іншої, яка за відповідних умов передбачається нормами ст. 36 ч. 1 п. 5, ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України, не здійснювалася і позивачка про таку не надала доказів. Окрім цього, в разі здійснення такої процедури відповідальним за неї мав бути саме Сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації як роботодавець позивачки, а не КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», ці юридичні особи жодним чином не пов`язані між собою.
Стосовно начебто неврахування переважного права позивачки на залишення на роботі (ст. 42 КЗпП України), то, з одного боку, при повній ліквідації підприємства про таке переважне право і пропозицію роботи на підприємстві взагалі не йдеться, з іншого, суд це питання не досліджував по суті, тому його висновки в цій частині безпідставні.
Висновок суду про те, що позивачка в січні 2020 року фактично працювала у КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», виконувала обов`язки молодшої сестри (санітарки-прибиральниці) і отримувала за це заробітну плату необґрунтований і суперечить обставинами справи. Так, трудовий договір із ОСОБА_1 на роботу в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» не укладався, до роботи на цьому підприємстві на конкретній посаді позивачка не допускалася, доказів виконання вимог ст. 24 ч. 3 КЗпП України немає, в тому числі, відсутні відповідний наказ і запис у трудовій книжці. В штатному розписі підприємства відсутня посада молодшої сестри (санітарки-прибиральниці) хірургічного кабінету поліклінічного відділення, а в справі немає доказів щодо часу початку і закінчення роботи позивачки на штатній посаді саме на підприємстві з виплатою їй передбаченої штатним розписом підприємства заробітної плати.
Показання свідка ОСОБА_3 щодо начебто роботи позивачки на підприємстві не є належними і допустимими доказами та не могли братися до уваги, позаяк свідок працював у Комунальній установі «Міжгірська районна лікарня» і не мав стосунку до Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області». Так само не є належними і допустимими доказами копії журналів прибирання, які не засвідчені, не можуть бути належно ідентифіковані як документи КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» та були подані позивачкою з порушенням процесуального порядку.
Натомість надані відповідачем графіки і табелі роботи не містять даних про роботу позивачки на підприємстві, наказом від 28.12.2019 № 411-к позивачку звільнено з 31.01.2020 з роботи саме у КУ «Міжгірська районна лікарня», а трудові відносини були припинені з роботодавцем Сектором охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації.
Здійснені у січні 2020 року виплати позивачці не є її заробітною платою у КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», а відповідно до договору про відшкодування витрат на оплату праці від 23.12.2019 № 1-к/с, укладеним між Сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА та КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» у зв`язку з передбачуваною з 01.01.2020 зміною розпорядника коштів медичної субвенції по Міжгірському району з Сектора охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації на КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», є відшкодуванням оплати її праці як працівника КУ «Міжгірська РЛ» за зобов`язаннями з такої оплати, які виникли щодо неї з 01.01.2020 по день її звільнення.
У штатному розписі КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» відсутня посада молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) хірургічного кабінету поліклінічного відділення, натомість є посада молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) амбулаторно-поліклінічного підрозділу, тому позивачка неналежно сформулювала свою вимогу, не знає по суті, на якій посаді працювала. Суд безпідставно поновив позивачку на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці), про що вона не просила.
Оскільки суд необґрунтовано визнав трудові права позивачки порушеними, то не мав підстав і для часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Відповідач просить рішення суду скасувати, в позові - відмовити.
У відзиві на апеляцію позивачка ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Посилається загалом на обставини, якими мотивувався позов. Крім того, зазначає, що покликання апелянта на те, що роботодавцем позивачки є Сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації маніпулятивні, оскільки з моменту створення ліквідаційної комісії КУ «Міжгірська РЛ» (05.09.2019) всі повноваження щодо врегулювання трудових відносин з працівниками перейшли до ліквідаційної комісії. Тому наказ про звільнення позивачки з роботи був виданий керівником Сектору охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації за межами його повноважень. Про наступне звільнення позивачку мала повідомити теж ліквідаційна комісія лікарні, чого не було зроблено, ліквідаційна комісія не приймала рішення про звільнення позивачки з роботи.
Доводи відповідача про неоформленість трудових відносин позивачки з новоствореною лікарнею неспроможні, позаяк позивачка була допущена до роботи на посаді, передбаченій штатним розписом, виконує роботу фактично і саме ця лікарня як роботодавець зобов`язана була оформити трудові відносини. Оскільки всі матеріальні цінності, всі особові справи працівників КУ «Міжгірська РЛ» були передані КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», що передбачалося і Статутом лікарні, то відбулося правонаступництво між цими юридичними особами, а рішення суду про поновлення позивачки на роботі було виконане, на той момент відповідна посада була вакантною і позивачка продовжує працювати виконуючи ті самі трудові обов`язки і функції, що й до звільнення.
Беручи до уваги, що 16.01.2020 КУ «Міжгірська РЛ» була припинена як юридична особа, позивачка не могла працювати та отримувати зарплату в цій лікарні, реально заходи з її звільнення здійснювало КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», керівник якої вручив їй копію наказу про звільнення, а працівниця відділу кадрів цієї лікарні видала трудову книжку.
Відповідач КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» подав письмове пояснення на відзив позивачки, в якому заперечує обґрунтованість її доводів, пов`язаних з ліквідаційною комісією КУ «Міжгірська РЛ», вказує на відсутність у ліквідаційної комісії повноважень діяти в трудових відносинах і на необхідність врахування відповідних повноважень Сектору охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації. Щодо правонаступництва між лікарнями відповідач підтверджує свою позицію про відсутність такого. Стосовно переведення працівників з однієї лікарні до іншої, то таке мало місце за запрошенням керівника новоутвореної лікарні, позивачка до переведення не запрошувалася.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» адвоката Борсенка О.В., який апеляцію підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; сторони діють у спірних відносинах вільно, здійснюють свої права на свій розсуд, а також виконують обов`язки у межах, наданих їм договором або актами законодавства і повинні діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору, реалізує право на судовий захист; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України).
У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами законодавства про працю та пов`язаними нормами законодавства в редакції, чинній на час виникнення юридичних фактів, які мають значення в спорі.
05.09.2019 Міжгірська районна рада Закарпатської області прийняла рішення:
№ 349 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», яким вирішила:
створити юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ») (п.п. 1, 2);
затвердити Статут КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» (п. 4);
призначити виконувачем обов`язків Генерального директора КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» ОСОБА_4 (п. 5);
після державної реєстрації юридичної особи КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» передати КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» в оперативне управління майно, що перебуває на балансі комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», для використання за призначенням згідно цілей, визначених в Статуті підприємства (п. 7) (а.с. 40-41, 85 т. 1);
№ 350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня»», яким у зв`язку із створенням КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» вирішила:
ліквідувати комунальну установу «Міжгірська районна лікарня» (КУ «Міжгірська РЛ») з припиненням юридичної особи (п. 1);
створити комісію з ліквідації КУ «Міжгірська РЛ», під головуванням директора Міжгірської районної лікарні ОСОБА_4 (п. 2);
доручити комісії з ліквідації КУ «Міжгірська РЛ» здійснити заходи з ліквідації комунальної установи у передбаченому чинним законодавством порядку (п. 4);
передати все майно, що перебуває на балансі КУ «Міжгірська РЛ», в оперативне управління КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» для використання за призначенням згідно цілей, визначених в Статуті підприємства (п. 5) (а.с. 37-39, 86-87 т. 1).
Згідно зі Статутом Міжгірської районної лікарні, затвердженим рішенням Міжгірської районної ради від 04.06.2019 № 341 (а.с. 42-53 т. 1), та зі Статутом КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», затвердженим рішенням Міжгірської районної ради від 05.09.2019 № 349 (а.с. 54-63 т. 1), головними метою та завданням лікувально-профілактичних закладів є надання населенню медичної допомоги, медичних послуг, проведення профілактичних заходів зі збереження здоров`я населення, здійснення відповідної медичної практики та іншої діяльності, спрямованої на охорону здоров`я населення (зокрема, п.п. 2.1, 2.2., 2.3. і п.п. 3.1., 3.2. відповідних Статутів).
Державна реєстрація юридичної особи - Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» була здійснена 09.09.2019, код ЄДРПОУ 43218512 (а.с. 24-28 т. 1). Державна реєстрація припинення юридичної особи - Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», код ЄДРПОУ 01992601, була здійснена 16.01.2020 (а.с. 18-23 т. 1).
10.09.2019 по Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області видано наказ № 220-к про попередження працівників Міжгірської районної лікарні про наступне вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією лікарні (а.с. 99 т. 1).
16.09.2019 завідувач Сектору охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації ОСОБА_2 підписав попередження про наступне вивільнення, яким повідомив, що у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні відповідно до рішення Міжгірської районної ради від 05.09.2019 № 350 працівники лікарні підлягають вивільненню з займаних посад через два місяці з моменту попередження, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, позивачка ОСОБА_1 в числі інших 22-х працівників отримала це попередження 17.09.2019 (а.с. 100 т. 1).
30.09.2019 був на підставі рішення Міжгірської районної ради від 05.09.2019 № 350 складений акт приймання-передачі майна, в якому зазначено, що Міжгірська районна лікарня в особі голови комісії з ліквідації комунальної установи ОСОБА_4 передала, а Міжгірська районна рада (засновник) в особі голови ради ОСОБА_6 прийняла майно, що перебуває на балансі комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» (а.с. 161 т. 1).
01.10.2019 був на підставі рішення Міжгірської районної ради від 05.09.2019 № 349 складений акт приймання-передачі майна, в якому зазначено, що Міжгірська районна рада (засновник) в особі голови ради ОСОБА_6 передала, а Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» в особі в.о. Генерального директора ОСОБА_4 прийняло майно, що перебувало на балансі комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» (а.с. 162 т. 1).
За даними трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 7-11 т. 1):
02.01.1995 вона була прийнята на роботу до Міжгірської центральної районної лікарні на посаду санітарки хірургічного кабінету в поліклініці (тимчасово), 16.01.1998 найменування посади змінено на «молодша медична сестра» і з цієї дати позивачка працювала до 02.01.2008 на посаді молодшої медичної сестри хірургічного кабінету поліклініки (поліклінічного відділення) лікарні, з 21.03.2005 - на умовах постійного трудового договору;
02.01.2008 найменування посади змінено на «молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця)», цією датою позивачку було призначено на посаду молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) хірургічного кабінету поліклініки;
31.01.2020 позивачку звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні (п. 1 ст. 40 КЗпП України);
назва Міжгірської районної лікарні змінювалася (Міжгірська центральна районна лікарня, Міжгірська районна лікарня).
Відповідно до змісту наказу завідувача Сектору охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації ОСОБА_2 від 28.12.2019 № 411-к «Про звільнення ОСОБА_1 »:
про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні ОСОБА_1 було повідомлено 17.09.2019;
позивачку - молодшу медичну сестру (санітарку-прибиральницю) хірургічного кабінету поліклінічного відділення Міжгірської районної лікарні звільнено із займаної посади з 31.01.2020 у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
підставами для видання наказу зазначені наказ від 10.09.2019 № 220-к і попередження про наступне вивільнення;
на наказі міститься запис ОСОБА_1 про ознайомлення з ним 31.01.2020 (а.с. 12 т. 1).
Отже, з моменту державної реєстрації (09.09.2019) КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» цей заклад охорони здоров`я набув повної цивільної право- і дієздатності (ст.ст. 80, 89, 91, 92 ЦК України), а 01.10.2019 отримав в оперативне управління майно, що перебувало на балансі КУ «Міжгірська РЛ», та є необхідним для здійснення профільної діяльності.
З моменту передачі КУ «Міжгірська РЛ» 30.09.2019 і, відповідно, прийняття 01.10.2019 КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» вищевказаного майна в розпорядженні КУ «Міжгірська РЛ» офіційно не було матеріальних засобів (приміщення, медична техніка та обладнання, медичні інструменти, матеріали, медикаменти тощо) для здійснення профільної діяльності. Це майно офіційно було передане КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» і в юридичному сенсі перебувало лише в його розпорядженні, доказів врегулювання встановленим порядком питань використання цього майна в лікувально-профілактичній діяльності КУ «Міжгірська РЛ» до моменту припинення цієї юридичної особи (договірне, адміністративне врегулювання, інший спосіб) в справі немає. Поза тим, за змістом положень ст.ст. 110, 111, 112 ЦК України, після прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи відбуваються процедури, пов`язані саме з її ліквідацією: згортання відповідної діяльності, інвентаризація майна, активів, зобов`язань, розрахунки з дебіторами, кредиторами, бюджетом тощо. Статутом Міжгірської районної лікарні також передбачено, що її діяльність припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам шляхом реорганізації або ліквідації (п. 10.3.).
Як випливає з обставин справи та визнано представником відповідача КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» під час апеляційного розгляду справи, з 30.09.2019 на 01.10.2019 профільна діяльність єдиної районної лікарні не припинялася (не припинявся лікувальний процес), увесь персонал лікарні (лікарі, інший персонал, включно з позивачкою ОСОБА_1 ) продовжував працювати на своїх місцях і виконувати свої службові обов`язки. Тобто, зміни в юридичному статусі лікарні на відповідний момент не потягли реальних змін в діяльності лікарні та в характері трудової діяльності позивачки: з утворенням нової юридичної особи та передачею їй майна лікарні не відбувалося припинення лікування хворих, їх виписка з лікарні, не припинялися обов`язки закладу охорони здоров`я перед пацієнтами, у зв`язку з організаційними змінами не розпочиналося заново лікування в новому лікувальному закладі і т.ін., а ОСОБА_1 продовжувала працювати молодшою медсестрою (санітаркою-прибиральницею). За фактичними обставинами такий лікувальний процес і така трудова діяльність позивачки продовжилися в новоутвореному лікувальному закладі на переданій йому матеріальній базі та по суті з тим самим керівником - ОСОБА_4 , позивачку було допущено до такої роботи.
Те, що майно від КУ «Міжгірська РЛ» було передане в розпорядження КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» за посередництва Міжгірської районної ради, а не безпосередньо від однієї юридичної особи іншій (хоча за характером цих правовідносин та змістом відповідних рішень ради таке було цілком можливим), на викладене вище не впливає та відповідних обставин не спростовує. Крім того, така передача майна узгоджується з повноваженнями Міжгірської районної ради як розпорядника комунального майна та засновника лікувальних закладів, а також враховує, що керівником обох юридичних осіб, якому належало підписувати акти приймання-передачі майна, була одна й та сама особа.
Приймаючи рішення про ліквідацію КУ «Міжгірська РЛ» саме у зв`язку зі створенням КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» та про створення після цього КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», Міжгірська районна рада зазначала, що діє відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров`я, Законів України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров`я», Концепції реформи фінансування системи охорони здоров`я, схваленої розпорядженням КМ України від 30.11.2016 № 1013-р, Методичних рекомендацій з питань перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства, схвалених робочою групою з питань реформи фінансування сфери охорони здоров`я України (протокол від 14.04.2017 № 9).
Однак, за змістом цих нормативних актів і рекомендацій основним способом досягнення мети реформи фінансування системи охорони здоров`я та запровадження дієвої системи медичних послуг є саме перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства, а не ліквідація одних закладів зі створенням на їхній базі інших. Згадані Методичні рекомендації не містять в собі будь-яких правових висновків чи рекомендацій щодо інших форм реорганізації закладів охорони здоров`я, окрім перетворення, а таке перетворення визначається оптимальним рішенням при реорганізації комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ, в тому числі, не заперечуючи можливості відповідної оптимізації штату (скорочення чисельності та штату працівників), визначається як найменш обтяжливе для персоналу з викладом відповідних процедур та варіантів працевлаштування (продовження трудових відносин) чи звільнення.
Таким чином, попри те, що право Міжгірської районної ради ліквідувати один заклад охорони здоров`я та створити одночасно на його базі інший, а також формальні зареєстровані факти створення КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» і подальшої ліквідації КУ «Міжгірська РЛ» не можуть заперечуватися як такі, слід констатувати, що за своїм реальним змістом і наслідками, з урахуванням одночасності відповідних дій, безперервності діяльності лікарні, лікувального процесу, надання медичних послуг, безперервності роботи лікарів, іншого персоналу лікарні як єдиного в районі багатопрофільного закладу охорони здоров`я відповідного рівня, беручи до уваги дійсний характер дій ради та юридичних осіб, такі дії фактично відповідають перетворенню закладу охорони здоров`я з бюджетної установи в комунальне некомерційне підприємство. Зазначене підтверджується й обґрунтуванням рішень районної ради.
Запровадження змін в організації виробництва і праці установи, підприємства включно з визначенням його організаційної структури, визначенням, скороченням чисельності, штату працівників, зміною структури посад, персоналу тощо, є правом роботодавця. За загальним правилом, якщо інше не передбачено, зокрема, Статутом установи, підприємства, це право реалізується підприємством самостійно, що випливає з положень ст.ст. 80, 91, 92, 96 ЦК України, ст.ст. 6, 43, 44, 55, 62, 64 ГК України, ст.ст. 40, 49-2, 141 КЗпП України, інших норм законодавства щодо статусу, прав і діяльності юридичної особи, суб`єкта господарювання. Водночас беручи до уваги особливості утворення і діяльності установи, відповідні питання можуть бути обумовлені статутними документами підприємства, як це має місце й щодо КУ «Міжгірська РЛ».
Органами управління КУ «Міжгірська РЛ» є Міжгірська районна рада, Сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації майном та адміністрація лікарні, при цьому, питання визначення основних напрямків діяльності лікарні, затвердження штатного розпису, затвердження структури лікарні, здійснення її фінансування призначення та звільнення працівників лікарні належить до компетенції Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА (п.п. 4.1., 4.3. пп. 1, 2, 8, 9, 11 Статуту КУ «Міжгірська РЛ»).
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 ч. 1 КЗпП України).
Трудовий договір може бути, зокрема, безстроковим, що укладається на невизначений строк; трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі; працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу (ст. 23 ч. 1 п. 1, ст. 24 ч.ч. 1, 3 КЗпП України).
Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці (ст. 141 КЗпП України).
У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується; припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40) (ст. 36 ч. 4 КЗпП України).
За загальним правилом, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію допускається тільки за згодою працівника (ст. 32 ч. 1 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ст. 40 ч. 1 п. 1, ч. 2 КЗпП України).
Згідно зі ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1); при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається з урахуванням обставин, зазначених у частині 2 цієї статті; перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (ч. 3).
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці;
при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством;
одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ст. 49-2 ч.ч. 1, 2, 3 КЗпП України).
За приписами ст. 49-4 КЗпП України:
ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення; власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення (ч. 2);
професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов`язаних з вивільненням працівників (ч. 3). Аналогічні положення містить і ст. 22 ч.ч. 3, 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
У взаємозв`язку з положенням частини 2 статті 49-2 КЗпП України про те, що у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників, положення ст. 22 ч.ч. 3, 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і ст. 49-4 ч.ч. 2, 3 КЗпП України застосовуються саме при звільненні великої кількості працівників, цілих категорій працівників за професіями, посадами внаслідок відповідної трансформації підприємств, падіння виробництва, перепрофілювання, ліквідації підприємств тощо.
За змістом положень ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст. 5-1, Глави XV КЗпП України, ст. 8 Конвенції Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» від 22.06.1982, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 (далі - Конвенція), кожен має право на судовий захист від незаконного звільнення; рішення про звільнення працівника має бути законним, обґрунтованим; обов`язок дотримання процедури звільнення лежить на роботодавцеві.
Зазначена Конвенція передбачає, що:
положення цієї Конвенції застосовуються через законодавство або правила, за винятком випадків, коли вони застосовуються шляхом колективних договорів, рішень арбітражних або судових органів, чи будь-яким іншим способом, який відповідає національній практиці (ст. 1);
трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (ст. 4);
щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено, зокрема, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці (ст. 9 ч. 2 п. «а»);
працівник, з яким намічено припинити трудові відносини, має право бути попередженим про це за розумний строк або має право на грошову компенсацію замість попередження, якщо він не вчинив серйозної провини, тобто такої провини, у зв`язку з якою було б недоцільно вимагати від роботодавця продовжувати з ним трудові відносини протягом строку попередження (ст. 11).
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 ч.ч. 1, 2 КЗпП України).
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1 КЗпП України).
Згідно зі штатними розписами:
КУ «Міжгірська РЛ» на 01.01.2020, затвердженим зав. Сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА ОСОБА_2 02.12.2019, загальна кількість штатних одиниць (ставок) по лікарні була визначена у 388,50 штатних одиниць (ставок), серед яких, зокрема, лікарського персоналу - 72,25 одиниць (ставок), середнього персоналу - 161,75 одиниць (ставок), молодшого персоналу - 96,00 одиниць (ставок),
при цьому, в штатному розписі була передбачена 27,50 штатних одиниць (ставок) молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) (а.с. 94-97 т. 1);
КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» на 01.01.2020, затвердженим в.о. Генерального директора ОСОБА_4 23.12.2019, загальна кількість штатних одиниць (ставок) по лікарні була визначена у 294,25 штатних одиниць (ставок), серед яких, зокрема, лікарського персоналу - 59,25 одиниць (ставок), середнього персоналу - 116,50 одиниць (ставок), молодшого персоналу - 70,75 одиниць (ставок),
при цьому, в штатному розписі була передбачена 21 штатна одиниця (ставка) молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці):
у приймально-діагностичному відділенні - 4,50 одиниць (ставок);
у центральному стерилізаційному відділенні - 1 одиниця (ставка);
на складі медикаментів - 1 одиниця (ставка);
у прозектурі - 1 одиниця (ставка);
у відділенні заготівлі та переливання крові - 1 одиниця (ставка);
у відділенні з денним перебуванням хворих - 1 одиниця (ставка);
в амбулаторно-поліклінічному підрозділі - 5,50 одиниць (ставок);
у клініко-діагностичній лабораторії - 2 одиниці (ставки);
у бактеріологічній лабораторії - 1 одиниця (ставка);
у фізіо-реабілітаційному відділенні - 1 одиниця (ставка);
у фтизіатричному відділенні - 1 одиниця (ставка);
у господарському підрозділі - 1 одиниця (ставка),
разом - 21 одиниця = 21 посада;
крім того, у різних відділеннях і підрозділах лікарні були передбачені 44,50 штатних одиниць (ставок) молодшої медичної сестри (санітарки палатної) (а.с. 90-93 т. 1).
Тож зміни в організаційно-штатній структурі лікарні відбулися, в тому числі, 6,50 штатних одиниць (ставок) молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) були скорочені. Реалізація з додержанням вимог законодавства та Статуту Міжгірської районної лікарні Міжгірською районною радою свого права щодо припинення комунальної установи, в тому числі, шляхом її ліквідації, а також реалізація з додержанням таких самих вимог Сектором охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації права на здійснення змін в організації роботи лікарні та у структурі і складі її персоналу самі по собі не можуть розглядатися як порушення трудових прав позивачки. Водночас позивачка як працівник лікарні вправі розраховувати на додержання роботодавцем і уповноваженими ним органами вимог законодавства та її прав при здійсненні таких заходів щодо лікарні.
Норми частини 2 статті 49-4 КЗпП України, з якими узгоджуються норми частин 3, 4 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», прямо пов`язують можливість здійснення заходів із ліквідації, реорганізації підприємства, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, із дотриманням процедури повідомлення про такі заходи профспілок, що забезпечує можливість реалізації останніми в інтересах працівників своїх прав і повноважень у процедурі вивільнення великої кількості працівників.
Доказів дотримання цих вимог закону під час прийняття та реалізації рішень про утворення та ліквідацію вищеназваних закладів охорони здоров`я у справі немає, тоді як виконання таких вимог у гірському районному центрі з істотно обмеженими можливостями офіційного працевлаштування, де районна лікарня є одним із крупних роботодавців, має істотне значення для місцевого ринку праці. Невиконання цих вимог закону вже само по собі негативно впливає на можливості працевлаштування вивільнюваних осіб, обмежує їх у таких можливостях.
Позивачку ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні 17.09.2019 було повідомлено про наступне вивільнення через два місяці з моменту попередження, тобто, було повідомлено про вивільнення не пізніше 17.11.2019. Проте, до спливу зазначеного строку ОСОБА_1 в числі інших працівників лікарні за обставин, наведених вище, з 01.10.2019 на тих самих умовах трудового договору, що існували на момент попередження про наступне вивільнення, було фактично допущено до роботи у КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ». Цим КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» підтвердило фактично наявність із позивачкою трудового договору, позаяк працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору.
Працівник, попереджений про наступне вивільнення (звільнення) у певний строк, управі розраховувати на звільнення саме в цей або в усякому разі - в розумний після відповідної дати строк, якщо для його певного продовження існують поважні причини. Роботодавець повинен притримуватися визначеного ним строку і процедури звільнення працівника, а звільнення поза таким строком, в обраний роботодавцем довільно, на власний розсуд строк, зважаючи лише на формальний факт зробленого раніше попередження працівника, створює ситуацію правової невизначеності, не відповідає вимогам закону та порушує права працівника.
17.11.2019 або в розумний і належно обґрунтований строк після цієї дати ОСОБА_1 не було звільнено відповідно до попередження від 17.09.2019 та з підстави, передбаченої ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України. Трудові відносини з нею продовжилися. Своїми діями роботодавець дезавуював по суті попередження позивачки про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією лікарні.
Оскільки трудові відносини з ОСОБА_1 тривали, їх припинення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, могло мати місце лише з додержанням вимог закону щодо можливості переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу, а також переважного права працівника на залишення на роботі. У справі немає доказів дотримання роботодавцем цих передбачених законом процедур: немає доказів пропонування позивачці іншої роботи, її відмови від такої пропозиції, неможливості переведення позивачки на іншу роботу, а фактичний допуск позивачки до роботи підтверджує якраз можливість її переведення на аналогічну посаду і роботу; будь-яких доказів оцінки роботодавцем переважного права позивачки на залишення на роботі теж немає.
Наказ від 28.12.2019 № 411-к про звільнення позивачки з роботи був виданий більш ніж через місяць після спливу строку попередження про наступне вивільнення без будь-якого обґрунтування такого продовження строку, при цьому, позивачку не було ознайомлено з наказом в день його видання або одразу після цього, позивачка продовжувала працювати не знаючи про прийняте рішення про її звільнення. Наказ був виданий про звільнення позивачки з роботи в КУ «Міжгірська РЛ» з 31.01.2020 (більш ніж через чотири місяці після попередження про звільнення (!)), на день видачі наказу ця комунальна установа не була ліквідована, дата її припинення не була відома. Фактично ж КУ «Міжгірська РЛ» як юридична особа була припинена 16.01.2020, тож після цієї дати не могли мати місця як трудові відносини з нею, так і звільнення з установи з 31.01.2020 (через два тижні після її припинення). Поза тим, що трудові відносини позивачки ОСОБА_1 з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» тривали фактично з 01.10.2019, вони з 17.01.2020 в будь-якому разі тривали саме і лише з цією юридичною особою.
Наявною в справі банківською випискою зафіксовано, що ОСОБА_1 отримувала зарплату 13.11.2019, 10.12.2019, 16.12.2019 і 27.12.2019 від Сектору охорони здоров`я Міжгірськї РДА, а 24.01.2020 і 01.02.2020 від КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» (а.с. 14-17 т. 1). У справі міститься договір відшкодування витрат на оплату праці від 23.12.2019 № 1-к/с, укладений між Сектором охорони здоров`я Міжгірськї РДА і КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», відповідно до якого у зв`язку зі зміною з 01.01.2020 розпорядника коштів медичної субвенції з Сектору охорони здоров`я Міжгірськї РДА на КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» новий розпорядник коштів зобов`язався перераховувати кошти на відшкодування оплати праці працівникам Міжгірської районної лікарні, які звільняються у зв`язку з ліквідацією лікарні, у межах зобов`язань із оплати праці з 01.01.2020 по день звільнення останніх (а.с. 98 т. 1).
Апелянт посилається на ці обставини як на такі, що доводять його правову позицію, а саме, що позивачка працювала лише в КУ «Міжгірська РЛ», не працювала в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», не отримувала там зарплату і законно була звільнена з роботи. Втім, такі обставини щодо оплати праці позивачки були обумовлені передусім тим, що застосувавши формально процедуру ліквідації однієї лікарні та створення на її базі іншої, засновник та орган охорони здоров`я фактично провели реорганізацію (перетворення) однієї юридичної особи в іншу відповідно до суті нормативних актів щодо реформи фінансування системи охорони здоров`я України. Такі дії спричинили виникнення організаційних та інших проблем і неузгодженостей, зокрема, у кадрових питаннях та в забезпеченні прав працівників, у фінансуванні лікарні. Зміна системи фінансування закладів охорони здоров`я потягла відповідні зміни щодо розпорядників передбачених для цього коштів, у відповідний період заробітну плату позивачці виплачував Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА лише через особливості організації фінансування закладів охорони здоров`я.
Працівник не відповідальний за такі зміни, а також за невпорядковані належним чином згідно з нормативними документами дії засновника та органу охорони здоров`я, наявністю таких обставин не може обґрунтовуватися порушення трудових прав працівника. Самі по собі такі обставини ніяк не спростовують фактичної роботи позивачки ОСОБА_1 в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» і не доводять позиції апелянта по суті.
З огляду на дійсні обставини справи, наказом від 28.12.2019 № 411-к попри вказівку на звільнення працівника з КУ «Міжгірська РЛ» були фактично припинені трудові відносини ОСОБА_1 з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», тоді як підстави для припинення цих відносин були відсутні. Незважаючи на те, що керівник зазначеного закладу охорони здоров`я, до компетенції якого належить питання звільнення працівника (п. 7.6.10. Статуту КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ»), встановленим порядком таке рішення не приймав, цей роботодавець на підставі вказаного наказу, не враховуючи суті та змісту наказу, реальних обставин роботи в нього позивачки, провів фактично звільнення позивачки з 31.01.2020 і розрахунок із нею, чим своєю чергою порушив її трудові права.
Наведені вище обставини безвідносно до інших доказів та матеріалів, наявних у справі, є достатніми для висновку про те, що відповідачі не виконали свого обов`язку щодо належної організації, обліку праці позивачки та дотримання процедури її звільнення. Звільнення ОСОБА_1 з роботи було незаконним.
На підтвердження своєї позиції в справі позивачка посилалася також на записи в журналі генеральних прибирань у поліклінічному відділенні і в журналі обліку приходу і витрат дезинфікуючих засобів (а.с. 206-211, 215-216 т. 1), які свідчать про виконання нею роботи прибиральниці у січні 2020 року, в тому числі, після 16.01.2020, що узгоджується з фактичними обставинами справи. Апелянт заперечував належність і допустимість цих доказів, проте, не спростував їх по суті. Втім, наявність чи відсутність цих доказів не впливає на обґрунтований іншими доказами та матеріалами висновок про незаконність звільнення позивачки з роботи та порушення її трудових прав.
Розпорядженням голови Міжгірської РДА від 28.11.2019 № 43-р припинено Сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації як юридичну особу публічного права, однак, у зв`язку з судовою забороною на вчинення реєстраційних дій щодо цієї юридичної особи державна реєстрація припинення юридичної особи не проведена, на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації є зареєстрованим як юридична особа (код ЄДРПОУ 26325423) (а.с. 143, 144, 147 т. 1 та ін.). З урахуванням цієї обставини, а також проведених відповідно до законодавства змін в організації управління та фінансування в сфері охорони здоров`я на час пред`явлення позову та вирішення справи судом першої інстанції Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА не здійснює відповідної діяльності та не розпоряджається коштами в сфері охорони здоров`я.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно поновив позивачку ОСОБА_1 на роботі молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», суд зважаючи на фактичні обставини справи обґрунтовано взяв до уваги саме назву, рівень відповідної посади, характер відповідної роботи, що, власне, й має значення. Доводи апелянта про невизначеність вимоги позивачки та рішення суду в цій частині необґрунтовані, позаяк на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) позивачка може виконувати роботу в будь-якому структурному підрозділі лікарні, де передбачені такі посади.
У справі містяться необхідні дані щодо заробітної плати позивачки ОСОБА_1 (а.с. 177, 189-191 т. 1 та ін.), з урахуванням яких вирішено вимогу про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заперечень і доводів щодо відповідного розрахунку апеляційна скарга не містить.
Зважаючи на встановлені в справі обставини, суд першої інстанції дійшовши обґрунтованого висновку про порушення трудових прав позивачки задовольнив частково вимогу позивачки про відшкодування моральної шкоди з дотриманням правил щодо справедливості та розумності компенсації такої шкоди. Те, що встановлене порушення законних прав позивачки призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, в тому числі, порядком судового захисту порушених трудових прав, сумнівів не викликає. Апеляційний суд погоджується з необхідністю компенсації позивачці моральної шкоди, оскільки порушення її трудових прав, які належать до найбільш важливих для людини, є істотним і спричинене також і КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ». Доводи апеляції цього не спростовують.
Відтак, міркування апелянта про те, що процедура звільнення позивачки була дотримана і відповідала вимогам закону неспроможні з огляду на викладені вище обставини, висновок суду першої інстанції про порушення трудових прав позивачки та рішення про необхідність захисту цих прав правильні по суті, ґрунтуються на законі та не спростовані, тому на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» залишити без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду від 29 травня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 6 травня 2021 року.
Судді
