Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа №302/207/20

провадження №61-9303св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, ліквідаційної комісії комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня

2020 року у складі судді Кривка В. П. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, ліквідаційна комісія комунальної установи «Міжгірська районна лікарня»,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду до комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (далі - КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», КНП), сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА), з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила:

скасувати наказ сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації від 28 грудня 2019 року № 411-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити її на попередній роботі в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» та зобов`язати це підприємство, як власника або уповноважений ним орган оформити з нею трудові відносини відповідно до вимог законодавства;

стягнути з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з роботи, а також 70 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

2. Позов мотивовано тим, що з 02 січня 1995 року позивач працювала на посаді санітарки хірургічного кабінету поліклініки Міжгірської центральної районної лікарні, у 1998 році була переведена на посаду молодшої медичної сестри хірургічного кабінету поліклініки.

3. Назва лікарні за час роботи позивача неодноразово змінювалася. В останнє на підставі наказу від 29 грудня 2006 року лікарню перейменовано на Міжгірську районну лікарню (далі - комунальна установа «Міжгірська районна лікарня», КУ «Міжгірська РЛ»), а назву посади, яку обіймала позивач, наказом від 02 січня 2008 року змінено на «молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця) хірургічного кабінету поліклініки».

4. Згідно розділу 4 Статуту КУ «Міжгірська РЛ», затвердженого розпорядженням голови Міжгірської РДА від 01 жовтня 2013 року, уповноваженим органом управління КУ «Міжгірська РЛ» був відділ охорони здоров`я Міжгірської РДА (реорганізований у подальшому

в сектор охорони здоров`я), який здійснював призначення та звільнення працівників Міжгірської районної лікарні.

5. Наказом сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 01 грудня

2014 року позивача переведено на повний посадовий оклад молодшої медичної сестри хірургічного кабінету поліклінічного відділення Міжгірської районної лікарні.

6. У кінці 2019 року - на початку 2020 року приймалися рішення

та відбувалися процеси з ліквідації КУ «Міжгірська РЛ» та створення на

її матеріально-технічній базі комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня»).

7. Починаючи з вересня 2019 року всі працівники КУ «Міжгірська РЛ» переведені до КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», в тому

числі й позивача переведено на роботу до КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», де вона продовжувала працювати на тій же посаді. Проте наказу про переведення у новостворену установу видано не було. Фактичного вивільнення працівників КУ «Міжгірська РЛ» у зв`язку

з її ліквідацією не відбулося, усі працівники продовжували працювати на своїх посадах. Починаючи з 01 січня 2020 року заробітна плата позивачу нараховувалась та виплачувалась КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» шляхом перерахування коштів на відкритий

в АТ КБ «ПриватБанк» картковий рахунок.

8. 31 січня 2020 року генеральний директор КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» ОСОБА_2 ознайомив позивача з наказом сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 28 грудня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », яким її звільнено з посади молодшої медичної сестри хірургічного кабінету поліклінічного відділення

КУ «Міжгірська РЛ» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України - у зв`язку з ліквідацією КУ «Міжгірська РЛ».

9. У наказі зазначено, що про вивільнення позивача повідомлено

17 вересня 2019 року.

10. 31 січня 2020 року позивачу видано трудову книжку із записом про звільнення.

11. 01 лютого 2020 року КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» виплатило суму позивачу 6 997,31 грн, яка складалася із заробітної плати в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» за січень 2020 року, компенсації за невикористану відпустку за період з 02 січня 2019 року по 31 січня

2020 року та вихідної допомоги. Також 24 січня 2020 року виплачена заробітна плата за роботу в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня»

в сумі 1 800 грн.

12. Про наступне вивільнення позивач не була повідомлена, на свою заяву про видачу копії такого повідомлення документ не отримала.

13. У виданій трудовій книжці не міститься записів про її роботу

в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня».Крім того, КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» зареєстроване як юридична особа

09 вересня 2019 року, а КУ «Міжгірська районна лікарня» припинена

як юридична особа 16 січня 2020 року, станом на 28 грудня 2019 року

ОСОБА_2 не працював і не міг працювати на посаді завідувача сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА, оскільки з 24 грудня

2019 року працював на посаді генерального директора КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», тому не мав повноважень видавати накази, зокрема, і наказ від 28 грудня 2019 року про звільнення позивача.

14. На час звільнення позивача з роботи 31 січня 2020 року вона перебувала у фактичних трудових відносинах з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», а з моменту припинення КУ «Міжгірська районна лікарня» як юридичної особи (16 січня 2020 року) позивач не працювала в КУ «Міжгірська районна лікарня» і сектор охорони здоров`я

Міжгірської РДА з цього моменту не мав повноважень звільняти

її з роботи.

15. Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області

від 26 березня 2020 року залучено до участі в справі ліквідаційну комісію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» у якості співвідповідача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

16. Рішенням Міжгірського районного суду від 29 травня 2020 року позов задоволено частково. Визнано неправомірним і скасовано наказ сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 28 грудня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) в комунальному некомерційному підприємстві «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області». Стягнуто з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 лютого 2020 року

по 29 травня 2020 року сумі 18 301,14 грн з відрахуванням із цієї суми обов`язкових платежів; 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; 840 грн у рахунок відшкодування судових витрат. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць в сумі 4 744,69 грн.

17. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що роботодавцем не забезпечено дотримання процедури вивільнення та працевлаштування працівника у зв`язку з ліквідацією лікарні та одночасним створенням

на її базі по суті такої самої установи з фактичним переведенням до

неї лікарів, медичного та допоміжного персоналу. Позивачу, яка

не відмовлялася від переведення до новоствореного закладу охорони здоров`я, не запропоновано роботу в цій лікарні відповідно до

її кваліфікації. Крім того, позивач фактично працювала, зокрема, у січні 2020 року, в новоутвореному лікувальному закладі. Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА та ліквідаційна комісія КУ «Міжгірська районна лікарня» припинили свою діяльність фактично і не володіють та не розпоряджаються майном і коштами.

18. Фактичний допуск позивача до роботи підтверджує можливість

її переведення на аналогічну посаду і роботу. Будь-яких доказів оцінки роботодавцем переважного права позивача на залишення на роботі немає.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

19. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 квітня

2021 року апеляційну скаргу КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» залишено без задоволення. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2020 року залишено без змін.

20. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшовши обґрунтованого висновку про порушення трудових прав позивачки задовольнив частково вимогу позивачки про відшкодування моральної шкоди з дотриманням правил щодо справедливості та розумності компенсації такої шкоди. Те,

що встановлене порушення законних прав позивачки призвело до

її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків

і необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, в тому числі, порядком судового захисту порушених трудових прав, сумнівів не викликає. Апеляційний суд погоджується

з необхідністю компенсації позивачці моральної шкоди, оскільки порушення її трудових прав, які належать до найбільш важливих для людини, є істотним і спричинене також і КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21. У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року, КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 714/93/18,

від 23 січня 2018 року у справі № 639/700/15, від 30 січня 2019 року

у справі № 308/6118/16.

23. Суд поновив позивача на роботі на підприємстві (КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня»), на якому позивач взагалі не працювала, з яким не перебувала у трудових відносинах, і яке не було зобов`язане приймати її на роботу.

24. Суди не встановили порушення порядку вивільнення працівника

в частині того, що наказ про звільнення позивача виданий неналежною особою, не встановили порушення визначеної законом процедури вивільнення, що передувала звільненню позивача у зв`язку з ліквідацією установи.

25. Всупереч наведеним у вказаних постановах правовим позиціям Верховного Суду, у справі, яка переглядається суди дійшли помилкових висновків про існування правового взаємозв`язку (правонаступництва) між ліквідованою КП «Міжгірська районна лікарня» та новоутвореним КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня». Суди дали неправильну оцінку наявним у справі доказам та помилково зазначили, що за змістом прийнятих органом місцевого самоврядування рішень і наступних дій відповідачів відбулася не ліквідація, а перетворення закладу охорони здоров`я.

26. Рішення Міжгірської районної ради, які досліджувалися судами свідчать саме про ліквідацію юридичної особи КП «Міжгірська районна лікарня», майно цієї установи за наслідками ліквідації було повернуто засновнику - Міжгірській районній раді.

27. КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» як юридична особа утворено незалежно від КП «Міжгірська районна лікарня».

28. Суди дійшли неправильного висновку, що доведення правонаступництва між ліквідованим КП «Міжгірська районна лікарня» та новоутвореним КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» створить правові наслідки між КНП та позивачем у сфері трудових правовідносин. Трудові правовідносини виникли між позивачем та сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА, при цьому сектор не має відношення до утворення та діяльності юридичної особи КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня».

29. Новоутворене комунальне некомерційне підприємство «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» не є правонаступником ліквідованого комунального підприємства «Міжгірська районна лікарня», а також правонаступником прав і обов`язків сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА, який є роботодавцем позивача.

30. Під час розгляду справи суди не встановили факту запрошення позивача на роботу до КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня»

на конкретну посаду, не встановили наявності узгодженості між сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА та КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» про звільнення позивача в порядку переведення.

31. Судами неправильно визначено зміст спірних правовідносин

та мотивуючи рішення помилково вказано, що уповноважений орган, здійснюючи вивільнення працівників КУ «Міжгірська районна лікарня»

з одночасним створенням КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» був зобов`язаний запропонувати позивачу таку ж саму або іншу роботу відповідно до її фаху та кваліфікації, здійснити звільнення

з дотриманням правил переважного права залишення на роботі при вивільненні працівників, розірвати трудовий договір за попередньою згодою профспілкової організації.

32. Такі висновки є неправильними та взаємовиключними, оскільки суд встановив, що уповноваженим органом при звільненні позивача

є сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА, а тому саме цей орган повинен був забезпечувати працевлаштування позивача при вивільненні.

33. При цьому, сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА не має відношення до утворення та діяльності КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», а тому Сектор не міг запропонувати позивачу роботу у цій установі і працевлаштувати позивача на роботі в КНП.

34. Крім того, КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», засновник

КНП - Міжгірська районна рада та роботодавець позивача - сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА є взаємно не підпорядкованими юридичними особами, що виключає можливість покладення на КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» зобов`язань із працевлаштування позивача.

35. Не ґрунтуються на належних та допустимих доказах висновки судів, що позивач у січні 2020 року фактично працювала в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», виконуючи обов`язки молодшої сестри (санітарки - прибиральниці) хірургічного кабінету поліклінічного відділення, за що отримала в КНП заробітну плату.

36. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача

до КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» про прийняття її на роботу та подання необхідних документів. Наказ про прийняття позивача на роботу в КНП не видавався, запис в трудовій книжці відсутній. Місце роботи та її посада в КНП не встановлювалися.

37. Протягом січня 2020 року до моменту звільнення позивач перебувала у трудових відносинах з сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА. При цьому, факт припинення комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» з 16 січня 2020 року не припинив трудові правовідносини позивача з працедавцем - сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА, такі були припинені з 31 січня 2020 року на підставі наказу від 28 грудня 2019 року № 411-к.

38. Крім того, виплати, проведені позивачу через КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» не є заробітною платою за роботу в цій установі протягом січня 2020 року.

39. У січні 2020 року КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» перераховувало кошти на відшкодування оплати праці працівникам КУ «Міжгірська районна лікарна», в тому числі й позивачу, згідно договору від 23 грудня 2019 року про відшкодування витрат на оплату праці, укладеним з сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА, який на той час був роботодавцем позивача, а не у зв`язку з тим, що позивач була прийнята на роботу в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня».

40. Позивач не була працевлаштована в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» - суди не встановили ні дати почату роботи, ні посади позивача з окладом, визначеним згідно штатного розпису. КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» не звільняла позивача з роботи. Відтак суд безпідставно стягнув із КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення.

41. Суд безпідставно поновив позивача на роботі в «КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» на посаді молодшої медичної сестри (санітарка-прибиральниця), оскільки про поновлення на цій посаді позивач не просила.

42. КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» не порушувала прав позивача, не приймала рішення (наказ) про звільнення, а відтак незаконними та необґрунтованими є рішення судів про покладення на цю юридичну особу обов`язку відшкодувати моральну шкоду. При цьому є недоведеними ні розмір моральної шкоди, ні факт завдання моральних страждань.

43. Рішення судів про стягнення з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» моральної шкоди на користь позивача ухвалено з неправильним застосуванням положень статті 237-1 КЗпП України та без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 308/6118/16.

Доводи інших учасників справи

44. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Фактичні обставини, установлені судами

45. З 1995 року позивач працювала в Міжгірській центральній районній лікарні в поліклінічному відділенні на посаді санітарки хірургічного кабінету, а з 2006 року в Міжгірській районній лікарні в цьому

ж структурному підрозділі - молодшою медичною сестрою (санітаркою-прибиральницею).

46. Згідно з наказом завідувача сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 10 вересня 2019 року вирішено попередити працівників комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» про наступне вивільнення працівників у зв`язку із ліквідацією КУ «Міжгірської районної лікарні» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

47. 17 вересня 2020 року позивача письмово попередили про наступне вивільнення з наведеної підстави.

48. 31 січня 2020 року позивача ознайомлено з наказом завідувача сектору охорони здоров`я від 28 грудня 2019 року про її звільнення із займаної посади молодшої медсестри (санітарки-прибиральниці)

з 31 січня 2020 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із ліквідацією КУ «Міжгірська районна лікарня», проведено розрахунок за невикористані дні відпусток, виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, видано трудову книжку і повідомлено про вивільнення в службу зайнятості.

49. За період роботи позивача медичний заклад реорганізовувався неодноразово, а саме: з Міжгірської центральної лікарні в Міжгірську районну лікарню із здійсненням фінансування та кадрового забезпечення - відділом охорони здоров`я Міжгірської РДА,

в подальшому в комунальну установу «Міжгірська районна лікарня» із здійсненням фінансування і кадровим забезпеченням юридичною особою - сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА.

50. Згідно рішення Міжгірської районної ради від 05 вересня 2019 року створено юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська района лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області (КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня»).

51. Відповідно до рішення цієї ж ради від 05 вересня 2019 року у зв`язку із створенням вище зазначеного медичного закладу вирішено ліквідувати комунальну установу «Міжгірська района лікарня», створено ліквідаційну комісію для вирішення питань звільнення працівників, передачі майна в новоутворений медичний заклад та для здійснення інших ліквідаційних процедур.

52. Згідно актів приймання-передачі майна від 30 вересня 2019 року, від 01 жовтня 2019 року голова Міжгірської районної ради прийняв, а директор Міжгірської районної лікарні передав все майно, що знаходилось на балансі КУ «Міжігрська РЛ» і надалі вказане майно передав в КНП «ЛПУ Міжгірська района лікарня». В. о. генерального директора цієї ж установи прийняв майно в оперативне управління.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

53. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

54. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

55. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

57. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

58. Звільнення позивача з посади молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) хірургічного кабінету поліклінічного відділення Міжгірської районної лікарні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено у зв`язку із ліквідацією КУ «Міжгірська районна лікарня».

59. Позивача звільнено з роботи з 31 січня 2020 року наказом сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 28 грудня 2019 року.

60. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення юридичної особи - КУ «Міжгірська районна лікарня» внесено 16 січня 2020 року.

61. Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

62. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

63. Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

64. Із змісту наведеної норми убачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

65. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

66. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

67. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

68. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

69. Тобто, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

70. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

71. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

72. Задовольняючи позов про поновлення на роботі, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що позивач не заявляла вимог про її поновлення на попередній роботі, а просила її поновити у новоствореній установі - КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» і такі вимоги задоволено судом, що не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та фактично є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

73. Заявляючи вказані вимоги про поновлення на роботі, позивач одночасно посилалась на те, що у січні 2020 року фактично працювала у новоствореній установі - КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» та виконувала ту ж роботу, що і на попередній посаді.

74. Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

75. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі

№ 344/2293/19 (провадження № 61-1121св20) зазначено, що встановлення факту наявності трудових відносин між працівником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

76. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

77. Встановлення факту наявності трудових відносин між працівником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, його підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення працівнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

78. Суд поновив позивача на роботі у новоствореному закладі охорони здоров`я, проте залишив поза увагою з`ясування питання чи була вона фактично допущена до роботи в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» та ким саме, яку роботу виконувала та за чиїм дорученням, чи надавалась усна згода власника підприємства або уповноваженої ним особи на прийняття позивача на роботу, з яких причин не було видано наказ про зарахування працівника на роботу.

79. Суд не з`ясував кількісний склад працівників (санітарок-прибиральниць) у ліквідованій установі та не перевірено чи дійсно усі були переведені в нову установу, крім позивача. Не обговорено питання про можливість допиту у якості свідків лікарів, за вказівками яких позивач виконувала роботу у відповідних приміщеннях, пор що пояснювала під час розгляду справи (а. с. 135).

80. Також не перевірено доводів позивача щодо отримання нею заробітної плати за роботу, виконану саме у КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня».

81. Під час розгляду справи відповідач вказував на те, що позивач не отримувала заробітну плату за роботу в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», посилаючись на договір про відшкодування витрат на оплату праці від 23 грудня 2019 року, укладений між сектором охорони здоров`я Міжгірськї РДА і КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», відповідно до якого у зв`язку зі зміною з 01 січня 2020 року розпорядника коштів медичної субвенції з сектору охорони здоров`я Міжгірськї РДА на КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» новий розпорядник коштів зобов`язався перераховувати кошти на відшкодування оплати праці працівникам Міжгірської районної лікарні, які звільняються у зв`язку з ліквідацією лікарні, у межах зобов`язань із оплати праці з 01 січня 2020 року по день звільнення останніх (а. с. 98).

82. Проте, судами зміст цього доказу належним чином не перевірено і не спростовано, з урахуванням інших доказів про нарахування позивачу заробітної плати та відрахування обов`язкових платежів, зокрема у пенсійний фонд.

83. Судами належним чином не перевірено виконання відповідачем положень статті 49-2 КЗпП України. Суд визнав, що позивачу не була запропонована робота, проте в матеріалах справи відсутні дані про наявність вакансій на час створення нової лікарні.

84. Крім того, Верховний Суд України у постановах від 04 березня

2014 року в справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі

№ 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року в справі № 21-484а14, від 19 січня 2016 року в справі № 810/1783/13-а сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

85. За змістом висновків у наведених постановах, у разі покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

86. Такі висновки підтримані Верховним Судом у постановах

від 06 лютого 2020 року у справі № 813/3412/17 (провадження

№ К/9901/40863/18), від 06 вересня 2019 року у справі

№ 820/10744/15 (провадження № К/9901/16116/19), від 14 травня

2020 року у справі № 344/7365/16-а (провадження № К/9901/20983/18,

№ К/9901/20984/18).

87. Висновок про те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (органу місцевого самоврядування) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи, міститься також у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №591/3104/16 (провадження

№ 61-4137св18).

88. Суди на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернули, не з`ясували чи наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій юридичної особи публічного права -

КУ «Міжгірська районна лікарня» або їх передачі іншій юридичній особі публічного права, чи були наявні підстави для працевлаштування працівників ліквідованого закладу охорони здоров`я у новоствореному, чи не було підстав для переведення позивача на рівнозначну посаду у створеній лікарні згідно затвердженого штатного розпису, та чи дотримані передбачені трудовим законодавством гарантії у відношенні позивача.

89. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

90. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

91. Доводи касаційної скарги з урахування меж касаційного перегляду свідчать про те, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам статті 263, частині четвертій статті 411 ЦПК України, не можуть вважатись законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій неповне встановили фактичні обставини справи.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

1.Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» задовольнити частково.

2.Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області

від 29 травня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року скасувати.

3.Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук