ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12445/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ - Нафта» - Томчишин А.І. адвокат (ордер від 16.09.2020),
позивача - 2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» - Томчишин А.І. адвокат (ордер від 16.09.2020),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» - Здоровець С.В. адвокат (дов. від 09.08.2019),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком»
на рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2020 (головуючий суддя Головіна К.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (головуючий суддя: Корсак В.А., судді: Попікова О.В., Владимиренко С.В.)
у справі № 910/12445/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ - Нафта» (далі - ТОВ «БРСМ - Нафта») та товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» (далі - ТОВ «Інтергеоком»)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»)
про визнання недостовірною та спростування інформації, зобов`язання вчинити певні дії.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «БРСМ - Нафта» (позивач-1) та ТОВ «Інтергеоком» (позивач-2) звернулися до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом до розгляду) про визнання недостовірною та спростування інформації, зобов`язання вчинити певні дії. Так, позивачі просили суд:
- визнати недостовірною інформацію, поширену у вигляді відеосюжету ІНФОРМАЦІЯ_1 о 19:30 год. ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» в ефірі телеканалу «1+1» у рубриці телевізійної програми «Секретні матеріали» та в мережі Інтернет на сайті відповідача за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 і версії веб сайту: ІНФОРМАЦІЯ_3 російською мовою, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_4» - в частині найменування нафтобази саме як БРСМ; «А ні держава, а ні структура БРСМ не надала ніякої допомоги» - в частині існування структури БРСМ; «Навпаки, компанія БРСМ Нафта пішла війною з постраждалими» - в частині війни БРСМ Нафта з постраждалими; «Київський апеляційний суд учора вже вдруге відмовив у задоволені скарги групі компаній БРСМ Нафта» - в частині існування групи компаній БРСМ-Нафта;
- зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати вищезазначену недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом розміщення в ефірі телеканалу « 1+1» у проміжку телевізійного часу з 19:30 год. та не пізніше 22:00 год., протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішення суду в даній справі, за власний рахунок повідомлення, без власних зауважень та коментарів, такого змісту:
«Спростування: ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі « 1+1», в рубриці телевізійної програми «Секретні матеріали» було оприлюднено недостовірну інформацію, зокрема: «ІНФОРМАЦІЯ_4» - в частині найменування нафтобази БРСМ; «А ні держава, а ні структура БРСМ не надала ніякої допомоги» - в частині існування структури БРСМ; «Навпаки компанія БРСМ Нафта пішла війною з постраждалими» - в частині війни БРСМ Нафта з постраждалими; «Київський апеляційний суд учора вже вдруге відмовив у задоволені скарги групи компаній БРСМ Нафта» - в частині існування групи компаній БРСМ-Нафта. Дана інформація не відповідає дійсності, нафтобаза у Василькові, на якій відбувся вибух, не є нафтобазою БРСМ, відсутня будь-яка структура БРСМ, відсутня будь-яка група компаній БРСМ Нафта, та сама компанія БРСМ Нафта, яка не має відношення до нафтобази, на якій відбувся вибух, не пішла війною з постраждалими»;
- зобов`язати відповідача спростувати вищезазначену недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом розміщення в мережі Інтернет на сайті https://1plus1.ua повідомлення, без власних зауважень та коментарів, протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішенням суду в даній справі, за власний рахунок, такого змісту:
«Спростування: ІНФОРМАЦІЯ_1, на телеканалі 1+1, в рубриці телевізійної програми «Секретні матеріали» було оприлюднено недостовірну інформацію, зокрема: «ІНФОРМАЦІЯ_4» - в частині найменування нафтобази БРСМ; «А ні держава, а ні структура БРСМ не надала ніякої допомоги» - в частині існування структури БРСМ; «Навпаки, компанія БРСМ Нафта пішла війною з постраждалими» - в частині війни БРСМ Нафта з постраждалими; «Київський апеляційний суд учора вже вдруге відмовив у задоволені скарги групи компаній БРСМ Нафта» - в частині існування групи компаній БРСМ-Нафта. Дана інформація не відповідає дійсності, нафтобаза у Василькові, на якій відбувся вибух, не є нафтобазою БРСМ, відсутня будь-яка структура БРСМ, відсутня будь-яка група компаній БРСМ Нафта, та сама компанія БРСМ Нафта, яка не має відношення до нафтобази, на якій відбувся вибух, не пішла війною з постраждалими»;
- зобов`язати відповідача протягом 10-ти днів з моменту набрання законної сили рішенням суду в даній справі за власний рахунок видалити відеосюжет з недостовірною інформацією, що розміщений на сайті https://1plus1.ua за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та за посиланням російськомовної версії веб-сторінки: ІНФОРМАЦІЯ_3, а також за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідач у вказаному сюжеті фактично поширив інформацію про те, що нафтобаза у Василькові, на якій відбувся вибух, називається БРСМ, поширив інформацію про структуру та групу компаній БРСМ Нафта та те, що компанія БРСМ Нафта пішла війною з постраждалими внаслідок пожежі. Вказана інформація є неправдивою, такою, що не відповідає дійсності та шкодить діловій репутації позивача-1, найменування якого згадується у цьому сюжеті, а також позивача-2, який здійснює свою діяльність під торговельною маркою «БРСМ Нафта».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2020 зі справи № 910/12445/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням, зокрема, на те, що: позивачем-1 не доведено суду належними та допустимими доказами сукупності усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме, що поширена відповідачем інформація стосувалася саме конкретно позивача-1 у справі; висвітлена відповідачем у спірному сюжеті інформація не стосується особистих немайнових прав позивача-2, оскільки станом на 08.06.2015 (станом на час пожежі) державна реєстрація позивача-2 не була проведена, а здійснена лише 06.09.2018, до того ж й право реалізації паливно-мастильних матеріалів під торговельною маркою «БРСМ Нафта» набуто цим Товариством через три роки (у 2018 році) після пожежі. Отже, відповідачем-2 не доведено наявності зв`язку між ним та подіями, які відображені у поширеній відповідачем інформації; поширена відповідачем інформація не виходить за межі оціночних суджень, які б вимагали спростування. Така інформація поширена з власними інструментами подачі інформаційного матеріалу відповідачем з певним перебільшенням саме оціночних суджень; позивачі не підтвердили обставин щодо неправдивості поширеної відповідачем інформації.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) ТОВ «Інтергеоком» просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на те, що:
- в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми права (статтю 277 Цивільного кодексу України, статтю 30 Закону України «Про інформацію») без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 зі справи № 910/7978/18, від 05.12.2019 зі справи № 910/14928/18, від 04.08.2020 зі справи № 903/927/19, у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 зі справи № 757/33799/15-ц, у рішенні Верховного Суду України від 17.10.2007 зі справи № 6-495св07, в ухвалі Верховного Суду України від 01.02.2008 зі справи № 6-2236ск08, у постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 зі справи № 761/6866/16-ц (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України);
- існують підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 10.07.2018 зі справи № 910/15148/17, від 19.07.2018 зі справи № 910/5117/17, від 29.11.2018 зі справи № 914/2583/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статті 32 Конституції України) у подібних правовідносинах щодо видалення будь - якої інформації, незалежно від того, достовірна вона чи ні (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК);
- суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), у той час як обов`язок дослідження усіх доказів та з`ясування обставин справи передбачений постановою Верховного Суду від 15.10.2019 зі справи № 903/879/18 (щодо застосування статей 236, 237 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» просило залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
17.03.2021 від ТОВ «Інтергеоком» надійшли письмові пояснення у відповідь на відзив ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на касаційну скаргу.
Представник ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» брав участь у судовому засіданні 18.03.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду згідно з ухвалою Суду від 17.03.2021.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ІНФОРМАЦІЯ_1 о 19:30 год в ефірі телеканалу « 1+1», що належить відповідачу (ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»), у рубриці телевізійної програми «Секретні матеріали» вийшов відеосюжет під назвою «Васильківська трагедія», в якому йдеться про пожежу на нафтобазі у Васильківському районі Київської області.
Указаний сюжет також був розміщений на сайті відповідача (https://1plus1.ua) за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, у тому числі за адресою російськомовної версії: ІНФОРМАЦІЯ_3, та на ютуб-каналі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5.
У сюжеті викладена така інформація (мовою оригіналу):
- з 02 хв. 19 секунди: «ІНФОРМАЦІЯ_4»;
- з 04 хв. 58 секунди: «А ні держава, а ні структура БРСМ не надала ніякої допомоги»;
- з 05 хв. 10 секунди: «Навпаки, компанія БРСМ Нафта пішла війною з постраждалими»;
- з 07 хв. 35 секунди: «Київський апеляційний суд учора вже вдруге відмовив у задоволені скарги групі компаній БРСМ Нафта».
За доводами позивачів, оспорювана інформація, наведена у сюжеті програми «Секретні матеріали», що вийшла ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі « 1+1», та у подальшому цей сюжет був опублікований на Інтернет-сайті відповідача та ютуб-каналі, не відповідає дійсності, порушує права позивачів. Зокрема, поширеною інформацією позивачі фактично звинувачуються у вчиненні злочинів (у пожежі, завданні людям шкоди та у війні з постраждалими), водночас позивачі ніколи не були власниками чи користувачами (орендарями) нафтобази у Василькові, на якій сталася пожежа, та на вказаній нафтобазі ніколи не розміщувалася торговельна марка «БРСМ-Нафта». Отже, позивачі не мають нікого відношення до даної нафтобази та не перебувають у жодних відносинах з особами, які вважають себе постраждалими внаслідок пожежі на нафтобазі, також позивачі не вчиняли будь-яких дій щодо цих осіб, тому поширена відповідачем інформація не відповідає дійсності та має бути спростована.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову ТОВ «БРСМ - Нафта» (позивач-1) та ТОВ «Інтергеоком» (позивач-2) про визнання недостовірною, спростування інформації, поширеної ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1».
З касаційною скаргою у справі на судові рішення попередніх інстанцій звернулося ТОВ «Інтергеоком» (позивач-2). ТОВ «БРСМ - Нафта» (позивач-1) судові рішення попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржувало. З цього, зокрема, й виходить суд касаційної інстанції у розгляді касаційної скарги ТОВ «Інтергеоком».
Суд зазначає, що в силу приписів статті 300 ГПК України можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У доводах касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми права (статтю 277 Цивільного кодексу України, статтю 30 Закону України «Про інформацію») без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 зі справи № 910/7978/18, від 05.12.2019 зі справи № 910/14928/18, від 04.08.2020 зі справи № 903/927/19, у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 зі справи № 757/33799/15-ц, у рішенні Верховного Суду України від 17.10.2007 зі справи № 6-495св07, в ухвалі Верховного Суду України від 01.02.2008 зі справи № 6-2236ск08, у постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 зі справи № 761/6866/16-ц (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Суд зазначає, що тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/12445/19 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Так, зокрема, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не врахований висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 910/7978/18, а саме: «Отже, виходячи з вимог приведених вище норм права (прим. статей 227 Цивільного кодексу України, 59, 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») відповідач перед поширенням інформації повинен її перевірити і пересвідчись, що вона відповідає дійсності. А відтак і в суді надати докази належного виконання своїх обов`язків щодо опублікування і поширення саме достовірної інформації. Тому посилання відповідача на те, що позивач повинен довести недостовірність поширеної відповідачем інформації, безпідставні».
Статтею 277 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша). Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам (частина друга). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (частина четверта). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома).
У справі, яка розглядається, суди й виходили з того, що в силу приписів статті 277 Цивільного кодексу України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. У контексті наведеного судами, зокрема, досліджені докази, надані відповідачем на підтвердження достовірності викладеної ним інформації. Водночас судами враховано й те, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Зазначене відповідає послідовній судовій практиці, викладеній, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 910/7978/18 щодо застосування наведеної норми права, а також у постановах Верховного Суду від 03.09.2019 зі справи № 920/593/18, від 18.03.2020 зі справи № 910/8347/19, від 11.02.2021 зі справи № 917/527/18.
У даному випадку Суд враховує й те, що справа № 910/7978/18 Верховним Судом направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку у такій справі.
У постановах Верховного Суду від 05.12.2019 зі справи № 910/14928/18, від 04.08.2020 зі справи № 903/927/19, у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 зі справи № 757/33799/15-ц, у рішенні Верховного Суду України від 17.10.2007 зі справи № 6-495св07, в ухвалі Верховного Суду України від 01.02.2008 зі справи № 6-2236ск08, у постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 зі справи № 761/6866/16-ц, на які посилається скаржник, фактично розкривається зміст понять «фактичне твердження», «оціночне судження» та вирішується питання щодо характеру поширеної інформації у кожній з цих справі (з урахуванням конкретних обставин справи, змісту та характеру поданої інформації), а саме, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Так, статтею 30 Закону України «Про інформацію» унормовано, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга). Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина третя). Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та іншими (частина четверта).
Наведені скаржником у касаційній скарзі судові рішення Верховного Суду та Верховного Суду України, хоча і були прийняті за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі № 910/12445/19, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів, їх оцінки судами попередніх інстанцій), тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
Водночас згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене касаційне провадження у справі № 910/12445/19 за касаційною скаргою ТОВ «Інтергеоком» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.
У доводах касаційної скарги скаржник також зазначає про те, що існують підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 10.07.2018 зі справи № 910/15148/17, від 19.07.2018 зі справи № 910/5117/17, від 29.11.2018 зі справи № 914/2583/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України).
Так, скаржник зазначає про те, що у наведених постановах Верховного Суду викладено таку позицію: «підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні».
Водночас, як стверджує скаржник, зазначені посилання суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду спрямовані на позицію суду, а не на правову норму. Тобто у даних висновках не конкретизована правова норма, щодо якої викладені такі висновки. Вказані постанови Верховного Суду не можна вважати належним посиланням на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, а відтак від них необхідно відступити, що є підставою касаційного оскарження, оскільки інші висновки відсутні.
Проте у своїх доводах скаржник не враховує того, що таке розуміння підстав для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи полягає у системному аналізі та застосуванні норм права (зокрема, статей 91, 94, 277 Цивільного кодексу України), є усталеним у судовій практиці, що підтверджується, окрім судової практики, наведеної скаржником, також, зокрема, й постановами Верховного Суду від 16.10.2018 зі справи № 910/1699/18, від 27.11.2018 зі справи № 911/3090/17, від 22.05.2019 зі справи № 910/16360/17, від 20.11.2019 зі справи № 910/7978/18, від 25.06.2020 зі справи № 910/6336/19, від 11.02.2021 зі справи № 917/527/18.
У даному випадку Суд звертається до висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), згідно з яким: «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту».
У постанові від 04.09.2018 Великої Палати Верховного Суду зі справи № 823/2042/16 викладений такий висновок: «З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».
Отже, враховуючи необхідність забезпечення єдності та сталості судової практики, дотримання принципу юридичної визначеності як складового елементу верховенства права, що має важливе значення для питання довіри до судової системи, Суд не вбачає достатніх, переконливих та вагомих аргументів касаційної скарги у розрізі вмотивованої обґрунтованості наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України щодо відступлення від висновку із застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 зі справи № 910/15148/17, від 19.07.2018 зі справи № 910/5117/17, від 29.11.2018 зі справи № 914/2583/17, який був застосований судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається. У зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що скаржник не навів існування та наявності у цій справі, за встановлених судами обставин, передумов для передачі справи згідно з приписами ГПК України для відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Таким чином, доводи касаційної скарги у наведеній частині визнаються Верховним Судом необґрунтованими.
У касаційній скарзі скаржник посилається також й на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статті 32 Конституції України) у подібних правовідносинах щодо видалення будь - якої інформації, незалежно від того, достовірна вона чи ні (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК).
Так, відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України). Це означає, що ці норми застосуються безпосередньо. Закони України та інші нормативно - правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.
Водночас касаційна скарга у цій частині, в контексті порушеного скаржником питання, фактично зводиться до питання «розширеного» тлумачення статті 32 Конституції України, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми права.
Верховний Суд враховує, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, підлягають у подальшому врахуванню судами при виборі і застосуванні норм права. Отже, правозастосування (тлумачення) норми Конституції, у даному випадку, по своїй суті, буде стосуватися не лише сторін спору у цій справі.
Відповідно ж до статті 150 Конституції України виключно до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги у цій частині Верховний Суд вважає такими, що виходять за межі його повноважень.
У касаційній скарзі скаржник також зазначає про недослідження судами зібраних у справі доказів: інформації у сюжеті саме про БРСМ у контексті мереж АЗС під торговельною маркою «БРСМ-Нафта», ліцензійного договору від 03.12.2018 зі справи № 03/12/18-1Л, інформації на сайті АЗС БРСМ-Нафта, інформації на сайті «Урядовий портал», що за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже, умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.
Таким чином, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права; за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18, у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 зі справи № 912/353/20).
З огляду на те, що розгляд касаційної скарги в даній справі здійснений з урахуванням положень ГПК України в редакції, чинній з 08.02.2020, згідно з якою внесені зміни до статті 287 ГПК України щодо права та підстав касаційного оскарження судових рішень, довід скаржника у контексті поданої ним касаційної скарги та меж її розгляду про те, що обов`язок дослідження усіх доказів та з`ясування обставин справи передбачений постановою Верховного Суду від 15.10.2019 зі справи № 903/879/18 (щодо застосування статей 236, 237 ГПК України), у даному випадку, Суд вважає недоречним.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових актів попередніх інстанцій скаржником не доведено.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пунктів 2, 3 частини другої статті 287 та статті 310 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.
Судові витрати
У зв`язку з тим, що в частині підстав, передбачених приписами пунктів 2, 3 частини другої статті 287 та статті 310 ГПК України касаційна скарга залишається без задоволення, а в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційне провадження зі справи підлягає закриттю, судові витрати покладаються на ТОВ «Інтергеоком».
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/12445/19 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» у частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 та статтею 310 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у справі № 910/12445/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко
