УКРАЇНА
ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
Справа № 175/3714/18
Провадження № 2/201/185/2021
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2021 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,
при секретарі Максимовій О.В.,
за участі позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника позивачів ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , адвоката Калюжного Дениса Юрійовича, Держави Україна в особі судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Жанни Миколаївни, судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Жанни Миколаївни, Держави Україна в особі судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойка Олександра Михайловича, судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойка Олександра Михайловича, третя особа Президент України, як гарант Конституції та законів України про стягнення страхового відшкодування та збитків, спричинених внаслідок ДТП та невиконання умов договору адвокатом, порушення конституційного права Державою Україна в особі суддів та суду,-
ВСТАНОВИВ:
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 15 березня 2019 року з Дніпровського апеляційного суду після визначення підсудності надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , адвоката Калюжного Дениса Юрійовича, Держави Україна в особі судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Жанни Миколаївни, судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Жанни Миколаївни, Держави Україна в особі судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойка Олександра Михайловича, судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойка Олександра Михайловича, третя особа Президент України, як гарант Конституції та законів України про стягнення страхового відшкодування та збитків, спричинених внаслідок ДТП та невиконання умов договору адвокатом, порушення конституційного права Державою Україна в особі суддів та суду
В обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням уточнень позивач посилався на те, що 01 жовтня 2015 року о 14.20 год. в с. Новоолександрівка (Дніпропетровський район, Дніпропетровська область) по вул. Центральна водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки MAN д.н.з НОМЕР_1 , залишив транспортний засіб, не прийнявши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху. В результаті самовільного руху автомобіль скоїв наїзд на будинок № 75 по вул. Центральній та на автомобіль марки ГАЗ д.н.з НОМЕР_2 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, власникам пошкодженого майна (позивачам) було спричинено матеріальну та моральну шкоду, а вищевказаний транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Постановою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2016 року ОСОБА_7 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки MAN д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_7 застрахована у ПрАТ СГ «ТАС» на підставі страхового полісу АІ/4548010 від 13 червня 2015 року. В подальшому, власники майна звернулися до відповідних експертних установ, щодо визначення розміру спричинених від ДТП, яка мала місце 01 жовтня 2015 року, збитків. Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи № 3257 від 20 жовтня 2015 року, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу автомобіля ГАЗ д.н.з НОМЕР_2 (який належить позивачу ОСОБА_5 ), складає 15059,25. Згідно із звітом інженерно-технічного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 , загальна сума відновлювального ремонту пошкодженого будинку станом на лютий 2018 року складає 250873 грн. Після цього позивачем до страхової компанії було подано заяву про виплату страхового відшкодування. Листом від 31 жовтня 2016 року № 6334 страхова компанія відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв`язку із пропущенням строків. Позивачі вважають вказану відмову у виплаті страхового відшкодування незаконною. Оскільки 31 жовтня 2016 року страховиком було відмовлено у виплаті страхового відшкодування в розмірі граничного ліміту у 100000 грн., то на думку позивачів, термін прострочки виконання зобов`язання з боку страхової компанії становить 1 рік та 9 місяців, а отже, розмір пені за період з 31 жовтня 2016 року по 31 липня 2018 року складає 50342,47 грн., розмір 3% річних складає 5244 грн. та розмір інфляційних втрат 23053,58 грн. Оскільки страховий ліміт складає 100000 грн., то позивачі вважають, що решту суми збитків має бути стягнуто з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_7 станом на момент вчинення ДТП фактично виконував трудові функції, як водій транспортного засобу MAN д.н.з НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 . Також позивач ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 матеріальну шкоду за пошкодження ноутбука у розмірі 5000 грн. Крім того позивачі просять суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі по 500000 грн. на кожного.
Стосовно заявлених позовних вимог до держави Україна в особі суддів Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Ж.М. та ОСОБА_8 , позивачі зазначили, що розглядаючи вказану справу судді заінтересовані у результаті розгляду справи, а тому позивачі просять суд визнати порушення ними їх конституційного права.
Крім того позивачі просять суд визнати невиконання адвокатом Калюжним Д.Ю. умов договору та стягнути з останнього грошові кошти в розмірі 5000 грн. за невиконання умов договору про надання послуг від 18 червня 2018 року.
У судових засіданнях позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_7 у судових засіданнях заперечував проти задоволення позовних вимог.
Крім того, в матеріалах справи наявний відзив ОСОБА_7 , в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю.
Відповідач адвокат Калюжний Д.Ю. у судове засідання не з`явився, 11 вересня 2019 року надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд розглядати справу без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог відносно нього, оскільки всі дії, передбачені договором про надання правової допомоги від 18 червня 2018 року з боку адвоката були виконані належним чином.
Від суддів Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Ж.М. та Бойка О.М. до суду надійшли заяви з проханням розглядати справу без їх участі та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідачі ОСОБА_6 та ПрАТ СГ «ТАС» у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
У судових засіданнях від 17 вересня 2020 року та 20 жовтня 2020 року були допитані свідки.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що 01 жовтня 2015 року приблизно в обідній час в с. Новоолександрівка (Дніпропетровський район, Дніпропетровська область) в будинок №75 по вул. Центральній, в якому вона проживає разом зі своєю родиною, врізався вантажний автомобіль марки MAN д.н.з НОМЕР_1 . Як потім з`ясувалося, водій ОСОБА_7 залишив цей транспортний засіб, не прийнявши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху. В результаті був напівзруйнований зазначений будинок та автомобіль марки ГАЗ д.н.з НОМЕР_2 , що знаходився поруч. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, власникам пошкодженого майна (позивачам) було спричинено матеріальну та моральну шкоду, а вищевказаний транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
Також відповідача ОСОБА_7 було допитано у якості свідка та останній пояснив, що дійсно він керував вантажним автомобілем марки MAN д.н.з НОМЕР_1 , залишив цей транспортний засіб, не прийнявши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, внаслідок чого трапилася зазначена ДТП. За це його судовим рішенням визнали винним у порушенні правил дорожнього руху, подробиці не пам`ятає, оскільки минуло багато часу.
Вислухавши сторони та свідків, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні судом встановлені наступні факти.
01 жовтня 2015 року о 14.20 год. в с. Новоолександрівка по вул. Центральна водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки MAN д.н.з НОМЕР_1 , залишив транспортний засіб, не прийнявши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху. В результаті самовільного руху автомобіль скоїв наїзд на будинок № 75 по вул.Центральній та на автомобіль марки ГАЗ д.н.з НОМЕР_2 . В результаті наїзду транспортні засоби отримали механічні пошкодження. В зв`язку з чим, водій порушив вимоги п.15.12 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.
Постановою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2016 року ОСОБА_7 було визнано винним у скоєнні зазначеного ДТП (том 1, а.с. 8).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 УПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За викладених обставин зазначена постанова Томаківського районного суду Дніпропетровської області має преюдиційне значення для розгляду цієї справи.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником автомобіля ГАЗ д.н.з НОМЕР_2 , є ОСОБА_5 (том 1, а.с. 9).
Висновком автотоварознавчого дослідження вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля ГАЗ 33021 д.н.з НОМЕР_2 , становить 15059,25 грн. (том 1, а.с. 11).
Відповідно до квитанції про сплату наданих експертних послуг від 04 жовтня 2015 року вартість послуг експерта за автотоварознавче дослідження були сплачені ОСОБА_1 в розмірі 1000 грн. (том 2, а.с. 21).
Як вбачається із державного акту на право власності на земельну ділянку від 19 червня 2007 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серії ВСЕ № 282187 від 21 жовтня 2005 року та договору купівлі-продажу ВСЕ № 282186 від 21 жотвня 2005 року, належать земельна ділянка та будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 141-142).
Згідно із звітом інженерно-технічного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 , загальна сума відновлювального ремонту пошкодженого будинку станом на лютий 2018 року складає 250873 грн. (том 1, а.с. 151-224).
Як вбачається із акту приймання-здачі робіт за договором № 3 від 18 січня 2018 року вартість роботи «Інженерно-технічне обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 , після дорожньо-транспортної пригоди та визначення витрат на ремонтно-відновлювані роботи» становить 12000 грн. (том 2, а.с. 30).
Згідно із листом від 31 жовтня 2016 року вих. № 6334, направленим на адресу ОСОБА_1 начальником регіонального управління врегулювання страхових випадків ПрАТ «СГ «ТАС», 05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СГ «ТАС» із повідомленням про ДТП, яка сталася 01 жовтня 2015 року. Відомості про подачу заяви про страхове відшкодування відсутні. У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 був перевищений термін подачі заяви про страхове відшкодування, на підставі ст.37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ «СГ «ТАС» відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування (том 1, а.с. 15).
Статтею 37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано ніяких доказів про те, що він подавав заяву до ПрАТ «СГ «ТАС» про виплату страхового відшкодування у строк, передбачений ст.37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», із чого вбачається, що страховою компанією було правомірно відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування, а тому позовні вимоги в частині стягнення зі страхової компанії суми страхового відшкодування у розмірі 100000 грн. задоволенню не підлягають.
Натомість, згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Положеннями п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).
Пунктами 5, 6 указаної постанови Пленуму визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).
Так, дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Посилання позивачів на те, що шкоду, завдану внаслідок ДТП відповідачі ОСОБА_10 та ОСОБА_7 повинні відшкодовувати солідарно, оскільки станом на момент вчинення ДТП фактично виконував трудові функції, як водій транспортного засобу MAN д.н.з НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , суд не може взяти до уваги, оскільки на підтвердження факту перебування ОСОБА_7 у трудових відносинах з ОСОБА_10 суду не надано жодних належних та допустимих доказів. Відповідно, слід дійти до висновку що вимоги про солідарне стягнення шкоди та визнання права власності на автомобіль MAN д.н.з НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , в рахунок відшкодування шкоди є такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Враховуючи вищевикладене та той факт, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_7 , суд приходить до висновку про можливість стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка сталася 01 жовтня 2015 року з останнього, а також 13000 грн. в рахунок повернення витрат, пов`язаних із встановленням розмірі спричиненої шкоди.
Стосовно вимоги позивача ОСОБА_2 про відшкодування йому 5000 грн. за пошкоджений ноутбук, суд приходить до висновку про можливість відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку із її недоведеністю, оскільки останнім не надано суду доказів того, як саме і коли було пошкоджено належне йому майно.
Щодо вимог позивачів про відшкодування моральної шкоди, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 4 Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачці, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пункт 5 Постанови встановлює, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У позовній заяві відповідні докази відсутні.
За викладених обставин суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, та стягнення її з відповідача ОСОБА_7 в розмірі по 5000 грн. на кожного позивача.
Вирішуючи питання щодо заявлених вимог про визнання невиконання адвокатом Калюжним Д.Ю. умов договору та стягнути з останнього грошові кошти в розмірі 5000 грн. за невиконання умов договору про надання послуг від 18 червня 2018 року, суд приходить до висновку про недоведеність такої вимоги жодними доказами, та як наслідок можливості відмовити у її задоволенні, адже матеріали справи містять певні процесуальні документи (позовна заява у первинній редакції, копії документів, доданих до них тощо), складені адвокатом Калюжним Д.Ю., що свідчить про те, що він виконував взяті на себе зобов`язання по наданню правової допомоги позивачам.
Що стосується заявлених позовних вимог до держави Україна в особі суддів Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Ж.М. та ОСОБА_8 , позивачі зазначили, що розглядаючи вказану справу судді прямо та ангажовано побічно заінтересовані у результаті розгляду справи, а тому позивачі просять суд визнати порушення ними їх конституційного права, слід зазначити наступне.
Конституцією України закріплено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (статті 55), а статтею 18 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина 1 статті 8 Закону №1402-VIII).
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у порядку встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Водночас, відповідно до статей 126, 129 Конституції України законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.
Виконуючи функції, пов`язані із відправленням правосуддя, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Також у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, що пред`являються їм у зв`язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійснені оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися, щонайбільше, поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Крім того, застосування положення частини 6 статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність суду, зокрема такі, що не пов`язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті у разі їх незаконних дій або бездіяльності, і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Так, за правилами статті 41 Конвенції 1950 року, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Крім того, згідно частини 11 статті 49 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тлумачення цієї норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року (далі - ЦК України). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.
Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Виходячи з наведеного, у задоволенні позовних вимог до держави Україна в особі суддів Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Ж.М. та ОСОБА_8 має бути відмовлено.
Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 1187, 1188, 1192 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 280, 281 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , адвоката Калюжного Дениса Юрійовича, Держави Україна в особі судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Жанни Миколаївни, судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Озерянської Жанни Миколаївни, Держави Україна в особі судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойка Олександра Михайловича, судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойка Олександра Михайловича, третя особа Президент України, як гарант Конституції та законів України про стягнення страхового відшкодування та збитків, спричинених внаслідок ДТП та невиконання умов договору адвокатом, порушення конституційного права Державою Україна в особі суддів та суду задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 250873 грн. (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят три гривні) в рахунок відшкодування шкоди, завданої пошкодженням будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 15059 грн. 25 коп. (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят дев`ять гривень 25 копійок) в рахунок відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля ГАЗ 33021 держ. номер НОМЕР_2 , (VIN) НОМЕР_4 ;
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 15000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень) по 5000 грн. (по п`ять тисячі гривень) кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 12000 грн. (дванадцять тисяч гривень) в рахунок відшкодування витрат на проведення експертного дослідження по визначенню розміру шкоди, завданої пошкодженням будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 1000 грн. (одну тисячу гривень) в рахунок відшкодування витрат на проведення експертного дослідження по визначенню розміру шкоди, завданої пошкодженням автомобіля ГАЗ 33021 держ. номер НОМЕР_2 , (VIN) НОМЕР_4
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 2809,32 грн. (дві тисячі вісімсот дев`ять гривень 32 копійки) в рахунок судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев
