ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

м. Київ

справа №813/2800/18

адміністративне провадження №К/9901/13276/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 813/2800/18

за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення,

за касаційною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Бруновська Н.В., суддів Затолочний В.С., Матковська З.М.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 03 липня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК) про визнання протиправним та скасування рішення від 11 травня 2018 року № 921 «Про результати повної перевірки декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік поданої ОСОБА_1 , міським головою м. Дрогобич Львівської області».

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням строків для проведення повної перевірки декларації, висновки про незазначення відомостей про нерухоме майно та зазначення недостовірних відомостей зроблені без врахування наданих пояснень та підтверджуючих документів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що факти, викладені в оскаржуваному рішенні не спростовані в ході судового розгляду.

4.1. Так, суд першої інстанції, проаналізувавши пояснення сторін та наявні в матеріалах справи докази, зокрема, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, дійшов виноску про обґрунтованість та правомірність висновків НАЗК, викладених в оскаржуваному рішенні, в частині зазначення позивачем завідомо недостовірних відомостей у декларації за 2016 рік щодо нерухомого майна, а саме житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 304,4 кв.м, що належить позивачу на праві власності з 22 грудня 2007 року загальною вартістю 637383 грн.

4.2. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення прийняте НАЗК з дотриманням вимог статті 19 Конституції України, частини 2 статті 2 КАС України. Покликання позивача на порушення відповідачем строків проведення перевірки як на самостійну підставу скасування оскаржуваного рішення судом не взято до уваги з врахуванням підтвердження правомірності самих висновків, викладених у такому рішенні та відсутності норми законодавства, яка б регулювала строк для затвердження рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення НАЗК від 11 травня 2018 № 921 «Про результати повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , міським головою м. Дрогобич Львівської області».

6. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з висновку про те, що оскільки відповідач не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частини третьої 3 статті 2 КАС України, перевірка та рішення про її результати приймалися поза межами визначеного Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року № 56, строку, а тому наявні підстави для задоволення позову.

6.1. Так, суд апеляційної інстанції вказав, що висновки НАЗК про зазначення позивачем у декларації недостовірних відомостей про нерухоме майно є необґрунтованими та спростовуються договором купівлі-продажу від 29 січня 2008 року. Згідно із статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу - 29 січня 2008 року (відчуження нерухомого майна) позивач перестав бути його власником. Тому, момент припинення права власності не пов`язується із державною реєстрацією, оскільки реєстрація права власності не є правовстановлюваним чинником, а лише фактом визнання державою права, яке вже виникло до моменту реєстрації. Водночас, суд апеляційної інстанції звернув увагу на ту обставину, що законодавством, яке діяло на час укладення договору купівлі-продажу, та чинним законодавством не передбачено обов`язку продавця контролювати покупця щодо вчинення дій, що стосується державної реєстрації права власності на відчужене нерухоме майно.

6.2. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що у цій справі з урахуванням строку проведення повної перевірки 90 днів, проведення перевірки декларації позивача за 2016 рік повинно було закінчитись 21 жовтня 2017 року. Проте, оскаржуване рішення НАЗК прийнято 11 травня 2018 року. Рішень щодо зупинення строків проведення перевірки відповідач не приймав. Тривале неприйняття за наслідками проведеної повної перевірки декларації рішення свідчить про порушення відповідачем строку прийняття рішення за наслідками повної перевірки більше ніж на шість місяців, що ставить суб`єкта декларування у стан правової невизначеності, тобто порушує основні принципи верховенства права.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

7. 10 травня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НАЗК, у якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права, а саме статей 182, 210, 334 Цивільного кодексу України, пункту 2 розділу І та пункту 8 розділу ІІІ Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року № 56, та не відповідає вимогам статті 242 КАС України в частині дотримання критеріїв законності та обґрунтованості.

8.1. У касаційній скарзі скаржник вказує, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, а саме встановлено, що на період декларування зазначене в рішенні нерухоме майно за відомостями відповідних реєстрів належало позивачу на праві власності. Доказів проведення державної реєстрації нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу цього нерухомого майна від 29 січня 2008 року позивач не надав, а тому в силу приписів статті 334 Цивільного кодексу України на період декларування вважався власником цього майна, а тому мав обов`язок вказати його у декларації за 2016 рік.

8.2. Висновки суду апеляційної інстанції про порушення НАЗК строку проведення перевірки скаржник вважає помилковим. Так, на думку скаржника, системний аналіз положень вищевказаного Порядку свідчить, що відповідний перелік дій лише визначає набір дій, які має вчинити НАЗК для проведення повної перевірки декларації, але жодним чином не визначає, що у строк, визначений для перевірки декларації, мають бути прийняті рішення про початок проведення перевірки та про затвердження її результатів. Порядком не встановлено граничні терміни для опрацювання отриманих у межах здійснення повної перевірки матеріалів та складення і прийняття рішення.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою НАЗК на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року.

10. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 645/0/78-19 у зв`язку із настанням інших обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законодавством, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 грудня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

12. Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

13. 29 березня 2017 року позивач, ОСОБА_1 , який займав посаду міського голови м. Дрогобич Львівської області, подав декларацію за 2016 рік шляхом заповнення на офіційному веб - сайті НАЗК.

14. Посада, яку позивач обіймав на час декларування, відноситься до переліку посад, визначених пунктом "б" частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», відтак позивач був зобов`язаний до 1 квітня 2017 року подати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

15. Відповідно до рішення НАЗК від 20 липня 2017 року № 345 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , міським головою м. Дрогобич Львівської області, на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення», розпочато перевірку декларації позивача за 2016 рік.

16. Згідно з рішенням НАЗК від 22 вересня 2017 року № 774 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 » строк перевірки декларації продовжено з 23 вересня 2017 року на 30 календарних днів.

17. У межах проведеної повної перевірки, НАЗК отримано довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до якої позивач набув у власність житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною вартістю 637383 грн, підставою для реєстрації права власності є рішення Сколівського районного суду Львівської області по справі від 30 листопада 2007 року №2-842/2007.

18. Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації повідомило листом від 10 жовтня 2017 року № 2306 про те, що будинок за адресою АДРЕСА_1 станом на 22 грудня 2017 року зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі рішення Сколівського районного суду від 30 листопада 2007 року та в електронному реєстрі зареєстровано 30 квітня 2007 року за №5658238.

19. В результаті перевірки НАЗК встановлено, що позивач зазначив завідомо недостовірні відомості, зокрема у розділі 3 «об`єкти нерухомості» декларації, а саме, не відобразив вищевказаний об`єкт нерухомого майна та не зазначив відомості щодо вартості цього майна.

20. За наслідками проведення повної перевірки НАЗК прийняло рішення від 11 травня 2018 року № 921 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , міським головою м. Дрогобич Львівської області».

22. Згідно з вказаним рішенням за результатами повної перевірки декларації позивача за 2016 рік встановлено:

1.1. Суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік не дотримав вимоги пунктів 2, 3, 7, 9 та 12 частини першої та частини п`ятої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». У декларації зазначено недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму, що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. В діях суб`єкта декларування вбачаються ознаки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

1.2. Недотримано вимоги частини 5 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» в частині точності оцінки задекларованих активів суб`єктом декларування. Суб`єкт декларування зазначив вартість належної йому на праві власності квартири на дату набуття права як «невідомо» та вартість за останньою оцінкою як «не застосовується», що не відповідає відомостям з державних реєстрів та наявної у Національного агентства інформації.

1.3. За результатами перевірки на наявність конфлікту інтересів порушень не виявлено.

1.4. Ознак незаконного збагачення не виявлено.

22. Рішенням від 11 травня 2018 року № 929 затверджено висновок про виявлення ознак корупційного правопорушення та направлення рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , міським головою м. Дрогобич Львівської області» до Національної поліції України.

23. ОСОБА_1 не погодився з фактами, встановленими в рішенні НАЗК № 921 від 11.05.2018 лише в частині, що стосується не зазначення ним в порушення вимог пункту 2 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» відомостей у декларації за 2016 рік про житловий будинок 304,4 кв.м. у смт. Славське Сколівського району Львівської області, що належить суб`єкту декларування на праві власності та не зазначення відомостей щодо вартості цього майна в сумі 637383 грн. На спростування цих обставин, позивачем подано копію договору купівлі - продажу житлового будинку від 29 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Батлюком Ю.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 136, згідно з яким позивачем вищевказаний житловий будинок продано ОСОБА_2 . Із змісту пункту 5 вказаного Договору купівлі-продажу слідує, що на час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків.

Позиція Верховного Суду

Джерела права й акти їх застосування

24. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон №1700-VII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

26. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

27. Пунктом 8 частини першої статті 11 Закон №1700-VIІ передбачено, що до повноважень Національне агентство належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

28. Згідно із положеннями статті 1 указаного Закону суб`єкти декларування - це особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

29. Відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 3 Закону №1700-VIII суб`єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

30. Частиною першої статті 45 Закону №1700-VII передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

31. Згідно з положеннями пунктом 2 частини першої статті 46 Закону №1700-VIII у декларації зазначаються відомості про: об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

32. Відповідно до частини п`ятої статті 46 Закону №1700-VIII відображення доходів і видатків суб`єктів декларування здійснюється у грошовій одиниці України.

Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, передбачених частиною першою цієї статті, зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої грошової оцінки.

Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

33. За змістом частини першої статті 50 Закону №1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

34. Механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону №1700-VII визначає Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року № 56 (далі - Порядок № 56, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

35. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття Рішення про проведення перевірки. Про прийняття Рішення про проведення перевірки Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру не пізніше дня його прийняття.

36. Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 56 визначено, що повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття Рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 4) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

37. За змістом пункту 8 розділу ІІІ Порядку №56 під час повної перевірки декларацій Національне агентство використовує такі джерела інформації: 1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації; 2) відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей; 3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав; 4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені.

38. Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку №56 у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації Національне агентство має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань. Зазначені суб`єкти зобов`язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту.

39. Згідно з пунктом 12 розділу ІІІ Порядку №56 у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.

Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації.

Зазначений лист може направлятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення. Суб`єкт декларування має право надати (надіслати) пояснення (копії документів) не пізніше ніж на десятий робочий день з дня отримання відповідного листа Національного агентства за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв`язку.

Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.

У разі необхідності Національне агентство направляє суб`єкту декларування лист із проханням надати інформацію щодо найменування контрагента правочину відповідно до пункту 10 частини першої статті 46 Закону в порядку, визначеному цим пунктом.

40. Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку №56 визначено, що повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до:

1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань;

2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.

41. Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Порядку № 56 перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.

У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).

Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.

42. Зміст права власності визначено статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції, станом на дату укладення договору купівлі-продажу (29 січня 2008 року), у якій вказано, що власникові належать права володіння, користування та

розпоряджання своїм майном.

43. Підстави припинення права власності наведено у статті 346 ЦК України, відповідного до пункту 1 частини першої якої право власності припиняється у разі, зокрема, відчуження власником свого майна.

44. Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції, станом на дату укладення договору купівлі-продажу (29 січня 2008 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

45. Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

46. Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

47. Згідно із частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

48. Частиною першою статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

49. З метою забезпечення реалізації фізичними і юридичними особами права на визнання державою правочинів, щодо яких передбачена державна реєстрація, до прийняття Верховною Радою України згідно із статтею 210 Цивільного кодексу України відповідного закону Кабінет Міністрів України постановою від 26 травня 2004 року №671 затвердив Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів (далі - Тимчасовий порядок №671, у редакції, станом на дату укладення договору купівлі-продажу (29 січня 2008 року), а також визначено Міністерство юстиції держателем Державного реєстру правочинів, а державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції його адміністратором.

50. Відповідно до пункту 1 Тимчасового порядку №671 державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог ЦК України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів.

51. Пунктом 2 Тимчасового порядку №671 визначено, що державний реєстр правочинів (далі - Реєстр) - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу; реєстратори - державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси (далі - нотаріуси), які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.

52. Відповідно до пунктів 6, 9 Тимчасового порядку №671 державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Датою державної реєстрації правочину вважається дата та час внесення відповідного запису до Реєстру.

53. У свою чергу, Міністерство юстиції України наказом від 07 лютого 2002 року №7/5 установило, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно та затвердило Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Тимчасове положення №7/5, у редакції, станом на дату укладення договору купівлі-продажу (29 січня 2008 року).

54. Згідно із підпунктами 1.1., 1.3., 1.4. Тимчасового положення №7/5 це Положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

55. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

56. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

57. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

58. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

59. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 242 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

60. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

61. З огляду на положення статті 341 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) перегляд судових рішень Верховним Судом здійснюється в межах доводів касаційної скарги, оцінка оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, в частині щодо якої касатором не висловлена незгода Верховним Судом не надається.

62. Спір у цій справі виник у зв`язку із прийняттям рішення НАЗК від 11 травня 2018 року № 921, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 2 частини першої 1 статті 46 Закону №1700-VIII у зв`язку із незазначенням у декларації за 2016 рік відомостей про житловий будинок та його вартість.

65. Як встановлено судами попередніх інстанцій під час перевірки декларації позивача за 2016 рік НАЗК встановлено, що суб`єкт декларування у декларації не відобразив інформацію про об`єкт нерухомості - житловий будинок 304,4 кв.м. у смт. Славське Сколівського району Львівської області, що належить суб`єкту декларування на праві власності та не зазначив відомостей щодо вартості цього майна в сумі 637 383 грн.

66. Доводи позивача щодо неправомірності таких висновків НАЗК ґрунтуються на твердженні про неврахування відповідачем наданих пояснень та підтверджуючих документів, а саме договору купівлі-продажу від 29 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Батлюком Ю.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 136, відповідно до якого позивач продав вищевказаний житловий будинок ОСОБА_2 . Із фактом укладення вказаного договору купівлі-продажу позивач пов`язує відсутність у нього обов`язку з декларування такого об`єкта нерухомості.

67. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що висновки НАЗК про зазначення позивачем у декларації недостовірних відомостей про нерухоме майно є необґрунтованими та спростовуються договором купівлі-продажу від 29 січня 2008 року, з моменту укладення якого позивач перестав бути власником такого майна.

68. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

69. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Батлюком Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за №136, згідно з яким позивач продав житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 . Зі змісту пункту 5 вказаного договору купівлі-продажу слідує, що на час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків.

70. Зі змісту частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України, у редакції, чинній станом на дату укладення вказаного договору купівлі-продажу (29 січня 2008 року), слідує, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, а якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

71. Договір купівлі-продажу нерухомості, у тому числі житлового будинку, належить до категорії договорів, що підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а отже право власності на нерухомість виникає у набувача тільки після нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.

72. Як розяснено Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав у пункті 5 Постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатись, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов`язання, яке виникло з договору про відчуження майна ( пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України ), а покупець є його законним володільцем.

73. Слід зазначити, що чинне станом на час укладення вказаного договору купівлі-продажу Законодавство передбачало окремі процедури державної реєстрації договорів про відчуження нерухомості та державної реєстрації речових прав (право власності, право користування тощо). Так, виникнення права власності пов`язувалося саме із фактом державної реєстрації відповідного договору відчуження нерухомості, а державна реєстрація права власності засвідчувала факт належності набувачу за таким договором права власності на нерухомість, яке вже виникло до моменту державної реєстрації права власності.

74. Зі змісту договору купівлі - продажу житлового будинку від 29 січня 2008 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , слідує, що він був посвідчений приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Батлюком Ю.П. та зареєстрований в державному реєстрі правочинів за №136.

75. Крім того, положеннями статті 346 ЦК України прямо передбачено, що відчуження власником свого майна є підставою припинення права власності на таке майно. При цьому, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, законодавством яке діяло на час укладення договору купівлі-продажу та чинне законодавства не передбачає обов`язку продавця контролювати покупця щодо вчинення дій що стосується державної реєстрації права власності на відчужене нерухоме майно.

76. Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що тривале неприйняття за наслідками проведеної повної перевірки декларації рішення свідчить про порушення відповідачем строку прийняття рішення за наслідками повної перевірки більше ніж 6 місяців, що ставить суб`єкта декларування у стан правової невизначеності, тобто порушує основні принципи верховенства права, з огляду на таке.

77. На виконання норм Закону № 1700-VII прийнято Порядок № 56, яким, серед іншого, визначено спеціальні строки проведення повної перевірки декларацій.

78. Так, відповідно до пункту 2 розділу III Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки.

79. При цьому, пунктом 14 цього розділу передбачено, що повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки. У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.

80. Відтак, повна перевірка декларацій повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів.

81. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що положеннями Порядку № 56 не встановлено граничні терміни для опрацювання отриманих у межах здійснення повної перевірки матеріалів та складення і прийняття рішення.

82. Однак, із аналізу пункту 6 розділу III Порядку №56 слідує, що повна перевірка декларацій розпочинається Рішенням про її проведення і закінчується Рішенням про результати перевірки. Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком № 56 строку проведення повної перевірки законодавством не передбачено.

83. Колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій не встановлено, а відповідачем не доводилося, що в межах цієї справи мало місце передбачене пунктом 15 розділу ІІІ Порядку №56 зупинення перебігу строку призначеної відповідачем повної перевірки декларацій позивача.

84. Отже, колегія суддів вважає помилковими доводи НАЗК щодо відсутності граничних термінів для опрацювання отриманих в рамках здійснення повної перевірки декларації матеріалів і прийняття рішення та наголошує, що такі доводи з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги. НАЗК створюється відповідно до Закону № 1700-VII і зобов`язано діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, про що зазначено у частині другій статті 19 Конституції України.

85. Визначена Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює термін вчинення повноважень НАЗК щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

86. Натомість, неприйняття у передбачений законом строк рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

87. Аналогічні висновки у подібних правовідносинах неодноразово висловлені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25 липня 2019 року у справі №826/13000/18, від 07 листопада 2019 року у справі №640/1221/19, від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19, від 23 червня 2020 року у справі №807/270/18, від 29 грудня 2020 року у справі №826/7335/18.

88. Як установлено судами попередніх інстанцій, повна перевірка декларації позивача як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік розпочата НАЗК на підставі рішення від 20 липня 2017 року №345, а рішенням НАЗК від 22 вересня 2017 року №774 строк перевірки декларації продовжено з 23 вересня 2017 на 30 календарних днів.

89. Разом з тим, оскаржуване рішення НАЗК прийнято лише 11 травня 2018 року, тобто з порушенням строку прийняття рішення за наслідками повної перевірки більше ніж на 6 місяців.

90. Ураховуючи строки, встановлені для проведення повної перевірки декларацій позивача, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскаржуване позивачем рішення прийняте поза межами строку, встановленого для перевірки декларацій.

91. Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки та прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

92. Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності, ставить під сумнів результати самої перевірки та є підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

93. Отже, колегія суддів Верховного Суду констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення НАЗК.

94. Враховуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки суду апеляційної інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

95. Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанцій, якими він керувалися, ухвалюючи оскаржуване судове рішення та не дають підстав вважати висновки суду помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

96. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

97. Відповідно до частини першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

98. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції постановлено законне і обґрунтоване судове рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

99. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

100. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції залишити без задоволення.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року у справі № 813/2800/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов