ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року

м. Київ

справа №0940/2206/18

адміністративне провадження №К/9901/20431/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року (суддя - Шумей М. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року (судді: Бруновська Н. В., Затолочний В. С., Матковська З. М.) у справі № 0940/2206/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - ГУНП в Івано-Франківській області) від 30 листопада 2018 року № 2238 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у частині звільнення його з Національної поліції України;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Івано-Франківській області від 30 листопада 2018 року № 495 о/с у частині звільнення його зі служби в поліції;

- поновити його на посаді заступника начальника слідчого управління ГУНП в Івано-Франківській області;

- стягнути з ГУНП в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати його видати наказ про надання ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24 вересня 2018 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідач проти позову заперечував, зазначав, що ОСОБА_1 не має права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано ГУНП в Івано-Франківській області надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24 вересня 2018 року. Визнано протиправним та скасовано накази ГУНП в Івано-Франківській області від 30 листопада 2018 року № 2228 та № 495 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби у Національній поліції України. Поновлено його на посаді.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення у частині поновлення допущено до негайного виконання.

Приймаючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у наданні позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з визначених відповідачем підстав та зобов`язав відповідача надати ОСОБА_1 соціальну відпустку. Судом скасовано накази про звільнення позивача з посади, оскільки причини відсутності ОСОБА_1 на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю є поважними та підтверджені листками непрацездатності.

З висновками яких дійшов суд першої інстанції у цій справі, погодився і Восьмий апеляційний адміністративний суд.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції

На вищезазначені судові рішення відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку батька дитини, баби, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, є похідним від права матері на таку відпустку, тобто мати може делегувати вказаним особам своє право на відпустку. Таким чином, при відсутності права на відпустку у матері - відсутнє право на відпустку у інших осіб, передбачених частиною третьою статті 18 Закону України «Про відпустку». Скаржник зазначає, що невірним та безпідставним є посилання судів на те, що відповідач не встановив причин відсутності позивача на роботі та не надав йому можливості надати необхідні документи про поважність причин такої його відсутності, на думку відповідача, позивач не надав відповідних (підтверджуючих) документів у зв`язку з тим, що їх не існує.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 06 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Яковенка М. М. (суддя-доповідач), Дашутіна І. В., Шишова О. О. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУНП в Івано-Франківській області.

23 вересня 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 22 вересня 2020 року № 1788/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Яковенка М. М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21 вересня 2020 року № 12), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя, Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

Ухвалою від 28 грудня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника слідчого управління ГУНП в Івано-Франківській області.

Позивач звернувся до начальника ГУПН в Івано-Франківській області з рапортом від 13 вересня 2018 року про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно зі статтею 18 Закону України «Про відпустки» з 24 вересня 2018 року. До зазначеної заяви позивачем було надано копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця роботи дружини, довідку з Департаменту соціальної політики Коломийської міської ради про неотримання соціальної допомоги.

Листом ГУНП в Івано-Франківської області від 24 вересня 2018 року № 2992/108/05/12-2018 за результатами розгляду заяви позивачу повідомлено про відсутність підстав для надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, посилаючись на неможливість розгляду рапорту ОСОБА_1 до закінчення часу його перебування на лікарняному. Також зауважено, що заявнику необхідно надати повний перелік документів визначених чинним законодавством.

Відмова у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку стала підставою для звернення позивача 19 листопада 2018 року до суду.

26 листопада 2018 року стосовно відсутності ОСОБА_1 на службі відповідач призначив проведення службового розслідування (наказ № 2199 від 26 листопада 2018 року).

Зі змісту висновку службового розслідування вбачається, що з 13 червня по 06 липня 2018 року та з 08 вересня 2018 року ОСОБА_1 не виходив на службу в органи поліції у зв`язку з перебуванням на лікуванні, проте підтверджуючих документів перебування на лікарняному не надав.

У матеріалах справи наявні листи непрацездатності Поліклінічного відділення Коломийської ЦРЛ АДЛ № 548455 від 13 червня 2018 року, АДЛ № 549347 від 07 липня 2018 року, АДЛ № 560149 від 01 серпня 2018 року, АДЛ № 549581 від 02 серпня 2018 року, АДЛ № 549947 від 07 вересня 2018 року, які були доведені до відома відповідача (надані начальнику управління кадрового забезпечення).

30 листопада 2018 року позивача звільнено з Національної поліції України та зі служби в Національній поліції України, про що видано накази № 2238 та № 495 о/с від 30 листопада 2018 року.

Після звільнення позивача з роботи позивач збільшив обсяг своїх позовних вимог та просив також скасувати накази про його звільнення.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Положеннями частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суть спору полягає у визначенні правомірності відмови позивачу у наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та його звільнення з лав Національної поліції України у зв`язку із відсутністю на службі.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Право працівників на надання їм відпустки закріплено у статті 45 Конституції України.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою також регулюються Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України та Законом України «Про Національну поліцію».

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» закріплено, що право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» одним із видів відпусток є соціальні відпустки.

Частинами першою, другою статті 92 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначеними цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону України «Про відпустки» встановлено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Таке ж право передбачене частинами третьою, сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України.

Порядок надання соціальних відпусток урегульовано статтею 20 Закону України «Про відпустки».

У частині четвертій статті 20 Закону України «Про відпустки» передбачено, що особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Згідно із частиною першою статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (частина третя статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

З аналізу наведених норм убачається, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, зокрема, і батькові дитини на підставі заяви та довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки та виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Подання батьком дитини передбачених частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки» заяви і відповідних документів є безумовною підставою для надання останньому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність відмови ГУНП в Івано-Франківській області у наданні позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з викладених у листі підстав, а саме: у зв`язку з ненаданням повного переліку відповідних документів.

З матеріалів справи видно, що позивач звернувся до ГУНП в Івано-Франківській області із відповідним рапортом у порядку, встановленому чинним законодавством та переліком необхідних документів.

Отже, правильним є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідач допустив протиправну бездіяльність не надавши позивачу гарантовані чинним законодавством України відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Колегія суддів не приймає до у ваги доводи апелянта про те, що матір дитини не має права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки в даній справі розглядається вимога про надання відпустки позивачу як батьку дитини, а не матері.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» установлено такі види соціальних відпусток як, зокрема, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону) й відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

При цьому, після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 Закону України «Про відпустки»).

Указане дає підстави для висновків, що згадані відпустки є самостійними та право на одну відпуску не визначає обов`язок надання іншої відпустки чи виключає її надання, лише унормовує їх черговість.

Незважаючи на це, рапорт позивача не був розглянутий, а було ініційоване проведення службового розслідування за фактом невиходу ОСОБА_1 на службу.

Колегія суддів зазначає, що звільнення працівника поліції з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Причини відсутності позивача на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується листками непрацездатності, є поважними.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач під час проведення службового розслідування не надав відповідачу листок непрацездатності у період з 08 по 24 вересня 2018 року, оскільки, як видно з матеріалів справи, останній не надав дані документи у зв`язку з тим, що листок непрацездатності був відсутній у нього на час запрошення 30 листопада 2018 року для надання пояснень комісії.

Водночас відсутність листка непрацездатності на час запрошення для надання пояснень комісії не може свідчити про невихід на роботу без поважних причин, оскільки листки непрацездатності наявні на час розгляду цієї справи. Станом на час запрошення позивача для надання пояснень (30 листопада 2018 року) лікарняний лист не був закритий, а ОСОБА_1 продовжував хворіти.

Так, згідно з листком непрацездатності АДЛ № 549947 від 07 вересня 2018 року позивач знаходився на лікарняному з 08 вересня 2018 року. Станом на 04 жовтня 2018 року продовжує хворіти.

Більше того, згідно довідки Коломийської ЦРЛ №557 від 29 жовтня 2018 року позивач знаходився на лікуванні в Коломийській ЦРЛ з 13 червня 2018 року по даний час, тобто на час видання довідки.

Поряд із тим, листом Коломийської ЦРЛ № 1866/01-05/07 від 26 грудня 2018 року, адресованим Департаменту охорони здоров`я облдержадміністрації означено, що позивач перебував на лікуванні в Коломийській ЦРЛ з 13 червня 2018 року по 29 жовтня 2018 року з відміткою «продовжує хворіти», указана медична документація скерована до Військово-лікарської комісії України.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач у судовому засіданні підтвердив, що здійснював догляд дитини, оскільки дружина працювала.

Як видно з матеріалів справи у ході проведення службового розслідування відповідач не встановив причини відсутності позивача на роботі, не надав останньому можливості надати відповідні документи про поважність причини відсутності на роботі натомість визначив допущення ОСОБА_1 порушення службової дисципліни у зв`язку з відсутністю останнього на службі у період з 08 вересня 2018 року.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваних рішень відповідачем не було отримано жодних підтверджуючих доказів, всі заходи в межах службового розслідування вживалась після його завершення та прийняття оскаржуваних рішень.

Дослідивши в сукупності зібрані докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині оскаржуваних наказів, оскільки причини відсутності працівника на роботі, є поважними.

Суд не погоджується з доводами відповідача, викладеними в касаційній скарзі, щодо неможливості надати позивачу відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зокрема, у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному та відсутністю підтверджуючих документів щодо часу перебування на лікуванні, з огляду на наступне.

Підставами такої відмови відповідачем було визначено перебування позивача на лікарняному та відсутністю підтверджуючих документів щодо часу перебування на лікуванні.

Однак, як було зазначено вище, факт відсутності таких документів був спростований в ході судового розгляду справи.

Як зазначалося, підставою для надання батькові відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є не лише подання батьком відповідної заяви, а й надання ним встановлених частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки» документів, а саме довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Водночас ненадання таких документів або неналежність таких документів не були окремою підставою спірної відмови відповідача у наданні позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Тому, Верховний Суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву.

Такий спосіб захисту порушеного права відповідає змісту спірних правовідносин є ефективним та забезпечує належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку.

Отже, реальним і вірним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУНП в Івано-Франківській області повторно розглянути його заяву, оскільки у спірних правовідносинах суд не вправі зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки суд не може своїм рішенням підміняти державний орган, на який законом покладено обов`язок прийняття такого.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

На підставі наведеного Верховний Суд приходить до висновку про необхідність зміни пункту 3 резолютивної частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року шляхом викладу його у такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 щодо надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24 вересня 2018 року».

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 345, 349, 350, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Змінити рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року у справі № 0940/2206/18.

Пункт 3 резолютивної частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року виклаcти у такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 щодо надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24 вересня 2018 року».

В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року у справі № 0940/2206/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк